«То 10 тисяч, то 6 тисяч»

Що відбувається в Рівненському онкодиспансері

Головний лікар Рівненського онкодиспансеру Григорій Максим’як керує закладом 35 років
Джерело
«Четверта влада». Фотоколаж з архіву 2012 року

Сьогодні, 2 червня, депутати обласної ради голосуватимуть за контракт з 11-ма головними лікарями обласних медзакладів. Кандидати на посади, здебільшого ті, що вже роками очолюють медустанови.

Протягом місяця вони ходили на депутатські комісії, щоб розповісти чому вони гідні своїх посад. Через численні скарги особливу увагу «Четвертої влади» привернув головний лікар Рівненського онкологічного диспансеру.

Окрім кандидатів на посади, поскаржитись депутатам або похвалити лікарів приходили громадські активісти, родичі та друзі пацієнтів. Ми записали кілька історій про те, що відбувається в Рівненському онкодиспансері: про жорстокість, байдужість та побори.

Розвели мафію там

Володимир Ілюшик з Волині помер чотири роки тому. В 53 роки. Діагноз – пухлина головного мозку.

Якщо не врятувати, то бодай продовжити життя чоловікові могло опромінення на лінійному прискорювачі. Саме таку техніку за десятки мільйонів подарував онкодиспансеру Фонд Ріната Ахметова «Розвиток України».

У договорі про державно-приватне партнерство, підписаному між благодійним фондом, обласною радою, Рівненською ОДА та онкодиспансером зазначено:

«Послуги повинні бути доступними, в тому числі безоплатними для соціально незабезпечених верств населення. Платні послуги повинні надаватись лише на підставі попередньо погоджених із Фондом та належним чином затверджених правил».

Друг Володимира Ілюшика, голова громадської ради при Ковельській міській раді Микола Печенюк. Він каже, що лікарі онкодиспансеру не лише не надали допомоги, а й цинічно познущалися над хворим та його дружиною.

За словами Миколи Печенюка, завідуюча відділенням променевої терапії №1 Тетяна Щегловська вимагала у Ілюшика не лише гроші на лікування, а й 200 грн за кожну добу перебування у медзакладі та додаткові 700 гривень за комунальні послуги.

Такі розцінки у її відділенні були ще у 2013 році, коли долар коштував 8 гривень.

Миколу Печенюка, який допомагав грошима лікуватися другу, обурило таке нахабство. В результаті Щегловська відмовила Ілюшику в опроміненні і затягнула час лікування. Через місяць чоловік помер.

Донині причетними до його передчасної смерті Микола Печенюк вважає Тетяну Щегловську, Якова Пархоменка та головного лікаря медустанови Григорія Максим’яка.

– Дзвоню до Щегловської і кажу. Вона мені говорить, що це буде коштувати: маска –1600, томограф – 450, рідина – 100, – розповідає Микола Печенюк.

– Ми приїхали, маску знаємо, що треба брати, томограф, все інше. Стало питання 700 гривень. Я кажу: «Чого 700? За що?» Вона каже: «На миючі». Кажу: «Чому так дорого?» Каже: «Ви іногородні». Кажу: «Добре. Я вам за палату 200 гривень щодня буду виплачувати, то як ви так?» А вона: «Ви що приїхали тут мене вчити? Наїжджаєте на мене» І пішло – крики. І з цього все почалося.

– Я пішов до Максим’яка. Ми поговорили з ним нормально. Він каже: «Іди до Щегловської. Буде все.» Я приходжу – вона знов на мене.

– Потім я звернувся до дуже поважних людей тут в Рівному. Вони дзвонили Максим’яку. Він там сказав їй щось. Як він сказав? Що він сказав? Ми прийшли – вона ще більше. Сказала: «Я роблю це не для вашого Володі. Мені він там тіпа до одного місця. Я роблю це для Максим’яка».

– Я зрозумів, що там Максим’як не керує. Чому я сьогодні сюди приїхав. Якщо його хочуть залишити, цю людину. Він, може, й хороша людина, я не знаю. Але він такий – слабохарактерний. Він не може керувати. Вони розвели там бардак. Розвели мафію там.

Не заплатиш – навіть не перев’яжуть

Ніна Поліщук померла три роки тому. Їй було 73. Діагноз – рак грудей. Та й донині її син, громадський активіст Петро Поліщук із жахом згадує перебування матері в Рівненському онкодиспансері.

Байдужість персоналу, страшні побори, вимагання благодійних коштів. І все це на тлі людського горя та страждань. Своїм обов’язком чоловік вважає попередити негуманне ставлення до онкохворих.

Саме тому наважився прийти на засідання медичної комісії обласної ради, де обговорювали кандидатів на посаду головного лікаря онкодиспансеру.

– В мене там лікувалася мама і лікувалася сусідка. І, дійсно, побачивши це, що знову ж таки той самий головний лікар має йти на цю посаду… Я не знаю, чи він там винуватий, але думаю, що від нього є вина, – каже Петро Поліщук.

– Дійсно робилося… не знаю, як зараз. Слава Богу не звертаємося. Мама померла.

