Суддя-господар з Рівного і словацький бізнес

Попри те, що нещодавно Європарламент схвалив надання Україні безвізового режиму з Євросоюзом, заможні українці вже давно знайшли спосіб як не лише обійти візові обмеження, але і підготувати собі план відступу в разі «непередбачених обставин». Часто цим механізмом користуються не лише бізнесмени, але й державні службовці.

Для того щоб отримати можливість їздити до ЄС без віз та мати там право тимчасового проживання, а в перспективі отримати й іноземний паспорт, українці все частіше створюють в найближчому зарубіжжі компанії-бульбашки. Схожа компанія донедавна належала родині рівненського судді Вадима Торчинюка. Про це – у сюжеті Юрія Горбача для «Слідство.інфо» та в мультимедійному матеріалі.

Словаччина. Країна з глибокою історією і красивими гірськими краєвидами стає все популярнішою серед заможних українців. Саме українські імена все частіше можна знайти серед власників словацького бізнесу. «Паперові» компанії з українським корінням десятками реєструють за адресами масової реєстрації у Словаччині. В більшості ситуацій основне їхнє призначення це аж ніяк не комерційна діяльність і здобуття прибутку.

У селі Тарасове, що фактично є передмістям Луцька, суддя Господарського суду Рівненської області Вадим Торчинюк закінчує будівництво. За високим парканом – понад півгектара землі, водойма, альтанка, просторе господарське приміщення і маєток площею 650 квадратних метрів.

На подвір`ї будівельники завершують останні роботи. Кажуть, що в маєтку ще ніхто не живе, але його господар особисто періодично приїжджає контролювати будівництво.

– За місяць рази два бачив, – каже один з робітників. 

Суддя Вадим Торчинюк розповідає, що цю землю купував ще до призначення на посаду судді, а саме будівництво тягнеться уже більше 9-ти років. Основні роботи були проведені ще до 2011 року і вже на то час маєток мав майже той самий вигляд, що і нині. 

Окрім будівництва, яке вже, напевно, обійшлося у не один мільйон гривень, Торчинюки кілька років поспіль оновлюють родинний автопарк люксовими автівками.

Серед останніх придбань: «BMW 530d», «BMW 320», « BMW X5», «Mercedes-Benz G350», «Audi Q5» і бюджетне «Renault Kangoo».

Автомобілі зареєстровані як на самого посадовця, так і на його сина, дружину та матір. Голова сімейства займався продажем автівок до того як влаштувався у суді – розповідають колишні сусіди.

– Він їздив туди-сюди. Він їздив, на заробітках був. Студентом він ще був, як їздив в Сибір, він звідти привозив і купи-продай, – розповідають колишні сусіди по багатоповерхівці. 

– Машини ганяв чи що?

– Ні, він так щось продавав. А потім машинами зайнявся. Загалом, там машин не порахуєш...

Лише на 68-річну матір судді, згідно інформації реєстру транспортних засобів МВС, за останніх два роки зареєстровано чотири люксових автівки. Вартість таких авто на ринку сягає чверті мільйона доларів.

Одним із автомобілів, зареєстрованих на пенсіонерку Людмилу Торчинюк, користується сім`я сестри судді Торчинюка Інни Кошової. Це «Audi Q5» 2012 року випуску. Її чоловік Анатолій Кошовий більше 20 років працює у волинській податковій. Зараз він очолює сектор боротьби з відмиванням доходів отриманих злочинним шляхом Головного управління ДФС на Волині.

Попри мізерну зарплату чиновника, сім’я Кошових роз’їжджає на дороговартісному авто. Пояснювати походження розкішної власності, податківець відмовляється.

– Автомобіль, наприклад, перебуває в користуванні дружини. Автомобіль значить, є мама дружини, є батько дружини, на жаль він зараз покійний батько. Цим майном, автомобілем, вона користується вже, ну не знаю я скільки часу, це треба там в декларації подивитися, цим автомобілем. Він належить не їй, – запевняє завідувач сектору боротьби з відмиванням доходів отриманих злочинним шляхом Головного управління ДФС у Волинській області Анатолій Кошовий. 

