Ще 10 підтверджень «подвигів» рівненського «професора домагань»

Розслідування про сексуальні домагання професора, завкафедрою хореографії Рівненського державного гуманітарного університету Володимира Годовського набуло суспільного резонансу. Про це пишуть у національних ЗМІ та показують на національних телеканалах.

Натомість ректор РДГУ, який спочатку говорив, що шукатиме заміну, тепер розчарований і нарікає на журналістів та погрожує судом. «Четверта влада» готова до суду.

Завідуючий, який очолював кафедру майже 20 років, написав заяву на звільнення. У розслідуванні ми розповіли історії трьох жертв сексуальних домагань цього чоловіка, але при підготовці матеріалу про подібні факти нам повідомили й інші випускниці цього вишу.  

Тема сексуальних домагань для України нова. Жінкам важко говорити про такі речі, тому більшість із них давали анонімні свідчення. Багато випускниць і студенток відмовилися спілкуватися з журналістами, бо боялися або ж не бачили в цьому потреби. Щоправда жодна не заперечила таку поведінку професора.

Ті, хто прийняв рішення говорити, робили це з надією, що саме їхні слова вплинуть на ситуацію, захистять інших студенток і стануть поштовхом до змін. Публікуємо історії та коментарі наших співрозмовниць. Можливо, вони надихнуть заявити про домагання інших жертв.

«Пропонує не тільки секс» 

«Ірина» (імена в лапках – змінені, – ред.) – студентка спеціальності хореографії РДГУ

«До того, як я сама з цим не зіштовхнулась, я не вірила, що таке може бути. Були слухи, але коли сама опинилася в такій ситуації, сумнівів не залишилося.

Суть нашої зустрічі в тому, що я прийшла до нього в кабінет по справі, а він прямим текстом запропонував мені секс, розповідав, що я йому подобаюсь, хоча я цього ніколи не помічала.

Була розповідь про його деканшу, яка навчила його кохатися і допомогла влаштуватися в житті. Він мені сказав, що він теж мені пропонує не тільки секс. Він сказав, що якшо я погоджусь, він може мені сказати, де і ким я буду працювати, і тому подібне.

Коли я виходила з кабінету, він підійшов до мене, взяв за талію і поцілував у шию. Я була налякана, не знала що робити і чомусь не змогла просто втекти».

«Не треба ходити по одній до Володимира Михайловича. І все буде добре»

Анастасія Гнатишин – випускниця кафедри хореографії 2010 року, балерина

«Ті відгуки, які я чула про поводження завкафедрою зі студентками, були не дуже адекватними. Я чула про різні ситуації. Одна до нього в кабінет я не ходила. Але навіть коли ми заходили удвох, втрьох, завжди він хотів з нами обійнятися, поцілуватися – таке привітання, скажемо. Ну такого я більше ніде не зустрічала.

Коли у нас були загальні збори, він завжди говорив якісь непристойні жарти, були непристойні запитання. Тобто щось такого плану, що взагалі до навчання ніяк не відноситься. Плюс я чула різні історії про те, що було в кабінетах, про його дії, які не відповідають цінностям людини, яка завідує кафедрою.

Все його єство прямо цим дихало  – як він ходив, як він дивився оцінюючи. Навіть нічого міг не казати, але по погляду ти розумієш, коли тебе оцінюють. Я повторююсь, що я просто ніколи з ним один на один не залишалась. У зв`язку з тим, що дуже багато історій про нього ходило.

Він завжди говорив таке: «Я про кожного все знаю, хто де працює, що робить, де відпочиває, тому що всі мої студенти, хто де працює – в кафе, ресторанах, вони мені потім всі докладують хто що з вас робить». 

Таких історій маса. Є навіть студенти, яких після першого курсу викладачі не бачать, а вони бакалаврат закінчують. Вони не з`являються на сесіях навіть. Навіть не вони, а батьки, скоріше за все, просто заносять гроші.

