РОЗСЛІДУВАННЯ

Медіа-корупція

22.04.2011, 15:57      Володимир Торбіч, Антоніна Торбіч, Тетяна Закордонець, ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань»      Переглядів: 6799

Чим загрожує суспільству прихована реклама, замовчування новин та «любов» преси до влади.

В часи президента Кучми влада надсилала засобам масової інформації темники – вказівки що і як висвітлювати, а що замовчувати. В часи президента Ющенка темники зникли, але з’явилася «джинса» по іншому – медіа-корупція – коли ЗМІ за гроші видають комерційну та політичну рекламу під виглядом звичайного журналістського матеріалу. В часи президента Януковича «джинса» залишилась, але рівень свободи слова знизився настільки, що журналісти заговорили про цензуру і політичний диктат, коли ЗМІ замість сторожових псів демократії стають слухняними песиками влади.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Медіа-корупція (телепрограма)

Щоб краще зрозуміти що таке «джинса» уявіть, що ви купуєте щотижня хлібину, яка зовні виглядає звичайно, а в середині наповнена мишачим послідом.

Продажність телеканалів

У 2007 році київський журналіст Ігор Чайка виконував проект «Обережно, джинса!». Він об’їздив північ, південь, захід і схід України, спілкуючись із місцевими журналістами про проблему «джинси». На кінець проекту Ігор Чайка, разом з медіа-експертами, провели столичну прес-конференцію в інформаційному агентстві УНІАН. Експерти з медіа-профспілки, Інституту масової інформації та «Телекритики» визнали, що «джинса», тобто прихована реклама, яка видається за звичайний журналістський матеріал, це злочин, який має ознаки корупції та шахрайства.
За словами головного редактора інтернет-видання «Телекритика» Наталії Лігачової, яка займається моніторингом телевізійних новин, обдурювання глядачів принесло телеканалам багатомільйонні прибутки.

– Виборча кампанія 2007 року принесла власникам великих центральних телеканалів 30-40 мільйонів доларів кожному, – переконана Наталія Лігачова. – Більше того, відбулася своєрідна індустріалізація «джинси». Якщо ще в 2006 році гроші за «заказуху» брали журналісти, менеджери середньої ланки та топ менеджери, то вже у 2007 році це все перейшло до рук власників телеканалів та їхніх довірених осіб – топ менеджерів.

– Те, що відбувається зараз в Україні і на пострадянському просторі взагалі – це продукт розпаду радянської системи, – оцінює сьогоднішній стан з корупцією у засобах масової інформації (ЗМІ) голова правління МГО «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт у 2010 році на прес-конференції у Рівному. – На якомусь етапі суспільство дало себе переконати, що гроші це основне. Ті хто можуть почали займатися бізнесом, ті хто в стані контролювати бізнес почали брати шматки від цього бізнесу, відтак бізнес почав захищатися тим що пішов у політику. Для того щоб піти в політику треба мати свої ЗМІ, чим більший бізнес тим більші і впливовіші засоби масової інформації він має.

За словами експерта, саме тому медіа не виконують належним чином роль «четвертої влади», яка має служити суспільству і спостерігати за іншими трьома гілками влади – законодавчою (парламент і ради різних рівнів), виконавчою (уряд, президент, адміністрації) та судовою.
– Все українське телебачення на три чверті поділене між чотирма медійними групами, – говорить на цій же прес-конференції у Рівному заступник редактора сайту «Телекритика» Отар Довженко. – Це група Ахметова, група Коломойського «1+1», група Пінчука «Старлайт-медіа» і група «Інтер», тобто Хорошковського, до якої зараз, в принципі, можна відносити Перший національний канал, тому що він став сателітом «Інтера». Власники цих чотирьох груп намагаються налагодити конструктивні стосунки з владою, відповідно намагаються їй сподобатися.
Голова Незалежної медіа-профспілки України у 2007 році Сергій Гузь прогнозував, що через «джинсу» будь-яка влада зможе взяти ЗМІ під контроль.

