БЛОГИ  »  Віктор Мисан

Про «нещасний букет» для вчительки

03.09.2017, 15:38      Віктор Мисан      Переглядів: 3434

Мова піде про той «нещасний букет» для вчительки, який сьогодні став для когось «совпедією», «пережитком минулого», «прихованим хабарем», «випендрьожом» і невідомо ще чимось.

Напевно, вже не встигаю у ногу з часом і весь «пропах нафталіном», оскільки не уявляю 1 вересня без того осіннього Букета. Ні, не хитромудрого із заморських фіолетово-зелених квітів, вкритих золотавим штучним блиском троянд, поміж яких виступають паперові піки, листя барвінку та ще якась чудасійна трава… Я не уявляю першого вересня без ЖОРЖИН, АЙСТР, ЧОРНОБРИВЦІВ, КОСАРИКІВ, МАЙОРІВ. Вони нагадують мені далеке шкільне дитинство, у якому 1 вересня – СВЯТО, якого ми чекали і до якого готувалися заздалегідь.

Наші сільські обійстя на початку осені ще пломеніли квітковим різноцвіттям, серед якого основною барвою залишалася жовтогаряча. Здебільшого всі квітники мали один і той самий дизайн. Знизу під тинами і воринами пишними змієподібними рядами тягнулися чорнобривці. За ними – довгоногі ніжнолимонні пом’яки.

А потім розпочиналося царство жоржин: від дрібненьких, які чомусь називали простачками, до величезних тарелоподібних, що ледь втримували свої пишні квітчаті голови на міцних трубчастих стеблах. Далі за жоржинами вигравали барвами айстри, майори, косарики. Окремі господині прикрашали айстрами та чорнобривцями городні стежки і ця краса ще до перших приморозків залишалася розрадою серед висохлого бадилля, посірілих соняшників, маковиння, …

Найкращі жоржини росли у тітки Антошки. Вона знала толк у квітах і висаджувала їх так, щоб вони завжди були перед очима і радували погляд. Напередодні 1 вересня я йшов до тітки Тосі і питав її: «Тьотю, чи не зріжете мені Букета Ганні Степанівні?». «Куличці?» – перепитувала вона, хоча добре знала, що серед учителів лише одна Ганна Степанівна – Кулик. «Ага!» – відповідав я і чекав подальших дій з боку тітки Тоськи - нашої далекої родички. «Та зріжу, бо все пов’яне і ніхто тієї краси не побачить».

Тітка йшла до хати, виносила ножа і ми прямували до квітника. «Тобі яких? Простих, чи он тих – панських: рожевих, білих?». Я ще не встигав зорієнтуватися у цьому різноквітті і відповісти тітці, чого ж хочу насправді, як вона починала вихваляти кожен кущик і пригадувати його історію: «Ці ще від моєї баби. Таких у селі ніхто немає. А ось ці дала мені Мокрина. У неї вони пропали, а у мене – прижилися. А ось ці минулого року висадила біля часнику. Так вони мені заглушили весь часник. А подивись сюди. Це від моєї матері. Вони хоч і дрібненькі, але обліпили кущ як та саранча…».

Ми ходили між квітами. Тітка поринала у спогади, розповідала якісь дрібниці, а я терпеливо все те слухав і чекав, коли вона почне різати Букет. Оцінивши моє терпіння, тітка Тоська приступала до того, за ради чого ми прийшли до квітника. «Для середини зріжу тобі ось цих білих. Вони високі, міцненькі, мають дрібне листячко і будуть дуже гарні у Букеті. Потім до них прилаштуємо ось ці панські: блідорожеві, муарові, лимонні. Жовтих різати не буду, бо вони не йдуть сюди. Із жовтих і червоних зроблю букети Штельмахам, вони також ходять до мене по квітки».

Коли Букет був сформований, тітка Тоська протягувала його і наказувала: «Набери у банку холодної води, постав квіти і винесе у погріб, щоб до ранку не зів’яли». Задоволений, дякував тітці, охоплював обома долонями квіти, прижимав до себе і біг стежкою через город додому, щоб виконати отримані настанови.

Жоржини тітки Тоськи у трилітровій банці, що переночували ніч у погребі, виглядали неймовірно: свіжі, ніби щойно зрізані, вкриті крапельками роси. Вранці, 1 вересня, я поспішав до школи, щоб ту неймовірну красу подарувати нашій вчительці, повітати її з початком нового навчального року та додати: «Терпіння Вам, Ганно Степанівно, на цілий рік. Ви ж знаєте, які ми»…


КОМЕНТАРІ

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію, яку не встигли видалити чи пропустили адміністратори. Якщо у вас є докази, що наведені в коментарях факти не відповідають дійсності – звертайтесь на редакційну пошту з конкретними зауваженнями і коментарі будуть адміністровані. Разом з тим нагадуємо, що згідно із українським законодавством, ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за оціночні судження.

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором

Заслужений вчитель України

Розслідування

Рівненщина

Волинь

Консультації

в Україні та світі

вгору