ПРЕС КЛУБ

«Теленовини нині розповідають про інакшу, ніж є, реальність»

03.01.2012, 00:00      telekritika.ua      Переглядів: 1258

Експерти – про інформаційне мовлення у 2011-му: професійність журналістів тільки «для душі», «правильна джинса», цензура фактів. Відповідають Ігор Куляс, Петро Бурковський, Костянтин Квурт, Лаврентій Малазонія, Наталія Лигачова.

У 2011-му році рівень професійності ЗМІ, зокрема інформаційно-аналітичного мовлення телеканалів, продовжив падати. Й основна причина цього - самоцензура, породжена намаганням журналістів і телеменеджерів бути політкоректними й лояльними до влади. 

Немає державної цензури, але є цензура так званих груп інтересів. Та й ті, хто краде найбільше, наймають політтехнологів, які регулюють інформаційні потоки.

Таке резюме дали опитані «Телекритикою» експерти, яким ми запропонували оцінити ситуацію зі збалансованістю новин, свободою слова, джинсою і замовними матеріалами у 2011 році.

Ми поставили експертам такі запитання:

1. На вашу думку, у 2011 році покращився чи погіршився рівень професійності українських ЗМІ та журналістів? Тобто чи події висвітлюються в ЗМІ збалансовано, з використанням достатньої кількості джерел, необхідних контекстів та бекґраундів, коментуються незалежними експертами, важливі теми не замовчуються?

2. Ваша оцінка ситуації з джинсою в 2011 році?

3. Наскільки незалежними від впливу політичних партій та влади є інформаційно-аналітичне мовлення? Чи вбачаєте ви ознаки цензури, які саме і з чийого боку: держави, власників, топ-менеджерів ЗМІ? Чи вдаються журналісти та редактори до самоцензури?

На наші питання погодилися відповісти Ігор Куляс, Петро Бурковський, Костянтин Квурт, Лаврентій Малазонія, Наталія Лигачова.

Ігор Куляс , медіаексперт, медіатренер:

1. Якщо казати про новини провідних українських телеканалів, то їхня професійність продовжує стабільно погіршуватися. Гадаю, причиною цього є те, що менеджери вимагають від журналістів не професійності, а «політкоректності». В такій ситуації очікувати від журналістів професійності немає жодного сенсу. Тож професійність стає чимось «для душі», її можна побачити лише в сюжетах на теми, надзвичайно далекі від політики, наприклад, у нарисах про цікавих людей, у культурній тематиці, в сюжетах про якісь суто побутові конфлікти.

Будь-яка ж політична, економічна чи соціальна тема, і взагалі будь-яка тема, що хоч віддалено зачіпає питання ефективності чинної влади, подається теленовинами незбалансовано, без посилань на компетентні джерела, без належних і необхідних бекґраундів та контекстів. Експерти з´являються рідко, і найчастіше такими експертами виступають ті фахівці, які є лояльними до влади. З огляду на головну вимогу менеджерів, професійність у цій тематиці є протипоказаною.

Замовчується величезна кількість важливих для суспільства тем. Причому замовчуються повністю або майже повністю (коли скоромовкою на якомусь із каналів про щось таки кажуть, але критично неповно, а часто і зі спотворенням змісту новини). Так, наприклад, глядач наших найбільших телеканалів не довідався з теленовин центральних каналів про масовану негативну реакцію цивілізованого світу на судовий вирок Тимошенко. Або про те, що свідки у справі Луценка один за одним у суді підтверджують абсурдність обвинувачення Генпрокуратури проти екс-міністра. Або про справжню мотивацію вимог чорнобильців. Не кажучи вже про теми на кшталт Межигір´я. Цей список можна продовжувати до безкінечності.

Загалом же можна констатувати, що теленовини нині розповідають своїм глядачам про якусь інакшу, ніж це є насправді, реальність.

