Залізниця хоче 22 сотки на вулиці 16 липня у центрі Рівного

ЗАКІНЧЕННЯ. Початок читайте тут: Кому земля: 14 соток в центрі Рівного хочуть віддати безкоштовно

Львівська залізниця претендує на цю землю

У цій історії є ще один учасник, який, схоже, веде свою гру – Відокремлений підрозділ (ВП) «Рівненська дирекція залізничних перевезень» ДТГО (Державного територіально-галузевого об’єднання) «Львівська залізниця».

Земля, на яку претендує сім’я Мамчурів, обліковується за цим підприємством. Історія звернення журналіста за інформацією до цього підприємства заслуговує на увагу й наводить на певні роздуми.

Секретарка керівника підприємства, оскільки він був відсутній, скерувала журналіста до начальника майнового сектору (принаймні так її представила) Світлани Бондарук.

Вона, у свою чергу, зазначила, що їм відомо про цю земельну історію, і що Мамчури на контакт з ними не йдуть. Міська рада жодного разу не повідомила про суди і їхні рішення. А залізниця мала б виступати третьою стороною у суді, вважає Світлана Бондарук.

З її слів, вони зверталися з листом до міської ради з проханням роз’яснити ситуацію. На цьому вона перервала розповідь, зазначивши, що повинна узгодити з керівником подальше спілкування. І попросила зателефонувати за півгодини. Тоді повідомила, що чекає журналіста, щоб розказати і показати документи.

На прохідній журналіста «перехопив», як він згодом представився, старший інспектор з контролю з виконання доручень Петро Мельничук. Він повідомив, що зараз прийде головний інженер Микола Врочинський, який уповноважений давати інформацію, і в нього є всі документи.

– А Світлана Бондарук – це не її справа.

Однак пан інженер так і не з’явився: ані за півгодини, ані о 16-й, як обіцяв пізніше. Петро Мельничук порадив звертатися до прес-служби у Львів, або прийти у понеділок, коли буде начальник.

У понеділок журналіст витратила півдня на телефонний додзвін, доки вдалося почути керівника підприємства, а потім довго його умовляти надати інформацію.

Начальник ВП «Рівненська дирекція залізничних перевезень» ДТГО «Львівська залізниця» Олександр Левицький жодної інформації надавати не хотів, зазначаючи, що підприємство не юридична особа, «керівництво у Львові, а він не має права нічого говорити, і, загалом, це таємниця».

Цікаво, чому він раптом передумав спілкуватися з журналістом?

Адже, як виходило зі слів таємничої Світлани Бондарук (вийти з нею на зв’язок більше так і не вдалося), він дав їй «добро» на розмову з журналістом. Відтак, довелося буквально витягувати з пана начальника кожне слово, при цьому увесь час посилатися на закони, які регламентують діяльність журналістів.

Олександр Левицький підтвердив, що дійсно, ділянка площею приблизно 22 сотки, до яких входить і будинок №31-А з прилеглою територією, обліковується за їхнім підприємством.

Але Державного акту на землекористування у них немає, хоча документи на його отримання скеровано до земельного управління ще в 2011 році.

Проте акт не виготовляють. Чому? Каже, що не може пояснити, «бо цим не займався». З його слів, найближчим часом позиватимуться до міської ради через суд, щоб отримати акт.

– Якщо настануть кращі часи, – каже Олександр Левицький, – то плануємо звести там диспетчерський пункт, а можливо, й кооператив побудувати…

Будинок №31-А був колись відомчий, це повністю наша ділянка. Коли почалися суперечки довкола неї, нас навіть не викликали до суду як третю сторону. І Мамчури з нами не погоджували ділянку.

Водночас, окреслити принаймні на словах межі ділянки не захотів, зіславшись, що не знає. При цьому зазначив, що є план ділянки погоджений, але показати не може, бо це… таємниця.

На прохання журналіста викликати спеціалістів, які цим займаються, знову зазначив, що не має права нічого розказувати і показувати – «всі майнові питання вирішуються у Львові». А ще поцікавився: «Чому вас так це питання хвилює? Бо там будуть комплекс розважальний будувати?».

За його словами, цей шматок землі мешканці 16 Липня, 31-А хочуть продати під розважальний комплекс.

– Той, хто хотів будувати, приходив і до нас, і просив, щоб ми відмовилися від нашої ділянки, – каже начальник. Хто саме приходив, не відповів. Наостанок додав:

– Коли почалася та «перепалка», ми звернулися до управління земельних відносин… Документи пропали… Вочевидь, неспроста це, є зацікавленість… Матеріали нині також у транспортній прокуратурі.

– За інвентаризацією 1991-1994 років, затвердженою розпорядженням міського голови Рівного у 1995 році, ця ділянка обліковується за залізницею, – підтверджує заступник начальника управління Держкомзему у Рівному Іван Очередько.