Згідно із інформацією в електронних деклараціях посадовця за 2015 та 2016 роки, Кошові користуються автомобілем із дня його реєстрації на пенсіонерку Людмилу Торчинюк – з 19 грудня 2015 року. 

Дружина податківця і водночас сестра одіозного судді Торчинюка Інна Кошова теж уникає відповідей на незручні запитання.

– А яке ви діло маєте до мене? Я не зрозуміла? Мені мама дала в користування, щоб я її возила, – переконує дружина податківця і сестра судді Інна Кошова.

– Тобто, наскільки я знаю, вашій…

– Те, що написав мій чоловік, це ще ніхто такого не пише. Тільки він таке може написати. Він дуже чесна людина. Так що, будь ласка.

– Ну наскільки я розумію вашій мамі…

– Я вам не зобов’язана казати чим я користуюсь. Я наприклад казала, щоб не декларувати. Він сказав: я державний службовець, я мушу задекларувати. А на чому я їжджу, я сьогодні на «Ауді», а завтра на «Х5» буду їздити. Це не ваша проблема. Я не державний службовець, – коментує Інна Кошова. 

«Слідство.інфо» зацікавилося вражаючими статками на той час голови Господарського суду Рівненської області Вадима Торчинюка ще два роки тому. Тоді він разом із дружиною декларував дев’ять земельних ділянок, дві просторі квартири, тринадцять транспортних засобів та заощадження на вісім мільйонів гривень.

Виявилося, що навіть це ще було не все, що посадовець мав би вказати в декларації. До документа тоді не потрапила занедбана історична архітектурна пам`ятка поруч із Луцьким замком, яка належить дружині. 

Усе це, переконував суддя, він нажив і заробив до роботи у суді: займався бізнесом.  

– Я з цією декларацією йшов в судді і з цією декларацією так і зараз працюю, живу. А що ж соромитися, коли воно дійсно так є? Мені немає чого соромитися, – говорив два роки тому журналістам Вадим Торчинюк.

Щоправда, суддя трохи не договорює. Як і два роки тому, так і тепер у деклараціях посадовця про майно і доходи не фігурує словацька компанія «Vellex». Її засновником і директором, за даними словацького бізнес-реєстру із 2013-го, майже два роки, була дружина судді Наталія Торчинюк. Пізніше, у лютому 2015 року функції директора виконував і сам Вадим Торчинюк.

Компанія зареєстрована із мінімально можливим статутним фондом розміром у 5 тисяч євро і кілька разів змінювала адресу реєстрації за понад три роки роботи. За тими ж адресами, що й у компанії «Vellex», зареєстровані ще десятки фірм, частина з яких також з українським корінням. 

Щороку до словацьких податкових органів компанія звітує про 11-12 тисяч євро прибутку.

Ми звернулися до волинського бізнесмена Володимира Пащенка, який також реєстрував компанію у Словаччині з наміром розширити туди свій український бізнес. Просимо розтлумачити для чого можуть створювати фірму в Словачинні з такими невеликими доходами. Він каже, що подібні фірми з мінімальним капіталом і прибутками часто створюють з конкретною метою.

– За рік 12 тисяч євро це, на хвилиночку, 1 00 євро в місяць. Тисяча євро в місяць це навіть не середня заробітна платня по Євросоюзу. Це нічого, – каже бізнесмен Володимир Пащенко. – Тому скоріше всього це, на мою думку, все ж таки той необхідний рівень, який можна показати податковим і міграційним органам цієї країни, що так: фірма працює, вона щось там заробляє, і напевно власник цієї компанії порядний бізнесмен.

Часто такі компанії-бульбашки існують лише на папері. Їх не знайти за адресою реєстрації. Псевдо-бізнес для іноземних клієнтів створюють професійні посередники.