– Знаю, що їздили ми у Львів. Такий самий же ж обласний диспансер. В Львові чогось ми томографію могли зробить і за 5 гривень. Тому що там казали, що це просто є дійсно благодійний внесок і він не має ніякої, наприклад, там сталої ціни. В Рівному, наприклад, якщо не доплатиш 10-5 гривень, дійсно ніхто не робив тобі ту саму томографію.

– Мама лежала в тому самому відділенні номер два в Щегловської. Я розумію, що заклад такий. Дійсно, на нього видавалися гроші і так далі. Але там навіть елементарної їдальні нема, щоб люди могли поїсти. Вони, ледь ходячи, носили з собою ці тарілки з одного поверху на інший.

– Якщо люди після операції, вони лежали знову ж таки на опроміненні. То… ну, якщо не заплатиш, це точно, до тебе ніхто навіть не підійде, не зробить перев’язку. Я багато говорити не хочу, але дійсно – туди попасти дуже страшно. І якщо там сам лежиш і не платиш грошей, мені здається, що там просто немає що робити. І це не офіційно. Якби офіційно, я згідний це платити, щоб були чеки і так далі.

То одна заплатила 10 тисяч, то друга 6 тисяч

Прийшла на засідання медичної комісії облради і Алла Ткаченко, яка нині лікується в Рівненському онкологічному диспансері. В присутності депутатів жінка дякувала Григорію Максим’яку, але на вулиці розповіла про ті труднощі, які насправді лягають на плечі онкохворих в диспансері.

Жінка закликала всіх об’єднатися і реально боротися проти байдужості та поборів.

– Я прийшла підтримати Григорія Івановича. Йому подякувати, що в 2007-му році, коли я прийшла зі сльозами на очах і моя мама стояла на колінах і просила: «Григорій Іванович, допоможіть». Він фахово надав консультацію, він фахово все зробив. Я рахую, що він і в місті і взагалі він дійсно заслужений лікар, – каже Алла Ткаченко.

– А то, що є такі проблеми, вони є в кожному місті. І, мабуть, найбільше, як хто я знаю все, що робиться в онкодиспансері, в мене можна запитати любе, я вам любе скажу з 2007-го року.

– Повинні онкохворі об’єднуватися. Єслі б, може, якби якесь об’єднання цих людей. А люди не хотять. Тому що всі бояться. Бояться, тому що, а що лікар скаже? А як недолікує, а як покине, а як м’ячиком будеш: від одного лікаря до іншого лікаря?

Так, як сталося зі мною: ніхто не хоче, я йду до головного лікаря, ніхто не хоче займатися: хвора важка, метастази, по суті, кругом в кістках, значить, вже вона не жилєц. На неї махнули рукою, розумієте?

– Я сиджу на обстеженні, чекаю черги і в черзі жінки розповідають: от одна заплатила 10 тисяч гривень, друга заплатила шість тисяч гривень.

Я до неї підходжу, кажу: «Дайте чек, квитанцію. У вас є квитанція?». «Ні, немає, я так дала медсестрі в кишеню». Я кажу: «Ви 10 тисяч дали медсестрі і вона у вас взяла, вона не боїться криміналу?». А вона каже: «Ну мені сказали там покласти, я поклала».

Я не була. Я не бачила. Я її прошу: давайте напишем заяву, давайте звернемося. А вона: «Я не хочу, я не буду».

– Наші люди не хотять, не хотять… Хотять жити, хотять мати все і нічого не робити. Так не може бути. Або ми починаємо із себе і працюємо над собою, і працюємо над лікарями, над головними лікарями, якщо питання пішло про головного лікаря.

Він так само залежний, він так само має із міністерства. Треба починати з міністерства здравоохранєнія, в яке я неодноразово зверталася. Так само ми зверталися і писали, і скарги.

Важко знайти більш корумповану медичну структуру в Рівному

Всі кола пекла, які довелося пройти подрузі, аби вибити наркотики для матері, пам’ятає рівненська журналістка Інна Білецька.

Її родину теж не оминула біда. Від раку померла бабуся. Гнітючу атмосферу, що панує в Рівненському онкодиспансері, Інна Білецька нещодавно описала у своєму блозі: «Чисті фасади, за якими ховається страх, відчай і небувалий цинізм», – про корумповану медичну структуру в Рівному.

Вона наголосила: журналістам зазвичай демонструють спеціально підготовлені палати і задоволених пацієнтів. У той час, як реальна картина – невтішна.

Інна Білецька: «Пам`ятаю, якими павичами тоді ходила адміністрація, обіцяючи усе безкоштовне і ефективне. Журналістів водили лише спеціально підготованими палатами із задоволеними пацієнтами. Інші заручники хвороби і лікарі просто мовчали».

Розпач, безнадія, обурення, образа, злість, безсилля. Більшість відгуків про Рівненський онкологічний диспансер на онкопорталі, мабуть, не залишить байдужим нікого. Це історії жорстокості, з якими довелося стикнутися пацієнтам. Щегловська – прізвище, яке найчастіше фігурує у негативних відгуках.