Я провчилася чотири роки на бакалавраті, закінчила з червоним дипломом. У мене не було жодної четвірки. І після цього я поступала на спеціаліста і вийшло так, що після екзаменів мене перевели на платне, типу я нижча по рейтингу і погано написала екзамен. Гірше ніж, наприклад, наша староста, яка взагалі танцями почала займатися, коли поступила в університет, і в неї були одні трійки.

Ну якраз наша староста багато часу проводила з Володимиром Михайловичем. Це дуже дивно. Я тому й не вчилась там на спеціаліста. Я поступила в Харків на магістратуру. Там і рівень навчання вищий, і без всяких домагань було. 

Тому не треба ходити по одній до Володимира Михайловича. І все буде добре».

Вступ на державне через ліжко

«Діана» – випускниця кафедри хореографії 2015 року

«Дійшла справа до того, щоб я кудись поступала. Вирішила я поступати в РДГУ, і поїхали ми з момою на зустріч з Годовським. Зайшли, привітались, далі цьоміки-цьоміки, як він це любить, поговорили і він одразу відправив мене в зал: «Ти йди підготуйся, я подивлюсь чи нормальна ти, чи підготовлена».

З ним залишилася моя мама, і він їй почав пропонувати, каже, якщо вона хочете, щоб донька поступила на державне треба, щоб вона з ним переспала. І тоді я буду вчитися на безкоштовному. Прямо так і сказав. Мама, звісно, відмовилася.

Спочатку були натяки, мама зрозуміла, а ще перед тим казав: «Може, вам коньячок, цукерки?», – зразу заходив здалеку, а потім сказав відкрито. Мама відмовила і переживала, щоб він не завалив мене.

Він потім пішов мене дивитися. І почав казати, що там попу треба підкачати, те треба зробити, те не так. Ну не як зі студенткою, як ніби я йому якась дівчина… А що було робити? Треба було поступати, для нас це був один єдиний варіант. Слава богу, я якось пройшла. Я провчилася чотири роки на платному.

У нього були любимчики. Особисто до мене він міг – о, давай поцілуємося, ти така красіва, ти там така. Але нічого не пропонував».

Заява в деканат

Аліна Панацевич – випускниця заочної форми навчання кафедри хореографії РДГУ 2003 року випуску, хореограф

«Негарні домагання зі сторони завкафедрою Годовського були до всіх. Просто хто був заміжній, він трохи боявся. Але все рівно непристойні пропозиції були всім без розбору. Особливо, коли були заліки. А до молодих дівчат взагалі до непристойності.

Я була старостою групи, бачила, як молоді дівчата виходили, і вони просто ридали. Будемо називати своїми словами – там були домагання, використання службового становища, так як завкафедри і студентка -  вона ж вчилась, була залежна, вона платила, ми ж на платній формі навчання були.

Це було постійно, от ті індивідуальні прийоми заліків в його кабінеті, незрозумілі запитання. Що я тоді була заміжня, у мене дитина, він прямо пропонував секс без всяких церемоній.

Це почало набридати, до мене як до старости група звернулася, що давайте щось робити. Це вже перейшло всі межі, він настільки себе негарно поводив, тільки до хлопців не мав ніяких претензій.

Наша група вся написала в деканат заяву до розгляду. Звичайно, її в нас не хотіли приймати, але ми не вийшли з приймальні деканату до тих пір, доки вона не була офіційно зареєстрована.

Розумієте, ті діти, які вчаться на стаціонарі, вони молоді. Ми були старші заочники, що нам було втрачати? Ми описали там всі факти. Ми дочекались, щоб заяву зареєстрували. Буквально через 15 хвилин ми вже були на парах. Він залетів до нас в аудиторію і сказав на вихід. Казав: «як ви могли таке написати»?

Я запитала, що ми написали не так. Він навіть тоді не розкаювався. Сказав, що пригадає, в вас ще державні екзамени.

