Як повернути кошти, які вимагають у медичних закладах Рівного

Пацієнти Рівненського обласного клінічного лікувально-діагностичного центру вирізняються з-поміж пацієнтів інших медичних закладів Рівненщини непересічною щедрістю.

Завдяки їхній допомозі у 2011 році Діагностичний центр поповнився на понад шість із половиною мільйонів гривень благодійних внесків. Щоправда самі пацієнти зачасту переконані, що кошти, які вони надають – не що інше як оплата медичних послуг, і аж ніяк не добровільна пожертва.

Як під виглядом благодійної допомоги виманюють кошти у пацієнтів Діагностичного центру та як можна себе захистити, з’ясовували журналісти порталу «Четверта влада».

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: Скільки заробляють працівники Діагностичного центру

184 тисячі пацієнтів за минулий рік обслужив Діагностичний центр. Тобто в середньому кожен пацієнт надав закладу близько 35 гривень благодійної допомоги.

Щоб з’ясувати, яким чином відбувається залучення цих коштів, для початку прямуємо на одну із затишних вуличок в центрі Рівного, де розташована 9-поверхова будівля діагностичного центру.

Представляючись журналістами, спілкуємося на виході з пацієнтами, котрі щойно отримали тут послуги. Задаємо два запитання:

1. Чи сплачували Ви благодійні внески?

2. Якщо так, то з власної ініціативи чи примусово (за рекомендацією, вимогою)?

Просто дають «бумажечку» і кажуть скільки коштує

– Сплачувала, – розповідає пенсіонерка з Рівного Тамара Заремба. – Це грошей коштує, але я обираю сама. Бо як маю ходити з цукровим діабетом за направленням і потім – черга в поліклініку… А там те ж саме (платити, – авт.), то я сама вибираю.

Але пригноблює знаєте що? Ну не повинно бути так, що це – добровільний внесок. Так напишіть, що це послуга платна, а то – добровільний внесок. Добровільний це, як я хочу сама дати 5 гривень, чи 500, чи скільки. А то просто дають «бумажечку» і кажуть: «заповніть». І кажуть, скільки коштує.

– Зовсім нічого не платили. За УЗД тільки, – неохоче повідомила Тетяна, яка про себе погодилася повідомити тільки те, що проживає на Рівненщині. – Це благодійний внесок, плата по квитанції.

– Я не сплачувала. Я інвалід, то мені безкоштовно, – ділиться 22-річна студентка з Рівного Юля. – Вимагали, але, оскільки в мене немає, то я не платила. Але казали сплачувати. Я казала, що в мене немає, то послали… дали… 300 гривень кажуть, без того ніяк. Немає грошей, і я не платила. Вони УЗД зробили, а все інше, то ні. Треба, щоб сплатила, кажуть.

– Не сплачували, безкоштовно, – неохоче кажуть чоловік з жінкою, відповідаючи находу. Кажуть, що пільг ніяких не мають, відмовляються представитися, але додають. – Нас тільки на УЗД (направили, – авт.), це безкоштовно.

– Сплачували, але я не знаю скільки, розповідає чоловік, який виходить з дитиною, – бо то дружина. Не знаю, чи вимагали, чи сама…

– Сплачувала, – каже пенсіонерка з Рівного Надія Федорівна. – Чи добровільно? Сказали «давай», то я дала. Я просила, щоб хоч половину, але сказали «ні».

– Талончик дали, заплатив 30 гривень на УЗД, – ділиться мешканець Дубна Сергій Іванович. – Я зайшов у касу. Сказали заповнити і сплатив… Це ж всюди так…

Тож за півгодини спілкування під Діагностичним центром із семи опитаних п’ятеро підтвердили, що робили внески. З цих п’яти четверо описують взяття з них коштів як плату за медичну допомогу.

Одна з опитаних розповіла, що їй відмовили в наданні частини медичної допомоги через відсутність коштів. І лише в одному випадку з семи нас запевнили, що медичну допомогу в центрі отримали цілком безкоштовно.