– Відтак, надана їй у постійне користування, за що вони повинні платити земельний податок. Хоча Державного акта на землекористування у них немає, бо вони не виготовили. Чому? Не знаю. Довідку про те, що ця ділянка обліковується за залізницею, ми надавали в управління земельних відносин Василю Парчуку, а він повинен був надати земельній комісії Рівнеради.

Але, оскільки є рішення суду про передачу земельної ділянки Мамчурам, то потреба узгоджувати це їм із залізницею відпала, – каже Іван Очередько.

З’ясувати бодай щось у начальника управління земельних відносин Василя Парчука так і не вдалося. Упродовж півтора тижня секретарка, почувши, що запитує журналіст, відповідала, що начальника «вже немає, ще немає, на нараді, на комісії, на прийомі, і коли буде не знає».

У свою чергу, начальник управління Держкомзему у Рівному Роман Гресько каже, що ніхто Держакту на 22 сотки для Львівської залізниці не виготовить, бо на цій ділянці є об’єкт нерухомості у власності (будинок Мамчурів, – авт.).

В Україні, і в Рівному діє «туземне» право

На прохання «Четвертої влади» рівненський адвокат Олександр Бражніков прокоментував подібні ситуації, які стосуються невиконання ухвал судів органами місцевого самоврядування:

– Знайомлячись із правовими системами країн із розвинутою демократією, приходиш до висновку, що там сам народ змушує владу приймати потрібні закони, щоб за їх допомогою встановити правила поведінки у суспільстві. Через це той самий народ і турбується про виконання цих законів.

Часто можна почути обивательські висловлювання на кшталт «там у них усі «стукачі» – телефонують до поліції, якщо сусід помив машину у дворі, запалив багаття, випустив собаку в парк…».

Насправді там громада добивається, щоб потрібні їй закони виконувалися.

Висновок: усе влаштовано так, щоб виконувати закон ХОТІЛОСЯ (виділено адвокатом – ред.). Виходячи з цього, завдання усієї юриспруденції – ДОБИТИСЯ ВИКОНАННЯ ЗАКОНУ.

У нас закони приймає влада для того, щоб їй легше було управляти громадою, й не завжди на користь останньої. Тому громаді НЕ ХОЧЕТЬСЯ, щоб закони виконувалися.

Перед юриспруденцією ставиться протилежне завдання – УНИКНУТИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА НЕВИКОНАННЯ ЗАКОНУ. І юриспруденція справляється з такими завданнями на «відмінно».

Коли закон виконувати НЕ ХОЧЕТЬСЯ, примусити це робити складно. Доки хтось не домовиться з депутатськими групами, вони навіть за законне рішення не проголосують.

Чинне земельне законодавство передбачає колегіальність рішень у земельних питаннях. Відповідальність за невиконання рішення суду може нести лише посадова особа, якщо вона не зробила усього того, що необхідно для прийняття такого рішення.

У цьому випадку посадова особа – це мер, або секретар міськради, які зобов’язані забезпечити внесення такого питання на сесію, а як проголосує депутатський корпус – від них не залежить.

Прокурор відмовляє у порушенні кримінальної справи – бо немає суб’єкта відповідальності, а депутатський загал плескає у долоні, очікуючи від заявника звичних для них і традиційних у суспільстві, у таких випадках, дій.

Це правила гри, не описані в законі й несуть у собі ознаки звичаєвого (побудованого на звичаях), або як ще його називають, «туземного» права. Ця тактика давно апробована на практиці, затверджена часом і регулює відносини у суспільстві ще більш чітко і надійно, ніж формальні правові норми.

Від автора:

На одному лише прикладі розгляду земельного питання, який набув розголосу, можна побачити, що довкола землі у Рівному – не все прозоро.

Що буде з цим ласим шматком на 16 Липня, наразі передбачити складно. Надто багато інтересів там переплітається. Можливо, власникам будинку варто дослухатись до депутатів і претендувати на земельну ділянку до 10 соток, щоб врахувати не лише свої інтереси, а й інтереси громади?

Чому нарешті влада не наведе лад у цьому старовинному куточку Рівного, де на одній вулиці, що не будинок, то живий свідок історії нашого міста. І стоять вони закинуті, обшарпані, із загидженими дворами, де гуляки влаштовують пиятики і громадські вбиральні.

Можливо, не «плази» слід будувати у таких кварталах, а реставрувати і охороняти історичні будівлі, які зберігають пам’ять про минуле нашого міста? Принаймні варто було б поцікавитися щодо цього думкою громади.

Водночас, якщо влада хоче навести у місті лад у земельних питаннях (а певні кроки в цьому напрямку зроблено, хоча б з інвентаризацією спортивних майданчиків), то принаймні слід було б визначитися із завідомо «гарячими» точками у так званих комерційно привабливих місцях – давати там землю чи ні.

У власність чи в оренду, але не вибірково: одним – так, іншим – ніяк. Хоча б для того, щоб не створювати у подальшому скандальних ситуацій і не провокувати звинувачень у корупції.