Хто, як і скільки бере хабарів у рівненському «воднику»: розслідування

Кожен рано чи пізно стикається з наслідками вітчизняної системи вищої освіти: хтось будучи студентом, хтось – викладачем, а більшість – як споживачі послуг випускників ВНЗ. Проблема в тому, що в дипломі випускника не зазначають: платив цей фахівець за сесію, чи за нього хтось домовився, або ж він вчився чесно.

Після дослідження корупції у Рівненському державному гуманітарному університеті, Рівненське агентство журналістських розслідувань, спеціально для CorruptUA.org вивчало корупційне середовище технічного рівненського вишу – Національного університету водного господарства та природокористування.

Як часто, яким чином, кому та скільки платять студенти «водника». Чи зменшилась корупція після Євромайдану та зміни керівництва університету?

Шукаючи відповіді на ці питання, журналісти поспілкувалися із шістдесятьма студентами та випускниками вишу. Майже чверть із них відмовилися говорити про хабарництво у ВНЗ.

Із 48 тих, хто погодився говорити – 42 людини стверджують, що хабарництво у «водному» є. А 26 із них, хоча б одного разу, давали хабара особисто.

Як мінімум 21 навчальний курс у «водному» можна скласти не лише знаннями, а й грошима. Про це свідчать безпосередні учасники хабарництва, з якими довелося поспілкуватися. Крім того, свідки озвучили 17 прізвищ викладачів, яким давали хабарі.

Лише за умови нерозголошення свого імені свідки розповідали про те, як вони самі давали хабарі. Тому імена студентів та випускників, які взяли участь у опитуванні, змінено.

Часто у розмові студенти відмовлялися викривати прізвища корупціонерів. Частина з них на запитання «чому?» відповідала: «ми своїх не здаємо». Дехто навіть вважає нормальним висловити таку собі «подяку» грошима викладачу за його поміч.

Усе це свідчить, про те, що частина студентів «водного» є глибоко інтегрованими у корупційну систему вишу. Толарантне ставлення студентів до хабарництва є одним з головних рушіїв корупції. А окремим студентам «Хабарництво» можна дописати у дипломі, як суміжну спеціальність.

Хабарі на банківську карту

– Це була перша зимова сесія 2012 року. Кожен ходив домовлятися сам за себе, – розповідає свою історію студентка навчально-наукового інституту економіки, менеджменту і права Іванна. – От сідаєш перед ним і він каже: «Ну, що ти можеш розказати?». Зрозуміло, що він би навіть нічого не питав.

Дівчина відтворює по пам’яті розмову з викладачем:

«– З чим ти до мене прийшла? Ну, що ти хочеш? От… – викладач дивиться скільки балів допуску. – З цим потрібно, щось рішати. Ну, як ти будеш рішати? От, що ти мені можеш розказати?… – показує мою кількість балів.

– От так було б краще… – бере ставить три бали, чотири: – У тебе вже 25 балів, це вже початок розмови. Я почав цю розмову, ось тобі бали. Що ти можеш мені взамін запропонувати?

– Потім він відкритим текстом сказав: «200 гривень і буде трійка». У мене одразу з’явився допуск. Я дала гроші, це було в одному із кабінетів навчального корпусу».

Дівчина зазначає, що тоді не платила викладачу лише староста. Усі інші домовлялися як могли: хтось передавав гроші у туалеті, хтось на кафедрі.

– Пізніше, – продовжує Іванна, – щоб не «палитися», ніби він гроші не бере, казав номер банківської картки і студенти перераховували йому гроші. Це коли у «Воднику» почався «шмон», типу не беріть гроші. Всі не брали, всі боялися, а він не боявся: «Переведеш, мені прийде СМСка, тоді поговоримо».

Мова йде про одного з викладачів філософії. У своїх розповідях про хабарників цього чоловіка студенти згадують найчастіше, а саме шість разів. Історії, про те, як він бере хабарі охоплюють 2010-2014 роки, а суми переважно 100 та 200 гривень.

За свідченнями студентів, зазвичай йому платить майже вся академічна група, тобто 20-25 студентів. Таким чином при розмірі хабара, що називають студенти, та у випадку, коли платять 25 осіб загальна виручка із однієї групи може становити від 2,5 до 5 тисяч гривень.

Як «рішають» з викладачем

Студент навчально-наукового інституту агроекології та землеустрою Віталій не соромиться розповідаючи про свій досвід. Так і каже «хабарі давав»:

– Не пам’ятаю скільки разів, але нечасто, разів п’ять давав. Цього року давав (зимова сесія 2014/15 навчального року – авт.). Я мало ходив на пари і щоб перекрити пропуски, дещо у мене не виходило самостійно здати, а потрібно було терміново, і я давав хабарі.

– За фізкультуру – 200 гривень, мене взагалі не було на парах. І ще дещо купляв. Курсові: одна – 300 гривень, інша – 350 гривень. Ще було таке, що для викладача поповнив рахунок. Ну, я підійшов один, але домовлявся за пару хлопців ми йому скинулися по 50 гривень, поповнили рахунок, він нам поставив іспит також.

