БЛОГИ  »  Андрій Куліш

Історія однієї записки: неймовірне «розслідування» через 31 рік

04.12.2017, 20:21      Андрій Куліш      Переглядів: 837

...Понад 30 років минуло з того спекотного дня, коли я отримав наказ дезактивувати зі своєю ротою будинки евакуйованої Прип`яті. Тоді, в липні 1986 року, «Місто енергетиків» було вже третій місяць мовчазним і безлюдним: наш мотострілецький полк ще у червні огородив його по околицях парканом із колючого дроту. На міських клумбах вже виросли височенні будяки, а серед них тоскно всихали тисячі трояндових кущів, висаджених до Першотравня. Коли мій БТР безжалісно переїжджав через яку-небудь клумбу, то дебелі стовбури будяків тріщали, немов молоді берізки...

...Дезактивацію прип`ятських споруд і житлових будинків ми починали, як правило, згори, з даху (щоб дезактиваційний розчин одразу стікав не нам на голови, а з-пд ніг донизу). Під`їхавши БТРом до вказаного мені будинку, я зайшов до першого-ліпшого під`їзду і, задихаючись в респіраторі, почовгав нагору. Подекуди двері квартир були виламані й роззявлені настіж: там вже побували мародери...

Дохекавши в «наморднику» до якогось горішнього поверху, я зупинився, щоб викурити цигарку (чхав я на ті «заходи безпеки»!)

З найближчих уцілілих замкнених дверей стирчав складений папірець-записка. Механічно і бездумно я витягнув папірчину з-під одвірка, розгорнув і прочитав короткий напис: «Кв.73 Мехоношины эвакуировались»

Ще і ще раз перечитуючи ці короткі рядки, адресовані «у вічність», я дивився на ті двері, акуратно обтягнуті «шкірою молодого дерматина». Уявляв собі, як ще зовсім недавно цими сходами весело збігали безтурботні дітлахи, поспішали на роботу їхні батьки, а підлітки ледачо чалапали до школи... «До війни» - саме так колишні мешканці Прип`яті називали своє спокійне розмірене життя, яким вони жили до пекельної аварії на атомній станції.

Уявляючи все це, я так само механічно запхав ту записку до кишені. Повідомлення вже нікому не була потрібним, бо всіх прип`ятчан якраз розселяли по всій Україні та ще й далі - по всій території СРСР. Тож у місті вже не було ані ЖЕКів, ані «паспортного столу», ані «управдомів»; лише ми, військові, тимчасово були вимушені стати «місцевими», тож і лякали одне одного на мертвоих порожніх вулицях своїми гумовими «намордниками» респіраторів.

...Того ж літа хтось із працюючих у 30-кілометровій Зоні евакуйованих прип`ятчан подарував мені невеличку брошуру-фотоальбом «Прип`ять». Заклавши до тієї брошури записку з дверей квартири невідомих мені Мехоношиних, я зберігав її упродовж 31 року! - як своєрідну пам`ять про «ліквідацію наслідків», про події того страшного року.

Раптово пронизав спогад-картинка. Дезактивуючи той будинок, на третій день в часі обідньої перерви ми спустилися вниз «на перекур». Затягуючись «примою», ремствували, що «все це - даремна праця!» А повз під`їзд проходив цивільний дозиметрист зі штангою-датчиком у руках: на його грудях тихо потріскував дозиметричний прилад ДП-5Б. Частота потріскування показувала «норму». Дозиметрист на мить зупинився, зміряв рівень радіації під нашими ногами, спокійно і повагом кивнув головою, та й пішов собі далі. А за хвилину вискочив з-за рогу будинку з вилупленими очима: «Уйо...те, хлопці! - тут ТАКЕ!!!» - і помчав кудись, як скажений.

Більше ми до того будинку не їздили...

Нещодавно я передав усі документи та фотознімки зі своєї «чорнобильської епопеї» до Національного музею «Чорнобиль». І лише щойно сьогодні згадав, що не передав ту записку з дверей! На жаль, серед сотень книжок у шафах з першої спроби не вдалося знайти того раритетного прип`ятського фотоальбомчика із вкладеною до нього сумною «реліквією». Натомість мені спала на думку інше цікаве питання...

Протягом півгодини я розіслав через Фейсбук двом із гаком десяткам незнайомих Мехоношиних короткого листа з одинаковим текстом: «Чи не жив хтось із Вас або з Ваших родичів у Прип`яті - перед самісінькою аварією на ЧАЕС?»

Невдовзі серед інших відгукнулася жінка на ім`я Алєкса Мехоношина. Написала, що жила в Прип`яті якраз перед аварією, мешкала на вулиці Спортивній. І хоч я не пам`ятав назви вулиці, то одразу відмітив собі: вона написала, що в Прип`яті мешкала саме в 9-поверхівці! А тут ще й схаменувся: згадав, що на резервному виносному диску маю... відскановану копію тієї самої записки! Одразу ж переслав файл Алєксі: чи це її почерк? І через кільканадцять довжелезних хвилин отримав ось таку відповідь:

Зараз на годиннику перевалило за дванадцяту годину ночі. Не сплю, бо розбурхався, згадав усе те, чомусь розхвилювався, а ще й хочу якнайшвидше описати для свого блогу на цьому порталі от таку неймовірну історію. А далеко від Києва, в Харкові, теж не може заснути колишня прип`ятчанка, з якою я заочно познайомився 31 рік тому.

Неймовірні дива інколи таки трапляються...


КОМЕНТАРІ

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію, яку не встигли видалити чи пропустили адміністратори. Якщо у вас є докази, що наведені в коментарях факти не відповідають дійсності – звертайтесь на редакційну пошту з конкретними зауваженнями і коментарі будуть адміністровані. Разом з тим нагадуємо, що згідно із українським законодавством, ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за оціночні судження.

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором

ветеран Збройних Сил, полковник (Київ)

Розслідування

Рівненщина

Волинь

Консультації

в Україні та світі

вгору