Але не можна сказати, що після того припинилося. З деканом у нього точно була розмова. Трохи шум був через нашу заяву. Він трохи присів поки ми там вчилися. Крім того, він не викладав належним чином. Його більше не було на парах ніж було. Це вже 15 років, як ми закінчили, і це триває».

«Треба було кожного разу всіх полілувати»

«Світлана» – випускниця кафедри хореографії 2017 року

«Ми приходили до нього в кабінет всім курсом, самі дівчата. Йому треба було кожного разу всіх поцілувати, йшли – поцілуватися в обидві щоки, декого в губи. Декому особисто говорив, коли батьки приїдуть, хай приходять, щоб гроші дали.

Слава богу, мене це обійшло. Він любить таких більш пишних дівчат, а я не така. Я намагалась сама не заходити до нього.

Ми коли приїхали поступати туди, то він намагався маму цілувати. Мама вийшла і сказала одразу, щоб я трималася від нього подалі. Я знаю, що коли дівчата ходили на консультації, він до багатьох приставав, лапав, багато хто зі сльозами просто йшов.

За корупцію це взагалі окрема тема. Постійно говорив хай уже батьки приїжджають, коли після четвертого курсу: «Ви уже приходьте, бо місць не буде. Ви ж знаєте», – коротше, що треба бабло платити. Одногрупницям говорив, щоб приходили до нього, бо знаєте, що треба вирішити питання зі вступом: «Я хочу, щоб ви поступили». Багатьом він це прямого говорив, тобто це ж зразу видно.

Щодо подарунків. За кінець четвертого курсу чи коли в нього день народження. Він якомусь курсу фотоапарат замовляв, плазму, ноутбук, нам замовив квитки в Італію, але говорить: «Я білети сам куплю, ви зберіть гроші, бо мені не вистачає». Ми зрозуміли, що йому просто треба більше грошей, але особливо не скидалися».

«Ну от заходиш, обіймаєшся, цілуються»

«Ольга» – випускниця кафедри режисури 2016 року

«Був кінець сесії, й ми прийшли виставляти оцінки. Так як я наслухалася і це вже дуже давно, я чула і від близьких людей і просто від тих з ким спілкувалася. Хтось казав, що він жартує, хтось казав, що він якийсь ненормальний. А потім, коли я зайшла в кабінет, за мною закрилися двері і він типу: «ну заходь».

Зразу він почав лізти до мене обійматись, поцілував мене в лоб. Я кажу на нього: «Це що?», – а він: «Ну що, тут в кабінеті так роблять».

Я запитала що роблять, а він: «Ну от заходиш, обнімаєшся, цілуються». То відколи студенти за оцінки коли заходять цілуються з викладачами, або обіймаються? Це взагалі ненормально. Він зрозумів, що нічого з мене не вийде.

Я після того просто сиділа в шоці і не розуміла як взагалі таке може бути. Він був на мене дуже злий, звісно, але все швидко виставив.

Це кінець моєї історії, але була передісторія, яка завжди відбувається зі студентками. Приходиш на пари, хлопцям це, звісно, подобається, він може говорити непристойні речі, у нього анекдоти, жарти ненормальні.

Скажу чесно, людина майстер своєї справи. Але йому, здається, треба до психіатра і до того ж на дуже довгий термін».

Проблеми йдуть вирішувати до шефа

«Олена» – студентка кафедри хореографії 

«На кафедрі є багато людей, які працюють, але не відвідують її, але отримують за це зарплату. А потім претензії до студентів, що пара була, приходьте на екзамен. Насправді пар не було.

Якщо дівчата потрапляють у скрутне становище, що там не були на парах, чи тому подібне, тоді вже вони йдуть до нашого шефа і вирішують проблеми. У нас завкафедри має обов’язково подивитися абітурієнта. Це, можливо, і нормально, якби це проходило все добре.