– Свою виробничу практику також порішав, але безплатно, у мене є хороші друзі на підприємстві, які просто так поставили. А на другому курсі був такий випадок, ми, щоб здати іспит, купували викладачу ноутбук, скидалися усім потоком десь до ста гривень.

– У загальному оцінка залежить від того скільки у тебе є балів. Якщо у тебе одні негативні оцінки і не вистачає балів, то ясна річ, що п’ятірки тобі ніхто ставити не буде, – каже студент.

Не лише грошима віддячують студенти викладачам за їхню лояльність. Про це у розповіді студента п’ятого курсу з механічного інституту Владислава:

– Доводилося платити один раз у 2012/13 навчальному році. Це була викладачка з хімії, і там вся кафедра була така. Залік обійшовся у 200 гривень. Я тоді зовсім не ходив на пари, та в результаті вона мені поставила четвірку, бо я був хороший студент, як вона мені сказала.

– Звичайно міг би і не платити, але це реально було легше. Прийшов і спитав, що мені потрібно здати, адже потрібна «якась трійка». Ну що таке трійка? Лабораторні якісь здати чи ще щось.

– А викладачка сказала: «ви зробіть, як ось та студентка». Я поцікавився у тієї студентки, як вона робила і заніс у зошиті з написом «лабораторні» 200 гривень.

– Якось, за дві пропущені лабораторні роботи з хімії замість відробляти мені довелося йти до магазину за олією, цукром, і, здається, борошном – лаборантка попросила купити, за що «закрила» пропущене.

– Ще один викладач, який зараз навіть став завідувачем своєї кафедри брав до 450 гривень за оцінку. Це у випадку, якщо практично нічого не робив протягом семестру. За 10 «бонусних» балів у нього можна було з рук придбати «підручничок» з його дисципліни.

А найцікавіше, це те, що він залучав студентів до сільськогосподарських робіт. Хлопці їздили копати (чи то саджати) йому картоплю, за що отримували необхідну оцінку без додаткових проблем.

Хочеш платити менше – плати одразу

Студент-другокурсник Віктор каже, що платив двічі. Обидва рази – одному й тому ж викладачу під час зимової та літньої сесії у 2013/14 навчальному році:

– Цей викладач каже, що «на п’ять» знає лише Бог і він, всі інші на чотири і на три. У нас були диференційовані заліки із цієї дисципліни. Першого разу попросив піти купити папки. Я витратив на це 125 гривень, купив і особисто у руки передав.

Наступного разу він сказав піти «до тьоті на кафедру» і дати 235 гривень, типу на стенди. Там записують твоє ПІБ на листочку, але не дають ні квитанції, нічого. Деякі студенти самі їздили купляли. А у мене тоді увесь семестр були оцінки чотири-п’ять, а в кінці він мені каже: «тобі не хватає».

– Викладач перед усією групою казав: «Може кому треба бали, скидаємося усі на стенди. Припустимо, треба купити десять стендів, ділитеся на групки маленькі і разом купляєте». Це при тому, що мають бути здані усі роботи. Якщо у тебе все є, то маєш трійку.

– Мені він поставив чотири, одногрупник заплатив 74 гривні – той йому сказав, що на бензин. А ще одному викладач сказав, що потрібно заправити картридж, а у нього то одні п’ятірки були, – каже студент.

Інколи викладачі бувають надзвичайно категоричні у своїх вимогах щодо форм контролю та здачі робіт студентами.

Шкода лишень, що останнім часто не вистачає рішучості, сміливості чи навіть просто бажання триматися своїх принципів до кінця і не платити, або й поскаржитись на хабарника. Таку ситуацію яскраво ілюструє історія випускниці 2012 року Катерини:

– Випадок стався, коли я вже була на п’ятому курсі заочної форми навчання, – розповідає дівчина. – Попередні курси нас відразу попередили, що краще із самого початку заплатити ту суму, яку назве, бо потім буде гірше. Так і сталося.

– Особисто, я відразу заплатила 100 гривень (всі скидалися старості). Десь п’ятеро вирішили здавати своїми силами. Після заліку викладач викликав до себе із «заліковками» усіх по списку. Окрім тих, хто не скинувся грошима. Він зробив купу зауважень до їхніх дослідницьких робіт, які вони до того ж робили самі.

– Після заліку їм була озвучена вже вища ціна (здається, 150 гривень). Чотири людини здалися і заплатили, одна – ні. Вирішила переписувати роботу. Викладач її розкритикував в «пух і прах», а ціна піднялася до 200 гривень. У кінці кінців, дівчина мусила заплатити, бо він не приймав роботу, – каже Катерина.

Переважна більшість розповідей студентів стосуються одних і тих же кафедр, де читають загально університетські дисципліни.

