БЛОГИ  »  Антоніна Торбіч

«Такі шо так люблять Україну, мають їхати в АТО», – про музику і націоналізм у рівненському тролейбусі

09.11.2017, 18:47      Антоніна Торбіч      Переглядів: 1755

Для кондукторки тролейбусу №7, якщо ти не хочеш у тролейбусі чути безперервно російськомовний шансон, то ти націоналіст

«Рыжая, рыжая... Женюсь только на рыжей.... Рыжая, рыжая, не своди парней с ума...»

(Трагічним голосом) «Ты в белом платье... Выходишь сегодня замуж... Разбил мою мечту...»

Щось про те що «Незря мы пережили боль... Давай не вспоминать прошлое... Счастлива что ты рядом... Счастлив что ты рядом...»

Ну і в такому ж стилі ще одна-дві пісні підряд у рівненському тролейбусі №7, який курсує між Бояркою та Північним. Напевно їх можна було би почути на якомусь російському радіо «Шансон», але схоже, це була просто підбірка пісень, бо без жодних пауз між ними. Це я встигла почути проїхавши з Боярки десь до Театральної.

Вагаюсь між тим чи потерпіти ще кілька зупинок, але після чергового росшансону не витримую. Чекаю зупинки. Встаю. Підходжу до водія. Далі приблизно відтворені діалоги.

– Я перепрошую, а можна не лише російськомовні пісні ставити? – я.

– А що не так?

– Я не хочу їхати півгодини в тролейбусі і слухати одні російськомовні пісні. Навіть для радіо є обмеження, що частина музики має бути україномовною (як мінімум кожна третя – це я вже коли прийшла в офіс, то перевірила).

– То що ви хочете слухати? – роздратовано.

– Щоб більше україномовних було, можете радіо якесь, наприклад, включити, якщо немає підбірки.

Водій береться за планшет, звідки і звучить музика, щось там дивиться.

– Це музика, яку собі водій слухає! – втручається жінка під 50, яка стоїть поряд (назвемо її жінка №2). – А ви собі в салон ідіть.

– Я в салоні її теж надто добре чую.

– А ви не слухайте!

– Я не можу її не чути. Я заплатила за проїзд, а ця музика для мене – це звукове насильство.

Водій в цей час просто вимикає музику і роздратовано кидає «йдіть у салон».

– Закривайте вуха як вам не подобається, – в розмову втручається жінка за 60 (хай буде жінка №3), – жінка демонструє своїми руками як я маю їхати, закриваючи вуха. –  Нікому не заважає, а їй заважає. Я навіть не чула що там грає.

– Багатьом просто байдуже, а мені ні. Я не зобов`язана закривати вуха, я заплатила за проїзд, а не за цю музику.

– Беруші для вух беріть, – розсипається у порадах жінка №2. – Нікому не заважає, ви одна скаржитеся.

– Я собі їду і не маю часу звертати увагу на музику, – піддакує ще одна жінка близько 30-ти років на вигляд (хай буде жінка №4).

– Такі націоналісти, що так люблять Україну, мають в АТО їхати, – включається ще одна років 60-ти (№5).

– Ви мене, матір чотирьох дітей, в АТО відправляєте? – від несподіванки підвищую голос.

– А звідки я знаю скільки у вас дітей? – номер 5-ий не уймається. – Я он стільки пережила в свої 60.

– Ото вже скандалістка, – №3. – Стільки галасу через одну.

– Та я тільки доброзичливо попросила музику змінити на україномовну. А ви ж тут поналітали.

– Та вона просто зробила зауваження водію, перестаньте до неї чіплятися, – єдиний голос на мою підтрику звучить десь неподалік ззаду. Жіночий.

Підходжу до водія, думаю, може дійсно чоловік просто не знає де шукати україномовну.

– Та просто радіо яке пошукайте.

– Йдіть у салон, – водій так само роздратовано як і раніше.

– Чим більше мов ми знаємо, тим більше ми люди, – чи то №2 чи то №5.

– Ото вже націоналісти, – підключається кондукторка.

– Та до чого тут націоналізм? Ми в Україні, є навіть для радіо обмеження, що має бути достатньо україномовної музики, – я.

– Ну це ж вам не радіо, – кондукторка.

– То тим паче, бо я не можу тут вибирати.

Кондукторка хмуриться, а я вирішую сфоткати тих, кому до дупи мої права.

– Чого це ви мене фоткаєте!? – репетує жінка №4, яка сидить поруч з кондукторкою. – Це заборонено законом!

– Я не вас фоткаю, а кондукторку. Стаття 34-а Конституції мені це дозволяє.  Яким саме законом це заборонено?

– Ви не маєте права мене фотографувати! Це право на конфіденційність!

– Я не вас фоткаю. До того ж це громадське місце. Ви ж не в ванні зараз знаходиться, де можна про конфіденційність говорити. Якщо ви в кадр потрапите, я заретушую.

– Ви шо хочете щоб я в СБУ поскаржився, шо ви тут фотографуєте?! – сичить позаду мене чоловік під 70. – Перестаньте фотографувати!

– Це я в поліцію можу поскаржитися, що ви мої права хочете порушити.

Кондукторка похапцем питає в жінки №4 номер телефону, супроводжуючи це поясненнями, що я певно десь скаржитимуся, то щоб у неї були свідки чогось там. Питає ще в жінок поруч, які встигли зайти на черговій зупинці і не були свідками початку дискусії.

– А ще матір чотирьох дітей, – лунає десь збоку. – Понавиховує.

– Не дай Боже, десь моє фото з`явиться в інтернеті, я вас знайду, – розлючена жінка №4 дістає телефон і з виразом тріумфу, мовляв, знайшла як мене знешкодити, фоткає мене теж.

Чоловік ззаду, який погрожував «поскаржитися в СБУ», робить те саме.

P.S. Вдома чоловік обурюється цій ситуації і підказує ідеї:

«Чому в Чехії в транспорті немає музики? Тому що неможливо догодити музичним смакам всіх пасажирів. Тому логічно, що в громадському транспорті немає бути жодної музики і жодного шуму. Хто з пасажирів хоче слухати музику – є гаджети, хай беруть навушники і слухають.

Вважаю, що треба заборонити на рівні законодавства навязування перевізниками своїх музичних смаків та різного роду шуму. Або, як мінімум, вимагати у депутатів Рівнеради прийняти таке положення на рівні міста і штрафувати за його порушення.

Ну а репліки цих людей, з пліснявим совком в голові, ще раз пояснюють, чому в місті совкова влада. «Ніхто не скаржиться», – типовий совковий вислів. Якби ці пенсіонери по іншому поводилися б, то може і війни б у нас не було, але їм навіть в голову не приходить, що вони співвідповідальні за купу безладу, який коїться в місті і країні.

А за «ото вже націоналісти» від кондукторки комунального транспорту – хай її керівник і депутати Рівнеради дадудть оцінку такій поведінці.» 


КОМЕНТАРІ

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію, яку не встигли видалити чи пропустили адміністратори. Якщо у вас є докази, що наведені в коментарях факти не відповідають дійсності – звертайтесь на редакційну пошту з конкретними зауваженнями і коментарі будуть адміністровані. Разом з тим нагадуємо, що згідно із українським законодавством, ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за оціночні судження.

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором

журналістка, заступниця директора Рівненського агентства журналістських розслідувань, представниця ІМІ у Рівненській областi, голова Рівненського прес-клубу, координаторка рівненського громадського руху «За життя»

Розслідування

Рівненщина

Волинь

Консультації

в Україні та світі

вгору