Будівлю в самому серці заповідника у Луцьку продали за безцінь і тепер вона… в руїнах

Луцьк має чимало будівель, які роками не заслуговували на догляд від своїх господарів. Журналісти порталу «Четверта влада» з’ясовували, чому ж у місті є такі будинки та хто в цьому винен.

Аналізуючи ситуацію зі станом будівель у місті Луцьк, можна виділити ряд споруд та навіть житловий комплекс, які роками стоять недоглянуті й занедбані.

Чимала частина з них знаходиться в історико-культурному заповіднику. Так, житловий будинок (саме так він записаний у списках пам’яток – авт.) за адресою вул. Плитниці, 7 перебуває у аварійному стані вже добрий десяток років.

Мало хто навіть із мешканців історичної частини міста знає, що це пам’ятка містобудування та архітектури XVIII століття. Українські закони чітко регулюють порядок і визначають заходи щодо збереження та захисту пам’яток. Для цього навіть спеціальні органи створено, проте пам’ятка вмирає і це факт. 

ФОТО БУДИНКУ-РУЇНИ НА ВУЛ. КАФЕДРАЛЬНА, 10 ТУТ

І в місті десятки таких об’єктів, які наче й мають господарів на папері, але цього не помітно з їхнього вигляду.

Одна з таких будівель – це приміщення колишнього бюро технічної інвентаризації за адресою вулиця Кафедральна, 10. Зараз це приміщення – просто руїна.

Ця будівля знаходиться майже по сусідству із символом Луцька – Замком Любарта.

Із десяток років вона потерпає від недбалості свого господаря. Єдине, що може хоча б трішки закрити її від очей туристів це… дерева. Саме вони насаджені перед фасадною стороною будинку і закривають його від очей гостей міста, які крокують до замку. 

Над вхідними дверима будівлі на вул. Кафедральна, 10 розміщене невеличке накриття, яке уже чекає свого часу: тріщина, яка утворилась між основною частиною і накриттям, невдовзі може назавжди розлучити їх.

Дивує те, що у багатьох вікнах ще позалишалось скло. На вхідних дверях намальований чийсь силует, а решта фасадної сторони помальована графіті та різними написами.

Підпори, які підтримують накриття, уже перегнивають, тож є ризик обвалу бетонної плити на те місце, де часто «тусується» місцева молодь.

За гратами у вікнах можна побачити купи сміття, нестерпний сморід і повільне руйнування будівлі. 

Що кажуть сусіди? 

У подвір’ї цього будинку і сусідніх гаражах за адресою вул. Кафедральна 10а розміщується обласний спортивно-технічний клуб від луцького ТСОУ.

Приміщення номер 10а в такому ж стані, як і сусіднє. 73-річний Анатолій Буренко, майстер спорту та заслужений тренер України, працює тут і тренером, і сторожем, і займається ремонтом автомобілів та мотоциклів.

– То продали його тихцем. Я тут господар, а не знав, що продали, – скаржиться Анатолій Буренко. – Продали з аукціону. Пан Кривицький (міський голова Луцька у той час – авт.) навіть не спромігся повідомити. То всі вони там шахраї.

– А кому продали?

– Не знаю… Він «в бігах» десь. Втік. Він купив його і все. Підприємець був. Десь рік-півтора та його фірма тут розташовувалась. Побули і виїхали. Розвалили цю будівлю. То вони розвалили. Як продавалось, то воно нормальне було. 

Хто господар?

Із відповіді на запит порталу «Четверта влада» щодо доступу до публічної інформації до Луцької міської ради дізнаємося, що приміщення за адресою вул. Кафедральна, 10 не перебувало у комунальній власності, отже і продаж його міською радою не міг відбуватись.

Значить цей будинок перебував у державній власності і продаж його відбувався через Фонд державного майна України (ФДМУ).