Дисципліни, які вивчають практично усі студенти технічних та інших спеціальностей «водного». Мова йде про нарисну геометрію, фізику та хімію, філософію та охорону праці і безпеку життєдіяльності.

На думку випускниці ННІ економіки менеджменту і права 2015 року Олени саме кафедра охорони праці і безпеки життєдіяльності є однією з найбільш проблемних точок у виші:

– Не всі, звісно, але багато хто загрібає і загрібає добряче, – каже дівчина про викладачів кафедри. – Можливо, причина у ставленні студентів до дисциплін кафедри. До БЖД ніколи ніхто не ставився із серйозністю.

Панує атмосфера такого собі взаємного розуміння, що всім буде легше, якщо ми заб’ємо на БЖД, а потім ви закриєте на це очі.

У цьому аспекті проблеми я неодноразово замислювалася над доцільністю вивчення цих дисциплін взагалі. Але то вже до міністерства питаннячко, а загалом це залежить від кафедри і в першу чергу, від самого студента. Корупцію потрібно викорінювати з нас усіх, – каже дівчина.

Під прикриттям благодійності

Окрім хабарів студенти НУВГП згадують про так звані «благодійні внески».

Не відомо де у цьому благодійництво, але виявляється фінансова допомога кафедрі чи факультету значно сприяє успішному складанню сесії. Окрім грошей приймають канцтовари, папір, інформаційні стенди, техніку на кшталт принтерів абощо.

Студент ННІ агроекології та землеустрою Роман каже, що хоча ініціатива і йде начебто від студентів, у той же час кожен з них має чітку ціль. Результатом такої допомоги стають усілякі додаткові бали, що в свою чергу навіть місця не залишає для слова «благодійність»:

– Те, що ми давали «на кафедру», офіційно підтверджено. Старости ходили в деканат і писали заяву, що ми хочемо надати спонсорську допомогу, – розповідає Роман, як це все виглядає.

– Це відбувається приміром так: «Доброго дня, я до вас з питанням, багатьох людей не виходить здати на 5 і 4. Чи можемо ми зробити якусь спонсорську допомогу і тоді ви їх підтягнете?». Ну а далі справа за викладачем. Ми на кафедру купили камеру. Викладач, мабуть, нас і пожалів безтолкових. По 150 гривень групою складалися, десь більше 20 людей (більше 3000 гривень – авт.).

Інші студенти згадують, як купляли кафедрам ноутбук, проектор, або ж просто скидалися грошима «на розвиток кафедри». «Легше було по пару гривень скинутись на розвиток кафедри, ніж вчити ту дурню», – каже випускниця вишу про такий же випадок з «благодійництвом».

Курси, як спосіб ошуканства

Протягом останніх років у «водному» з’явилася нова практика видурювання грошей зі студентів. Для подальшого сприяння у складанні іспитів під час сесії, студентам пропонують записатися на додаткові навчальні курси. В теорії це мало би йти виключно на користь студентам…

Як випливає із розповідей такі курси існують у якості формальності. Студентів записують у добровільно-примусовому порядку, а самі курси навіть не проводяться, про що нам розповіли ошукані свідки:

– Незрозуміла ситуація з так званими додатковими курсами. Того року (2014-го – авт.), коли ще перший курс був «дурний», багато хто взяв англійську і польську мову (800 гривень за 5 місяців). З англійської мови відбулося два заняття, з польської – одне. І цього року перший курс знову агітують на курси, – скаржиться студентка другого курсу Світлана.

– Минулого року нас примусили піти на курси, – розповідає студент шостого курсу Сергій. – На кожній кафедрі відкривалися курси і добровільно-примусово треба було туди йти. Це коштувало гривень десь 500-600. Зібрали всіх і сказали, що «нада» піти на курси, щоб не було проблем.

– Ну, це на кожній кафедрі таке було, – додає Сергій. – Якщо ти платник, то тобі не треба, якщо на державному – мусиш іти.

Зекономити на оцінках, щоб зменшити стипендії

Студенти свідчать, що якби у виші була справедлива система оцінювання – причин для вирішення питань хабарами було б значно менше. Проте система працює інакше. Особливості оцінювання знань студентів «водного» пояснює третьокурсник Олександр:

– Справа у тому, що викладачам кажуть, скільки відсотків студентів групи може мати «5», скільки «4», а все інше «3». Двійок вони (керівництво – авт.) проти, а от трійок, став скільки хочеш, – каже хлопець.

При оцінюванні академічної групи, що складається із 25-ти осіб, лише 10%, тобто два з половиною студенти можуть мати оцінку «відмінно», половина групи має отримати трійки, а решта четвірки. Це типовий розклад для викладачів.

Звичайно відсотки можуть коливатися, але якщо ж замість двох-трьох п’ятірок поставити приміром шість, то у деканаті можуть запросто не прийняти відомість з оцінками. Про це розповідають студенти, що дізналися про систему з уст викладачів, та підтвердили власними спостереженнями факт її існування.

