Як олігархічний бізнес із ворогом протистоїть інтересам України

21 серпня: 100 днів відтоді, як кримський режисер Олег Сенцов почав протестне голодування у російській колонії. У Києві громадськість вимагає посилити тиск на Росію, щоб звільнити політичних бранців Кремля. Акції з такими ж гаслами проходять у багатьох столицях  світу.

Міністр закордонних справ Великобританії Джеремі Хант закликає ЄС пересвідчитись, що його санкції проти Росії – всеосяжні і він стоїть пліч-о-пліч зі США: «Це означає відповідати і реагувати на порушення в один голос, хоч би де і коли вони відбувалися, від вулиць Солсбері до самого серця Криму».

Президент Петро Порошенко також постійно говорить про посилення санкцій щодо Росії за агресію проти України і обіцяє вже найближчим часом синхронізувати санкційні режими США та України. Але обіцянка залишається невиконаною.  

Подробиці у відеорозслідуванні та публікації ІА «Центр журналістських розслідувань»:

Порівняння санкційних списків OFAC міністерства фінансів США та РНБО України виявило нестачу в останньому великої кількості «загублених» російських компаній та  державних діячів і бізнесменів.  

– Очевидно, що деякі компанії та особистості випадають з українських санкцій, тому що це йде комусь на руку, – вважає народна депутатка України Світлана Заліщук.

Вона звернулася до голови РНБО – президента Петра Порошенка, з проханням пояснити, чому українські санкційні списки вибіркові.

– Я підготувала звернення до глави держави, я нарахувала принаймні 15 конкретних фізичних осіб, яких чомусь немає в українських санкціях, натомість вони є в європейських. Також нарахувала 16 компаній, які потрапили під американські санкції, але їх немає в українських.

І це попри те, що  президент Порошенко буквально навесні зазначив, що його мета – повна синхронізація українських санкцій з санкціями американськими, – розповідає Світлана Заліщук.

Центр журналістських розслідувань нарахував ще більше фігурантів американських санкцій, «загублених» РНБО: 40 компаній і 25 посадовців та бізнесменів з Росії.

І це при тому, що у червні Раді нацбезпеки вже довелося «уточнювати» своє перше, травневе, рішення, коли на «діри» у санкційних списках вказав нардеп Сергій Лещенко.

До них не потрапили російські олігархи Ротенберг, Вексельберг, Дерипаска та інші стовпи режиму Путіна із так званого «кремлівського списку» США, хоча санкції проти них Порошенко анонсував публічно. 

– Безумовно, до складу санкції будуть залучені і пан Дерипаска, й інші олігархи, які на сьогоднішній день є ключовими  учасниками російських процесів. В тому числі, щодо активної роботи в Криму, в тому числі, щодо постачанні зброї, – говорив Петро Порошенко у квітні цього року. 

Олігархів до санкційного списку РНБО згодом додали, а от деякі їхні компанії знову загубилися. На сьогодні в ньому відсутні: 

• шість компаній російського мільярдера Олега Дерипаски, якого США відмовились вилучати із чорного списку навіть після того, як він зменшив свою частку в підсанкційних алюмінієвих компаніях;

• головна на будівництві Керченського мосту компанія «СГМ-Мост» – дочка «Стройгазмонтажа» близького до російського президента олігарха Аркадія Ротенберга.
• низка підприємств, задіяних на незаконному будівництві у захопленій Керченській протоці, зокрема: ТОВ «Крымская первая страховая компания», «СТГ-Эко», «ДСК», ФАУ Главгосэкспертиза России.
• Не потрапила до списку РНБО і компанія «Силовые машины» Олексія Мордашова, що відзначилась під час злодійкуватої доставки до Криму, в обхід міжнародних санкцій, газотурбінних установок німецької компанії «Siemens».
• «Загубили» в РНБО і щонайменше, сім компаній ще одного друга Путіна – олігарха Геннадія Тимченка, що входять у його холдинги «Volga Group» та «Стройтрансгаз».