– Ми знаємо, що сьогодні є багато людей, які з двома-трьома паспортами і саме підставою отримати паспорт іншої країни, це, в тому числі, початок цієї процедури починається з відкриття власного бізнесу в цій країні. Є аудиторські фірми, які займаються супроводженням таких компаній. Вони можуть вести не одну, а декілька, десятків фірм, – розповідає Володимир Пащенко.

У лютому цього року фірму «Vellex» переписали на киянку Алісу Соловйову. У словацькому бізнес-реєстрі вказано, що жінка зареєстрована в столиці у старенькій багатоповерхівці на вулиці Драгоманова, 42а. Однак, сусіди кажуть, що ніяка Аліса тут ніколи не жила. 

– Девочек Алис у нас вообще в подьезде не было, насколько я помню. Тут живу лет 20. То есть, не было Алис. Детей спрашиваю, они не знают тут никаких Алис, – каже сусідка квартири, в якій за даними словацького реєстру проживає Аліса Соловйова. 

Тим часом сам суддя Вадим Торчинюк категорично заперечує свою причетність до словацької компанії «Vellex». 

– Мені не відомо про те, яким чином я відношуся до цієї компанії. Там, та особа, яка, наскільки мені відомо, займалася безпосередньо, громадянин тої держави, десь він якісь є в нього проблеми з законом. Оце все, що мені відомо, – переконує суддя.

– Тобто, судячи з ваших слів, ви припускаєте, що громадянин Словаччини якийсь, використав ваші персональні дані і зареєстрував компанію…

– Я вам дав відповідь на питання. В мене немає компанії. В мене немає дружини. Я бізнес в Словаччині не проводив. Чим займалася моя дружина, ну, можливо й займалась.

Суддя підтверджує, що знав цю компанію ще до того, як про неї почали питати журналісти. Він натякає на якесь кримінальне провадження, яке з нею пов`язане. Однак, чого воно стосується і яка країна його проводить – не говорить. Пояснює коротко: чутки. 

Також Вадим Торчинюк говорить, що не звертався до правоохоронців з приводу підробки документів з використанням його даних. 

– Це дані офіційного реєстру. Тут питання, яку діяльність вчиняв я і яким чином я до неї відношусь. Які документи, чи я щось підписував. Ви мені повідомили ці дані, а в мене до вас зустрічне питання? Там є якесь майно? Мені є зміст цим цікавитися? Можливо дійсно, в мене є якісь активи і їх буде цікаво забрати? Я від вас отримав інформацію і обов`язково поцікавлюся, – запевняє посадовець.

Непереконливим аргументом для судді виявився і підпис у фінансовій звітності словацької компанії, який схожий із підписом Вадима Торчинюка у його паперових деклараціях про майно і доходи. 

– Ви хочете сказати, що це мій підпис? Це не мій підпис. Я жодного документа на іноземній мові не підписував, – заперечує служитель Феміди. – Я Вам відповідально заявляю: це не мій підпис, навіть не схоже. Повірте, я маю справу з документами і підписую їх багато разів. Свій підпис я впізнаю. Це не мій підпис.

В декларації судді Торчинюка не потрапили ще й дві українські компанії: «Любарт» і товариство «Офісно-торговий центр».

Пан Вадим вказаний бенефіціарним власником лише однієї із них, хоча в обидвох засновником значиться його дружина. За таке правоохоронці можуть відкрити кримінальне провадження. 

– Завідомо недостовірне декларування такої інформації про таке майно і такі активи передбачає навіть кримінальну відповідальність. Кримінальна відповідальність настає якщо така компанія, її статутний капітал або активи такої компанії становлять понад 250 прожиткових мінімумів, тобто це близько півмільйона гривень, – пояснює юристка ГО «Центр протидії корупції» Олена Щербан.