– Ну не розумію я, чого декан, який нічого не знає про студентів каже, що треба знизити або підвищити успішність, тим самим зобов’язуючи викладача поставити менше п`ятірок чи четвірок, – обурюється студентка механічного інституту Оксана.

– Є викладачі, яким байдуже на «систему». Їх звичайно за це сварять, але вони ставлять скільки хочуть і кому хочуть, – додає третьокурсник Андрій, стверджуючи, що є викладачі, що нехтують такими правилами на користь студентів.

– На другому курсі з приходом Сороки (з 2012 року Микола Сорока був в.о ректора НУВГП, за тим ректором, а згодом почесним президентом вишу – авт.) така «система» стала серйозно впливати на життя студентів, – розповідає п’ятикурсник Владислав.

– Навіть у випадку, коли усі студенти групи у принципі знають «нормально», викладач все одно вимушений половині ставити трійки, частині четвірки і одну-дві п’ятірки на групу. І немає різниці скільки людей знають цей предмет.

У мене таке було неодноразово, коли викладач відкрито казав: «вибач, але я не можу тобі поставити п’ять, бо я вже поставив дві п’ятірки, я тобі ставлю 88». Ну це типу майже п’ять, але зовсім не п’ять.

Хлопець каже, що така система оцінювання суттєво вплинула на його ставлення до навчання та вишу в цілому. А робили так щоб зекономити витрати на університет через зниження стипендій студентам.

Аналізуючи розповіді студентів випливає, що більшість випадків, коли свідки давали хабарі датуються 2012-м роком. Чи пов’язано це із приходом до керівництва університетом Миколи Сороки не відомо, але саме тоді за свідченнями студентів ввели систему відсоткової успішності у групах.

Коли на заміну Миколі Корецькому (в.о. ректора часів президентства в НУВГП нардепа-регіонала Миколи Сороки – авт.), прийшла нова команда в особі, зокрема, теперішнього ректора університету Віктора Мошинського ситуація з притягненням до відповідальності хабарників не змінилася.

Не вдалося знайти інформації, про те, що когось із хабарників звільнили, чи якось покарали.

Усі корупціонери, чиї прізвища озвучують студенти, й досі працюють на своїх місцях. Дехто з них навіть просувається кар’єрними сходами.

У той же час, двоє з опитаних студентів вважають, що ситуація все-таки змінилася у кращий бік і дехто із викладачів, які раніше брали хабарі припинили це робити. Проте чи пов’язано це із приходом нової команди, з Євромайданом чи іншими причинами – невідомо.

«Платити, чи не платити? Завжди є вибір», – кажуть студенти. Проте в умовах українського суспільства, системи освіти та законодавства завжди знайдуться такі, що побажають вирішити свої проблеми найкоротшим шляхом: заплатити, замість того, щоб безсонними ночами наздоганяти прогуляне, проспане та невивчене.

Тим паче, коли можливості для вирішення питань існують. Коли ж таких можливостей немає – не знайти й інакшого способу скласти іспит, окрім як вивчити і здати, ким би студент не був. Інакше – відрахують за неуспішність.

Колеги просять за своїх знайомих і дітей

Викладача філософії, доцента Богдана Яськіва студенти у своїх розповідях згадували найчастіше. Саме тому вирішили поставити пану Яськіву кілька запитань. Чоловік зізнається, що за час роботи в університеті, з явищем хабарництва йому доводилося зустрічатися. Студенти пропонували хабарі, але він, звісно ж, стверджує, що не брав.

– Справа у тому, що є така ситуація… Студенти, хочуть кращу оцінку, не заслуговуючи на неї. Це пов’язано у першу чергу зі стипендією, – розповідає Богдан Яськів.

– Пропонують хабарі з різних причин, зокрема, коли студент вже має трійку, стипендії у нього не буде, відповідно він за рахунок філософії, або якогось іншого предмету, намагається отримати п’ятірку, щоб була середня четвірка.

Викладач зазначає, що упродовж семестру можна отримати достатню кількість балів, а це відповідно спростить складання іспиту. Але ті студенти, які не працювали шукають інших шляхів.

– Ти ставиш студенту певні вимоги, що він повинен все-таки попрацювати, можливо, на консультаціях якісь теми доздати. Це, як правило, виходить перед самим екзаменом, коли часу вже немає. Тому вони шукають різні шляхи, яким чином ці питання вирішити. Тут є багато шляхів, безпосередньо можуть пропонувати гроші, або на кафедру, що-небудь дати.

Богдан Яськів скаржиться на низький рівень знань та небажання студентів вчитися.

– Я розумію, можливо філософія і не всім дається, бо це предмет специфічний. Але є в принципі ці теми, які визначені в нас програмою і ми їх вивчаємо. Є яким краще вдається, є яким гірше, а є які просто можуть ображатися. Я вам просто можу сказати, що у нас є студенти, які погано читають.