• До українського санкційного списку також не потрапили компанії з групи «Совфрахт – Совмортранс», що здійснюють транспортування  до Криму військових і цивільних вантажів морем, а також компанії і судна, що забезпечують пороми і порти пальним. 

– Насправді, такий вибірковий санкційний список – це підніжка для всієї нашої дипломатії. Чому? Тому що сьогодні ми говоримо про «Північний потік-2» і очікуємо санкцій від США щодо європейських компаній, які задіяні в цей проект.

Але дуже легко нашу дипломатію поставити перед легітимним питанням: «А де українська санкційна політика, яка «не входить в положення» окремих російських олігархів чи компаній, чи українсько-російських компаній, які просто наживаються на цьому, а українська влада не ухвалює санкцій, тому що стоїть питання грошей? – каже Світлана Заліщук.

У переліку підсанкційних у США російських фізосіб, яких оминули українські санкції, – самі зірки:

• помічник Путіна з питань окупованих територій Владислав Сурков,
• голова Держдуми В’ячеслав Володін,
• урядовці та керівники держмонополій Дмитро Козак, Ігор Сєчін, Сергій Чемезов, Володимир Якунін,
• співробітники адміністрації президента РФ та менеджери не чужого Володимиру Путіну банку «Росія».

До санкційного списку РНБО не потрапив і одіозний Євген Пригожин  – так званий «кухар Путіна», фінансист найманців ПВК Вагнера, які брали і беруть активну участь у бойових діях на сході України та в Сирії, а також компанія «Агентство интернет-исследований», яку в США звинувачують у втручанні в американські президентські вибори 2016 року. 

Звісно, дірявість українських санкцій можна було б пояснити поганою координацією відомств та некомпетентністю виконавців. Тільки, за збігом, усі згадані російські олігархи мали або й досі мають в Україні серйозні активи, які їм дозволили або продати (як це було з Миколаївським глиноземним заводом Дерипаски), або вивести в офшори.

Приміром, Олексій Мордашов у санкційному списку РНБО з 2016 року, його активи мали бути заблоковані, але торік його ПАТ «Северсталь» повідомило про продаж українського заводу «Дніпрометиз» офшорці із Британських Віргінських островів, яку пов’язують із Сергієм Тігіпком. 

Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар вважає, що неадекватна санкційна політика української влади пояснюється зв'язками, що будувались десятиліттями.

– Над каналізацією певних інтересів у різних сферах Росія працювала тривалий час, особливо в період Путіна. Тому всі відомі прізвища – і Ротенбергів, і Ковальчуків, і посадовців з уряду та АП РФ пов’язують з певними українськими фігурами і у попередніх владних командах, і в нинішній, оскільки є історичні зв’язки та інтереси бізнесу.

Все це так чи інакше знаходить своє відображення в тому, що ось ці фігуранти не потрапляють або не відразу потрапляють до санкційних списків, – каже Михайло Гончар.

З іншого боку, українські олігархи та політики також досі не втратили активи у Росії та в окупованому нею Криму, тож, ймовірно, працюють і домовленості «баш на баш».

Українські олігархи Рінат Ахметов, Дмитро Фірташ, Юрій Косюк та інші товстосуми фактично отримали від української влади ярлик на ведення бізнесу у Криму – закон про фейкову вільну економічну зону «Крим».

Він дозволяє їм те, що західні санкції забороняють. Саме на їхньому прикладі найлегше продемонструвати цілеспрямовану неадекватність української санкційної політики.

Активи Ахметова у Севастополі дістались агресору

Наприкінці минулого року у розслідуванні «Крута перевалка» ми розповідали, як Рінат Ахметов переоформив свої кримські активи – стівідорну компанію «Авліта» і судноремонтний «Морський індустріальний комплекс» – на московські ТОВ «Авал» і «Ремкор».

Їхні засновники – фірма «Арт-трейдінг», де бенефіціаром значиться Ірина Корякіна, та Єгор Бондарев. Обоє – партнери та менеджери компаній композитора Ігоря Крутого, кума Ріната Ахметова.