Працівник реєстратури: «Немає в нас безкоштовного»

Перевіряємо на собі, як працює система примушування до «добровільних» платежів.

Знайома журналістки порталу «Четверта влада», інвалід 2-ї групи, отримала направлення на проходження комп’ютерної томографії.

В поліклініці порадили звернутися саме в Діагностичний, хоча й не вказали назву закладу в направленні, мовляв, щоб пацієнтка мала ширший вибір. Беремо в неї згоду на проведення експерименту.

ТАКОЖ ДИВІТЬСЯ: Як і чому медики вимагають у вагітних «благодійні» внески

Спочатку телефонуємо в реєстратуру Діагностичного центру. Після привітання одразу запитуємо:

– Скажіть, будь ласка, а у вас роблять комп’ютерну томографію голови?

– 350 гривень з 8-ми до 5-ти.

– 350 гривень – це за що?

– А вам томограф чого треба?

– Голови.

– Робимо 350 … а ви іногородня? 400 гривень для іногородніх.

За кілька днів йдемо в діагностичний. В реєстратурі, глянувши на наше направлення, працівниця сходу повідомляє:

– 350 гривень. Ви знаєте?

– А це за що плата?

– За томографію..

– А безплатно немає можливості.?

– Немає в нас безкоштовного. Може, в міську лікарню йдіть? Ви житель міста, там є також апарат.

– Та там приватний кабінет. Це по місту така ціна всюди, 350 гривень?

– Та в приватному ще більше – 450 гривень. Мабуть, і в міській так. Ну взагалі у вас направлення нікуди. В нас іде по заявах: хочете робіть, хочете – ні. Взагалі місто має йти в міську. Ми, діагностичний, за направленням «нікуди» можемо і не брати. Але ми беремо. Тому що люди сплачують в касу. В нас два з половиною мільйони недофінансування.

Або закривати або що? В нас іде по внесках. Іншої плати поки що немає, тому що якщо зроблять не по внесках, а тільки чеками, в нас автоматично на 20 відсотків збільшується проплата. Буде ще дорожче, то так краще. То ваше право: хочете робіть, хочете – йдіть на Мірющенка (в міську лікарню – авт.). Будете робити, чи подумаєте?

– Будемо.

Реєстратор направляє нас у касу, що за сусіднім віконечком. Натомість в касі кажуть, що спочатку потрібно пройти обстеження, а тоді вже платити кошти.

Йдемо в кабінет, де працює комп’ютерний томограф. Уточнюю, коли чекати результатів обстеження. Працівниця в медичному халаті, очевидно медсестра, каже, що за годину і додає: «Підете оплатите, принесете, покажете чек і тоді заберете, коли вам зручно буде».

Після проходження обстеження нашої знайомої ще раз ловимо на коридорі цю ж працівницю:

– Треба заплатити?

– Так. Заплатите, тоді принесете мені направлення.

У нас – благодійна каса. «Возврата» коштів немає

Спускаємося на перший поверх. Пояснюємо за що маємо заплатити. Отримуємо в касі корінець заяви, в якому надруковано, що особа вносить благодійний внесок на потреби центру.

Вписуємо прізвище нашої знайомої пацієнтки, розмір внеску, який нам озвучили як плату за томографію, і платимо в касу 350 гривень. Касир видає чек. Уточнюємо, чому плати слід після того, коли пройшли обстеження:

– Комп’ютерний томограф – такий порядок. В нас не каса, що вертаємо гроші. Буває як не зробить людині томограф, то потім 350 гривень ми вернути не можемо. Це велика сума. Як маленька, то беремо наперед проплату, як велика – ні. У нас благодійна каса, у нас возврата в касі немає коштів.

– А де є возврат коштів?

– Возврат коштів є там де каса в магазині.

Лікар: отримати медичну послугу можна й безкоштовно…

Приносимо чек і направлення лікарю, водночас перепитую:

– А безкоштовно обстеження комусь роблять?