УСІ ДОКУМЕНТИ КЛІКАБЕЛЬНІ (для детального перегляду – відкрийте зображення у новій вкладці)

Деякий час тут розміщувалась автошкола, пізніше – бюро технічної інвентаризації.

Згодом воно переїхало, а приміщення за дорученням Волинської обласної ради продали такому собі Олегу Романюку, який діяв на підставі довіреності від приватної виробничо-комерційної фірми «Гранд-Агро», за 65 тисяч гривень (близько 11 тисяч 950 доларів США за тодішнім курсом – авт).

Про це вказано у копії договору, який порталу «Четверта влада» надало регіональне відділення Фонду державного майна України у Волинській області. 

Копія договору

Тут вказано, що об’єкт продано з аукціону 31 липня 2000-го року. При цьому повідомляється початкова ціна об’єкта – 65 тисяч гривень.

Сума та ж, за яку й продали – мінімальна. Виходить, що протягом аукціону, жоден із нібито присутніх учасників аукціону не запропонував ціну вищу за стартову і не поторгувався із покупцем.

Та й приміщення, яке продавалось, доволі інтригуюче – у самому серці історичної частини міста та ще й площею більш ніж 315 кв. м. Тож виникає питання: чи був цей аукціон взагалі? 

В аукціоні взяли участь дві фірми, які зараз зареєстровані за адресою вул. Кафедральна, 10

У Волинської обласної ради та регіонального відділення Фонду державного майна України ми попросили документи, які були вказані в договорі, укладеному із покупцем.

Отож, ми отримали копію наказу №152 від 26 квітня 2000 року, який опирається на рішення обласної ради від 31.03.2000 року 11/16 «Про приватизацію частки акцій ВАТ «Волиньпаливо» та доповнення до переліку об’єктів, що перебувають в спільній власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, які пропонується приватизувати у 2000 році». 

У цьому наказі йдеться про те, що «колишню будівлю бюро технічної інвентаризації, що знаходилась на балансі обласного бюро технічної інвентаризації», потрібно приватизувати шляхом аукціону. Цей наказ підписав начальник регіонального відділення ФДМУ на той час Юрій Куц. 

Жодних нарікань на цей наказ немає. Юрій Куц справді діяв згідно з рішенням облради, де першим у переліку об’єктів для приватизації стояло приміщення за адресою вул. Кафедральна 10 із рекомендованим способом приватизації аукціоном. 

Як вдалося з’ясувати, об’єкт на Кафедральній 10 виставлявся на аукціон двічі. Це, нібито, було викликано тим, що на купівлю цього приміщення і участі в аукціоні не подала заявок жодна особа чи організація.

Тому наказом начальника регіонального відділення ФДМУ Івана Устянчука, який зайняв цю посаду у травні 2000-го року, №248 від 14 червня 2000 року, згідно із статтею 21 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», вартість цього об’єкта була знижена не більш ніж на 30 відсотків і склала 65 000 гривень.

Найперша ж початкова ціна об’єкта, за оцінкою незалежних експертів, складала 92 618 гривень. 

Цікавим виявився інший документ із запитуваних порталом «Четверта влада». Це протокол №2 аукціону по продажу вищезазначеної будівлі.

Тут вказані стандартні дані: дата та місце проведення аукціону, об’єкт приватизації, стартова ціна продажу, продавець та потенційні покупці, учасники аукціону та його переможець. На перший погляд нічого дивного, якщо не бути прискіпливим. 

Отримавши від РВ ФДМУ копію протоколу №2 аукціону, бачимо, що участь в ньому взяли всього двоє учасників. І це на аукціоні, де продають 315-тиметрову площу приміщення у центрі історичного Луцька! 

Перший момент, що викликає очевидні підозри у цьому документі, це ім’я другого учасника – Овчаренко Лілія Миколайович. Звичайна опечатка? Дивно й те, що при наборі документа не були одразу пронумеровані потенційні покупці.

