Чому суддя веде блог

«Як суддя, яка активно комунікує з читачами блогу, – у чому Ви обмежені? Про що не можете писати? А про що, з іншого боку, просить написати аудиторія?»

Свідомо уникаю тем, пов‘язаних із політикою, релігією. Не хочу, щоб виникали сумніви у моїй неупередженості як судді лише тому, що я вірю в щось чи ні, голосую за когось чи ні.

Суддя добровільно бере на себе ряд обмежень. Є Кодекс суддівської етики...

• Не варто висловлюватись щодо справ, які ще розглядаєш.
• Заборонено піддавати сумніву рішення суду, які набрали законної сили.
• Публічне спілкування не повинно підривати авторитет судді і судової влади.

Інакше покарають.

Все складно. Але я вважаю, що можна і треба знаходити теми для обговорення.

• Людям цікаво читати про суддівські будні. Найбільше подобаються історії. Я хотіла, щоб суспільство побачило життя очима судді. Тому пишу і про власні враження, досвід, принципи.
• Адвокатам і прокурорам цікаво, бо можна зрозуміти як думає суддя.
• Студенти-юристи дякують за натхнення. Було навіть декілька випадків, що безуспішно просили мене стати репетитором))) Кажуть, вмію складні речі пояснити простою мовою.
• Звертаються журналісти, коли хочуть розібратись в правових нюансах.

Але є і зворотня сторона: образи, заздрість, чорний піар. До цього треба психологічно готуватись. Бо інакше дійсно складно витримати і не покинути писати.

Блогерство – це живі емоції Автора. А суддівське блогерство – це емоції через фільтр професійної етики.

Зізнаюсь, не очікувала швидкого результату від блогу і широкого зацікавленння громадськості. Але виявилось, що дарма, бо пости читають. Інформаційний вакуум між судовою владою і суспільством поступово зменшується. Це добрий знак!

П.С. Питання-відповідь дворічної давнини, але актуально і зараз. Раніше не публікувала.

Підписуйтесь на інстаграм. Там буває більше фото)

Всім хорошого дня!