– Роблять, – лікар.

– Ні, не роблять, – майже одночасно медсестра. Очевидно, почувши слова лікаря, виправляє себе – поодинокі випадки: інвалідам, по категорії…

– Якщо учасник бойових дій, – продовжує лікар…

– Перша (група – авт.) не платить, – медсестра.

– Якщо вам щось в подальшому треба буде, – продовжує лікар, – то людина має казати, що там є, ми ж не можемо знати, яка там ситуація. Тому в принципі ми можемо допомогти. Ми не є приватна структура.

Ми повертаємо ваші гроші і припиняємо будь-які розмови

В той же день пишемо заяву на ім’я головного лікаря з проханням повернути кошти, як такі, що не були сплачені, як добровільний внесок.

За два тижні нашу знайому запрошують прийти, щоб поспілкуватися і забрати кошти. Йдемо разом (не видаємо, що це журналістський експеримент).

Провідний економіст Діагностичного Наталія Ковбасюк запрошує нас у кабінет до головного лікаря Діагностичного центру Володимира Лепехи і телефоном викликає сюди ж лікаря, котрий приймав знайому в кабінеті комп’ютерної томографії.

В руках Наталія Ковбасюк тримає файл з нашою заяву та грошима. Починає розмову:

– Ви зрозумійте правильно. Фінансування ніякого… немає. Ми не беремо собі в кишеню тих грошей. Скажіть, чому питання постало так: спочатку написали (маючи на увазі бланк заяви на прийняття внеску), а потім поверніть кошти.

– Тому що спочатку внизу сказали, що це обов’язково платити…

– Скажіть, будь ласка, це ви писали? – пані Ковбасюк показує нашій знайомій бланк заяви.

– Так.

– Тобто вас ніхто не приставляв до… (схоже, що мала на увазі пістолет до скроні чи щось такого роду – авт.). Я вам поясню в чому справа. Показую вам офіційне видання з офіційним роз’ясненням.

Написано: «Кошти, які надійшли на рахунок благодійного фонду з позначкою благодійна пожертва, безповоротна…, не можуть бути повернуті благодійнику».

Тобто я до того, що те що ви пишете офіційно просите повернути… Ми вам кошти повернемо. Я просто хочу нагадати, що кожна людина повинна думати, що вона робить (дещо дивно це звучить з вуст посадовців, які порушують закон – ред.).

Ви могли запитати, ви могли підійти до адміністрації. Гроші я вам поверну після того, як ви напишете розписку, що ми вам повернули.

– Ви жителі міста Рівного? – в розмову включається головний лікар.

– Так.

– В нас центр обласного підпорядкування. Третій рік. Тому обстеження в подальшому, будь ласка, за місцем проживання (згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування» обласна рада представляє інтереси територіальних громад всіх міст, селищ і сіл області. Тобто мешканці обласного центру також є частиною області – ред.).

У вас є поліклініка і прочєє, прочєє, прочєє. Тому плануйте, щоб ми не влазили в дєбрі і не думали, яким чином вам повертати.

– Тоді скажіть, будь ласка, де в місті є комунальний томограф?

– В міській лікарні є комп’ютерний томограф.

– Так він приватний.

– Це вже не наше питання. Хай організовують роботу, залучаючи управління охорони здоров’я міста Рівне.

– То ви обслуговуєте тільки область?

– Ви зрозумійте правильно. У нас фінансується тільки зарплата із державного бюджету. Все інше… Ви думаєте, мені хочеться… тарифи, щоб люди проплачували… Тому пишіть розписку та й на тому…

– Це благодійна допомога, тому я вас питала, чи ви особисто писали цю заяву (заява про благодійну допомогу, отримана в касі, де знайома вписала своє прізвище і суму – авт.), – знову включається в розмову провідний економіст.