У принципі, в нас практичні заняття, це не другий клас, коли я, як вчитель, повинен фіксувати техніку читання, скільки знаків за хвилину. Повинно бути якесь розуміння, а коли людина не може просто погляду відвести від написаного, або від ноутбуку, то є певні зауваження, що їм зовсім, безумовно, не подобається.

– Студенти різних років та спеціальностей згадували, конкретно вас, як викладача, якому давали хабар особисто.

– Ви можете перевірити банківські рахунки і умови мого життя. Корупціонери, по-моєму, по-іншому живуть. Я можу сказати про те, що я взяв машину в кредит, ось буквально два місяці тому її виплатив.

І це завдяки тому, що в мене дочка зараз навчається в Німеччині, вона мені 350 євро вислала, таким чином розплатився. Якби це все було так, то в мене по-іншому було б. У мене немає нерухомості, я живу в звичайній трьохкімнатній квартирі, – каже пан Яськів.

Викладач стверджує, що студенти «наговорюють» на нього через те, що він не іде їм на зустріч, коли ті пропонують хабара, зокрема, що студенти «ображені» і «мстять».

– Ти на ці речі не йдеш. Один працює, а інший не працює. От як я буду дивитися студентам потім у вічі? Вони ж знають, як хто працював, знають і яким чином у тебе вийшла та п’ятірка. Вони ж бачать, як та п’ятірка «вискакує».

Ну і є ж середня картина, якщо є здібний студент, то це не обов’язково, щоб була філософія, просто потрібно глянути у залікову книжку і там видно, якщо студенту навіть із технічних спеціальностей вдається, то йому все вдається.

– Вам відомо про якісь факти хабарництва у НУВГП взагалі?

– Мене це не цікавить. Ну є колеги, які просять за якихось знайомих і тому подібне. Та навіть за своїх дітей. Може бути і таке, що просять, я ж,наприклад, не знаю, як вони домовляються з тими людьми. Якщо скажімо є така просьба, ніхто не говорить, що це є масовим.

Безумовно бувають випадки на сесії, коли з нашого колективу, з університету мої фактично колеги за когось «просять». Ну, якщо там повністю не можна нічого зробити, то я просто не зроблю, бо там оцінка не виходить.

– Але підтягнути з трійки на четвірку можна?

– Ну якщо є час, то можна. Тобто, якщо це йде не перед самим екзаменом, то це можна. Ми ж на консультаціях працюємо. Вони можуть якусь тему здати, якщо не здав чи скажімо по хворобі. Тому я даю можливість їм здати.

Якщо він проявляє якусь активність, то підтягнутися можна чому ж не можна. Але це безумовно допомога безкорисна.

З хабарництвом в НУВГП не зустрічався

Завідувач кафедри теоретичної механіки, інженерної графіки та машинознавства Микола Козяр стверджує, що за 36 років роботи в університеті з явищем хабарництва не зустрічався. Проте четверо вибраних випадково та непов’язаних між собою студентів абсолютно іншої думки.

– Якщо вони давали мені хабара, то нехай покажуть, що вони давали мені хабара. Студенту про викладача сказати це, як кажуть, раз-два. Особливо, коли хочуть хорошу оцінку, а вона не ставиться, то можна ярлики навішати різні, – запевняє Микола Козяр.

– Чому ж вони так говорять?

– Я не знаю. Якщо за якусь додаткову оцінку, вони нам на кафедру роблять плакати, науковою роботою займаються, то може вони рахують, що це воно. На кафедру буває, що папір несуть, а як же? Пачку паперу візьмуть на двох. Буває, що йому наприклад два бали не вистачає, то візьме пару ручечок, у нас же тут нічого немає, нічого не дають.

– То за декілька балів вони можуть щось принести на кафедру?

– Можуть, паперу принести…

– Зокрема кажуть, що ви залучали студентів до сільськогосподарських робіт…

– Я, студентів, до сільськогосподарських робіт? – перебиває Микола Козяр журналістку.

– Ви, ваша дружина разом із студентами їздили «на картоплю»…

– Да такого даже не було. Це все сказки розказують, – каже пан Козяр.

– Студенти розповідають, як це проходило, де розташована земельна ділянка.

– Ну і як воно проходило? Куда вони їздили?

– То такого не було?

– Канєшно такого не було.

– Чому ж так говорять?

– Якщо у мене син був у темі зі студентами, так і помагав мені, їздив зі студентами. Син – студент у мене, навчався, їздив. Ну що це получилось за це… Вони згадують, що було десять-вісім років назад. (історія, яку розповіли свідки відбувалася три-чотири роки тому, – авт.)

– А викладач у іншого викладача може просити за студента?

– Цим у нас давно не займаються. Такого не було, щоб викладач у викладача щось просив. Я з таким не стикався, щоб я за когось просив.

– У вас за когось просили?

