Про пекельний челендж від Укрзалізниці у Рівному і до чого тут вата

Сторі на три дії

Дія перша

Я - дівча з кісками, років 10-ти чи трохи більше. Мама бере мене з собою в чергу, щоб ми змогли купити ДВІ ковдри. Бо ж в одні руки - одна ковдра. Такі червоні, «полуторні», (одна з них - досі в нашій шафі на дні валяється: зимою недостатньо тепло, влітку - надто важка; використовую переважно коли треба «вкутати» банки після закривання).

Стоїмо в черзі. Перед нами кілька десятків людей. Мама попереджає мене, що натрохи відлучиться, обіцяє невдовзі повернутися.

Ні, моя черга не підійшла раніше, ніж повернулася мама. Натомість якась жінка, яка стояла десь на десяток-другий людей попереду, чіпким поглядом вихопила мене з черги і попросила постояти біля неї, коли вона купуватиме собі ковдри. Бо їй теж треба ДВІ.

Безпорадно пороззиравшись, безрезультатно шукаючи поглядом маму, йду за жінкою. Не забуваю попередити, що повернуся на своє місце в черзі.

Жінка купує свої ковдри, я повертаюся на своє місце в черзі, невдовзі підходить і мама. І от, ще яких хвилин 20 - і ми з мамою біля місця видачі ковдр.

- А ця дівчинка вже брала! - якась жінка з черги тицяє осудливо на мене.

- Та ні, - заперечує мама (не пам`ятаю, чи розповіла їй про пригоду з жінкою, тож не знаю, чи мама не знала цього чи спрацював захисний механізм).

Якось купуємо ті ковдри, але той спогад і почуття сорому чи то провини, яке на мене напливло під час «викриття» в подвійній купівлі, час від часу до мене повертається.

Пам`ятаю, йшли також удвох стояти в черзі  щоб придбати два комплекти кришталевих «бокальчиків». Потім вони довго стояли на видному місці за склом у вітальній «стінці», і ми їх виймали коли приходили гості, щоб наливати компот.

Дія друга

Мені - 36 років. Я - мама чотирьох синів, трохи набралася досвіду, щоб цінувати більш-менш вільний ринок, де ціни формуються попитом та пропозицією, з тим, щоб дефіциту товару майже не було. Майже.

Востаннє їздили на море з сім`єю у 2013-му. Крим, наші улюблені місця неподалік Феодосії, але поодаль від людних місць, ті скелі і море чотири останні роки залишалися лиш солодко-гірким спогадом. Цього року вирішили таки повернутися до морського відпочинку. Зупинилися на Одеському напрямку. Підібрали, помоніторивши інтернет, місце відпочинку. Але тут почався найвідповідальніший етап. Придбати квитки.

Ну про те, що придбати квитки можна не раніше, ніж за 45 днів, ви знаєте. До Одеси - єдиний прямий поїзд з Рівного, ковельський. Моніторю кілька днів напередодні як купуютсья ці квитки через Приват, спостерігаю, що пропозиції зникають протягом кількох хвилин після 8.00 (можливість купівлі квитків відкривається рівно о 8-ій за 45 діб до потрібної дати).

Врахуйте - мені треба не одне місце, а 6. Ми хочемо купе - щоб відпочинок розпочався з комфортного проведення часу в поїзді (дітям то дуже цікаво, ціла пригода - їхати в далеку дорогу в окремій кімнатці поїзду). Не хочеться заважати стороннім пасажирам дитячими стрибаннями/пищанням/сперечанням-кому-дістанеться-верхня-полиця тощо Та й ми з чоловіком цінуємо затишок закритого сімейного простору. Ну і так - їхати маємо, звісно ж, усі поруч. Розраховуємо на кабінку з 4-х місць і два місця в сусідньому купе.

Приймаю рішення скористатися «дідівським» методом - купити квитки через касу Укрзалізниці. Припускаю, що тут люди досвідченіші, швидко зможуть ввести усі необхідні дані, щоб я встигла викупити потрібні місця.

Каси попереднього продажу відкривають о 8-ій, десь о 5.20 я вже тут. Переді мною троє людей. В руках у мене смартфон, на якому я час від часу оновлюю інформацію в Приваті, чи не з`явилася раптом можливість придбати квиток тут раніше.

7.45 - напруга зростає. Рівняни вже вишикувалися біля віконечок кас (їх два, тих що працюють зараз з попереднім продажем). За мною - ще з 15-20 людей.

8.00 - у касах починають обслуговувати перших клієнтів. Я паралельно знаходжу рейс на поїзд у Приваті і починаю вводити своєї ім`я та обирати місця. В цей час звільняється моє місце біля віконця каси. Припиняю заповнювати власноруч - ось же мій порятунок. На годиннику, певно, не минуло й 5-ти хвилин після 8-ї.

- Купейних нижніх вже немає, - сходу ошелешує касирка у відповідь на мій запит.

- Та як же так? Тож тільки кілька хвилин як відкрилася можливість купувати, - не хочу вірити своїм вухам - мрії пригодницької подорожі поїздом починають танути.

- Може ще з`являться місця ... , - касирка клікає на своєму комп`ютері. Поруч нетерплаче чекають наступні за мною в черзі клієнти залізниці.