Слова Сергія Гузя у 2007 році стали пророчими. У 2010-му медіа-експерти говорять, що так воно і сталося.
– Грунт для того, що відбулося з приходом Януковича із загальнонаціональним телебаченням та пресою був підготовлений за часів Ющенка, – говорить Отар Довженко. – Ця система вже була під ключ збудована і чекала свого Януковича, щоб він відкрив двері і запустив її.

Отар Довженко говорить, що у 2010 році до класичної «джинси», як прихованої реклами, додався політичний диктат, коли ЗМІ намагаються бути лояльними до влади, щоб їм не створювали перешкод у роботі. В результаті чого ЗМІ замовчують важливі новини, не цитують, або вибірково цитують опозиційних політиків, критично не аналізують роботу влади.

Моніторинг загальнонаціональних телеканалів на предмет порушення стандартів інформаційного мовлення (баланс думок, оперативність, достовірність (посилання на джерела), відокремлення фактів від коментарів, точність, повнота представлення інформації з проблеми), який провела «Телекритика» засвідчив, що всі основні телеканали допускалися порушень цих стандартів.
У 2009-му найбільше матеріалів з порушеннями на телеканалі «ICTV», Першому національному, Новому каналі, телеканалі «1+1». Найменше «джинси» на 5 каналі. У 2010-му «джинсовий» лідер – «Інтер», за ним «Перший національний», «ICTV» та «1+1». Найменше «джинси» на СТБ.
– Існуючий режим проводить політику встановлення в країні однопартійної системи, – вважає голова правління МГО «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт. – І вся інформаційна політика під це, власне кажучи, підлаштована. Знаковим є те що на вулицю Банкову повернувся Ігор Шувалов це такий знаменитий політтехнолог – автор темників.

За словами Костянтина Квурта, така ситуація в ЗМІ в кінцевому рахунку загрожує тим, що Україна розвиватиметься на зразок латиноамериканських країн:
– Я був в латинській Америці, це не виглядає привабливо. Для початку людям зламали хребет в тому вигляді що вони забули свою мову, є тепер мова іспанська. Вони забули свою релігію, і їм можна вкидати будь що, будь-які ідеї, будь яку адміністрацію. А гроші, ідеї і найкращі представники з країни будуть вимиватися в більш благополучні країни. Це те що називається модель бананової країни.

Регіональні особливості «джинси»

Подібний моніторинг рівненських газет на наявність «джинси» проводило агентство «Рівнеінформ» у 2009 та 2010 роках на замовлення Інституту масової інформації. Його результати презентувала рівненський юрист, член Української асоціації медіа-юристів Тетяна Голубока:
– Перш за все ми ділили джинсу на політичну та на комерційну, відповідно до джерела і до замовника і в свою чергу цю «джинсу» ми ділили на немарковану і умовно марковану. Чому так, тому що в Рівному характерне поняття як «умовно маркована джинса», це квадратик або сніжинка під прихованою рекламою, а у вихідних даних видання написано що вказаний матеріал розміщено на правах реклами. Ця умовно маркована реклама дезорієнтує споживача, звичайні люди навіть не знають що означає ця позначка, внаслідок цього ми маємо рекламну інформацію, яка доходить до читача як збалансована журналістська стаття.

Як зазначає юрист, кількість «джинси» в рівненській пресі, як і в іншій регіональній та центральній, особливо велика в передвиборчий та післявиборчий періоди.
Щоб зібрати більш свіжу інформацію та перевірити наявність «джинси» в регіональній пресі у звичайний, а не у виборчий період, журналісти Рівненського агентства журналістських розслідувань провели свій експеримент. Ми взяли по три газети з Рівненської та сусідніх п’яти областей за останній тиждень січня 2011 року та перевіряли їх за такими критеріями: чи є тема суспільно значущою та актуальною; чи висвітлені різні точки зору; чи є висвітлення матеріалу повним; чи відокремлені факти від коментарів.