– Я розумію, але коли ми на касу підійшли, ви ж чудово знаєте як у вас кажуть, що це вартість…

В цей час заходить лікар з кабінету комп’ютерної томографії, який підтверджує, що саме моїй знайомій він проводив обстеження. Запитуємо в його присутності, для кого ж платно, а для кого безкоштовні обстеження в діагностичному. Пані Ковбасюк починає відповідати, проте головний лікар перебиває.

– Почекайте, Зінов’ївна, ми зараз говоримо про дві речі. Те що ми не можемо повернути вам на рахунок, ми показали обґрунтування чому. Ми повертаємо готівкою. Ви пишете розписку, і ми припиняємо будь-які розмови.

Знайома пише розписку, в той час намагаюся поспілкуватися з керівником:

– От ви кажете, що у вас фінансування немає, можна задати питання?

– Нє! Вам, вибачте, на сьогоднішній день вам по вашому питанню ви звернулися, ми закриваємо це питання. На цьому розмова припиняється.

Заввіділенням запитує, чи направляли нас у міський заклад, починаю пояснювати, що в місті – приватний кабінет. Головлікар втретє перебиває, зупиняючи ромову.

– Мені ця ситуація самій неприємна, – продовжую мову. – Ми прийшли, нам сказали, що це коштує стільки-то, обов’язково треба заплатити стільки-то.

Наталія Ковбасюк вдавано чи щиро обурюється і починає звинувачувати нас у брехні і ледь не закликати до покаяння за неправдиві свідчення, не здогадуючись, що на підтвердження своїх слів ми маємо диктофонні записи.

– В реєстратурі, повірте мені, ніхто вам не казав, що це обов’язково. Не треба так говорити. Вам сказали заплатити і попросили заплатити. Це так. Але щоб сказати обов’язково платити – не гнівіть Бога і не беріть гріх на душу. Так не сказали.

– Але коли кажуть однозначно – це коштує стільки-то… – намагаюся вставити слово.

– Нє-є-є! – вже вчетверте не дає договорити головний лікар. – Ви написали заяву і ми вам кошти повертаємо… Кошти повернуті…

Поки знайома все ще пише розписку, прошу пояснити, куди ж мені звертатися наступного разу, адже в міській лікарні тільки приватний томограф.

– Треба звертатися в місто (очевидно, має на увазі лікарню на Мірющенка – авт.). Там є квота безкоштовна, для інвалідів, пільговиків. В обласній лікарні є така сама квота (пізніше в розмові з журналістом заступник начальника міського управління охорони здоров’я Вікторія Покоєвчук заперечила наявність визначених квот у на безкоштовне обстеження за допомогою томографа у міській лікарні. Зазначила лише, що можна про це просити головного лікаря цього закладу).

Зрештою провідний економіст перед нами перерахувала купюри і наостанок, віддаючи нам їх у руки, злостиво додала:

– Ви зараз наказали шанованого лікаря, який приділив вам увагу… (якраз лікар прямо не вимагав коштів – авт.).

– Лікар тут ні до чого. Не треба нас робити крайніми.

– Нє, нема ніяких питань, – вп’яте зупиняє мої слова головлікар. – На цьому розмову ми припинили. Дякуємо.

На багаточисленні прохання головлікаря ми нарешті припиняємо розмову і виходимо з кабінету. Склалося враження, що запис нашої розмови фіксували на диктофон не тільки ми, а й керівник Діагностичного центру.

Постійно зупиняючи наші скарги та недвозначні зауваження щодо фактичного вимагання у нашої знайомої сплати внеску за діагностування, він, можливо, готував докази про те, що кошти ми отримали, скарг не маємо. Такі докази, очевидно, згодилися б на випадок, якщо б ми поскаржились у правоохоронні органи.

Прокуратура та міліція «перевірили» – медичних поборів у Рівному немає

Головлікарю і справді варто було підстрахуватися на випадок, якщо громадяни схочуть і далі відстоювати свої права. Тим паче, що журналісти порталу «Четверта влада» вже мають досвід переписки з органами прокуратури і міліції, які вперто не помічають складу злочину у змушуванні сплачувати благодійні внески, щоб отримати медичну допомогу.

