«Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за публікації блогерів»
Profile picture for user pinchuk.o
Координаторка ініціативи «Рівне – місто дружнє до дитини»

Дитячі майданчики Рівного: як імітацію перетворити на турботу

Міста по всьому світу трансформують свою міську політику так, щоб не тільки дорослі, а й діти відчували себе бажаними і повноправними жителями міста. Велика увага приділяється активному способу життя, здоров'ю дітей і дорослих.

У 1996 році на конференції ООН проголошено, що благополуччя дітей – головний показник здорового і демократичного суспільства.

У Європі під егідою ЮНІСЕФ вже успішно працює «Європейська мережа міст, дружніх до дітей», в яких дотримуються принципів, що не потрібно створювати окремих унікальних ізольованих просторів «тільки для дітей».

Потрібно створити середовище, в якому будуть враховані потреби і дітей, і дорослих. Тоді це середовище стане комфортним для всіх жителів міста, і перш за все для дітей.

Рівне, на жаль, поки рухається в зворотному від розвинених міст напрямку. Вулиці стають все менш комфортними і більше небезпечними, а під створенням комфортного міського середовища для дітей розуміють встановлення якомога більшої кількості дитячих майданчиків в дворах.

Найчастіше майданчики встановлюють на вимогу мешканців багатоквартирних будинків щодо наявності окремого майданчика в їхньому дворі, а також за ініціативи депутатів, які намагаються догодити виборцям і щось зробити в своїх округах.

Тож і виходить, що коли йде мова про дитячі майданчики, в уяві відразу з'являється убогий набір однотипних елементів, в яких недостатність функціоналу компенсується надлишком яскравих кольорів. 

Однак, дитячі майданчики в містах – це не просто місце для гри, перебування на свіжому повітрі чи відпочинку. Вони мають розвивати дітей, навчити їх взаємодії з навколишнім світом, пізнавати фізичні можливості свого тіла.

В тому числі через гру формується особистість і розвиваються можливості маленької людини. 

Традиційно, це порівняно недорогі, яскравих кольорів, однотипні майданчики з обмеженим функціональним наповненням: гойдалка, гірка, пісочниця.

Ці майданчики мають мало спільного з реальними потребами та розвитком дітей. Вони не враховують ні особливостей і потреб дітей, ні потреб дорослих, які супроводжують дітей, ні тим більше потреб дітей з інвалідністю.

Майданчик поблизу однієї з рівненських новобудов. Фото з мережі Фейсбук.

У випадку, коли в дворах роками не було ігрових елементів для дітей, коли старі дитячі майданчики стояли зруйнованими впродовж багатьох років, рівняни радо сприймають елементарні традиційні ігрові елементи у дворах.

Особливо не задумуючись про їх якість, вплив таких майданчиків на дітей – аби лише поставили.

Не вбачають проблеми і у тому, що подекуди (особливо поблизу новобудов) місце їх встановлення обирається по залишковому принципу. Як наслідок діти мають гратися в оточенні припаркованих автомобілів, без достатнього озеленення. Немає місця в дворах і старшим дітям, підліткам тощо.

Причиною подібного стану речей є нерозуміння як проектувальниками, так і самими батьками того, що середовище, у якому перебувають діти, має ключовий вплив на формування їхньої особистості та здібностей. Тому якісне проектування просторів для розвитку дитини є надзвичайно важливим. 

Пора вже переходити від кількості до якості, залучати до проектування дитячих просторів фахівців, психологів, архітекторів, а не постачальників примітивних конструкцій.

Тому що, традиційні для нашого міста різнокольорові гойдалка, гірка, пісочниця – це не дитячий майданчик, а імітація турботи про дітей.

Зрозуміло, що у кожному дворі якісний дитячий майданчик зробити неможливо, але важливо розуміти принципи і створювати хороші дитячі простори в різних районах міста.

Виробники дитячих майданчиків пропонують значно ширший асортимент типових елементів, однак в більшості випадків у Рівному обмежуються стандартним набором кількох елементів.

Маленькі рівняни проводять досить багато часу на дитячих майданчиках біля своїх будинків, в найближчих дворах, парках. Діти роблять там свої перші кроки, граються з однолітками в дошкільному віці, спілкуються з друзями в молодшому шкільному.

Тож потрібно більш відповідально підійти до питання якості дитячих майданчиків у Рівному.

Дитячі майданчики на вулиці Відінській та Марка Вовчка дуже чітко демонструють пріоритети мешканців будинків.
Двори максимально забетоновані, немає ні дерев, ні кущів.
Дитині, щоб потрапити на примітивний майданчик потрібно перетнути велике запарковане подвір'я. 

