Про «ляпи» серіалу «Чорнобиль»

До 30-кілометрової Зони ЧАЕС я попав на початку травня-1986, офіцером 132 мотострілецького полку 25-ї мотострілецької дивізії Радянської Армії.

В Зоні ЧАЕС наметове містечко нашого полку розташувалося під селом Корогод, за кілька кілометрів від атомної електростанції. Ми працювали спочатку на дезактивації сіл Зони, вулиць Прип'яті, пізніше дезактивували корпуси ЧАЕС.

Із Зони вийшов у вересні того ж року – після очистки даху зловісно-відомого 3-го реактора, де я побував у якості «біоробота».

Нижче розмова піде ВИКЛЮЧНО про те, що я бачив на власні очі. Хоча багато знаю про аварію та її ліквідацію, тут розповідатиму правду виключно про те, що у 1986 бачив сам.

Нині багато знайомих та друзів запитують мене про достовірність серіалу «Чорнобиль» (особливо на хвилі його глядацької популярності).

Відповідаючи, я навмисне не чіпатиму змісту перших двох серій, хоча знаю про ті дні дуже багато: з особистих розповідей десятків друзів-прип'ятчан, рідних – мешканців Полісся тощо.

Але підкреслюю: в ті найперші дні після вибуху на ЧАЕС я не був у Прип'яті. Тому обмежуся 3-ю й 4-ю серіями – бо саме вони відображають «ліквідацію наслідків», в якій мені випало взяти участь.

Про відсутність стовпа диму над руїною 3-го реактора вже всі знаєте? От і добре! – нема потреби повторюватись.

Штаб ліквідації наслідків аварії у звичайному будівельному вагончику (показаний в серіях 3-5). Той оперативний штаб НАСПРАВДІ працював у просторих підвальних приміщеннях адміністративно-побутового корпусу (АБК) Чорнобильської атомної електростанції.

Саме там працювала спільна оперативна група вчених, армійських генералів та представників Урядової комісії. Поруч у таких самих підвальних приміщеннях були обладнані місця для відпочинку військових підрозділів та груп цивільних «ліквідаторів».

Оперативний штаб ліквідації працював цілодобово і нараховував у різні дні від 20-ти до 30-ти осіб (а не троє-четверо, як у серіалі). 

А в будівельному вагончику штаб аж ніяк не міг перебувати: рівні радіації на території станції не дозволяли аж так ризикувати здоров'ям! Там танкова броня не стримувала радіації, то що вже казати про фанеру будівельного вагончика...

Зустріч Міністра вугільної промисловості з шахтарями (2-га серія). Для початку: незрозуміло, чому в серіалі особу самого Міністра (!) супроводжують два звичайні солдати Радянської Армії, та ще й озброєні автоматами?..

За правилами тих часів, такого поважного чиновника НАСПРАВДІ мав би супроводжувати «нєкто в гражданском» із 9-го управління КДБ.

...Витерти ж чорні від вугілля руки об чистенький костюмчик Міністра вугільної промисловості СРСР міг собі дозволити хіба що самогубець: справа тут навіть не у високій міністерській посаді, а, власне, в «покушенії на власть». Тодішня Радянська влада за цим пильно слідкувала!..

Та, зрештою, облишмо цей мікроскопічний «ляпик», щоб перейти до більшого ляпсусу.

НАСПРАВДІ шахтарів ніхто не умовляв їхати до Чорнобиля, та ще й повними / цілими бригадами: як і всіх «мобілізованих», шахтарів індивідуально та примусово мобілізували через місцеві військкомати.

Знаю точно: саме так було з донецькими шахтарями, які виконали тоді основний обсяг роботи під реактором... 

Голі-голісінькі шахтарі демонструють свої геніталії під реактором (3 серія). А НАСПРАВДІ шахтарі роздягалися до хіба що до натільної білизни, або ж максимум до пояса. І якраз із тієї самої причини: у задушливому гарячому «забої» під розплавленим реактором не було вентиляторів (це показано в серіалі).

А от закачувати до «забою» прохолодне повітря компресорами не було жодного сенсу: все повітря навколо ЧАЕС було насичене радіонуклідами всіх «мастей», і жодні фільтри від тих радіонуклідів не рятували!

Думка про постачання свіжого кисню в балонах носилася, але її не реалізували... Так що «чоловічого стриптизу» на ЧАЕС не було (а шахтарів у кальсонах і натільних сорочках я бачив на власні очі).

Присутність армійського генерал-майора на нараді у Горбачова (3-тя серія). На горбачовських нарадах у Кремлі я не бував, але логіка військового життя є простою і абсолютно зрозумілою будь-якому офіцерові тих часів. Та й цивільні теж одразу зрозуміють. 

