Як посадовці використовують «архівну схему» для приховування дерибану землі

Із суперечністю законодавства в питанні доступу до інформації з державного архіву зіткнулися журналісти Рівненського агентства журналістських розслідувань.

Що ховають за стінами архіву

Нагадаємо, цього року Рівненське агентство журналістських розслідувань писало про житловобудівельний кооператив у селі Лище поблизу Луцька, де оселилося багато представників влади та правоохоронних органів. Землю під їхніми будинками роздавали у 20062007 роках рішеннями Лищенської сільської ради. Згодом рішення органу місцевого самоврядування були спрямовані на зберігання до архівного відділу Луцької районної державної адміністрації. Однак, звідти копії документів отримати неможливо.

Нещодавно Рівненське агентство журналістських розслідувань писало і про голову Луцької районної державної адміністрації Ігоря Ярмольського, який понад 20 років був головою найбільшої сільської ради на Волині і за цей час став справжнім земельним магнатом із шістьма гектарами землі. Частина цієї землі – у передмісті Луцька, в тому числі й в селах, які належать до сільської ради, якою керував Ігор Ярмольський.

І все це попри те, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» прямо вказує, що рішення та прийняті нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування повинні оприлюднюватися.

Зокрема, архіваріус Луцької РДА Зоя Сидорук вважає, що згідно частини 4 статті 16 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» встановлено обмеження на 75 років від часу створення документів, на документи, що містять конфіденційну інформацію про особу, а також створюють загрозу для життя чи недоторканості житла громадян.

Також, згідно встановленого Міністерством юстиції порядку виконання архівами запитів, запит фізичної особи до архіву може стосуватися лише самого заявника, або осіб, які перебувають на його утриманні.

Журналісти Рівненського агентства журналістських розслідувань звернулися до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини стосовно обмеження доступу до рішень однієї з сільських рад.

Разом з тим, самі органи місцевого самоврядування надають на запити журналістів і публікують на своїх сайтах земельні рішення та інші рішення про розпорядження комунальним майном, вилучаючи при потребі із документів персональні дані.

Архівний закон застарілий

За коментарем щодо колізій законодавства журналісти звернулися до медіа-юристки Інституту розвитку регіональної преси, адвокатки Людмили Опришко.

– В свою чергу частина 1 зазначеної норми до архівних документів відносить будьякий документ незалежно від його виду, виду матеріального носія інформації, місця, часу створення і місця зберігання та форми власності на нього, що припинив виконувати функції, для яких був створений, але зберігається або підлягає зберіганню з огляду на значущість для особи, суспільства чи держави або цінність для власника також як об`єкт рухомого майна, – продовжує юристка.

– З точки зору інтересів суспільства – це недопустимо! Це пряма дорога до захисту та приховування корупційних схем. І, як показує практика, цей механізм вже активно працює на захист недобросовісних чиновників, – каже Людмила Опришко.

Такі відомості не відносяться до конфіденційної інформації, що прямо зазначено в законі. І це зрозуміло, адже повинен існувати контроль громади за розподілом спільного майна. Інакше не уникнути зловживань з боку місцевої влади та її незаконного збагачення.

– Існуючу проблему потрібно вирішувати і якомога скоріше, – вважає Людмила Опришко. – Одним із шляхів її подолання є внесення змін до законодавства і приведення Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» у відповідність до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Зазначений нормативний акт необхідно зробити таким, що б він відповідав сучасним потребам суспільства і не створював зону безпеки для корупціонерів.