У 2010 році Рівненське агентство журналістських розслідувань провело експеримент, в результаті якого було зафіксовано на відео та аудіо, як у рівненських жіночих консультаціях з жінок, перед тим, як поставити їх на облік, вимагають сплати «благодійних» внесків. 

Тоді Агентство звернулося із заявою до прокуратури, з проханням перевірити факти викладені в телепрограмі та статті. Окрім цього «Четверта влада» надала прокуратурі всі аудіо та відеозаписи, зібрані в ході проведення журналістського експерименту.

Утім, як видно з відповіді, що надійшла з прокуратури Рівного за підписом заступника прокурора Рівного, радника юстиції Ніни Ютовець, «факти збору медичними працівниками лікувально-профілактичних закладів будь-яких внесків, у тому числі благодійних, не підтвердились».

Відтак, «підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не вбачається».

З відповіді прокуратури виходить, що перевірка проходила так: прокуратура взяла пояснення у завідуючих жіночими консультаціями, чи справді вони вимагали кошти. Ті написали, що ні.

Ніхто не брав додаткових пояснень у журналістів та інших свідків і ніхто не досліджував аудіо та відеозаписи. (Схоже, що відбувалося як в анекдоті – «Суддя, що взяв хабара від підсудного, запитує у нього: чи визнаєте ви свою вину? Підсудний: Нєт! Суддя: ну на нєт і суда нєт». – ред.).

Щоб з’ясувати, чи скаржаться громадяни на платну медичну допомогу в Діагностичному центрі, портал «Четверта влада» поцікавився про це в прокуратури.

Прокуратура відповіла на запит, що упродовж трьох останніх років прокуратурою області не розглядались скарги громадян на вимагання сплатити благодійні внески або зробити іншу оплату за надання медичних послуг у Рівненському обласному клінічному лікувально-діагностичному центрі ім. В. Поліщука.

В ході проведених, за вказаний період, органами прокуратури області перевірок в цьому діагностичному центрі факти вимагання у громадян сплати благодійних внесків або іншої оплати за надання медичних послуг також не виявлялись.

Відділ боротьби з економічними злочинами УМВСУ в Рівненській області на аналогічний запит повідомив, що за останні три роки була одна скарга рівненського пенсіонера на те, що працівники центру безпідставно відмовили йому у безкоштовному проходженні медичного огляду.

Міліція у відповідь на цю скаргу відмовила в порушенні кримінальної справи.

Чиновники від медицини виправдовуються

Подібні питання щодо того, чи скаржаться громадяни на вимагання оплати медичної допомоги у Діагностичному, ми надіслали й в обласне управління охорони здоров’я Рівненської облдержадміністрації.

Заступник начальника управління Ігор Добровольський спочатку запевнив, що у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно, маючи на увазі, очевидно, й Діагностичний центр.

Потім дипломатично зауважив, що управління охорони здоров’я облдержадміністрації здійснює лише організаційне і методичне керівництво роботою закладів охорони здоров’я області і лише з питань надання лікувально-профілактичної допомоги та забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення на відповідній території.

Зрештою поскаржився на недостатнє фінансування, через яке «заклади охорони здоров’я області не мають фінансової можливості надавати весь спектр медичної допомоги безкоштовно».

Та пояснив, що додатковим джерелом фінансування можуть стати кошти загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування або власні кошти отримувачів медичної допомоги.

Також чиновник звернув увагу на прозорість механізму отримання благодійних внесків. Адже пацієнти, яким надають допомогу, пишуть заяву, а кошти приймаються через касові апарати.

А наостанок повідомив, що до повноважень управління охорони здоров’я облдержадміністрації не належить ведення статистичних даних щодо кількості скарг в розрізі окремих закладів охорони здоров’я.