– Якщо людина займається художньою самодіяльністю, виступає за університет, буває, що потрібно допомогти. Якщо вона танцює, займається художньою самодіяльністю, то чого не допомогти…

Пару балів, якщо вона відстоює честь університету, інституту, то є погано? Людина ж скрізь не може встигнути. Так само спортсмени виступають – їздять на змагання. Приходять та відпрацьовують.

– То активним студентам можете допомогти?

– Безумовно. А якщо людина нічого не робить, не ходить на заняття, то що їй допомагати. А якщо людина старається, то треба й там виступити, щоб було.

На завершення розмови ми поцікавилися чи можна стверджувати, що із корупцією у «Водному» немає проблем. У загальному про ситуацію в університеті пан Козяр нічого конкретного не відповів, але запевнив, що у нього з цим проблем немає.

Чому в той час, коли одні викладачі беруть хабарі, іншим студенти навіть бояться запропонувати неправомірну вигоду?

Відповідь на це питання журналісти спробували знайти з допомогою викладачки з кафедри охорони праці та безпеки життєдіяльності Тетяни Поліщук-Герасимчук, яку характеризували, як прогресивну викладачку, що не бере хабарів.

– Треба змінити себе, – каже Тетяна. – Змінити своє світосприйняття і чітко стояти на своїй позиції, бути прикладом, бути модерном і створити своєрідний бренд. Рецепт простий.

На тему корупції у «водному» та шляхів її подолання пані Тетяна говорити відмовилася. Такі бесіди вважає «пережитками старого» та «переливанням з пустого в порожнє».

Можливо, саме через толерантне ставлення керівництва, студентів та викладацького складу проблема корупції Національному університеті водного господарства та природокористування з року в рік не втрачає свою актуальність.

Офіційна боротьба з корупцією в НУВГП

Про те, яка ситуація із корупцією у технічному рівненському виші, журналісти поцікавились у правоохоронних органів.

Прокуратура, у відповідь на інформаційний запит, повідомила, що у 2012 році за отримання неправомірної вигоди фігурантом кримінальної справи став викладач Надслучанського інституту НУВГП. Матеріали щодо нього направили до суду, та чим закінчилася історія прокуратура не повідомляє.

Аналогічно до попереднього епізоду ситуація склалася із заступником директора Березнівського лісотехнічного коледжу НУВГП.

На запит у самому «водному» відповідають, що у 2013 році стосовно завідувача навчальної лабораторії Юрія Півня відкрили кримінальне провадження за підозрою у вимаганні неправомірної вигоди. Судячи із інформації на сайті НУВГП пан Півень продовжує працювати на посаді завідувача лабораторії.

«У 2012-2014 рр. на адресу керівництва університету офіційних скарг (крім вище вказаного факту) від студентів, батьків, викладачів щодо вимагання неправомірної вигоди не надходило», – йдеться у відповіді вишу.

Крім того, виявляється у «Водному» все-таки борються з корупцією. Принаймні про це повідомляє керівництво у тій же відповіді на інформаційний запит:

«Постійно проводяться заходи з профілактики та запобігання фактів отримання неправомірної вигоди. Розроблені конкретні плани профілактики, проводиться роз’яснювальна робота серед студентів університету та викладачів щодо недопущення корупційних фактів».

Про те, які саме заходи проводяться, чи вивчає проблему корупції керівництво «водного», чи знає воно про корупціонерів, журналісти спробували дізнатися у представників ректорату. Та зробити це виявилось не так і просто, як можна було припустити.

Ректор НУВГП Віктор Мошинський, почувши, що йому телефонує журналістка Рівненського агентства журналістських розслідувань, зі словами «Всього доброго!» поклав слухавку, а наступні дзвінки збивав.

Журналісти зателефонували проректору з науково-педагогічної, методичної та виховної роботи Олегу Лагоднюку. Саме він міг би відповісти на запитання журналістів запевнили у секторі зв’язків з громадськістю «Водного».

Пан Лагоднюк повідомив, що проконсультується з ректором з приводу спілкування із журналістами, які вивчають проблеми корупції в університеті. Після цих консультацій домовились про зустріч після так званих «першотравневих свят».

Зустріч не відбулася, оскільки проректор запропонував «новаторський» спосіб двоступеневого інтерв’ю. «Спершу зустрітися і обговорити питання для наступної зустрічі», – хотів пан Лагоднюк. Також його не влаштувало попереднє обговорення питань у фейсбуці.

– Якщо ви хочете зі мною зустрітися і поговорити на рахунок справ у нашому університеті , то я вам кажу: «Давайте ми зустрінемося і обговоримо, про що ми будемо говорити і коли ми це зробимо», – каже Олег Лагоднюк у розмові з журналісткою.

– Я вам у фейсбук можу написати конкретні питання, на які ми хочемо почути відповідь.

– Можете написати мені питання, на які хочете почути відповідь, але я на них відповідати не буду.

– Так потім ми можемо зустрітися і вже поспілкуватися про ці питання.