Наша вибірка газет не є репрезентативною, але очевидний висновок, що найбільш ймовірним замовником політичної джинси є Партія регіонів та облдержадміністрації. Це характерно для України, адже коли прем’єром була Юлія Тимошенко – лідером із замовлення «джинси» експерти називали політичний Блок її імені.

У кожній з трьох газет кожної області був хоча б один матеріал, який відповідає критеріям «джинси». Виняток становить лише Львів, де у газетах «Експрес» та «Інформатор» ми не знайшли таких матеріалів.

У Тернопільських примірниках газет ми відзначили 15 матеріалів із порушенням професійних стандартів. У Рівному – 11, в Житомирі та Хмельницькому по 8, у Луцьку – 5, і у Львові – 3. Окрім місцевої «джинси», в усіх п’яти областях були надруковані два матеріали – іміджева стаття про президента з нагоди дня Соборності та однобічне інтерв’ю із Сергієм Тігіпком, присвячене пенсійній реформі. Практично у кожній області, крім Львівської, ці матеріали під різними заголовками можна було знайти щонайменше у двох газетах.

Оскільки медіа-експертами було багато сказано про визначальну роль партії влади у поширені політичного диктату, ми запитали як ставляться до ролі преси в суспільстві, цензури та зниження рівня свободи слова в Україні рівненські представники Партії регіонів у владі?
– Я не вважаю, що в Україні є цензура, – говорить заступник голови Рівненської ОДА, голова фракції Партії регіонів у Рівнераді Олексій Губанов. – Її не було раніше і немає зараз. Те що замовні матеріали свого часу і представників опозиції, і колишньої влади, замовляли і продовжують це робити, те що інші політичні сили завжди намагалися свою інформацію якимось чином просувати – це було, є і буде. Різні засоби масової інформації належать представникам різних політичних сил. В цілому, загалом ніяких проблем зі свободою слова в Україні немає. Цей бруд, який один на одного політики виливають в різних прямо-ефірних форматах – така вже свобода слова, що далі нема куди.

Голова Рівненської облдержадміністрації Василь Берташ каже, що на рівні області утисків преси немає:
– Я скажу, що на рівні області я шаную своїх журналістів і ми завжди ведемо конструктивний діалог.

Замовчування інформації у Рівному

Прикладом того, що замовчування важливої інформації у ЗМІ вже добралося і до Рівного можуть слугувати два подальших приклади.

Перший, коли адвокат, який представляв інтереси Партії регіонів під час місцевих виборів, домігся того, щоб окружний суд виніс ухвалу про скасування протоколу про визнання результатів виборів у Рівненському районі. В результаті чого районні депутати, які вже отримали мандати, опинилися в підвішеному стані. Спостерігачі на виборах від громадської мережі «ОПОРА» надавали докази та аргументацію щодо сумнівності прийняття такого судового рішення, однак ЗМІ цю інформацію не оприлюднили.

– Інформація нами два дні поширювалась, надавалася журналістам, телеканали приїжджали, брали коментарі, і жоден коментар на телебаченні не появився, – розповідає керівник громадської мережі «Опора» в Рівному Андрій Токарський.

Ще одним прикладом, який призвів до замовчування інформації, стала ситуація навколо резонансного ДТП, яке трапилось поблизу Свято-Покровського собору у Рівному в 2008 році. В ньому зазнала тяжких тілесних ушкоджень 19 річна рівнянка Ольга Горецька. Дівчина довгий час перебувала у дуже важкому стані, лікувалася в лікарнях Києва та Львова.

Автомобіль, який збив Ольгу, – позашляховик люкс класу «Ауді Q7» з номерами АА 4444 ВР. Зазвичай номери серії «ВР» використовуються народними депутатами чи їхніми помічниками.
П’ятеро свідків засвідчили, що дівчину збили, коли вона йшла пішохідним переходом. В офіційному коментарі прес-служби ДАІ для рівненської преси зазначено, що ДТП трапилося «в районі нерегульованого пішохідного переходу».