Якщо вірити цій інформації, чиновники, яких громада Рівненщини найняла для управління медичною галуззю в регіоні, не відслідковують, наскільки ефективно працюють їхні підлеглі.

Або ж методика оцінки діяльності керівників медичних закладів базується на якихось інших показниках, ніж задоволеність цими послугами рівнян.

Порушення права на безоплатну медицину – злочин

– У державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога повинна надаватися всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги, – заперечує чиновникам, котрі дипломатично називають побори «благодійністю», керівник юридичного департаменту Всеукраїнської Ради захисту прав та безпеки пацієнтів (м. Київ) Ольга Скорина.

– Вимога Конституції знаходить своє продовження в статті 184 Кримінального кодексу України, де зазначено, що незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом терміном до шести місяців.

Оскільки під благодійництвом законодавець розуміє добровільну безкорисливу пожертву фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги (ст. 2 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»), вимога внести плату за медичні послуги під виглядом благодійного внеску є протиправною.

А ось що зафіксовано у науково-практичному коментарі до Кримінального кодексу України (під редакцією доктора юридичних наук Яценка, 2006 рік):

«Незаконною має вважатись вимога оплати за надання будь-якої медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, в тому числі і вимога завуальованої її оплати (добровільна компенсація за надані послуги, добровільне пожертвування на охорону здоров’я, добровільні внески до різноманітних медичних фондів тощо), за винятком оплати медичних послуг, які не є видами медичної допомоги, що надається іноземцям, в порядку, передбаченому Порядком надання медичної допомоги іноземним громадянам. Злочин є закінченим з моменту пред’явлення вимоги оплатити медичну допомогу, незалежно від того мала місце чи ні така оплата».

Як розповіла Ольга Скорина, згідно чинного законодавства України, громадяни можуть використовувати всі дозволені законодавством заходи захисту порушених прав у галузі охорони здоров’я.

Зокрема, можна звернутися зі скаргою до головного лікаря, до відповідного управління охорони здоров’я, до Міністерства охорони здоров’я України, правоохоронних органів (в тому числі й до прокуратури), Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо.

Після використання всіх національних засобів правового захисту можна звернутися за захистом своїх прав і свобод до міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, Європейського суду з прав людини.

Головний лікар: керівник має балансувати на межі

Головний лікар Рівненського обласного клінічного лікувально-діагностичного центру імені В. Поліщука Володимир Лепеха на зустріч із журналістом порталу «Четверта влада» погодився відразу.

В кабінет до себе запросив ще свого заступника з питань економіки Мирослава Решоту та юриста Ольгу Романчук. Юрист невдоволено звертає увагу на диктофон, який включає журналіст, але після нагадування про права журналістів надалі майже зовсім не бере участі у спілкуванні.

Головний лікар запевняє, що медична допомога в закладі надається безкоштовно. З тим, що внески вимагають, категорично не погоджується:

– Ми просимо. Хто може – той заплатить, хто не може… в нас за душу ніхто не трясе, – запевняє головний лікар, відкинувшись на спинку крісла, зі схрещеними на грудях руками.

Наполягає, що в реєстратурі про внески говорять лише наступним чином: «Чи можете заплатити? Якщо є таке бажання – будь ласка, якщо ні – немає ніяких питань» (як в реєстратурі говорять насправді пропонуємо ще раз послухати уривок запису – авт.):

– Є люди, які вносять дві гривні, 5 гривень. Є які зовсім не вносять, – долучається до розмови заступник з питань економіки Мирослав Решота. – Більше половини не вносять зовсім.

ТАКОЖ ДИВІТЬСЯ: За 2011 рік обласний Діагностичний центр залучив шість із половиною мільйонів благодійних внесків

Мирослав Решота розповідає, що для повноцінної роботи Діагностичного центру на рік необхідно 32 мільйони гривень. Натомість обласна рада затвердила фінансування 12-ти мільйонів. Саме тому є необхідність залучення коштів благодійників.