На сканкопії чітко видно, що нумерація зроблена вручну. Підсилює інтригу й підпис покупця, а точніше його прізвище й ініціали, дужка для яких відкрита, але не закрита. Здавалося б, – дрібниці, звичайна недбалість та неуважність, але складається, як мінімум, враження того, що документ готувався поспіхом. 

Такі збіги ще більше нас переконали у тому, що інформацію про потенційних покупців потрібно перевірити. Невже ж більше ніхто не виявив бажання, або не мав змоги виявити бажання купити цей об’єкт? Ми вирішили перевірити, чи справді потенційні покупці мали змогу дізнатись про продаж цього будинку. 

З таким завданням звернулись до працівника РВ ФДМУ по волинській області Мирослава Колоска, який згідно наказу №152, про який згадувалося вище, повинен був забезпечити публікацію про продаж об’єкту в засобах масової інформації.

З його слів ми дізнались, що повідомлення про приватизацію було розміщено у чотирьох газетах:

1. газета «Волинь» від 30.05.2000 року;
2. газета «Епіцентр» від 01.06.2000 року;
3. газета «Волинська реклама» від 16.06.2000 року;
4. газета «Відомості приватизації» №32 від 23 серпня 2000 року.

Переглянувши кілька видань газети «Волинь», у номерах від 25 та 30 травня 2000 року знайшли ось таке повідомлення про приватизацію:

З цього переліку, можна зробити висновок, що перші дві газети інформували про перший аукціон, оскільки в повідомленні газети «Волинь» стоїть дата аукціону 12 червня, а газета «Волинська реклама» – про другий, де вартість уже була знижена.

Остання ж газета інформувала уже про результат аукціону. Згідно Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» публікація повідомлення про аукціон чи конкурс має відбуватись у ЗМІ не пізніше 20 календарних днів до дати проведення аукціону.

Виходить, що перед першим аукціоном не було дотримано цієї норми, оскільки перше повідомлення у газеті «Волинь» було розміщено за 19 днів до аукціону, а решта – ще пізніше.

Натомість, повідомлення про повторний аукціон було розміщено більш ніж за місяць до його проведення.

Отож, згідно протоколу, у аукціоні взяли участь представники двох фірм. Романюк Олег Миколайович на правах довіреного обличчя (про це відомо із укладеного договору про купівлю – читайте вище) представляв виробничо-комерційну фірму «Гранд-Агро», а Овчаренко Лілія Миколайович – виробничу компанію «Західагроінвест».

Згідно протоколу, на аукціоні перемагає фірма «Гранд-Агро» і через чотири дні укладає договір про купівлю цього приміщення за 65 тисяч гривень.

З допомогою всесвітньої мережі ми розшукуємо дані про обидві фірми-учасниці. На сторінці фірми-переможниці на сайті b2btoday.com.ua натрапляємо на дату створення – 15 лютого 1996 року. На цьому ж сайті розшукуємо профіль іншої фірми з датою реєстрації 08 липня 1998 року.

Знаходимо, що обидві фірми займаються однією й тією ж діяльністю, а саме – оптовою торгівлею хімічними продуктами. Фінальним акордом стало те, що обидві фірми мають однакову адресу, а саме – м. Луцьк, вул. Кафедральна 10!

Аби впевнитись у достовірності даних цього сайту, з допомогою кодів ЄРДПОУ обох юридичних осіб перевіряємо вказану інформацію в Єдиному державному реєстрі на сайті ДП «Інформаційно-ресурсний центр».

Бачимо, що інформація правильна й, до того ж, ще одне співпадіння – обидві фірми перебувають у стані припинення підприємницької діяльності.

Вартість продажу майже втричі менша за тодішню ринкову

Чи справді це приміщення вартує стільки скільки за нього попросили? Це ми запитали у працівників Волинського агентства нерухомості.

– Наскільки я пам’ятаю, то воно досить ветхе тоді було, пічки ще стояли, тріщини були через усю стіну. Тому 100-150 доларів за квадратний метр на цій будівлі – це максимум. Тим більше, що там ще було трохи землі і всередині було ще приміщення, – розповідає працівник агентства.