У холдингу «Портінвест», що володіє портовими бізнесами Ахметова, нас запевняли, що більше не мають стосунку до кримських компаній: «Оскільки компанія Портінвест не має ані бізнесу, ані жодного інтересу у Криму, тож коментаря надати ми не можемо.

Якщо вас будуть цікавити інші теми портового ринку, залюбки надамо інформацію», – писала у відповідь на запит про інтерв'ю речниця компанії.

При цьому севастопольське підприємство залишалось зареєстрованим як філія київського АТ «Авліта» і продовжувало відвантажувати зерно та метал на незаконний експорт до Сирії та Лівану. Гра у «нас там нєт» нагадувала спробу справжнього бенефіціара сховатись від санкцій.

Після виходу розслідування АТ «Авліта» змінило юридичну адресу і «переїхало» із розкішного офісного центру «Портінвесту» у непримітний Лабораторний провулок Києва. Зв’язатись із керівництвом не вдалося – в офісі нікого немає. 

Але з’явилась можливість ознайомитись із річними звітами «Авліти», опублікованими після шести (!) штрафів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку за нерозкриття інформації.

Виявилося, що у 2016 році компанія провела так званий тест на знецінення і списала на збитки від припинення діяльності стивідорної компанії у Криму активи на 527 мільйонів гривень.

– Те, що стивідорну діяльність компанія припинила, зазначає аудитор. І вона ж пише, що тепер основним видом доходів для компанії «Авліта» стала здача свого майна в оренду і отримання якихось орендних доходів.

Але знову ж таки, повертаємося до суми в 500 з гаком мільйонів гривень: а що здається в оренду, якщо активів немає?! І на балансі вони не відображені, – каже експерт Юрій Смелянський, який ознайомився зі звітами АТ «Авліта».

У липні цього року дані стивідорної компанії в українському реєстрі зазнають значних змін: вона перейменована на ПрАТ «Агрологік» із юридичною адресою у Харкові. Там же прописалось і ТОВ «Агро процесінг індастрі» – таку назву тепер має «Морський індустріальний комплекс» .

Сенс цих змін варто шукати у російських реєстрах. У липні змінюється власник московських засновниць українських компаній.  Замість ТОВ «Арт-трейдинг» з’явилась Група компаній «Морські та нафтогазові проекти». При цьому статутний капітал фірми «Авал» зростає у тисячу разів – майже до 4 мільярдів рублів!

«А що ж насправді сталося з «Авлітою»? Вірніше, з її активами. Вони передані в оренду? Судячи з балансу, вони отримують орендну плату. А чому тоді сума вартості активів на балансі не відображена? Там стоїть нуль. 

Вони продані? Чому тоді на балансі не відображено  надходження коштів від продажу? Вони передані під якесь тимчасове управління? Це теж має знайти своє відображення. Тоді не може виникнути інший власник, а він виник. Куди взагалі дивляться наші органи?

Вся ця «муть» цих схем та сумнівних переходів прав власності українських активів можлива в одному тільки випадку нашого сьогодення – це дія норм закону «Про створення вільної економічної зони «Крим», про що аудитор в своїх висновках дуже чітко нагадує», – вважає експерт Фонду «Майдан закордонних справ» Юрій Смелянський.

Для кого, в результаті, зберіг свої активи в окупованому Севастополі Рінат Ахметов?

Усе дуже просто:  Група «Морські і нафтогазові проекти» – це дочка одного із найстаріших російських суднобудівних заводів – «Красное Сормово» з Нижнього Новгорода. У минулому він будував атомні підводні човни, а зараз – нафтоналивні танкери та суховантажні теплоходи.  

Завод «Красное Сормово» входить до державної «Объединенной судостроительной корпорации», яка разом з іншими підприємствами військово-промислового комплексу Росії перебуває під санкціями США.