2. Джинси, чи то пак бізнесової заказухи в новинах центральних каналів дуже мало, майже немає. На відміну від джинси політичної. От у політиці - «в кожному малюнку сонце».

3. Мовлення майже стовідсотково залежне. Останнім бастіоном певної незалежності були «Вікна» на СТБ, але й там цього року провели «зачистку», поставили «правильного» очільника і навели «правильний порядок». Певно тому, що власнику і менеджеру каналу не захотілося неприємностей від влади. Надзвичайними зусиллями окремих журналістів інколи потрапляють до ефіру професійні сюжети на реальні теми. Але таких сюжетів на різних каналах стає дедалі менше.

Все, про що я сказав вище, звісно, виникає на телеекрані не з доброго дива і, тим більше, не з доброї волі журналістів. Природа цензури тут проста. На цьому етапі навіть не потрібні темники з Банкової. Власники каналів, топ-менеджери і менеджери середньої ланки добре розуміють «політику партії та уряду» (яка є доволі простою, невишуканою й тупою). Тобто мають ефективного «внутрішнього цензора». Зрозуміло, самоцензурують власні матеріали і журналісти, від яких повсякчасно вимагається «політкоректність». Усі ж живі люди - жити якось треба... А там, де вмикається самоцензура, - там результат для головного цензора (тобто влади) виявляється завжди навіть ефективнішим, ніж було б, якби влада посадила на кожен канал власного офіційного цензора, як це було в радянські часи. Бо тоді з´являється хоча би певний азарт змагання (надурити цензора) і розв´язуються руки від самоцензури (хай викреслюють вони, а не ми самі).

Костянтин Квурт, голова правління «Інтерньюз-Україна»:

1. Рівень професійності українських ЗМІ та журналістів, беззаперечно, впав. Часто-густо переважають ті синхрони, які потрібно. Звісно, могло б бути гірше, та від ідеалу це дуже далеко.

2. Ситуація з джинсою трохи покращилась, але це пояснюється тим, що зникає конкуренція в політиці, та і в бізнесі взагалі.

3. Журналісти і редактори вдаються до самоцензури, бояться. Редактори більше. Враховують точку зору груп упливу. Немає того, що називається «державна цензура», є цензура так званих груп інтересів. Чому немає державної політики? Тому що відсутня державна політика як така. Є режим клептоманів. Всі знають тих, хто краде найбільше, а чіпати їх не можна. Та й ті, хто краде найбільше, наймають політтехнологів, які регулюють інформаційні потоки.

 

Лаврентій Малазонія, генеральний продюсер News One:

1. Конечно, улучшилась - не может не улучшиться! Интерпретации разные: кто-то видит наполовину пустой сосуд, а кто-то - наполовину полный. Любые усилия всегда дают результат. Любая видимость усилия дает исключительно видимость результата. Собственно, в этом и копается ТК. Кто такие «независимые эксперты» в наших реалиях? Кто в наших реалиях может непредвзято судить о «сбалансированности»? Замалчивать темы - это вообще тупо... Наши СМИ должны стать непредсказуемыми в своей порядочности. :) К этому стремятся все, весь мир. Мы тоже! :)

2. Точно, что на канале NewsOne джинсы нет и не будет! А оценить ситуацию с джинсой вполне объективно может собственно ТК.

3. Вечнозеленая тема. :) Тема цензуры очень напоминает тему «про суслика»: «Суслика видишь? - Нет. - А он есть!» Этот суслик становится виден благодаря топ-менеджерам. Исключительно. Остальное додумайте сами. :)

Петро Бурковський, аналітик:

1. Потрібно розділяти професійність і лояльність. Ще з минулого року простежується тенденція, коли професійність приносять у жертву лояльності. Коли є певне соціальне чи політичне замовлення, журналісти погоджуються виконувати ці замовлення, щоб не втратити роботу. Тенденція, в принципі, є негативною, знижується частка об´єктивної подачі інформації, та річ у тім, що журналісти приносять у жертву політичному замовленню свій професіоналізм.