– Тобто вартість ще більша буде? – питаємо.

– Ну, якщо землю враховувати… хоча тоді не було такої тотальної приватизації. Виходить, якщо 300 метрів квадратних по 150 доларів, то виходить близько 45 тисяч доларів. В ті часи квартира трикімнатна коштувала близько 10 тисяч доларів на 33-му кварталі.

Згідно із середнім за 2000-ий рік офіційним курсом гривні щодо іноземних валют Національного банку України, долар США коштував 5 гривень і 44 копійки. Тобто, мінімальна вартість цього приміщення за курсом 100 доларів за 1 кв. м. мала складати 31 тисячу 570 доларів, тобто, – 171 тисячу 740 гривень і 80 копійок.

Чому ж ціна, за яку продали, майже втричі нижча від тієї, яку нам назвали у Волинському агентстві нерухомості? Це спробували з’ясувати у продавців будівлі – в регіональному відділенні Фонду державного майна України.

Теперішній начальник цієї структури Тетяна Маслечко сказала, що нічого не може повідомити про той об’єкт, оскільки на займаній посаді працює лише 2 роки й порадила писати запит щодо доступу до інформації, а її працівники уже нададуть документи, на підставі яких відбувався продаж та встановлювалась ціна.

Дочекавшись відповіді на запит, де намагались з’ясувати, на яких підставах була сформована така вартість об’єкта та хто власне її сформував, бачимо ось таку відповідь:

Намагаємось вийти на зв’язок із Серединським О., який, згідно наведеного вище документу, проводив експертну оцінку об’єкта на Кафедральній 10.

В обласному БТІ нам повідомляють, що така людина у них вже не працює. Натомість працює тогочасний начальник – Леонід Баглай. В нього й дізнаємось теперішнє місце роботи Серединського О. Телефонуємо туди і нам повідомляють, що ця людина наразі у відпустці.

Також у додатках до відповіді на запит порталу «Четверта влада» працівники РВ ФДМУ надали копію першої сторінки звіту про експертну оцінку адмінбудівлі на Кафедральній 10, де вказані нормативно-законодавчі документи, на які посилається експерт в процесі здійснення експертної оцінки.

Господар приміщення за 10 років не приділив належної уваги своєму майну

Чому приміщення на вул. Кафедральній 10 стоїть в руїнах та чому за цією адресою зареєстровані обидва підприємства, які й брали участь у аукціоні, ми спробували з’ясувати у самого покупця.

Та виявляється, що за двома робочими телефонами підприємства «Гранд-Агро», які відшукали в Єдиному державному реєстрі ДП «Інформаційно-ресурсний центр», чути лише короткі гудки.

Та ж історія і за телефоном у виробничу фірму «Західагроінвест», єдиний робочий номер якої співпадає із одним із трьох робочих номерів фірми «Гранд-Агро».

Аби з’ясувати, чи не було пропозицій якихось нових будівництв на цьому місці від господаря, звертаємось знову в міську раду. 

За словами заступника начальника управління містобудування та архітектури Луцької міської ради Ярослава Матвіїва, згідно із генеральним планом міста Луцька, ця споруда підлягає реконструкції.

– Власник цієї споруди, на жаль, за 10 років не зміг зробити якісь пропозиції… Були пропозиції різні, починаючи від готелю і закінчуючи просто знесенням цієї споруди, оскільки вона знаходиться поблизу пам’ятки національного значення. Це виносилось і на містобудівну раду.

За генеральним планом цей об’єкт підлягає під реконструкцію, а частина споруд, які прилягають до нього підлягають знесенню,– розповідає Ярослав Матвіїв.

Отож, власник «у бігах», будівля в самому центрі історичного і туристичного Луцька продана за безцінь та стоїть у руїнах. А також загрожує обвалом людям, які ходять поруч, зокрема й туристам.