Я не знаю як воно проходить. Я йшла від викладача і тому, коли викладач знає тебе, мова про це не йде. А коли поступає людина без зв'язків, яка нікого не знає, вони приходять до завкафедри, і він має подивитися, які в неї танцювальні дані. А що там далі відбувається…».

«Чуєш такі речі від яких мурашки по шкірі»

«Аня» –  випускниця 2016 року

«Були проблеми з відвідуванням, я хворіла і пропускала один предмет. Вийшло так, що була перевірка, мене не було на парі і мене запросили до нього в кабінет. Був куратор, викладачка, в якої я пропустила. Вони заступилися, сказали, що я не пропускаю і що це був одинокий випадок.

Після чого вони покинули кабінет, я залишилася наодинці з Годовським, і ним була запропонована така річ: «Ти до мене приходь, але про це нікому не кажи. Щоб про це ніхто не знав. Я тобі буду допомагати, все розказувати, ти довчишся добре, будеш мати гарний диплом. Ти саме головне приходь, тільки ввечері. І нікому не кажи», – це така стандартна заїжджена фраза, і над нею вже студенти сміялися.

Ти просто приходиш на перший курс, ти дізнаєшся за цю людину, чуєш такі речі, від яких мурашки по шкірі. І думаєш, щоб ніколи тебе ніхто в той кабінет не затягнув.

До нього самій в кабінет заходити не просто боязко, це означає, що тобі поступатимуть пропозиції не дуже хорошого характеру. Викладачі кафедри чудові, спеціалісти – це заманює.

А відбиває бажання вчитися от такий завідувач кафедри. Завкафедри має бути обличчям кафедри, а це не те, що обличчя – це антиобличчя кафедри. Через це студенти бояться йти вчитися.

Одна пара проходила в нього в кабінеті, й ми там зібралися, він розповідав, цитую його слова: «Ой ці малі хлопці нетямущі зараз. Нічого ці хлопці ще не знають. Ви дівчата обирайте собі чоловіків, які вже в роках. Вони вже все знають, вони знають як зробити приємно вам.

Їм вже не треба робити приємно, це он мальчікам приємно треба зробити. А тут вже чоловіки знають, як вам приємніше зробити, досвідченіші. От, наприклад, я. Чим я поганий? Ви приходьте, я вас познайомлю зі світом прекрасного».

Він нам розповідав про свою деканшу. Коли він був студентом, вона його нібито зваблювала, розказала, як правильно і що правильно робити, тобто ази інтимної сфери вона йому розказала, навчила і показала в деталях. Це він не приховував. Відкрито як хотів, так і говорив. А ще його пошлі жарти...

У нього є діти, внуки. Я не думаю, що йому було б приємно, аби в один прекрасний момент до його доньки якийсь такий от завідувач кафедри, який їй в діди годиться, поліз би.

Я не просто бачила як він лапає студенток під час занять, я це відчувала. В нас ходить традиція на кафедрі – заходиш в кабінет, тричі треба поцілуватися: двічі в щічку, раз у губки.

Коли він біля тебе стоїть говорить, він може тебе за плече ніжно взяти, рука опускається до спини і до п`ятої точки. Він робить це відкрито, для нього це нормально, він це переводить в жарти. Він любить своїх студентів, але це така любов заради вигоди: я тобі сьогодні допоміг, а ти прийди до мене завтра.

Мені, до речі, підказали такий лайфхак, що коли приходиш до нього в кабінет, треба намалювати губи червоною помадою. Тоді він не буде лізти до тебе.

Коли в нашого завкафедри день народження, було б непогано його привітати. І це кажемо не ми. Він не приховує, що він хоче на день народження там, наприклад, махровий халат. Він хоче дорогий коньяк, вказуючи фірму і ще може сказати де його купити.

Щодо такої речі як державний екзамен є така традиція дарувати для завідуючого кафедри подарунок. Ми мали змогу поспілкуватися на рахунок цього з ним.