– Якщо вас не влаштовує такий варіант розмови, тоді взагалі я жодного варіанту не приймаю. Я вам йду назустріч, а ви хочете так, як ви хочете.

– Я вам чіткі питання напишу на Фейсбук, в чому проблема? – зі здивуванням каже журналістка.

Одразу ж після останнього питання Олег Лагоднюк запевнив, що він зараз на зустрічі і передзвонить пізніше.

Пізніше проректор так і не передзвонив. Олег Лагоднюк ігнорував неодноразові дзвінки журналістки, не відповідав на запитання, надіслані йому у Фейсбуці.

Чим зумовлена така закритість та упередженість керівництва вишу можна тільки здогадуватись. Отож, дізнатися, чи до вподоби керівництву «Водного» корупційне середовище, що існує у виші так і не вдалося.

Посадовці, які отримують дохід за кошти платників податків, проігнорували право громадян на інформацію. Найдивніше те, що ці люди отримали свої посади після Революції Гідності, зокрема завдяки тиску громадськості на попереднє прорегіоналівське керівництво університету.

Та отримавши посади завдяки громадськості, схоже перейняли звички своїх попередників і тепер дозволяють собі ігнорувати громадян.

Як ректор і студенти можуть боротися з корупцією

Саме позиція керівництва є визначальним фактором у боротьбі з корупцією, вважає експертка у сфері освіти «Реанімаційного пакету реформ» Світлана Благодєтєлєва-Вовк. Проте засобами впливу на ситуацію також володіють і студенти:

– По-перше, керівництво має реагувати на факти заяв про корупцію. Тобто першопочатково важливим є ставлення ректора до корупції у виші та його бажання з нею боротися. Якщо ректор не хоче сприймати інформацію, щось робити, то на 99% боротьба з хабарами зазнає поразки у цьому виші.

Експертка розповіла, що ж конкретно для боротьби з корупцією можуть робити органи студентського самоврядування:

– Вони можуть винести питання на ректорат або вчену раду вишу, – каже пані Світлана, – зробити його публічним, вимагати проведення внутрішнього розслідування та вжиття заходів.

– Сам ректор, або ректорат, вчена рада на своєму засіданні може прийняти рішення про проведення внутрішнього розслідування. На основі цього видається наказ з включенням відповідальних осіб і термінами проведення.

– За наказом створюється комісія у складі, як правило до десяти осіб. А далі вона має розпочати роботу: зібрати матеріали, документи, провести співбесіди, отримати письмові пояснення з учасників, за тим – сформулювати висновок і рекомендації щодо проведеного розслідування.

Цей висновок, акт чи довідка є звітним документом про роботу комісії. Саме в ній мають бути здійснено юридичну кваліфікацію злочинів і зловживань, яку було розкрито внаслідок розслідування. Тому у комісію має входити юрист.

– Визначення юридичної кваліфікації, зі слів пані Світлани, є дуже важливим, оскільки без цього аспекту висновок комісії нічого не вартий. Згодом за результатами звіту має відбутися засідання ректорату, вченої ради і прийнято рішення про рух справи до органів слідства МВС та прокуратури.

– Проте не чекаючи дій правоохоронних органів, за наявними матеріалами керівництво може застосовувати дисциплінарні стягнення. А це може бути, як догана, так і звільнення.

Треба щоб студенти зверталися наперед

Відомо, що скарг студентів чи їх батьків на хабарі мало (не виключено, що через відсутність належної реакції на ці скарги – авт.), а відкритих справ – ще менше. Чи є проблеми у законодавстві, про роль керівництва вишів та те, як слід діяти студентам, розповів прокурор міста Рівного Тарас Ільящук.

– З правової точки усе врегульовано, – каже пан Ільящук, – тобто тут питання у готовності суспільства до цього. Викладачі знають, що брати не можна, і студенти знають, що давати не можна, але і одних і інших ситуація влаштовує.

На запитання, чи має керівництво вживати заходів, для боротьби із хабарництвом Тарас Ільящук відповідає однозначно:

– Звичайно. В першу чергу, будемо говорити, це споглядацька позиція керівництва. Тому що на кожного порушника міліціонера не приставиш, це не реально. І в жодному суспільстві міліція чи поліція, чи спецслужби не вирішили проблему. Тобто в першу чергу проблема має вирішуватись там де вона є. Якщо це ВНЗ, то має бути жорсткий контроль у самому університеті.

– Скільки не було публікацій у ЗМІ, зрештою це загальновідомий факт, – те що [корупція] у навчальних закладах має місце. Немає жорсткої позиції керівництва. Як мінімум споглядацька, а як максимум десь і керівництво сприяє тому, щоб така ситуація складалася – каже пан Ільящук.

– Не завжди можна довести, з точки зору закону, кримінально правовими засобами факт отримання хабара. Тут маса факторів повинна бути, щоб довести і суд визнав вину. А створити умови [нетерпимості до корупції] в першу чергу повинен керівник.