...Генерал-майорів та генерал-лейтенантів у 30-ти кілометровій Зоні ми бачили нерідко, інколи навіть двічі-тричі щоденно, але до Горбачова таких «простих генералів» у ті часи навряд чи допускали.

На нараду до Самого могли потрапити хіба що маршали Радянського Союзу! Щонайменше – хтось із «особливих» генерал-полковників...

Картина призову-мобілізації військовозобов'язаних на ліквідацію наслідків аварії (3-тя серія). Вантажівки, переповнені солдатами, НАСПРАВДІ не їздили по містах і селах, щоб «виловлювати» мобілізованих до призову.

Як правило, їздив звичайний автобус-ПАЗик, а в ньому – 1-2 офіцери місцевого військкомату та 1-2 міліціонери (для порядку). Вони їздили завжди саме у вечірньо-нічні години (щоб гарантовано застати вдома, в ліжку).

За підготовленими заздалегідь мобілізаційними списками офіцери військкоматів вручали повістки, терпляче давали на збори кільканадцять хвилин, а далі везли на вказаний пункт збору. Отож нікого не звозили до жодних спортзалів «під охороною», як це показано в серіалі... 

В пунктах збору формували підрозділи, там же всім бійцям видавали спеціальну військову форму (імпрегновані комплекти Л-1). А далі – вже переодягнених – везли вантажівками чи автобусами до 30-км Зони ЧАЕС. 

...Так це виглядало у травні-86 (описую на прикладі розгортання своєї 25-ї дивізії ім. Чапаєва). Пізніше, починаючи від липня-86, кожного «запланованого до призову» просто викликали індивідуально до місцевого військкомату, а вже звідти – цілими групами відправляли до Зони відчуження... 

Жорстока сцена з місцевою бабусею в 30-км-Зоні ЧАЕС (початок 4-ї серії, де йдеться про бабусю, яка доїть свою корову). НАСПРАВДІ весь цей епізод є сценаристською чи режисерською видумкою.

Озброєний прапорщик просто не міг застрелити чужу корову! Хоча би вже тому, що озброєні військові евакуацією взагалі не займалися. До речі, про зброю: наприклад, у всьому нашому полку пістолет у Зоні ЧАЕС мав лише начальник стройової частини, та й то – з причини наявності секретних документів у його сейфі... 

А виселенням бабусь (і взагалі селян) займалася міліція, причому централізовано, за участі представників місцевої влади (сільрад).

Худобу, в т.ч. й приватну, вивозили так само, централізовано. Тож за вбивство приватної корови – як це показано в серіалі – могли й суворо покарати... 

«Масова дозиметрія» (4-та серія). Натовп дозиметристів з приборами в руках серед колгоспного поля – серіальна небилиця.

НАСПРАВДІ ніхто аж так ретельно не заміряв рівні радіації на кожному клаптику чи квадратному метрі землі. Бо та радіація була СКРІЗЬ (і в Києві також, до речі!). Рівень радіації ретельно вимірювали лише в тих місцях, де невдовзі мали працювати люди.

Іще одна різниця між дійсністю і серіалом: щоб скласти карту радіаційних полів тієї чи іншої місцевості, не потрібен був аж такий натовп дозиметристів! – достатньо було одного старенького БРДМа хімічної розвідки з вимірювальною апаратурою. Як правило, з дозиметром серії ДП-5...

Приїзд мобілізованих солдатів (т.зв. «партизан») до Зони ЧАЕС, у наметове містечко військової частини (4-та серія). Як я згадав вище, НАСПРАВДІ мобілізовані приїжджали не в цивільному одязі, а вже переодягнуті у спеціальне обмундирування типу Л-1.

До речі, те обмундирування належало носити виключно разом із натільною білизною! – бо воно було спеціально просякнуте захисними хімічними речовинами. Якщо вдягнути куртку і штани просто на голе тіло, то на шкірі невдовзі з'являлися великі червоні плями та висипи-пухирі...

Горілка та пиятика у військовому містечку (4-та серія). Цілковита фантазійна видумка сценаристів та режисерів серіалу!

Бо НАСПРАВДІ алкоголь серед військових був неймовірним нелегальним дефіцитом. Якщо когось цікавить детальніше – запрошую перечитати мою окрему розповідь «Міфи і правда: «ліквідаторські» 100 грамів». Отож горілка в  десятках ящиків – про таке в польовому військовому містечку ми могли лише мріяти...

Так само нісенітницею виглядають серед військових наметів напівголі п'яні мобілізовані «партизани» з пляшками горілки в руках, та ще й серед білого дня.