Подібна угода, вважає Юрій Смелянський, по суті, дозволяє російським спецслужбам через підприємство ВПК Росії, що знаходиться під американськими санкціями з 2014-го року, яке придбало українські компанії, бути присутнім на українській території.

Отже, маємо приголомшливу новину і навіть не одну. 

Українські компанії, бенефіціаром яких до анексії Криму був Рінат Ахметов, мають нові назви, юридичну адресу і російського кінцевого власника, що належить корпорації – фігуранту санкцій США і України (за №405).

Тепер ці портові активи будуть використані сповна для воєнних цілей Росії.

На початку липня у Севастополі побував секретар Ради нацбезпеки РФ і близький друг Путіна Микола Патрушев. Він нарікав на низькі темпи виконання оборонного замовлення і згадав два підприємства: вкрадений у Петра Порошенка «Севморзавод» і судноремонтний комплекс Ахметова, який щойно змінив власника.

– Процес переводу  в державну власність майнового комплексу окремих підприємств йде повільно. Перш за все, це стосується Севастопольського морського заводу і Морського індустріального комплексу, на базі яких заплановано створення судноремонтного кластера, здатного приймати великі кораблі для виконання сервісного обслуговування, – повідомив Патрушев.

Важлива деталь: 100-відстокові частки нового власника ТОВ «Авал» і «Ремкор» перебувають під обтяженням, а заставоутримувачем у російському реєстрі вказано старого власника – компанію «Арт-трейдінг», записану на менеджерів Крутого.

Ймовірно, за ними ховається сам Ахметов. Це може означати, що з реальним власником терміналу і сухого доку у Севастополі ще не розрахувалось. 

Але на роботу «Авліти» у Севастополі поки що ці зміни не дуже вплинули – знай собі вантажить зерно на Сирію, не боячись ані Вашингтона, ані Брюсселя, ані Києва. І тут ми маємо ще одну дірку в українському законодавстві – відсутність покарання за порушення санкційного режиму у Криму.

Безкарні в Україні

У листопаді минулого року за публікаціями про незаконні судозаходи до кримських портів та відвантаження зерна на експорт у терміналі «Авліта» прокуратура Криму відкрила кримінальне провадження.

Як повідомляв тодішній заступник прокурора АРК Олександр Удовиченко, у межах проваджень стивідорні компанії «фігурують в частині можливого пособництва незаконним заходам суден» до закритих портів АР Крим та Севастополя. 

– Хочу сказати, що журналістське розслідування, яке ви проводили, наші слідчі та прокурори також аналізують для того, щоб використовувати ті факти, перевіряти їх слідчими діями та здобувати докази. Нічого поза увагою прокуратури не залишається, – запевняв Олександр Удовиченко.

Однак пред’явити компаніям-порушницям санкційного режиму в Україні поки що нічого. Хоча б тому, що статті для них за бізнес у закритому порту Криму у Кримінальному кодексі просто немає.

– Будь-якої кримінальної чи адміністративної юридичної відповідальності за порушення санкцій в Україні не існує. Наприклад, ті ж самі судозаходи в Крим.

Судна в Крим заходять, везуть товар, тобто порушують українські санкції, а відповідальності за це немає. Ми їхні дії кваліфікуємо як незаконний в’їзд/виїзд на тимчасово окуповану територію або порушення державного кордону (стаття 332 ККУ).

Хоча це не зовсім вірно. Була б спеціальна стаття, яка передбачає порушення санкційного режиму, відповідальність осіб наставала б саме за цією статтею. Тому ми виходимо з того, що є, – повідомив заступник прокурора АР Крим Ігор Поночовний.

«Виходимо з того, що є» означає: затримуємо, арештовуємо судна-порушники, а потім за рішенням суду відпускаємо. Саме так було із теплоходом «Нафторудовоз 45М», який заарештували в Херсоні після рейсу до Керченської протоки із вантажем ільменіту для заводу олігарха Дмитра Фірташа у Криму. 