– Ми нікому ще не відмовили, якщо людина не може заплатити, – лукавить, зважаючи на свідчення, які зібрали журналісти, лікар.

Володимир Лепеха також вважає, що прейскуранту медичних послуг у Діагностичному немає.

Працівники ніби то називають лише орієнтовну вартість того чи іншого обстеження, зважаючи на його затратну частину. (Цим поясненням суперечить розмова журналіста з працівником реєстратури по телефону, яка у відповідь на запитання, чи роблять у Діагностичному комп’ютерну томографію голови, сходу відповіла: «350 гривень, з 8-ми до 5-ти», а пізніше уточнила: «400 гривень для іногородніх» – авт.).

– Чому ж тоді ціна, яку кажуть сплатити в Діагностичному за ту чи іншу послугу, значною мірою наближена до комерційної? – запитуємо.

Володимир Лепеха розповідає, що, скажімо, за обстеження на комп’ютерному томографі роблять внески лише близько чверті пацієнтів.

Через це, на думку лікаря, «орієнтовну» вартість послуги не можна прирівнювати до рентабельної, комерційної, адже платять не всі, а отримані кошти «розмазуються по тарілці» на обслуговування всіх пацієнтів.

Розпитуємо в лікаря про випадок з поверненням коштів нашій знайомій рівнянці, інваліду 2-ї групи (не говоримо, що це був журналістський експеримент).

– Прийшла, заплатила гроші. Тут вона зробила аферу, нічого не сказавши що вона інвалід (не зрозуміло в чому афера, для чого казати, якщо медична допомога й так, зі слів лікаря, надається безкоштовно – ред.), ми їй кошти повернули.

Володимир Лепеха також запевнив, що лікаря винним ніхто не робив, бо він, мовляв, узагалі не має стосунку до коштів (або головний лікар знову злукавив, або інваліду 2-ї групи, котрій повернули кошти, намагалися нав’язати додаткове почуття вини – авт.).

Не ми такі сволочі і крахобори…

– Що треба зробити, щоб позбутися системи «благодійних» внесків у медичних закладах, які все одно не вирішують всіх проблем галузі охорони здоров’я? – продовжуємо розмову з головним лікарем Діагностичного центру.

– Галузь медицини фінансується на близько 30-ти відсотків від потреби, – лікар спирається руками на стіл, нахиляється до журналіста і таким чином відповідає вже на більш відсторонені від конфліктної теми питання.

– Проблему нестачі фінансування слід розділяти на три частини: міри, які повинна зробити держава, заходи, котрі може зробити обласна влада, і міри, які можемо зробити ми, щоб лікарня була «наплаву».

– Це як костюм, – порівнює Володимир Лепеха. – Рік поносив і бачиш, отам і там вже потерто і затерто. Так само й обладнання, воно недовговічне і дороговартісне. Те що ми залучаємо благодійні внески – то це навіть не для розвитку закладу, це тільки життєзабезпечення установи.

– Думаєте, мені хотілося би чисто як людині, громадянину, жителю цього міста, принижуватися і просити ті благодійні внески «дайте нам, щоб ми вам зробили перше, друге, третє», – продовжує лікар.

– Отак і виходить, що біля трохи багатшого завжди можна вискубнути, щоб накормити біднішого (доходи рівнянки інваліда 2-ї групи, яка взяла участь у експерименті і в якої взяли 350 гривень за томографію, – 820 гривень пенсії і півсотки городу під цибулю (на більше не вистачає здоров’я), її чоловік безробітний, зловживає алкоголем. Щороку рівнянка проходить курс лікування і щороку не менше двох разів її забирає швидка – ред.).

– Тому все що можна зробити на рівні установи, – вважає головний лікар, – виконано. Що стосується рівня обласної адміністрації, щоб забезпечити достатнє фінансування – це не наше питання. А на рівні держави – бюджет, який витрачається на установи, м’яко кажучи, не витримує ніякої критики.