НАСПРАВДІ офіцери в підрозділах достатньо жорстко підтримували сувору дисципліну. Хоча й самі зовсім не цуралися випивки – але тихцем, крадькома, щоб «зберігати обличчя»...

Труба ЧАЕС на горизонті краєвиду військового польового містечка (4-та серія). Будь-які труби ЧАЕС просто неможливо було побачити з жодного військового наметового містечка!

Бо НАСПРАВДІ найближчим до ЧАЕС – аж за 9 кілометрів – було лише польове містечко в/ч 61606, себто, наш 132-й мотострілецький полк. Але бачили ми не труби ЧАЕС, а лише вночі за чорним горизонтом – світляний стовп іонізованого повітря над зруйнованим реактором, підсвічений сотнями прожекторів на будівництві фундаменту «саркофагу».

...Іншими словами, було видно лише далекі відблиски. На щоденні роботи на станцію щодня ми їздили критими вантажівками. Решта польових містечок військових частин знаходилися далі, щонайближче за 20 км від ЧАЕС...

Загальний побут військового містечка (4-та серія). У серіалі по території військового містечка то тут, то там розкидано стоять окремі польові кухні.

НАСПРАВДІ кожен батальйон мав власний окремий пункт харчування зі своєю окремою їдальнею. Загальновійськові вимоги й правила харчування підрозділів дотримувалися дуже твердо! Цього вимагали не лише військові статути, а й жорстка специфіка харчування в зоні радіоактивного забруднення.

Про прапор Молдавської РСР над одним із наметів: НАСПРАВДІ полкові КГБісти та політпрацівники у ті часи розцінили би будь-який національний прапор над одним окремим наметом як «особливо злісний прояв буржуазного націоналізму». Тож – іще один «ляп»...

«Яйценоска» (4-та серія). У фільмі показано якесь захисне саморобне пристосування із свинцю – для захисту... геніталій. Абсолютна нісенітниця! Навіть найобережніші мобілізовані з числа «партизанів» не додумалися до такого «захисту» дітородних органів. 

НАСПРАВДІ ж саморобні захисні щитки із листового свинцю прив'язували собі на потилиці (!) лише «біороботи» – ті, хто виходив на дах 3-го реактора, для його очистки від решток графіту та уранових ТВЕЛів. Більш-менш подібні свинцеві щитки (для захисту голови) якраз майже достовірно показано наприкінці 4-ї серії.

...Також захищали саморобними свинцевими «латами» груди, подекуди і спину. Геніталії ж НАСПРАВДІ «біороботи» захищали фабрично-виготовленими освинцьованими фартухами, що їх зазвичай (у мирний час) видавали лікарям-рентгенологам.

А показана в серіалі свинцева «яйценоска» моментально розтерла би ноги солдатам разом із тими самими геніталіями...

Наземна та повітряна дезактивація (4-та серія). У фільмі показано, як із гелікоптерів розпилюють якусь темну рідину. НАСПРАВДІ з гелікоптерів розпилювали все, що може утримати на грунті від вітру радіоактивний пил: клей ПВА, мелясу тощо.

Але, на відміну від серіалу, робили це не безпосередньо з гелікоптерів, а з величезних круглих баків-бочок, підвішених на тросах завдовжки 25-50 метрів...

...У наступному епізоді 4-ї серії показано, як «ліквідатори» поливають якимось розчином газони безлюдної Прип'яті із... наплічних бачків садових оприскувачів.

Ще один «ляп»! – причому, подвійний: бо слідом іде вулична «поливалка» і добряче змиває все, налите із оприскувачів.

НАСПРАВДІ ж дезактивацію будинків (але не газонів!) проводили дебелими брандсбойтами з АРСів – потужних військових автоцистерн віськ хімзахисту...

Відстріл собак у 30-км Зоні (4-та серія). Колишніх домашніх собак у Зоні НАСПРАВДІ масово відстріляли не в 1986-му, а набагато пізніше, у 1988 – коли вони (собаки) розплодилися і подекуди схрестилися з... вовками!

Тоді, у 1988-му, в Зоні утворилися великі зграї лютих і безстрашних тварин – вовко-собак. На відміну від серіалу, їх відстрілювали не військові, а мисливці з числа працівників – вахтовиків ЧАЕС. Їм платили по 100 рублів за кожну собачо-вовчу шкуру плюс вартість одного патрона.

Тоді ж міліціонерам-ДАІшникам видали автомати – для самозахисту від нової породи...

Але НАСПРАВДІ «собачий» епізод, показаний у серіалі, близько перекликається з іншими вбивствами тварин.

