Прощавайте, вчителю

Андрій Васильович Грещук був хорошим директором школи і хорошим вчителем історії. Учні його називали суворим, але справедливим.

Я запам'ятав його урок-гру, коли частина класу була адвокатами, а частина прокурорами, а суд тривав над оцінкою політики Сталіна.

Вдруге ми пересіклися, коли він працював секретарем Рівнеради ще за мера Віктора Чайки, а ми з Антоніною Торбіч (тоді вона ще мала інше прізвище) були студентами і прийшли просити підтримки на видання молодіжної студентської газети, яку ми створили.

Втретє ми пересікалися вже кілька разів як журналісти з посадовцем. І там було по різному. Не завжди поділяли його позицію, але знали, що Андрій Грещук з тих чиновників, що не крадуть.

У 2012-му ми випадково зустрілися як учасники 21-денної програми навчання з місцевого самоврядування у США. Ще й жили разом в будинках американців.

Андрій Васильович показував господарям, які нас приймали в себе, як готувати деруни.

В цьому році я бачив його лише раз, як він йшов доглядати за могилою на Дубенському кладовищі. Був у масці, тому я не впізнав відразу. Привіталися.

Сьогодні взнав, що Андрій Васильович помер через коронавірусну інфекцію. Йому було 60.

Прощавайте, вчителю.