– Ситуація з судном «Нафторудовоз 45М» є, якраз, яскравим прикладом того, що ми не можемо підтвердити вчинення судном та його командою злочину…

Ми можемо говорити тільки про те, що нам дав законодавець. А на даний час законодавець нам не дав можливості притягувати юридичні особи, фізичні особи, іноземні компанії до відповідальності за порушення санкцій, так, як це є у деяких європейських країнах, – каже Ігор Поночовний.

Тому слідство, щодо порушення санкцій ЄС з боку компанії-виробника ільменіту і компанії-власника судна, яке доставило його в Крим для заводу Фірташа, ведеться не в Україні, а в Німеччині і Нідерландах – стосовно їхніх компаній.

Але навіть якщо завтра в українському Кримінальному кодексі з’явиться відповідна стаття, вона не працюватиме, доки законом не буде встановлено, а що ж розуміється під «режимом санкцій» і які економічні обмеження встановлює Україна щодо окупованої території. І це вже – так звані секторальні санкції, яких Україна не запроваджувала взагалі.

– Якщо ми подивимося на те, як побудовані європейські санкції, то в них є ціла низка санкцій окремо по Криму, по Севастополю на заборону імпорту, обмеження на торгівлі та інвестиції, заборона туристичних сервісів тощо.

Йдеться про цілі сектори економіки, щодо яких стоїть заборона в незалежності щодо фізичних прізвищ чи назв компаній. У нас же відсутня сфера секторальних санкцій як таких, – каже народна депутатка Світлана Заліщук.

Ігор Поночовний наводить великий перелік західних компаній, які були помічені у порушенні західних же санкцій щодо діяльності на тимчасово окупованій території Криму.

– Були в нас кримінальні поводження щодо французьких автомобілістів «Peugeot», мережі «Ашан», які здійснювали свою діяльність в Криму. Були і є кримінальні провадження по Booking.com – всесвітньо відомому інтернет-майданчику, що надає можливість бронювати готелі та санаторії в Криму.

Тобто, по суті, діяльність подібних юридичних структур в Криму, яка заборонена санкціями, є незаконною. Але в Україні, як ви знаєте, секторальних санкцій немає. Натомість у нас є закон про вільну економічну зону «Крим», яка дозволяє здійснювати там будь-яку господарську діяльність. Тому цими колізіями в законодавстві і користуються недобросовісні порушники, – каже заступник прокурора АР Крим Поночовний.

Українська санкційна політика так і залишається непослідовною.

Попри обіцянки на вищому рівні, наші санкційні списки не синхронізовано зі списками США та ЄС, відсутні секторальні санкції, відсутня відповідальність за порушення санкційного режиму. З якого кінця починати виправляти ситуацію – підказує американський досвід.

– В США переживали (конгрес маю на увазі), що президент, базуючись на його президентській кампанії, і нерозумінні того, як буде розвиватися його санкційна політика по відношенню до Путіна, ухвалили закон, і на законодавчому рівні включили туди всі фізичні особи, юридичні особи, компанії та секторальні санкції.

Таким чином на рівні законодавчої ініціативи їх не можна обійти окремо указом президента. Тобто вони по суті обмежили волю однієї людини вирішувати, хто потрапить під санкції, а хто – ні, – каже Світлана Заліщук, яка вважає, що український парламент міг би піти таким же шляхом.

Нескоординованість дій відомств опитані нами експерти пропонують подолати створенням у апараті РНБО спеціального санкційного департаменту.

Правозахисники тим часом готують законопроект щодо застосування санкцій до осіб, причетних до порушення прав людини в окупованому Криму на кшталт американського закону Магнітського.

При цьому ані єврооптимісти, ані правозахисники не мають ілюзій щодо швидкого виправлення вивихів санкційної політики. Адже йдеться про фінансові та економічні інтереси українських та російських олігархів.

Тим не менше, без цих змін непослідовність української позиції по Криму ставатиме дедалі очевиднішою – і всередині країни, і в очах її поки що відданих міжнародних партнерів.