Влітку 1986-го армійське командування змусило мобілізованих солдатів перестріляти над могильниками кілька десятків тисяч голів домашньої худоби – корів, коней, свиней, кіз... Та худоба була уражена високою радіацію.

Спеціально-сформованим військовим підрозділам видали для відстрілу не гвинтівки Мосіна (як показано в серіалі), а звичайні автомати Калашнікова.

Солдати «косили» цілі отари тварин із автоматів: корови й коні ревли і кричали, мов діти, а солдати – витирали сльози; деякі навідріз відмовлялися стріляти. Цього у серіалі якраз і не показали. Мабуть тому, що справжня дійсність виглядала страшнішою, ніж у сценарії...

Загальний виляд «могильників» (4-та серія). В серіалі показано, як забитих собак вкидають до «могильника» і заливають їх бетоном. НАСПРАВДІ все виглядало так:

• «могильники» знаходилися не в селах, а виключно поза територіями сіл: на колишніх пустирях, в полях тощо;
•  
• кожен могильник не виглядав простою звичайною ямою (як це показано в серіалі). Це були спеціально облаштовані довжелезні канави по 50-60 метрів завдовжки, завглибшки понад 3 метри і завширшки до 5-6 метрів. Їх копали за допомогою бульдозера БАТ («бульдозер на артиллерийском тягаче») або пристрою ПЗМ («полковая землеройная машина»);
•  
• кожен могильник мав своє цільове призначення: наприклад, окремо – для туш худоби; інші – для обмундирування, предметів одягу і особистого майна з високими рівнями радіації; були окремі могильники для невикористаного протягом 24-48 годин поточного запасу харчів (продуктів) тощо...

...Уражені туші тварин чи предмети (речі) вкидали до могильника, заливали бетоном, а назовні встановлювали датчики, що мали показувати загальний рівень радіації всередині могильника.

Навколо кількох могильників ставили огорожу з попереджувальними табличками. Втім, коли я побував у Зоні пізніше, через 2 роки, то не побачив у тих самих місцях ані огорож навколо могильників, ані датчиків. Одні лише продовгуваті горби, немов братські могили...

Загальний вигляд Прип'яті (4-та серія). Я потрапив до Прип'яті в кінці травня, коли наш полк почав ставити навколо мирного міста огорожу з колючого дроту. Нині, переглядаючи фільм, я зрозумів, що саме я шукаю очима на екрані.

По-перше, в дійсності  в кінці травня вже були дивно-високі будяки на міських газонах – вони аж тріщали, мов молоді деревця, коли мій БТР наїжджав на них.

По-друге, поміж покинутими будинками подекуди ще лежали трупи домашніх тварин. Вони вмирали не лише від вимушеного голоду, а ще й від високого опромінення: на це чітко вказували їхні облисілі висохлі тільця... 

Як «біороботи» очищали дах 3-го реактора (4 серія). Мабуть, це один із небагатьох епізодів, показаний достовірно і правдиво. Вочевидь, він вийшов таким достовірним саме тому, що в ньому використано хронікальні відеокадри Українського телебачення...

*    *    *
Можливо, хтось презирливо скаже: «Та які ж це ляпи?! Це ж такі кіно-дрібнички!..»

Ось у цьому й криється небезпека неточностей у таких серіалах. Те, що на перший погляд, комусь видається нині дрібницями, свого часу означало для когось здоров'я й життя мільйонів живих людей – ваших батьків.

А втім, життя так чи інакше розставить усе по-своєму... Підкреслюю: мене запитали – я розповів. Так чи інакше, щось новеньке про ту Подію, сподіваюся, Ви дізналися.

В цілому, попри всі ляпи й ляпсуси, серіал грає позитивну роль, особливо для поінформованості молодого покоління. Якщо ми самі не сподобилися зняти такий фільм, то хоч американці спромоглися пробудити у молоді інтерес до нашої Біди... 

Мене ж насторожують навіть не кіношні ляпи, а їх  результат. Маю на увазі  саме ті міфи, які виростають із багатьох «крихітних ляпів-дрібничок».

От кому вигідно показати колишній СССР великою державою, де навіть «колись було місце «вільнодумству»? Адже брехня, цього не було в ті часи! 

Чому українців у серіалі зображають недолугими нездарами, а покійного академіка Легасова навіщось виставляють антисемітом? І найголовніше: кому і чому взагалі вигідно побудувати увесь цей кіношний Міф?!

Підкреслюю: в цьому серіалі із багатьох маленьких «дрібниць» виростає Великий Міф. А як відомо, «диявол криється в дрібницях».