2. Телебачення завжди грішило джинсою. Та звинуватити в цьому когось дуже важко, тому що потрібно мати реальні докази того, що хтось комусь передав гроші. Єдине, про що можна говорити - це те, що в окремих програмах, ток-шоу є перевага певних політичних сил чи замовчування одних і розкручування інших. Ситуація порівняно з попереднім роком не погіршилася, просто сам диктат влади, замовлення стали жорсткішими і їх послідовніше виконують, та чи називати це джинсою - залежить від того, як ті, хто диктують ці теми з Банкової, з Кабінету Міністрів, розраховуються з журналістами.

3. Важко розділити цензуру і самоцензуру. Коли у 2004 році були темники, можна сказати, що була цензура, та можна сказати, що була тоді ж і самоцензура, журналісти й редактори могли навіть перестаратися, щоб не підставити своїх акціонерів під немилість влади. Те, що нині є цензура, очевидно, оскільки є ціла низка тем, які не висвітлюються або висвітлюються недостатньо, хоча, наприклад, в інтернеті є достатньо інформації. Є досить багато прикладів того, як певну інформацію просто ігнорують. Наприклад, коли в нас змінилося керівництво Міністерства внутрішніх справ і Податкової адміністрації, прийшли люди, лояльні до сім´ї чинного президента, це було видно по їхній біографії... Інформація була достовірна і перевірена, та цю ситуацію ЗМІ майже повністю проігнорували. Її подали просто як чергові перестановки, хоча це свідчило про певну політичну тенденцію, яка є в Україні.

Наталія Лигачова, шеф-редактор «Телекритики»:

1. Качество новостей, итоговых информационно-аналитическихеженедельников ощутимо ухудшилось. Об этом ярчайшим образом свидетельствуют и мониторинги Академии украинской прессы, и мониторинги«Телекритики», которые мы проводим на протяжении нескольких лет. Есть и еще одна тенденция - уход от политических и экономических тем в социальные, с перекосом в «жареное», то есть криминал. Причем и криминал берется не системный, а бытовуха и хулиганство. Скажем, о коррупции новостийщики у нас рассказывают в основном лишь тогда, когда с ними поделятся «эксклюзивными» видеоматериалами силовые органы - СБУ, МВД... Все вышеописанное вызвано, во-первых, политическим давлением власти, центральной и местной, на СМИ - от тем политики и серьезной экономики медиасобственники и топ-менеджеры уходят «от греха подальше». Во-вторых, тем, что в связи с невозможностью давать в эфир новости как таковые - то есть информацию, важную для понимания того, что же на самом деле происходит в стране и мире - рейтинги наши СМИ могут делать только на желтухе и жесткой чернухе.

2. Джинса в прямом значении этого слова, то есть когда за размещение в СМИ рекламы или пиара под видом новостей заносился кэш, практически ушла. Так называемые договора на информационное обслуживание - официальный способ под видом обычных журналистских текстов размещать пиар - продолжают существовать. Причем активнее всех в качестве заказчиков, кажется, здесь ведут себя не частные бизнес-кампании, а государственные структуры. Всяческие «новости казначейства», «новости налоговой», «новости мэрии» цветут полным цветом, прежде всего на государственных же каналах и в государственной прессе.

Но самое впечатляющее изменение произошло, конечно же, в сфере политического информирования: при нынешнем режиме власть уже не платит за свой пиар (что приходилось делать их предшественникам). Медиа нынче пиарят власть «за так», за то, чтобы «остаться в живых», то есть сохранить свой бизнес и возможность его развивать. Оппозиция же сколько б денег ни предлагала - на большинстве телеканалов и во многих печатных СМИ их материалы всё равно не возьмут, причем не только джинсу, но и прямую рекламу тоже! В страну пришла «правильная демократия», а в СМИ - «правильная джинса». :) Система «равенства коррупционных возможностей» в СМИ, при которой кто заплатил, тот и попал в эфир или на страницы, сменилась системой «коррупционного абсолютизма»: в медиа попадет только «правильный», лояльный к власти коррупционер. Ну а сама власть, как я уже отметила, попадает туда просто по факту своей принадлежности к тем, кто «казнит и милует».

