Наскільки доступне Рівне для маломобільних людей: відео

Люди похилого віку, люди з інвалідністю чи травмами, батьки з візочками, вагітні на пізніх термінах. Це маломобільні люди, які потребують зручнішого простору для пересування. А перешкоди – по всьому місту.

Наскільки доступний громадський простір у Рівному дивіться у матеріалі.

Нижче середнього

Більше 15-ти міст і більше 200-т закладів за чотири роки дослідили учасники ініціативи «Доступно UA».

Телеведучий і блогер, співзасновник «Доступно UA» Дмитро Щебетюк впродовж кількох днів досліджував Рівне на зручність і доступність:

– Загалом Рівне – не найгірше місто. Воно там трохи нижче середнього рівня. Краще, ніж Ужгород. Бо Ужгород – теж жахливо. Але краще, ніж Харків, Дніпро, Запоріжжя. Бо на Сході України Радянський Союз цвів і процвітав.

Та розслаблятися, каже, не варто, бо недоліків – вистачає. Взяти хоча б транспорт.

Із 300-т маршруток для людей з інвалідністю не доступні усі. Із 86-ти тролейбусів лише у 14-ть може заїхати людина на візку.

Сам Дмитро вже вісім років пересувається на візку після важкої травми.

Та не лише транспорт, але й вулиці Рівного погано пристосовані для маломобільних людей.

Серед основних недоліків: високі бордюри (і навіть ті, що комунальники понизили – не достатньо). Перешкод вистачає і на тротуарах. Наприклад, на вулиці Симона Петлюри. 

Тож змушений їхати в об’їзд, по дорозі.

– По дорозі – це ненормально і небезпечно. Але доведеться. І це вже є стрес. Ми і рух затримуємо, і своє життя піддаємо небезпеці, – каже Щебетюк.

А ще за кілька метрів чергова перешкода – жолоб для стікання води прямісінько поперек тротуару. І на візку його не оминути.

Не всюди у Рівному є тактильна плитка на пішоходних переходах.

Небезпечні і брудні пандуси

Пандуси є також не до всіх закладів. А багато з них виконані з порушеннями. У результаті – потрапити у приміщення на візку або складно, або ж взагалі неможливо без сторонньої допомоги.

– Кут нахилу має бути 3 градуси, до 4-х. Тут 7-8 градусів. І таким пандусом вже небезпечно підніматися. Його, теоретично, можна було зробити правильним: почати його трішечки раніше і закінчити трішечки пізніше. І тоді б людям на візках стало б зручніше пересуватися. Але це ще хороший приклад для Рівного, – каже Дмитро Щебетюк про пандус одного із закладів на вулиці Симона Петлюри.

– Є поручні, але вони бруднющі. І це дуже погано, – говорить експерт про пандус до міського Центру зайнятості.

– Бо люди, які пересуваються за допомогою поручнів, фактично мусять принижуватися, бо перед тим, як зайти в заклад, мастять собі руки.

Вбиральня за «сімома дверима»

І навіть у сучасному Центрі надання адмінпослуг (ЦНАП) теж не все ідеально. 

Знайти вбиральню – проблема. Цей пошук схожий на квест, коли потрібно пройти кілька коридорів, аби потрапити в туалет, облаштований для людей з інвалідністю.

– Якби я не знав де вбиральня, я би не здогадався. Мені треба було б спеціально підходити до персоналу і запитувати, де вона, і персонал мав би мене провести. Але по-хорошому, і для кращого відчуття гідності людини на візку, ти маєш просто сам розуміти, де вбиральня, і йти спокійно  та без перешкод, – каже Дмитро Щебетюк.

Та загалом ЦНАП – одна із найдоступніших будівель у Рівному.

Більше зауважень – до вбиральні міського центру зайнятості. І вони суттєвіші.

– Біля унітаза мало би бути два поручні, а не один. А дзеркало необхідно перевісити нижче, на рівні – щоб людина на візку могла себе побачити. Також тут незручні крани в умивальнику. Люди, в яких погано працюють пальці, не зможуть його захопити і не зможуть його повернути.

«Не треба нас жаліти, просто створіть гідні умови»

Результати перевірок активісти відображають на Карті (не)доступних місць. Тут рівень доступності позначають кольорами: червоним, жовтим і зеленим, де червоний – це повністю не зручні та необлаштовані точки міста. Зелений – відмінно, жовтий – задовільно.

Рівного на цій карті поки що немає, та незабаром з’явиться.

Мета ініціативи «Доступно UA» – не просто вказати на існуючі недоліки, каже її співзасновник Дмитро Щебетюк, але й вкотре наголосити: людей з інвалідністю не потрібно жаліти. Потрібно просто створити гідні умови.

Подолати численні сходинки чи високі пороги у приміщеннях та громадському транспорті, безперешкодно перейти через дорогу, не спотикаючись об високі бордюри та не зашпортуючись у нерівностях тротуарів.

Батьки з дитячими візочками, люди похилого віку, ті хто мають травми, вагітні на пізніх термінах: всі вони потребують більших зручностей, коли пересуваються містом.

– Приблизно зі ста перевірених закладів, просторів десь 60-70% звертають увагу, кажуть: так, нам цікаво те, що ви кажете. Потім відсотків 20-30 насправді проявляють більший інтерес і звертаються. Мовляв, давайте щось зробимо. Ну і відсотків 7 потім щось роблять дійсно. Але і це результат, – каже Дмитро Щебетюк.