Дитячий майданчик на вулиці Лермонтова затиснутий між парковкою та високим парканом. Діти та їхні батьки зможуть вдосталь надихатись вихлопними газами і насолодитися бетонними стінами:

На цей майданчик на вулиці К.Савури страшно відпустити дитину через надмірну кількість автомобілів у дворі. Двір настільки «стерильний» (з точки зору організації дитячого простору), що діти змушені гратися серед запаркованих автомобілів:

Досить часто дитячі майданчики встановлюються «для галочки» – лише для того, щоб задовольнити вимоги Державних будівельних норм, а тому мають мало спільного з потребами та розвитком дитини. Як, наприклад, цей майданчик поблизу «елітної» новобудови на вулиці Соборна: 

Один із способів зрозуміти чи хороший дитячий майданчик – це запитати себе, чи хотілося б Вам на ньому полазити чи погратись. Якщо так, то дітям цей майданчик є теж цікавим.

Для прикладу як вам такий майданчик?

На цьому майданчику на вулиці Буковинській можна було б зробити цікавий майданчик як для дітей різного віку, так і для дорослих, інтегрувавши елементи в ландшафт двору:

Дитячі майданчики вважаються соціальним феноменом. До 50-х років минулого століття в європейських містах практично не було спеціальних просторів для дітей. Місцями для ігор дітей були пустирища, вулиці.

Починаючи з 60-х років ситуація в містах почала змінюватися і стали з'являтися виділені для дітей місця. Спочатку це були однотипні майданчики з традиційними металевими гойдалками, гірками, турніками.

В кінці 1970-х років процес тиражування однотипних майданчиків з елементарним обладнанням сповільнився. Стало зрозуміло, що «штучні» майданчики, які подобаються дорослим, не відповідають дитячим потребам і бажанням.

Адже те, що для дітей здається найкращим, для дорослих «брудне», «небезпечне». І навпаки, для дітей непривабливі дорослий порядок і система. В європейських містах почали з'являтися майданчики з цікавим, тематичним наповненням, різноманітним озелененням. 

(Джерело: Städte- und Gemeinderat, 2001., Jg. 55, Heft 9, S. 18-20)

Чому діти повинні гратись. Десять аргументів на захист права дитини на гру

  1. Діти мають право на гру
  2. Дітям потрібні вільні простори (місце і час)
  3. Деякі навички діти можуть засвоїти лише самостійно, без дорослих
  4. Падати можна навчитися тільки падаючи
  5. Діти, які вміють балансувати і ходити задом наперед (спиною), можуть і рахувати в зворотному порядку
  6. Гра переступає межі
  7. Гра навчає
  8. Не буває дорослішання без галасу, пустощів і сміху
  9. Дорослі частіше стурбовані станом доріг, а не дитячої гри
  10. Діти люблять залишати по собі сліди. І ігри дають хороші можливості для цього (з піском, глиною, фарбою тощо)

(Джерело: http://www.kinderzeit.de/ Claudia Neumann, президент «Союзу права на гру»)

Що потрібно враховувати при встановленні дитячих майданчиків

1. Різновікові майданчики

Майданчики повинні бути цікавими як маленьким дітям, так і підліткам. Тому потрібно враховувати вікові особливості дітей. Зокрема:

  • фізичні можливості,
  • вміння дітей різного віку оцінювати ризики і контролювати себе,
  • інтереси, потреби в грі і активному русі, відпочинку і спілкуванні, пізнанні, творчості тощо.

Не рекомендується робити просто великі майданчики, слід створювати зони для дітей різних вікових груп.

З одного боку, такий розподіл майданчиків дещо обмежує можливості для різновікового спілкування, співпраці, спостереження і наслідування (в зоні найближчого розвитку) малюків більш старшим дітям.

З іншого боку – зонування дозволяє для дітей різних вікових груп створювати більш адекватні їхнім потребам простори.

Зона для старших дітей на майданчику у м. Мюнхен. Фото з gre4ark.livejournal.com

Діти віком до 3-х років не можуть самостійно оцінити свої можливості і те, наскільки той чи інший об'єкт для них небезпечний, тому повинні перебувати на дитячому майданчику під постійним наглядом дорослих. Дорослі повинні стежити, щоб діти не використали ті об'єкти, які для них не призначені.

Якщо майданчик підходить дитині за віком, відповідає її інтересам, тоді прогулянка принесе задоволення і дитині, і батькам.

Якщо ж обладнання майданчика обрано невдало, то високий ризик різного роду неприємних ситуацій: травм, конфліктів. Батьки не можуть відпочити на таких майданчиках, оскільки постійно мають турбуватися про дітей.

