Погляд священика на останні події в Україні

Протягом гострого протистояння  в центрі столиці, а тепер і в регіонах, все ясніше вимальовуються виразні і об’єктивні моральні портрети супротивників, а також головні режисери цієї диявольської гри жахливого театру. Тож постараємось, на скільки це можливо, способом порівняння і аналізу визначити за ким правда, а за ким кримінал. 

Найперше, з ким народ, носій найвищої влади? Безперечно, з Mайданом. Хто є ті, хто підтримує владу? Люди, привезені зі Сходу і Півдня держави. Обрусачені, обез’язичені, на 90% позбавлені віри у найвищий ідеал – в Бога.

Як проводилось русифікація від часу смерті Богдана і до нині, знаємо тепер всі, хто хоче знати. Беззаконно, злочинно і насильно.

Не звинувачую російськомовних людей аж ніяк. Частина з них щирі патріоти землі, на якій живуть. І все ж таки… І Шевченко, і Л. Толстой в один голос сказали, що мова – є душа народу і окремої людини. Тим більше, зрусифіковані наші брати і сестри вони є жертви, а не винуватці. Хто винен у цьому злочині?

Безперечно, свідомі великодержавники, а також, і найчисельніші – яничари-пристосованці, які правили і правлять бал у моїй Україні. Вони у двадцятому столітті вбивали сотні тисяч новомучеників за православну віру, у безбожництві виховували наших дітей, морили голодом і розстрілювали. І не покаялися ні вони, ні їхні учні.

Зараз, коли дивишся як з пов’язками на рукавах молодчики у Січеславі калічать остервеніло людей, розумієш, що це вихованці безбожних більшовиків. Такими вихованцями є і ті, що їдуть за гроші на мітинги.

Та й і серед них багато бажаючих для поїздки у Київ не знайшлось би, якби не юдині гроші, на які купляються люди, які морально упали. За 200-300 гривень, а то і менше, вони продають душу та підтримують зло. Бо справжні злочинці цього процесу, горлорізи, що б’ють перехожих та палять автівки, ті отримують у рази більше.

А ще вельми використовуються молоді,  не сформовані «спортивні» люди. Так звані «тітушки». І в тому є великий злочин організаторів. Бо той з молоді, хто раз продав свою честь, совість, вчинить це і вдруге і втретє. Їм шлях до істини вже закритий.

Торгівля душами є один з улюблених засобів боротьби за свою владу безбожників, великодержавників, кар’єристів. Засіб – диявольський. Не забувайте, можновладні, що часто ці люди повертають свою злість, при нагоді, проти своїх господарів. Сієте вітер – пожнете бурю. Схаменіться.

Хто ж ті, що протистоять їм на Майдані Незалежності?

Найперше це ті, кого вже «дістало», хто ще не став пристосованцем вищого розряду і не каже «какаяразніцакакім язиком гаваріть?»

Хто ще не накрався з запасом, хто не живе в тваринному страху перед сильним беззаконником. Це люди різного суспільного становища. Від достойників найвищого рівня, яскравих національних світильників, до простих робітників і селян, серед яких найбільше чистих душею і серцем. Як і було в часи Христа на землі так і є до нині.

Що їх привело на Майдан, одних та інших? Перших – наказ і добра плата. Інших турбота за майбутнє, за своє плем’я – дітей і внуків, безвихідь перед майбутнім з цією владою. Аж до повної втрати страху перед нею, тобто аж до смертного стояння.

Хто і як поводить себе у цьому протистоянні?

Найстрашніша зброя майданників – це грізне «Банду геть!». І хоч це не кулі, та все ж, багатотисячне звучить грізно і подразнює залишки совісті можновладних винуватців цієї кризи.

Ті ж юнаки, що розпочали бойову оборону, той захист від спецназівців, озброєні лише «оружиємпролєтаріата», як назвав всі підручні засоби відомий антигерой людської спільноти, далеко не такі безжальні, безпринципні, підступні, як захисники влади. Бо стріляти, цілячись в око, бити по голові дубинкою, бити лежачого аж до півсмерті, стріляти у червоний хрест і громити медпункт можуть лише звіро-люди. 

Про снайперів хочеться сказати окремо. Вони, схоже, стріляють по чітко означених людях. Візьмемо, хоч би, перших жертв снайперів. Хто вони?

Перший – патріот України вірменського походження з Січеслава (Дніпропетровська) – чимала колючка великодержавникам, як і політичний біженець з Білорусі. Вся ця жорстокість і підступність не почерк українських правоохоронців і спецназу.

«Беркут», як захисник, назавжди зганьбив себе у людських очах. Найперше, охотою за журналістами. Їх, журналістів, по всьому світу охороняє вселюдський закон. Бо вони є очі суспільства на приховувані злочини влади та інших беззаконь. Вони є совість суспільства. Вони є, як хочете, «санітарами» громадської моралі. У нас вони беззахисні.

Чому ж так боїться влада моніторів камер, присутності преси у сумнівних ситуаціях?

Беркут  ховався за спинами молодих курсантів ВВ. Чи не соромно?

Та і в поєдинках їх, озброєних до зубів, проти майже беззбройних, рідко побачиш. Лише як стерв’ятники, як ворони, як голодні вовки нападають на одного і, збивши з ніг, тоді ж добивають.

Ні один із журналістів не потерпів від активістів. Ні одного ока, чи ще чогось не позбувся ніхто з беркутівців. А що ж роблять вони, захисники порядку і закону. А відповідальність одна – кругова порука -прокурор-слідчий-суддя-беркутівець. Та ж є ще донині Суддя! Від Нього не втечете. І під крилами двохголового хижака не сховаєтесь.

Тобто, обидві частини великого зібрання в центрі столиці, привезені на Майдан, абсолютно різними покликами, бажаннями, намірами. Одна – бажаннями жити у вільній державі, де закон керує. Інша – жити наказом неправедної влади, яка і довела країну до кризи. Ще інша частина покликана до дії  платою – юдиними грошима.

Вибираймо з ким є кожен з нас!