Це не декларація повинна бути, що «не можна цього робити», а дійсно повинен бути контроль. А також відповідальність за порушення цих вимог.

– Щоб попрощатися з викладачем, який бере той хабар можна знайти причини, тобто людина не відповідає займаній посаді. І навіть якщо це не завжди доведено із точки зору криміналу, то навіть за вчинення дій, які дискредитують той же ж ВНЗ.

При бажанні керівників, тоді звичайно студентам легше. Але якщо не буде брати викладач, тоді, звичайно, як студенти не хотіли би вирішити це питання – вони його не вирішать і змушені будуть вчитися. Тобто перші кроки мають бути саме звідси зроблені, на мою думку.

– Як мають чинити студенти, які зіткнулися із хабарництвом, щоб убезпечити себе від можливого тиску?

– Тут нема такого єдиного правила, – каже прокурор. – Тут не можна сказати, що зробіть ось так і все буде у вас спокійно, все нормально. Якщо хтось готовий зайняти громадянську позицію, то звичайно треба бути готовим до того, що можливо буде спротив і буде якийсь тиск на студентів.

– Щоб мінімізувати той ризик, звичайно, студенти спілкуються, в них є громадські організації, в них є профспілка. Звичайно, то не завжди ефективно, часом формальні ті всі профспілки їхні.

– Наприклад, наближається сесія, такий-то викладач на всіх сесіях створює умови, чи навіть прямо вимагає кошти за здачу іспитів. Чи навіть вже висловлена та вимога була, що приміром «здати мій іспит буде коштувати стільки».

В першу чергу для того, щоб підвищити шанси фіксації такого хабара, а по друге зменшити той адміністративний тиск, добре, щоб це було звернення кількох осіб. Наприклад, якщо це група здає – то група, чи принаймні якась певна кількість.

Тоді адміністрації буде складно тиснути, тоді вже не один, а кілька тих заявників буде. Бажано завчасно про це повідомити. Бо коли гроші вже віддали, то доводити, що ті гроші передавались, з точки зору правоохоронних органів досить складно, практично це неможливо довести.

– А чи достатньо просто слів студента для порушення провадження, чи треба аудіозапис?

– Для того, щоб воно було зареєстровано, звичайно, достатньо заяви письмової. Але сам факт реєстрації не говорить про те, що воно буде доведено до логічного завершення. Тобто далі слідує процес збирання доказів і доказування. З приводу реєстрації проблем немає, зараз практично все реєструється.

– На рахунок аудіо запису. Я би радив, якщо це дійсно фіксувати і доводити з точки зору закону, щоб все-таки це було своєчасне повідомлення у правоохоронні органи. Щоб обладнання було встановлено в законном порядку, чи то диктофон чи інша апаратура.

Щоб все-таки процесуально оформлено належним чином це обладнання надавали працівники правоохоронних органів. Чому? Тому, що в нас неоднозначна судова практика. Є випадки, коли суди визнавали диктофонний запис з ініціативи заявника, без втручання правоохоронних органів, неналежним доказом. І відповідно втрачалася потім можливість доказування.

– Тому краще, якщо якась ситуація складається: повідомили правоохоронні органи, далі ми зареєстрували провадження, за тим звертаємося до суду, беремо дозвіл на здійснення аудіо та відео фіксації. Надається відповідне обладнання, складаються протоколи і далі це вже дійсно визнано буде доказом, – пояснює процедуру фіксації хабара прокурор Рівного.

Підсумовуючи, можна із упевненістю стверджувати, що хабарництво в Національному університеті водного господарства і природокористування досі є актуальною та серйозною проблемою. Адже 42 із 48 студентів із різних навчальних підрозділів кажуть, що хабарі все-таки беруть.

Опитування не є репрезентативним, і не претендує на те, щоб відображати картинку у масштабах вишу. Та все ж таки кількість свідків хабарництва із випадково вибраних студентів дійсно вражає.

Як стверджують експерти, рівень хабарництва напряму залежить від керівництва. Та зміна очільників університету не призвела до результатів у боротьбі саме з хабарниками. Водночас є способи боротьби з корупцією – кажуть експерти.

Новий закон «Про вищу освіту» дає більше механізмів боротьби з корупцією, якщо цього хоче керівництво вишу. Зокрема надає більше можливостей для законного заробітку університетом і залучення громадськості для вирішення проблем ВНЗ.

Не варто чекати, що студенти колись перестануть давати хабарі, чи викладачі вирішать більше не брати у студентів. Варто створювати нові правила гри, створювати нетерпимість до корупції.

Чи під силу це ректору «водного» і чи спробує він створити новий якісний імідж вишу перевіримо згодом. Першими індикаторами бажання керівництва може стати внутрішнє розслідування корупції та вивчення проблеми, залучення потужного громадського контролю або ж відсутність таких дій.

Над публікацією працювали Лілія Процишина, Юрій Кохановський, редактор – Володимир Торбіч