Фото з kinderfreiland.de

Наприклад на цьому майданчику на вулиці Коновальця, немає елементів для дітей віком до 3-х років. Відповідно дитина не має можливості самостійно досліджувати їх, не може сам проявляти свою ініціативу, отримує лише досвід постійного супроводу і опіки:

Дитячі майданчики на вулиці Буковинській повністю ігнорують потреби підлітків. Старшим дітям немає місця у цьому величезному дворі. Встановлені у дворі однотипні гойдалки і гірки, не викликають бажання у, наприклад, 14-го річного хлопця більше часу проводити на свіжому повітрі:

Важливо, щоб діти не заважали один одному. Не завжди і не всі вікові групи на одному майданчику сумісні. Тому майданчики слід зонувати – виділяти території для малечі, дошкільнят, молодших школярів, підлітків.

У дітей різного віку різні не лише інтереси, а й сила і швидкість руху. Маленька дитина рухається повільно, керуючись своїми бажаннями, тож випадково може потрапити в епіцентр гри старших дітей і може їм заважати.

Старші ж діти можуть не помітити і випадково штовхнути малечу, що може стати причиною як конфліктів, так і травм.

Зонувати майданчики можна за допомогою різноманітного озеленення, лавок, компонуючи різні типи мощення. Рекомендується також відділяти ці частини буферними зонами, якими можуть слугувати кущі, лави, перголи тощо.

Наприклад, на цьому майданчику на вулиці Гагаріна гойдалки встановлені надто близько біля місця, де бігають з м'ячем старші діти, що інколи призводить до конфліктних ситуацій.

2. Майданчики з різною активністю

Потрібно враховувати різний рівень активності відвідувачів. Не можна ігнорувати те, що діти різні за типом характеру, хтось більше полюбляє самотність, а хтось любить бути в центрі уваги.

Для цього на майданчиках можна робити відкриті і напіввідкриті зони, за допомогою різних елементів, пропонувати можливості як для активних, спільних дій, так і для усамітнення, спостереження «з боку», відпочинку.

3. Майданчики з потребами дорослих

Не потрібно забувати, що діти дошкільного віку на майданчиках завжди знаходяться у супроводі дорослих: батьків, бабусь, дідусів тощо.

Тому проектуючи майданчики потрібно враховувати потреби дорослих людей: місце для відпочинку повинно бути облаштоване зручними лавками зі спинкою, можна поставити навіс від сонця та негоди, обов'язково на майданчику має бути урна для сміття.

А для проїзду з дитячим візком має бути тверда поверхня. 

Ще менше дитячі майданчики Рівного пристосовані для дозвілля батьків, що прийшли провести час із дитиною. Лавка без спинки – це все, на що можна сподіватися на майданчику на вулиці Коновальця. Що ж стосується дітей з інвалідністю чи додатковими потребами, то для них дитячі майданчики Рівного не пристосовані взагалі.
Через відсутність тіні, влітку на майданчику надто спекотно і не комфортно.
Батьки також полюбляють гойдалки, які є одними з небагатьох універсальних засобів для розваг людей різного віку. Приклад майданчика в одному з російських міст. Фото з gre4ark.livejournal.com.

4. Природні кольори та атмосфера

Натуральні кольори та матеріали дозволяють створити середовище наближене до природнього. 

Побутує думка, що дитячий майданчик обов’язково має бути різнокольоровим і яскравим.

Цей стереотип призводить того, що все що має відношення до дітей розмальовують кольорами «вирви око» (надто яскравими кольорами), які часто навіть не поєднуються між собою: як майданчики, так і фасади шкіл, садочків тощо.

Цим не лише погіршуючи естетичний вигляд міста, двору, а й формуючи у дітей поганий смак. Тому потрібно проектувати дитячі простори із використанням переважно натуральних кольорів, а в разі використання яскравих кольорів, дотримуватися міри щодо їх кількості. 

Дуже добрим матеріалом для дитячих зон є мінімально оброблена та нефарбована деревина. 

Крім того, не потрібно ігнорувати/усувати нерівності у ландшафті, які дозволяють не лише розмістити цікаве обладнання, а й дають можливість дітям вчитися пересуватися по поверхням із різним кутом нахилу.

Не може бути хорошим дитячий майданчик той, на якому немає дерев, кущів. Адже це не лише захист від вітру і сонця, а й можливість дітям погратися в інші ігри, окрім тих, які пропонує обладнання: наприклад, побігати між деревами, пограти в хованки тощо. 

Стовбури, пеньки дерев, земляні насипи не лише дешевші від різнокольорового пластику чи металу, а й значно цікавіші для дітей. Так може виглядати парк поблизу Палацу дітей та молоді.