3. В 2003 году я назвала существовавшую тогда в Украине систему информационного вещания «Системой Единой Дезинформации». В 2010 году эта система вернула себе утраченные было в 2005-2009 годах рубежи. И как это часто бывает, вернулась заметно окрепшей.

Во-первых, нынче власть уже не использует темники, которые в свое время были компрометирующим ее доказательством цензуры. Сейчас власть просто договорилась с собственниками СМИ - на них же и кивает, когда ее обвиняют в контроле над информационным пространством. То есть при де-факто существующей жесткой государственной цензуре де-юре во всем виноваты якобы собственники и топ-менеджеры.

Во-вторых, и во времена Кучмы 1994-2001 годов, и даже при Кучме 2002-2004 годов, когда его Администрацией руководил Медведчук, внедривший темники, цензура фактов была вещью исключительной. К ней прибегали в крайних случаях, скажем, в случае с судимостями тогдашнего премьер-министра и кандидата в президенты Януковича. Тогда дезинформировали и манипулировали информацией, прежде всего, за счет интерпретаций фактов и за счет нужных, «правильных» акцентов в их подаче. Сейчас же цензура фактов - уже обыденная вещь. Новости информационных агентств и интернет-ресурсов радикально отличаются от новостей в телевизоре и в большинстве печатных СМИ.

В 2000 году пленки Мельниченко - то есть не что иное, как обнародование компрометирующей власть Кучмы информации с последующей ее публикацией в СМИ - взорвали общество, что вылилось в мощную протестную акцию «Украина без Кучмы». Тогда власть не умела не только купировать появление такой инфы, но не смогла и воспрепятствовать ее широкому распространению. В 2002-м Медведчук предложил свой способ борьбы с негативной для власти информацией - ее «правильную» интерпретацию. В 2011-м пленки даже трех Мельниченко имели бы в лучшем случае эффект детской хлопушки - и не только потому, что обесценился сам по себе компромат как таковой (хотя и это имеет значение). Но прежде всего потому, что об этих пленках просто уже никто бы не узнал, кроме узкого круга интернет-пользователей. Среди олигархов - собственников национальных СМИ желающих фрондировать уже не найдется. Журналисты давным-давно просеяны на лояльность к собственникам, а следовательно - и к власти. Редкие эксцессы в виде одиночных антицензурных выступлений купируются самым эффективным способом - путем придания вида «хозяйственного спора» любому конфликту и либо «подачек» непослушным с их последующим тихим отстранением от политических новостей, либо увольнением. Да и незапятнанных участием в «играх с цензурой» среди самих журналистов крупных СМИ осталось уже так мало, что верить, по сути, некому. В итоге о мощной корпоративной солидарности в борьбе с цензурой говорить не приходится. Скорее - о тотальном засилье «корпоративной этики», при котором вынос сора из избы карается жестко и стремительно.

Не знаю, как где, но в медиа «порядок и стабильность» уже пришли.

Опитування провела Надія Якубець

Фото Павла Довганя, DIF.org.ua, Gazeta.ua, Operativno.com, з архіву «Телекритики»

www.telekritika.ua


КОМЕНТАРІ

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію, яку не встигли видалити чи пропустили адміністратори. Якщо у вас є докази, що наведені в коментарях факти не відповідають дійсності – звертайтесь на редакційну пошту з конкретними зауваженнями і коментарі будуть адміністровані. Разом з тим нагадуємо, що згідно із українським законодавством, ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за оціночні судження.

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором

Розслідування

Рівненщина

Волинь

Консультації

в Україні та світі

вгору