Складно повірити в ці страшні історії. Правда ж? Я б не повірила теж… Якби у 2010 році моя бабуся не опинилася у відділенні променевої терапії №1 у Тетяни Щегловської.

Не хочу згадувати. Бабуся вже померла. Вона все життя пропрацювала в медицині. Була доброю, чуйною, милосердною. Тому мене так і обурило хамство і жорстокість, з яким ставилася до пацієнтів Тетяна Щегловська.

Мою історію я описала на своїй сторінці у Фейсбук.

А Григорій Максим’як, до якого ми звернулися за допомогою, виявився безсилим перед натиском своєї підлеглої.

Корупція припинена :)

У телефонній розмові з нами Григорій Максим’як підтвердив, що до нього звертаються пацієнти з наріканнями на неетичне поводження лікарів. Таких працівників, за словами головного лікаря, карають доганою або курсами підвищення кваліфікації.

Григорій Максим’як. Фото з архіву 2012 року

– А якщо скарга знаходить своє підтвердження, ви якимось чином впливаєте на цього лікаря? – журналістка

– Безумовно. Адміністративним методом – догана, направляємо на курси, от це основний перелік.

– У вас є якісь цифри, от, скажімо, за останній рік, скільки ви доган дали за неетичне поводження з пацієнтами і кому?

– Все розбирається «на коврі». Я зараз не можу сказати, один лікар був направлений на курси позапланові підвищення кваліфікації. Були догани завідуючим відділенням. Ну були…

– Догани завідуючим відділенням були? Це ви, мабуть, маєте на увазі Щегловську Тетяну Дмитрівну?

– І вона, і завдіагностикою.

Стосовно тарифу, встановленого на опромінення лінійним прискорювачем, головний лікар зазначив, що пацієнти платять лише за розхідні матеріали.

Питаємо про умови договору із Фондом «Розвиток України», який подарував лінійний прискорювач онкодиспансеру і вимагав доступних і безоплатних для малозабезпечених послуг.

Тут в Григорія Максим’яка теж є виправдання, мовляв, в зв’язку з подіями на сході Фонд Ахметова не працює, тому нібито й жодних обов’язків перед ним диспансер не має. Проте, як нам вдалося з’ясувати, свою діяльність фонд не припиняв. Його офіс нині розташований в столиці.

– В мене є інформація, що опромінення на лінійному прискорювачі коштує до 9 тисяч гривень.

– Ну я вам для прикладу розкажу: такий самий курс в приватній клініці коштує 100-115 тисяч. В нас хворі опромінення проходять безкоштовно, платять тільки за розхідні матеріали: контраст, маска і так далі. Те, що не закупляється державою. І то вони платять в фонд (благодійний фонд «Рак не вирок», співзасновником якого є Григорій Максим’як разом з іншими лікарями – ред.), отримують чек за те, що вони платять. Так що це тільки розхідні матеріали.

– Оця плата, оці розхідні матеріали, про які ви щойно сказали, вони узгоджені якимось чином з Фондом «Розвиток України»?

– Фонд «Розвиток України» уже четвертий рік не працює. Третій рік, вибачаюсь. Оце як почалися ці собитія на сході, то вони вже не працюють. Ще півроку назад вони поставляли тільки для дітей до 8-ми років повністю забезпечення, а для переселенців тільки діагностику. Зараз і цього немає.

–Тобто, ви натякаєте, що зараз цей договір не є чинним, правильно я розумію?

– Він давно вже не чинний. Він вже третій рік не чинний.

– На 15 років він укладений.

– Не чинний в зв’язку з подіями…

– А яким чином він втратив свою чинність? Ви можете це підтвердити якимись документами?

– Можу підтвердити тільки поставками розхідних матеріалів.

– Тобто, вони зобов’язані були..? Чекайте…

– Так, так. Вони два роки поставляли нам розхідні матеріали, потім вони перестали це робити. І от я кажу донедавна, ще півроку назад вони поставляли для дітей тільки і для переселенців діагностику. І все. Більш нічого. Зараз взагалі нічого не поставляють.

Ми зателефонували у Фонд «Розвиток України» – він працює. Також нам підтвердили, що є такий діючий договір з Рівненським онкодиспансером, але щоб розповісти про всі подробиці просили надіслати їм запит, відповідь на який чекаємо.

P.S. На одній з депутатських комісій нам вдалося зняти відео, де головний лікар онкодиспансеру Григорій Максим’як, зізнався, що: «Припинені всі корупційні, які можливі були, схеми». Це говорить лікар, який очолює заклад вже 35 років.


Публікація створена за фінансової підтримки Уряду Канади через Департамент закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD) за посередництва Інтерньюз-Нетворк.

Уряд Канади не відповідає за зміст публікації і може не поділяти точки зору висловлені в публікації.

Article was prepared with the financial support of the Government of Canada provided through the Department of Foreign Affairs, Trade and Development (DFATD)

Якщо знайшли помилку - виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Прокоментуйте