Майданчик з типовими елементами теж може бути не поганий. Приклади майданчиків з російського і китайського міста:

Фото з gre4ark.livejournal.com
Фото з gre4ark.livejournal.com

Яким би яскравим не намагалися зробити цей майданчик на вулиці Чорновола, він не несе ніякої ігрової цінності для дітей.

Бо тут завжди можливий лише один сценарій – той який придумав дорослий. Тут немає місця для розвитку дитячої творчості, уяви. Бо справа не в кольорах, а в якості середовища:

Фото з мережі Фейсбук

Деякі прибудинкові території все ж пропонують цікаві активності для дітей. Діти із задоволенням стрибають по камінцях через калюжу. Подвір'я на вулиці Грушевського:

Мощення дитячого майданчика може бути різним. Але слід дотримуватися правила, що в місцях, де можливе падіння дитини (гойдалка, гірка, лазанка тощо), має бути хороша амортизація. І чим вища висота можливого падіння, тим вона має бути краща, щоб уникнути травм у дітей.

Найкраще для цього підходять пісок, дрібний гравій та соснова кора. Товщина піщаної чи гравійної подушки має бути не менше 50 сантиметрів. І важливо забезпечувати достатню товщину покриття впродовж всього періоду експлуатації майданчика.

З цієї причини не потрібно вкладати на дитячому майданчику тонке гумове покриття, адже якщо шар гуми тонкий, то дитина може отримати складну травму. 

На більшості рівненських майданчиків покриття не відповідає вимогам безпеки: в місцях можливого падіння дітей просто твердий грунт, а подекуди зустрічається і бетонне покриття.

Наше покоління росло в епоху типової панельної забудови, а наші діти ростуть в епоху однотипних примітивних дитячих майданчиків. 

Творчо стерильне яскраве середовище. Місце, яке виключає фантазію і можливість вивчати навколишнє середовище
Фото з zh-hk.facebook.com/naschaslyvomu/posts

Майданчик на вулиці М.Вовчка більше схожий на в'язницю для дітей.

Хороший дитячий майданчик не може бути огороджений таким парканом. Паркан може бути навколо футбольного поля, або зовсім низеньким, краще у вигляді кущів, навколо зони для самих маленьких діток

Приклад можливого огородження зони для найменших діток

Фото з kinderfreiland.de

Приклади дитячих майданчиків в європейських країнах. Такі майданчики ставлять не у кожному дворі, а один на кілька будинків або в різних районах міста:

Фото з urbanua.org
Фото з lappset.de

5. Орієнтація на рівень допустимого ризику

У Міжнародному стандарті безпеки EN 1176: 2008 «Безпека ігрового обладнання» підкреслюється, що переживання ризику – одна з базових потреб людини.

Щоб вирости і не боятися, людина в дитинстві повинна мати можливість дізнатися про ризик, випробувати різні варіанти ризикованої поведінки в контрольованих, безпечних умовах. Тож ризик – важлива складова поведінки дитини на майданчику.

Експерементуючи на дитячому майданчику, дитина вчиться контролювати ситуацію, робити щось на межі своїх можливостей. Дітям потрібно падати і набивати синці, вони мають відчувати страх і біль від своїх помилок бо інакше компенсують це в дорослому віці.

Уміння дитини розпізнавати ризики, свої помилки розвивається і коли дитина підростає, вона вже краще усвідомлює свої свої фізичні можливості, може аналізувати ситуацію, оцінювати ступінь ризику.

Тому важливо, щоб майданчики не були надто простими. Чим складніший майданчик – тим більше дитині потрібно буде думати. Травмуватися можна і рівному місці, але саме складні конструкції вчать дітей травмуватися менше.

Встановлюючи дитячі майданчики потрібно знаходити баланс між необхідністю запропонувати ризик і необхідністю захистити дітей від серйозних травм.
Небезпечні такі ситуації, в яких дитина не може передбачити, що трапиться і не може підготуватися.

Приклади з російських міст:

Фото з urbanua.org
Фото з urbanua.org
Майданчик у місті Ляйпциг. Фото О.Шутюка
Лазанка в Амстердамі. Фото О.Шутюка.

Крім того, важливо залучати до проектування дитячих просторів самих дітей, запитувати їх про бажання і інтереси, аналізувати отриману інформацію і втілювати їх.

Список використаних матеріалів


Ця публікація підготовлена Коаліцією громадських організацій “Рада реформ Рівного” в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні.

Автор публікації Олена Пінчук. Погляди, викладені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди всіх членів Коаліції громадських організацій “Рада реформ Рівного”, USAID або уряду США.

Якщо знайшли помилку - виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Прокоментуйте