«Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за публікації блогерів»
Profile picture for user Kulish
Полковник, ветеран Збройних Сил

Наркотики для «ліквідаторів». Міфи і правда

1

...Похмурого вересневого ранку 1986-го три мотострілецькі роти, вишикувані літерою «П» неподалік центрального входу до АБК (адміністративно-побутовий корпус Чорнобильської атомної станції), переминалися з ноги на ногу під прохолодною, але ще зовсім літньою мжичкою. В центрі на бетоні імпровізованого плацу «виголошував проповідь» якийсь офіцер Оперативного штабу. Його погонів не було видно під модним  тоді білим «станційним» убранням з лікарською шапочкою. Щоб усі бійці чули його чіткіше, він із зухвалою бравадою скинув на шию свій респіратор. 

Отоді ми й почули, що сьогодні підемо «на дах». Поруч стояв мій комбат-3. У відповідь на наказ-новину стиха він просичав «Бл***, таки влипли! От і наша черга, твою ж мать...».

Не звертаючи жодної уваги на промовця, поза нашими спинами крадькома ходили якісь цивільні люди з великими санітарними сумками. Вони тихцем шукали командирів рот, відкликали їх убік і видавали кожному ротному по 3-4 медичні пляшечки з жовтого скла. Коли справа дійшла до мене, я отримав такі самі «аптекарські» пляшечки і прочитав типографську наклейку: «Бемитил».

Медик завчено протараторив скоромовкою: «Роздать солдатам. Так положено! Випить одразу, каждому по дві таблєтки, запить водою!» 

Повернувся до строю:  з-за моєї спини просунулася  солдатська рука, я відсипав у жменю пару біленьких пігулок. Білявий «партизан» вкинув їх до рота й запив із фляги. Буквально через хвилину смикнув мене за рукав: «Слиш, ротний, а "кальоса" – туфта! Нікакого пріхода. Луччє б водяри налили...».

ДОВІДКА. Як я дізнався пізніше, бемітил має антиастенічну дію, прискорює відновлення організму після впливу екстремальних факторів (стресу, фізичного навантаження тощо), підвищує стійкість організму до стресів. Його призначають для поліпшення адаптації організму до впливу екстремальних факторів, для покращення працездатності, у тому числі в умовах високих фізичних та емоційних навантажень.

Бемітил АБСОЛЮТНО НЕ МІСТИТЬ ЖОДНОЇ НАРКОТИЧНОЇ СКЛАДОВОЇ, тому служить простеньким слабким психостимулятором. Радіаційно-протекторних властивостей не має. Давно знятий з виробництва.2

...Після ранкового дощику на даху станції ще було мокро; стояла спека, неймовірно парило. 

Поверхня даху навколо труби між 3-ім і 4-им реакторами – безпосередньо біля глибокої руїни вибухлого реактора – була по литки встелена шаром уламків. 

Навколо лежали шматки бетону з арматурою, сажа, бита обгоріла цегла, багато різного залізяччя, рвано-покручені труби, і поміж усім тим буденно і непомітно ховалося найстрашніше: шматки графіту і тепловиділяючих стержнів-ТВСів.

В місцях розриву цих товстих труб-пакетів стирчали тонші цирконієві трубки-ТВЕЛи (тепло-виділяючі елементи). З їхніх покручених розірваних кінців виднілися таблетки урану – чорні, металево-блискучі. (Пізніше багато хто з «біороботів» признавався про свої ідіотські думки: а чи не взяти з собою уранову таблетку на пам'ять, як сувенір?..).

3
Подекуди серед того сміття були шматки поглинаючих графітових стержнів – обгорілі, брудно-попілястого кольору, правильної кубічної форми, але добряче поламані вибухом, тріснуті й розбиті. Вони аж надмірно «зашкалювали» іонізуючим випромінюванням, бо вилетіли з самісіньких нутрощів реактора. 

У суцільному шарі сміття графіт було досить важко розпізнати одразу. Втім, ніхто його не збирався вишукувати навмисно: «біороботи» отримали наказ згрібати на лопати ВСЕ ПІДРЯД. Щоби бігцем нести до краю даху – скидати з висоти на землю. 

4

Деякі солдати гуртувалися по двоє і носили радіоактивне сміття ношами. Така пара впродовж хвилини мала навантажити носилки і зробити хоча б одну-однісіньку «ходку» до краю даху. Ось чому по поверхні даху не ходили повагом, а в самому буквальному розуміння швидко БІГАЛИ.

Внизу, на землі під стінами, всі ті «привіти з Пекла» згрібали бульдозери, обшиті товстим свинцем. Далі освинцьовані самоскиди везли свій пекельний вантаж до ХОЯТу («храніліщє отходов ядерного топліва»). Бульдозерам допомагали також «біороботи» – з наземних груп...  

5

...Чесно кажучи, там, на даху, не відчувалося нічого незвичайного чи жахливого. 

Чергова зміна поверталася назад, під дах, а там у великому тьмяному просторі коридору вже вдягалися наступні зміни. Такі самі дядьки-«партизани» – глухо мукали через респіратори: «Ну, шо там? – як воно там?..». І лише тоді  кожен, хто повернувся з Пекла, прислухався до своїх відчуттів і усвідомлював горлянку, ніс і різко-металевий присмак слини в пересохлому роті. 

Вночі в розташуванні полку декого з «біороботів» вже нудило, хтось блював – це вже давалося взнаки переопромінення... Таких вантажили серед ночі на ношах до «санітарки» чи ГАЗ-66, відвозили до аеродрому «Кубок-1» на північній околиці Чорнобиля. Час від часу звідти злітали гелікоптери Мі-8: вони брали курс на Київ... 

Переважну більшість «біороботів» ще не нудило, але вони теж не спали. У темряві наметів понурі чоловіки мовчки ділили по алюмінієвих кухлях свій, специфічний «наркотик» – місцевий самогон, знайдений у безлюдних хатах та погрібах навколишніх евакуюваних сіл. Кожен тривожно прислухався до товаришів: як вони?.. 

Кожен уже усвідомив, що ПОВЕРНУВСЯ З ПЕКЛА. І ніхто з них навіть ще не підозрював, ЯК випаде жити з цим далі.

Якщо знайшли помилку - виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Прокоментуйте

Підпишіться на нашу розсилку

(найважливіші новини двічі на місяць)