Резонансності цьому ДТП надали слова однієї зі свідків, яка стверджувала, що бачила як з автомобіля «Ауді Q7» виходив депутат Рівненської міської ради, син колишнього народного депутата і голови Рівненської обласної організації Партії регіонів 27-річний Мирослав Берташ.
– Дзвінок до мене в 22.00, я в Києві, – пригадує ті події Голова Рівненської облдержадміністрації Василь Берташ, який на той час мав статус колишнього народного депутата та керівника Рівненської обласної організації партії регіонів. – Телефонував якийсь народний депутат, каже, я тільки що подивився, що твій син збив. Я нічого не знаю… як в мене в той момент… які хвилювання. Жінка втрачає свідомість, відкачують її і так дальше і так дальше. В той вечір я отримав мабуть до тисячі дзвінків.

Василь Берташ звинуватив ЗМІ у поширені недостовірної інформації. Поширення інформації полягало в тому, що ЗМІ процитували одну зі свідків ДТП. На основі цієї інформації, а також через небажання міліції надавати більше інформації, газети і телебачення робили припущення про можливу участь в ДТП сина Василя Берташа.

Сам Мирослав Берташ спростував свою причетність до аварії в коментарі телеканалам «Рівне1» та «1+1»:
«Подзвонив до мене знайомий, що потрапив у ДТП. Я виїхав туди на місце, надав першу допомогу цій дівчинці. Я подзвонив… її забрали в швидку, я зустрівся з начальником відділення міської лікарні це… Філімоновичем Кучеруком і під’їхав до нього, кажу: «Поможіть будь-ласка». Що розказують, що був Берташ я… ну серйозно, це просто абсурд і маразм. Я боговірна людина. Я просто клянусь, я Богом божусь, що мене там не було, розумієте, що я не причетний до цього».

Пізніше міліція повідомила, що за кермом позашляховика був рівненський бізнесмен Ігор Музика і щодо нього порушено кримінальну справу, яка згодом була закрита за відсутністю складу злочину. За версією міліціонерів, дівчина переходила дорогу не по пішохідному переходу. Свідчення п’ятьох свідків не взяли до уваги. Натомість старший слідчий відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод УМВС України в Рівненській області капітан міліції Смаглюк, який закривав справу, детально наводить свідчення вже інших чотирьох свідків, які надавали потрібну для закриття справи інформацію. Одна з цих свідків – дружина знайомого Ігоря Музики, ще один – знайомий лікар Ігоря Музики. Мати постраждалої дівчини підписала розписку, що не має претензій до водія «Ауді Q7», а Ігор Музика розповів журналісту газети «ОГО», що давав гроші на лікування дівчини.

Сама свідок ДТП, на яку посилалися журналісти, не захотіла спілкуватися з кореспондентами Агентства, оскільки досі триває судовий розгляд позовної заяви щодо неї батька і сина Берташів. Хоча Василь Берташ говорить, що якщо ця пані помилилася, то прийшла б до нього вибачилась і він не мав би до неї претензій.

Однак окрім судового позову до свідка Василь та Мирослав Берташі, напередодні президентських виборів, 26 листопада 2009 року (майже через рік після аварії), подали судовий позов до частини рівненських ЗМІ (окрім державного телеканалу). Адвокат Берташів пояснив, що відразу судовий позов не був поданий, оскільки чекали на рішення слідства.

На час подання позову весь інтернет майорить інформацією про можливу причетність, депутата Рівненської міської ради від Партії регіонів Мирослава Берташа, сина голови Рівненської обласної організації Партії регіонів Василя Берташа до резонансного ДТП.

Судовий позов подали на телеканал «Рівне 1», «Рівненську газету», газети «Рівне вечірнє» і «Волинь», а також на журналістів цих видань, які є авторами публікацій про ДТП. На всеукраїнські телеканали та інтернет-сайти, які поширили цю інформацію, позову не було.
– Коли був поданий позов, вони спростували цю інформацію, – пояснює Василь Берташ. – Там ще було на другий день і спростування пройшло і до тих ЗМІ позовів не було.
Однак на інтернет-сайтах телеканалів «1+1» та «НТН» ми ніякого спростування не знайшли. Натомість там і далі розміщені матеріали під тими ж заголовками, однак відео сюжети до цих матеріалів переглянути неможливо.