– Покарання може бути у вигляді навіть позбавлення волі і з позбавленням права займатися, займати певні посади протягом 2-х років. І позбавлення волі на 2 роки. Якщо майно, активи, які не задекларовані, менше півмільйона гривень, то за це передбачена адміністративна відповідальність. Власне також досить серйозний штраф.

Однак, сам служитель Феміди не бачить порушення у своїх діях. 

– Я це розумію і тому не вчинятиму протизаконних дій. Я діяв в межах закону і не вчиняв жодних правопорушень стосовно декларації. Тому що я не маю жодного відношення, – каже рівненський суддя. – Через те, що я розумію, які є наслідки, я відповідально кажу: я не причетний до того (до словацького і українського бізнесу, – авт.). Я не є бенефіціарним власником, я пішовши на державну службу переписав свою дольову участь на дружину і жодним чином після того не впливаю, не цікавлюсь і не приймаю участі в цих компаніях.

«Слідство.Інфо» робило чимало розслідувань про посадовців, які після початку електронного декларування раптово почали розлучатися, залишаючи колишнім дружинам чималі статки. Наприкінці минулого року і суддя Торчинюк в судовому порядку розлучився із своєю дружиною Наталією.

Ініціатором розлучення став сам посадовець, стверджуючи, що у подружжя з трьома дітьми різні погляди на сімейне життя, а також, що вони два роки не проживають разом. Проте, на судове засідання ніхто із подружжя не з’явився.  

Аби поспілкуватися щодо незадекларованої власності у документі вже колишнього чоловіка та щодо словацького й українського бізнесу, ми приїхали до будинку Наталії Торчинюк у Луцьку. Однак, екс-дружина одіозного судді просто втекла від знімальної групи на новенькій «BMW X5», уникнувши й запитань про походження чергового люксового авто.

 Ця його дружина дуже, до речі, так як з нею трохи спілкувалися, дуже хороша людина, – розповідають сусіди по вулиці із Наталією Торчинюк.

– А чим займається вона не знаєте?

– Ні, я не знаю.

– Може якийсь бізнес чи ще щось?

– Напевно ні, тому що вона практично, от троє дітей, двоє таких, що… вона практично завжди з ними. Тобто як домогосподарка, я так думаю.

Власне розлучення дарує судді Торчинюку можливість не перейматися декларуванням майна, оформленого на колишню дружину. Йдеться як про бізнес у Словаччині, так і про родинний люксовий автопарк.

– Це була частина розподілу майна, тому що дані автомобілі переписувалися з дружини, – коментує суддя Вадим Торчинюк чотири елітні автівки його 68-річної матері. – Вона була власником до цього. Ви просто неуважно дивилися декларацію, ці автомобілі були внесені.

– А в дружини тоді, питань ще більше виникає. В дружини де вони взялися?

– Ще раз, ви не шукаєте взаємозв’язку як вони потрапили до мами. Можливо, якісь відношення і в фінансовому плані мала мама.

Місяць тому Вадим Торчинюк втратив повноваження голови Господарського суду Рівненщини не через звинувачення у корупції – закінчився п’ятирічний термін його повноважень.

Наразі суддя очікує призначення на безстроковий термін. Його доля тепер в руках Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради правосуддя. Саме вони вирішуватимуть чи буде надалі суддею Вадим Торчинюк.

«Слідство.Інфо» передасть на їхній розгляд зібрані в ході розслідування докази невідповідності у деклараціях цього дуже небідного вершителя правосуддя.

«Програма і публікація створена за фінансової підтримки Уряду Канади через Департамент закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD) за посередництва Інтерньюз-Нетворк».

Уряд Канади не відповідає за зміст публікації і може не поділяти точки зору висловлені в публікації.

«Program undertaken with the financial support of the Government of Canada provided through the Department of Foreign Affairs, Trade and Development (DFATD)»

Квадракоптер для зйомок люб’язно надала редакція газети «Рівне вечірнє»