БЛОГИ  »  Юлія Смаль

Про вишивку у шкільні роки і після 30-ти

13.05.2017, 13:08      Юлія Смаль      Переглядів: 957

Розкажу про вишивання. Чомусь мені завжди здається, що це щось таке, що усі вміють, тому навіть, ну, про що тут говорити? І тут показуєш свій скромний рушничок, а для людей виявляється сюрпризом.

Крім того, що мене, наприклад, до вишивання сильно привантажувала мама, в школі з 5 по 9 клас у нас уроки праці полягали в вишиванні. Ми вишивали, мережили, витинали, зашивали, вчили різні способи, стіжки і, як вибирати нитки, коли грошей на муліне нема. Це був єдиний урок, на якому хоч гопки скачи, сиди на парті, задери ноги, згорбся, співай, але за місяць роботу мусиш здати.Спочатку наша вчителька намагалася нас ще шити вчити, але яке шиття, якщо тканини просто ніде не було, ще й такої, яку просто віддай дитині на розтерзання, тому шиття закінчилося фартушком і швом "голка вперед". Корисна навичка, я переживаю ото, що мої діти не вмітимуть зашити собі штани по шву... І ми шили-вишивали. Як же ми вишивали!

А потім настала середина 90-х, коли грошей не було від слова "капець прийшов". Не те, що не було, по суті, ми на бабину пенсію два роки жили п`ятеро і перше, що робилося з тієї пенсії - платилося за квартиру. Їжа - лише те, що виросло в селі і баба могла привезти по пенсійному, а папа велосипедом "ласточка", моїм, до речі, у привареному багажнику, котлета - на свята, олів`є - раз у рік. Про одяг мовчу, перші секонди в Луцьку з`явилися в 96-му.

І мама знайшла підробіток. Ми вишивали. Рушники, серветки, скатертини - здавали в магазин "Мистецтво" під реалізацію. Потім в Луцьку почалися фестивалі "Поліське літо з фольклором", "Берегиня" і so on. Гості міста хотіли прикупити сувенір, а тут я така, з готовими рушниками. Одного разу такий фестиваль відбувався десь поза моєю участю і мамі подзвонили і запитали - чи є щось для парагвайців, бо ті вже їдуть і їм терміново треба щось "купити". В хаті було два моїх "весільних" і півнедошитого - на ранок, по 30 доларів за штуку. Коротше, я ніколи в житті більше не вишивала добу без зупинки. Але я це зробила, весільні ми теж віддали, потім шили нові, кращі.

Вишивали ризи отцю Ігорю Міро (Мірошниченку) в США, вишивали йому ж до церкви корогви, дорогі, гарно платив. Вишивали в Бразилію, вишивали по луцьких церквах. До двадцяти я вже ненавиділа цю роботу, як можна ненавидіти кляте сидіння над цим длубанням. Жодного мистецтва в ньому я не бачила, лише одноманітне багатоденне длубання без віддачі (грошей же мені не давали, вони йшли "на сім`ю) і задоволення (життя навчило легко розлучатися з продуктами своєї праці), тому й великих значних робіт більше ніколи в житті у мене й не ставалося, по суті. От, наприклад, офіційно, моїм першим заробітком є літрова банка сметани за допомогу в навчанні сусідці в восьмому класі, хоча вишивати я вже допомагала на той час кілька років (та сметана, молоко, яйця, з їхнього села теж були гарним додатком до овочево-кашаного раціону тих часів). А перші "реальні" гроші, отримані мною в руки, - нагорода за перемогу в олімпіаді в дев`ятому.

Мої вишивки є в Петербурзі і в Лондоні, в Парагваї, Бразилії, США, Австралії, Німеччині, Мінську, загалом в 15 країнах, а вже по Україні, то не знаю. Довго найкращим подарунком в нашій сім`ї була "вишивка" - подушки, рушники, кавові набори, чайні набори, скатертини, закладки etc.

І вже десь добре після 30 мені чомусь захотілося просто зрідка посидіти над цим длубанням. Зрештою, ніколи у мене не вийде, як у Tetiana Rizniak, от, де мистецтво, але помедитувати можна.

Оце з того, що зберегла історія. Рушник (вишивала, як малі народилися) і оця здоровенна серветко-доріжка поїхала в мандри. :)

Так шо от.


КОМЕНТАРІ

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію, яку не встигли видалити чи пропустили адміністратори. Якщо у вас є докази, що наведені в коментарях факти не відповідають дійсності – звертайтесь на редакційну пошту з конкретними зауваженнями і коментарі будуть адміністровані. Разом з тим нагадуємо, що згідно із українським законодавством, ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за оціночні судження.

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором

вчителька, письменниця

Розслідування

Рівненщина

Волинь

Консультації

в Україні та світі

вгору