- А як щодо місць у плацкартному вагоні, тільки що усі були поруч - кімнатка з чотирьох місць поруч з двома боковими, - про варіант «Б» я думала заздалегідь.

- Є..., - слабка надія знову зажевріла, - але тільки поруч з туалетом.

- Та хай йому - давайте, - посмішки в моїх очах вже немає, але тішу себе тим, що це все одно сяка-така «кімнатка».

Касирка починає вводити імена пасажирів, які я називаю, включно з датами народження дітей (щоб заповнити «дитячий» квиток).

Не можу наразі пригадати чи встигла вона ввести імена всіх 4-х дітей, але подальша її фраза мене морально «добиває».

- Вже закінчилися нижні місця у плацкарті.

- Як так - тож були і ви ж вводили наші імена, тож мало забронюватися.

Касирка пояснює щось про те, що в момент вводу імен бронь ще не робиться, тобто в цей час квиток вже встигає викупити хтось інший. Той, кому не потрібно вводити 6 імен підряд.

Ну ок. Добре, що в мене є план «С».

- З Києва до Одеси є цілі купе?

- Так.

На цей раз введення імен завершується моєю оплатою і шанс на веселу мандрівку, яка почнеться з поїзду, хай і в Києві - у моїх руках.

Дія третя

Але це ще не все. Треба ж подбати і про не менш приємне завершення відпочинку - зворотні квитки.

Чекаю нового відкриття можливості придбати квитки на потрібну мені дату. Тепер вирішую купувати через інтернет. Знайома ділиться досвідом, що купувала через сайт залізниці.

Ну що ж - знову 8.00. На сайті залізниці відкривається бажаний рейс, сайт Привату у цьому трохи відстає (можливо на якісь секунди, але розумію, що й вони можуть бути вирішальними у цьому челенджі). Швиденько відмічаю на сайті залізниці омріяні місця в купейному вагоні, нервово вводжу всі імена нашого сімейства, не забувши вказати дати народження дітей, натискаю кнопку, на якій пише щось типу «оплатити» і ... тут би зробити останній крок, але (ми це вже проходили) - спливає повідомлення, що місця такіто вже зайняті, виберіть інші. Інших, підходящих для нашої сімейної мандрівки, вже, звісно, немає. Лише кілька верхніх.

А що плацкарт? Лише верхні у сусідніх «кімнатках» та є пара бокових з нижнім. Чоловік  категорично проти такого варіанту.

Важко зітхаю і, знову обираю рейс через Київ. Тут купейні місця розбирають досить поволі, без великого ажіотажу. Очевидно, через більшу кількість рейсів. Оплачую - квитки у мене на електронці.

Десь о 8.20, а може й трохи пізніше, з сумом клікаю по напрямку «Одеса-Рівне», і - о диво. З`явилося близько двох десятків нових купейних місць. Яких 15 хвилин тому не було. Розгортаю вкладку, де можна проглянути розташування місць - не вірю своїм очам. Додалася інформація ще по двох вагонах (які спочатку були недоступні в базі) і, клікнувши на один з них, в очі падає така омріяна кімнатка і ряд місць поруч у сусідніх.

Недовго думаючи, якомога швидше заповнюю імена знову, ті ж дати народження, останній крок - кнопка «оплатити» і ... цього разу система погоджується прийняти оплату. Потрібних мені місць, за час заповнення інформації, ніхто не викупив. Тут ще телефон ледь не підводить - приходить смс з кодом оплати, але на половині повідомлення обривається, самого коду нема (переповнена база смс). Чищу старі смс-ки, хвилина часу - і повдіомлення доповнюється набором цифр, які треба вести для підтвердження платежу. 

Після таких чєленджів, я так припускаю, що більше шансів з першого разу купити необхідні квитки - це залучити чоловіка. І маму, наприклад. Скажімо, я «ловлю» квитки на купе, чоловік - на плацкарт, мама стоїть у черзі біля кас залізниці. Кому вдалося першим дійти до оплати і не зірватися на півдорозі - той квитки і купує.

Ну чим не купівля ковдри з мого дитинства, коли мене брала мама з собою, щоб придбати дві штуки? А ще - знайомі ділилися досвідом купівлі в день оновлення товару в якомусь з місцевих секондів: коли в магазин вривається натовп людей вранці, покупці однією рукою притримують один товар, одночасно переглядають інший, на який також чимало охочих.

Замість підсумку

Його не буде. Але будуть мої відчуття щодо морального впливу на мене подібного чєленджу.

Очевидна неринковість цін на пасажирські перевезення поїздами призводять до того, що перевізнику невигідно надавати ці послуги усім бажаючим. В дію вступає принцип совкового товарообігу - дефіцит. І наслідок цього - тимчасове відчуття що ти у «совку», відчуття меншовартості, коли не вдалося придбати потрібну послугу, та стрес на годину через «невдалу» порівняно з очікуваною покупкою.

Ну, певно, невелике полегшення, коли хоч пізніше вдалося придбати що хотіла, хоч трохи втратила коштів через повернення попередньо придбаних квитків.

Ай донт лайк іт. Ще перевіримо якість самого відпочинку і, цілком можливо, шукатимемо що там в Болгарії, наприклад, з подібним.

А до чого тут вата в моєму заголовку? Ну так червона ковдра з мого дитинства була ватяна. Інші асоціації можете підібрати самі.