Для заочників четвертого курсу він сказав, що в нього народиться, наголошую, внук, і йому потрібно летіти до Ізраїлю. Вони подумали, щоб легше здати екзамен, купити квиток. Він сказав, що сам купить. Але гроші вони йому подарували.

Для нас він сказав, що у нього народиться внучка і йому потрібно поїхати до Італії. Ще був курс, якому сказав: «Хочете мені зробити приємно, подаруйте мені квиток в Іспанію, там народиться скоро внучок». Розумієте який прикол? Для кожного курсу була своя історія.

На державний екзамен ми тратили більше як по сто гривень. Треба було накрити стіл чи, як то кажуть, поляну і список, що має бути на столі дає секретар нашого пана Годовського. Там повинна бути обов’язково ікра, червона риба, там повинні бути маслини, оливки, дорогий алкоголь, вода, чай, кава, до чаю, канапки, салати, фрукти. Ми влітали на хорошу копієчку».

«Хочеш п'ятірку, без поцілунків не обійдешся»

«Ілона» – випускниця кафедри хореографії 2017 року

«Щодо домагань – це правда. Я навіть була в ситуації, коли він мені говорив не дуже хороші речі. Я була тоді на другому курсі. Він просто натякав на секс, я не маленька, я натяки розумію.

Подробиць не пам`ятаю, які слова він говорив чи ще щось, бо це було три роки тому. Але таке було. Я сиділа тоді з ним в кабінеті. Він натякав, я відповідала не як налякана, він зрозумів, що з мене толку ніякого.

Був у мене екзамен, до нього прийшла, каже: «Хочеш п`ятірку, без поцілунків не обійдешся». Натяками постійно. Багато років це триває, і не п`ять і не сім, а більше. Жаліються на нього, а толку ніякого нема. 

Все РДГУ говорить, що Годовський такий. А що ми можемо зробити? Він, ніби, відома людина, а от таке витворяє».

«Він нікого за руку не ловить»

«Ірина» випускниця кафедри хореографії 2017 року

«Якщо людина не хоче, нічого не буде. Якщо є якісь випадки, значить людина на це погодилась. В цьому винні самі студентки. Він нікого за руку не ловить і так далі.

Якщо студентка не погоджується то нічого не буде – це правда. Насильно він цього не робить. Я не знаю, якщо мені було запропоновано, а я сказала ні – то нічого не було.

А хабарі… Хто не бере хабарі? Ну справді. Чи через Годовського, чи через когось іншого».

«18 років у мене не було проблем»

Професор Володимир Годовський, відповідаючи на запитання журналістки, яка наводила йому різні свідчення, висловився наступним чином:

– Протягом 18 років, коли я був завкафедрою, і протягом 12 років коли я за сумісництвом працював, у мене не було ніяких проблем. Проблеми появились зараз. Дехто, можливо, не одержав гуртожиток, можливо, стипендії не одержав, можливо, я просто не подобаюсь. Можуть казать все, що завгодно, я не можу всім подобатись.

– Ви розмовляли з кимось, але є, мабуть, і люди, які скажуть за мене щось хароше. А так... зібрати все погане... Ця казала, ця прийшла зафотографувала... Ох, йолкі, багато чого вона зробила...

Крім цих історій є і інші, які з`явилися в ході підготовки розслідування і після його оприлюднення. Ми закликаємо усіх, хто став жертвами домагань, чи свідком хабарництва звертатися на нашу електронну скриньку та пошту журналістки Анни Калаур, а також телефонувати нам за контактами, які ви побачите за цим посиланням.

«Публікація створена за фінансової підтримки Уряду Канади через Департамент закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD) за посередництва Інтерньюз-Нетворк».

Уряд Канади не відповідає за зміст публікації і може не поділяти точки зору висловлені в публікації.

«Article was prepared with the financial support of the Government of Canada provided through the Department of Foreign Affairs, Trade and Development (DFATD)»

Підписуйтеся на наші акаунти у Facebook і Telegram