«Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за публікації блогерів»
Profile picture for user Taras
професор, викладач міжнародного бізнесу в Університеті Північної Кароліни

Вчора вся преса США просто вибухнула смакуванням ураження «Москви»

  • Флагман флоту рф
  • Історична подія – майже 100 років з часу, коли останній раз було потоплено флагманський корабель (десь ще у Першій Світовій)
  • І НАЙголовніше: Той самий корабель, який було послано самі знаєте куди (по США мелькають білборди і футболки з «Russian War Ship F... Yourself» – тому всі в курсі).

Рідко який генерал і аналітик не прокоментував на різних сіененах і фоксах вчора подію з «Москвою». На вечір, без сумніву, всі коміки відсічуть жарти в своїх програмах.

У мене був період в житті, коли я перечитав все що зміг про психологію вболівальників.

Що заставляє людину цікавитися чимось, вболівати за щось, слідкувати за чиїмось кожним кроком, переживати, радіти перемогам, сумувати через програші, носити майки з емблемою, набивати тату, і т.д.?

Книги типу Contagious, Made To Stick, The Tipping Point. На останній мандрівці по Дикому Заходу США кілька місяців тому, кілька днів в машині слухали серію подкастів про внутрішню кухню корейського попу, китайського попу, японського попу, і російської «фабрікі звьозд». Щось типу «пающіх трусов» і «віа-гри» – штучно створених і розкручених музичних груп.

Для всіх них головним інгредієнтом підсаджування людей на вболівання за баскетбольну команду, тінейджерську рок-групу чи окремого співака є деталі про особисте життя «зірок».

Колись в спорті, приміром, вболівальникам давали просто результати ігор. Але десь у 1960х, в США в американському футболі і баскетболі, перед початком трансляції матчів (спершу по радіо, потім по ТБ) почали давати особисті деталі гравців. Де виросли, де вчилися, з ким зустрічаються, цікаві епізоди з життя, зашквари. Перед початком гри, у перервах між таймами глядачам згодовували ці особисті історії. 

І о чудо! Люди з глядачів перетворювалися у вболівальників. Вболівальників, які не пропускали жодної гри, витрачали великі гроші на картки з фото гравців своїх команд, на білети, на футболки і кєпки. Створювали фан-клуби. І навіть били фанатів команди суперників. 

Менеджери-розкрутники усіх тих слащявих тінейджерських поп-рок-груп теж розуміють важливість особистих історій і маленьких деталей для свого бізнесу. 

Тому найнятим співакам придумують цікаві біографії, часто з елементами «хлопчик-сирота з села покоряє столицю», запускають чутки про пікантні подробиці їх життя, інсценують любоффь або з колегою зі своєї ж групи, або і з іншої розкручуваної поп-банди (часом одностатеву), «випадково» виливали відеозапис інтимного характеру, і вдаються до інших трюків – все з метою поділитися з глядачами особистим дрібничками, знаючи, що саме такі дрібнички роблять з глядача палкого вболівальника. 

Дивлячись на розвиток інтересу «заходу» до України, я бачу, що у великій мірі, саме такі дрібнички є причиною фанатичного інтересу. 

Звичайно, мова іде про найбільший військовий конфлікт з часів Другої Світової. 

Звичайно, мова про можливу Третю Світову.

І все ж, видається мені, такий фанатичний інтерес від малого до старого на «заході», зокрема у США, до України є підживлений саме великою кількість цікавих особистих дрібничок. 

Мені не дуже подобається Зеленський як президент. Але саме його пікантна особа, без сумніву, колосально підживляє інтерес до України. 

Прекрасна, майже голлівудська історія. Малий, смішний комік випадково стає президентом. Зовсім не підготовлений. Типовий under-dog. І має битися з найбільшим Злодієм нашого часу. 

Класика жанру. Давид проти Голіафа. 

Кілька років тому бестселер від Малколма Гладвела саме з такою назвою продався десятимільйонними тиражами. 

Українці. Ще кілька місяців тому всі дивилися Дюну. Про вільних людей. Які жили на Січі. І давали на горіхи великим Злодіям. 

Ще кілька років тому всі фанатіли від «300 Спартанців». Їх «Це - Спарта!» сказане найбільшій імперії того часу точнісінько так само, як оце було сказано «Русскій ваєнний карабль, іді [email protected]#уй». 

Оцей епізод з русскім ваєнним карабльом є особливо цінним. В ньому злилося все: і 300 спартанців, і Давид проти Голіафа, і вільні люди проти Імперії Зла, і «інтимний» напрямок руху. 

Все це створило умови, коли пересічному жителю США відразу зрозуміло, хто тут добрий Давид і хто поганий Голіаф. За кого вболівати і кого ненавидіти. А постійний потік отаких маленьких особистих подробиць про гравців додає контексту, робить історію цікавою і важливою. 

І, до речі, так само багато особистих, але негативних подробиць про Злодія, теж допомагають. 

Навіть недавнє незапрошення Штайнмаєра в Україну – можливо, і нерозумний крок з точки зору міжнародної дипломатії, але такий соковита інтрига для обговорення вболівальниками. Мінімум +10% популярності серед простого люду (і можливо і світових політиків).

Не знаю, чи це так випадково склалося, чи це працює команда талановитих піарщиків. Але результат «наліцо»: безпрецедентний, колосальний інтерес простих американців до України.

Сьогодні вранці йшов з песиком навколо озера. Кожен зустрінутий сусід (троє загалом, включаючи одну пенсіонерку, одного молодого ще студента, і одного середніх літ офісного робітника) посміхнулися мені і сказали щось типу «Чув, що рашин вор шип таки пішов куди його раніше послали?».

Таке враження, що вони слідкують за новинами з України уважніше за мене.

Якщо знайшли помилку - виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Прокоментуйте

Підпишіться на нашу розсилку

(найважливіші новини двічі на місяць)