Берташі вимагають у Рівненських ЗМІ спростувати поширену інформацію, зняти зі своїх сайтів матеріали про це ДТП і відшкодувати їхні моральні та матеріальні втрати. Рівненські ЗМІ не погоджуються з цим.

Загальна сума позову до рівненських журналістів і засобів масової інформації – майже 150 тисяч гривень.

Попри те, що преса не погодилась спростовувати і заплатити, місцеві ЗМІ розголосу не вчиняють. Публічно не захищаються і не відстоюють право на поширення інформації та свободу слова. Журналісти не доводять відкрито, що суспільно-важлива інформація про можливий злочин чи порушення прав людини і про можливу участь у цьому публічного політика має право на оприлюднення. Принаймні за європейським законодавством та демократичними традиціями. Преса не доводить також, що, можливо це помилка, але помилка добросовісна, оскільки всім сторонам конфлікту надавалось право висловитись.

Представники рівненських ЗМІ погоджуються на підписання мирової угоди, яку запропонували позивачі за кілька місяців до початку передвиборної кампанії у місцеві ради в 2010 році. За умовами мирового договору, ЗМІ зобов’язуються зняти зі своїх сайтів публікації та відео про ДТП в якому згадується можлива причетність до аварії Мирослава Берташа. Також ЗМІ і журналісти «зобов’язуються в подальшому не поширювати інформацію про можливу причетність Мирослава Берташа до ДТП 2 грудня 2008 року». В свою чергу позивачі відмовляються від будь-яких грошових претензій та навіть від спростування поширеної інформації.

Ми запитали у представників ЗМІ чому вони погодились підписати мирову угоду з політиками, а не вдалися до публічного захисту права на поширення суспільно-важливої інформації?
Головний редактор газети «Волинь» Сергій Степанишин каже, що журналіст газети взяв інформацію з телеканалу «Рівне 1», а не перевірив її власноруч.

– Ми змушені були піти на мирову угоду, тому що довести в суді свою правоту ми не могли.
Головний редактор газети «Рівне вечірнє» Валентина Шах відповіла електронною поштою. Вона послалась на Закон України «Про друковані ЗМІ», за яким кожен громадянин може вимагати від редакції спростування поширених про нього відомостей, якщо вважає, що вони не відповідають дійсності:

«В статті 37 Закону «Про друковані засоби масової інформації України» передбачено – якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов’язана спростувати таку інформацію. Доказів на підтвердження припущення про те, що ДТП міг скоїти Мирослав Берташ у нас немає».

Керівництво видавничого дому «ОГО» та телеканалу «Рівне 1» взагалі відмовились надавати коментарі з цієї теми в будь якому вигляді.

Коментар Рівненського агентства журналістських розслідувань: На нашу думку, висвітлюючи обставини цього ДТП рівненські журналісти намагалися донести до людей важливу інформацію. В свою чергу органи слідства та учасник аварії приховували цю інформацію. Спочатку не надавали навіть інформації чи був водій тверезим, хоча це ДТП становило великий суспільний інтерес. А учасник ДТП до того ж надавав журналістам неправдиву інформацію, про те, що його авто викрали. Тому нічого дивного, що журналісти брали коментарі у випадкових свідків трагедії, які очевидно не мали корисливих мотивів говорити неправду. В свою чергу цим позовом та мировою угодою батько та син Берташі вбили цілу зграю зайців. По-перше, вони публічно довели, що журналісти не праві. По-друге, приструнили місцеві ЗМІ. По-третє, очистили місцевий інтернет від суспільно-важливої інформації не на їхню користь. І найважливіше – тепер деякі журналісти і ЗМІ бояться подавати критичну інформацію не лише про губернатора та його сина, а й, про інших людей, які мають капітал і покровительство нинішньої влади.

МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ: Резонансні ДТП: Сила прокурорських погонівЧетверта влада. Резонансні ДТП: Сила прокурорських погонів (телепрограма)

Журналісти Агентства відібрали рецепти медіа-експертів, щодо того хто і що має зробити, щоб уникнути цензури, тиску на ЗМІ та медіа-корупції. І щоб ми в результаті не перетворилися на громадян бананової республіки.

Сергій Гузь, голова Незалежної медіа-профспілки України (у 2007 році):
– Звичайно, якщо самі журналісти не почнуть боротися з цією проблемою, не почнуть дискутувати про цю проблему, то за нас це зробить будь-яка нова влада.

Вікторія Сюмар директор Інституту масової інформації (на прес-конференції у 2007 році):
– Мені здається, що ми повинні сьогодні апелювати в першу чергу до самих журналістів. Згадати, як ми в 2004 році називали що ми боремося за професію. За право робити свою професію. Сьогодні журналісти роблять свою професію? Коли дуже багато молодих людей, випускники студентських факультетів… і їм кажуть їдь, зроби отой матеріал замовний і це стає абсолютною нормою.

Наталія Лігачова головний редактор сайту «Телекритика» (на прес-конференції у 2007 році):
– Очень большую роль могли бы сыграть обращения к обществу и огласка. Привлечь внимание к этой проблеме. Точно так же как было с проблемой темников когда то. Тогда было проще, потому что тогда была оппозиция, которая тоже была заинтересована в раскрутке этой проблемы и она оказывала потдержку журналистам независимым, которые говорили об этом. Сейчас сложнее, потому что сейчас практически все политики повязаны одной проблемой «джинсы». Она их всех устраивает.

Отар Довженко, заступник головного редактора сайту «Телекритика»:
– Корумпованість ЗМІ є частиною корумпованості держави і корумпованості країни. Корумпованість бізнесу, в основному це комерційні ЗМІ, корумпованість нашої свідомості, звичаєва корупція, яка панує в нас, спокійне ставлення людей до «джинси», тому що люди беруть газету, читають там «джинсу», розуміють що їм хочуть щось впарити, їх хочуть обманути, але все одно наступного разу купляють цю газету.
Це є і наша певною мірою провина, я маю на увазі громадян, є провина тих журналістів, які забули або не хочуть думати про свою місію, про якісь етичні принципи своєї роботи.

Вахтанг Кіпіані, головний редактор проекту «Історична правда»:
– Ну очевидно, що громадяни мають нормально голосувати, а медіа-професіонали не брати хабарі від політиків. Дуже просто. Журналіст не має бути зв’язаний з комерційними зобов’язаннями власника ЗМІ. Ми продаємо робочий час і професіоналізм, але ми не продаємо душу. Якщо ми знаємо точно, що цей товар, чи політик (як політичний товар) недоброякісний – ми мусимо суспільству розповідати правдиву інформацію.
Тільки самі журналісти, а якщо йдеться про корупцію в суспільстві, то тільки самі громадяни можуть щось змінити. Все залежить від нас. Здається, що кожен нічого не може, але досвід показує, що разом ми можемо дуже багато. І це можна вважати проповідництвом, благо побажанням, але іншого механізму немає.

Публікація підготовлена за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку через неурядову організацію «Інтерньюс Нетворк», в рамках угоди від 1992 року між урядом України і урядом США про гуманітарне і техніко-економічне співробітництво, та Міжнародного Фонду «Відродження». Виключна відповідальність за викладену інформацію – ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань».

ДИВІТЬСЯ СХОЖІ МАТЕРІАЛИ: Сила міліцейських погонів (резонансні ДТП 2)Четверта влада. Резонансні ДТП 2: сила міліцейських погонів (телепрограма)


КОМЕНТАРІ

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію, яку не встигли видалити чи пропустили адміністратори. Якщо у вас є докази, що наведені в коментарях факти не відповідають дійсності – звертайтесь на редакційну пошту з конкретними зауваженнями і коментарі будуть адміністровані. Разом з тим нагадуємо, що згідно із українським законодавством, ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за оціночні судження.

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором

Розслідування

Рівненщина

Волинь

Консультації

в Україні та світі

вгору