Нова книга Юлії Новак-Голубєвої змусить вас відчути різнобарв'я емоцій

На світі є багато різних книг. Одні вчать щось робити, інші мотивують підкорювати світ, змінювати себе, а треті ловлять за комір й лагідно змушують роззирнутися довкола й знайомлять із людьми, що біля нас.

Бо чи часто вам трапляється тепер знайомитися із людьми? Не у соцмережах, листах – коротким «Вітаю» чи трохи довшим «Доброго дня! Пишу в такій-то справі…»? 

Чи буває, коли говорите із людиною, то неодмінно потім хочете із нею почаювати, побазікати про те, про се, без купюр і умовностей… Чогось мені здається, що у коловерті щоденних дедлайнів, викликів та гризот такого стає не дуже багато. Щодня, підкорюючи свої «еверести» й «джомолунгми» ми мало знаходимо часу не те, що на інших, а й на себе. Але ж людині іноді треба пережити різні емоції, щоб впевнитися, чи жива/живий, чи людний/людна…

Тоді на допомогу приходять книги. Вони знайомлять не тільки із авторами й авторками, але й з собою.

Нещодавно такий помічний текст, чи то тест на людяність, вийшов не зовсім з-під пера, тепер ним писати не модно, а із душі філософині, релігієзнавиці, авторки короткої прози Юлії Новак-Голубєвої.

Про життя, материнство, різні пригоди, кумедні й сумні випадки із життя авторка розповідає читачам зі сторінок щоденника духу «Мислю».

Читаєш й наче приміряєш на себе чужий, але такий цікавий досвід іншої людини. Ніби ти йшла собі вулицею, аж за якимось вікном щось привернуло твою увагу. Спиняєшся, приглядаєшся, дослухаєшся й стаєш частиною баченого. 

Бо, як пише Юлія: «У житті має бути все: і спокій, і тиша, і тривога, контрасти, відтінки, голос…. Урізноманітнення й коливання амплітуд робить нас чутливими. До сприйняття. До осмислення. До розуміння».

 А це ж усе в купі й робить нас відмінними від решти живих організмів на планеті. Робить нас людьми, які, знову зацитую авторку книги: «…можемо підтримати одне одного різними способами. А ще здивувати. Увесь світ». 

І, мабуть, одне із великих див у наших життях, про яке знову ж таки мислить Юлія, то вміння чути не тільки вухами.

«…для того, щоб почути, не потрібно технічних чи допоміжних засобів. Достатньо бажання, волевиявлення. Бо вухами ми лиш вловлюємо звук, а чуємо насправді серцем».

Оте вміння чути серцем потім і дозволяє нам спинити на трохи наші колеса, посадити у куток білок і випити чаю із кимось близьким, не обмивати одне одному кісточки по фейбуках, не доводити, хто правіший чи лівіший, а спробувати поМислити моментом. 

Десь щиро посміхнутися, десь витерти сльозу, а десь почути себе, зарядитися на всі свої прагнення. Як написано: 

«Бо зранку як ковтнеш прохолоди, свіжості й тиші, вистачить надовго. Не тільки на день. А й до прийдешньої зими. Й до наступного літа. Заряджайся!»
Читайте нову книгу «Мислю» Юлії Новак-Голубєвої! Заряджайтеся та дозвольте собі відчути різнобарв’я емоцій!