– Якщо держава не може нас утримувати – нема питань. Переводьте нас на госпрозрахунок чи визначіть систему платних послуг.

– Це кругом так (про благодійні внески в медичних установах – авт.). Є тільки одна велика різниця: в одних установах є зошит якийсь чи відомість, який можна розірвати і – не бачив, не брав, не знаю. А в нас є заяви підшиті, людині видається чек.

Ці гроші акумулюються, приїжджає інкасація, забирає, здає на банківські рахунки казначейства. І за кожну копійку, котру ми взяли у людей, ми можемо відзвітуватися. Якщо гроші лягають на рахунки казначейства, вони автоматично стають уже не благодійними, а бюджетними коштами. Я за них відповідаю, як перший керівник, перед законом.

Володимир Лепеха переконаний, що у керівників медичних закладів його рівня немає повноважень, щоб змінити ситуацію з нестачею фінансування галузі:

– Як керівник я належу до адміністраторів. Тобто я знаю як працює УЗД, я можу прооперувати, можу перевірити, як працює комп’ютерний томограф, можу розібратися є вроджені вади серця чи немає. Але я не є системним управлінцем. Ми подаємо бюджетний запит, в якому зазначаємо усі наші потреби, а нам доводять суму, яку затвердили.

Єдине, що нам залишається – розбити цю суму: заробітна плата, нарахування на заробітну плату, комунальні послуги, вчасно провести тендери, закрити усі захищені статті, а потім обирати напрямки, які можна трохи притримати, які менш нагальні, наприклад, стоматологія. Тобто визначення пріоритетних напрямків фінансування – основне моє завдання, для якого мене тут посадили.

А все інше – є керівництво, яке повинне про це думати і це забезпечувати. А ми – функціонери, маленькі люди.

– На даний час страхова медицина, не може вирішити наявних проблем медичної галузі, – переконаний головний лікар.

– При цій фінансово-економічній ситуації, при такому рівні безробіття – це шлях в нікуди. Це повний крах економічної системи, якщо додадуться ще страхові компанії. Була б у нас зайнятість населення, це опрацьовано не нами і не тільки в нашій країні, хоча б 65 %, тоді б це спрацювало (за даними Державної служби зайнятості у 2011 році в Україні близько 2% населення працездатного віку зареєстровані як безробітні. Водночас, за підрахунками Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, зроблених на базі методології Міжнародної організації праці, реальний рівень безробіття на кінець 2010 року становив 8,1-8,3% – ред.).

Знаю, що були пілотні проекти розвитку страхової медицини в чотирьох областях – не спрацювало.

– Будь-який керівник, котрий сідає в перше крісло, якщо він не буде балансувати на межі, в нього нічого не вийде. Або він завалить лікарню, або втримається і буде давати раду. Такі правила гри. Не ми такі сволочі і крахобори, як ви кажете, хаба…, і прочєє-прочєє (сміється). Таке життя, на превеликий жаль.

Від редакції порталу «Четверта влада»:

Попри тотальне добровільно-примусове залучення коштів медичними установами Рівного, досвід журналістів порталу «Четверта влада» підтверджує, що свої права можна відстояти. Якщо й не покарати тих, хто порушує гарантоване Конституцією право на безоплатну медицину, то принаймні повернути безпідставно затрачені кошти.

Можна й допомогу в місцевих медзакладах отримати безкоштовно, не вистоюючи перед цим біля їхніх кас. Напевно, іншим способом, в першу чергу, й користуються правоохоронці, які «не помічають» порушень в роботі закладів та пацієнтів, котрі в черзі до касира «вправляються у щедрості».

А народним депутатам, яких громада найняла для управління державою, в тому числі і для наведення ладу у сфері охорони здоров’я, вочевидь, не до проблем жебракування медичних закладів. Адже лікуються народні обранці зачасту не в українських клініках та й проблем з коштами не мають.

---

Матеріал підготовлений завдяки підтримці Данської асоціації журналістів-розслідувачів та проекту SCOOP в Україні