«Дух Ельби» чи «дух путінізму»?

Історичні заяви політиків є не лише коментарями минулого, що показують солідарність – вони є декларацією цінностей та показником того, що є нормальним у сучасному світі.

Про що говорить документ «Спільна заява президента США Дональда Трампа та президента Росії Володимира Путіна щодо 75-ї річниці зустрічі на Ельбі», опублікований на сайтах Білого дому та Кремля одночасно 25 квітня 2020 року?

Це – чергова спроба з боку Росії уявити себе неіснуючою наддержавою СРСР, привласнюючи розгром нацизму одноосібно самій собі. Жодного слова – про жертви, які були принесені іншими країнами та народами, зокрема, тими, які насильно знаходились у складі найбільшої у світі тюрми народів.

Це не дивує, адже керівництво Кремля історична справедливість в питанні Другої світової війни цікавить в останню чергу. Для офіційної Москви – це підстава пропаганди мілітаризму всередині своєї країни та засіб політичного просування в зовнішньому світі.

У цій «історії» дивує мовчанка та сліпота з боку керівництва нашої країни щодо того, що держава-агресор вчергове одноосібно забрала собі право на перемогу над нацизмом – у першу чергу в України, яка понесла чи не найбільші втрати у цій війні.

Звичайно ж, у найкращих традиціях радянської пропаганди керівництво Кремля не згадує у цьому спільному тексті, що саме Радянський Союз розв'язував Другу світову війну разом нацистською Німеччиною.

Документ заявляє, що «зустріч на Ельбі – кульмінація колосальних зусиль багатьох країн і народів, які об'єдналися в рамках Декларації Об'єднаних Націй від 1942 року», – хоча саме факт посилання на цей документ є дуже промовистим.

Адже документ називається Декларацією, а не Договором, як мало би бути для укладення військового союзу.

Союзний договір у вигляді декларації був запропонований американською стороною, аби уникнути процесу ратифікації такого договору сенатом США і неминучої тоді гострої критики СРСР за укладення Пакту Молотова-Ріббентропа 1939 року, який, власне, і став передумовою і поштовхом для розв'язування Другої світової війни гітлерівською Німеччиною та Радянським Союзом.

«Дух Ельби» є прикладом того, як наші країни можуть відкласти в сторону суперечності, збудувати довіру і співпрацювати в ім'я спільної мети», – каже спільна заява.

Але ж це була зустріч радянських (серед яких були українці, білоруси, росіяни, грузини та інші), американських та британських солдат, а не російсько-американська зустріч Путіна-Трампа.

Зрештою, не згадується, що керівництво СРСР «відкласти суперечності» із Заходом змусила лише загроза повного розгрому з боку гітлерівських військ в 1941 році – до цього план Сталіна був такий, що полум'я світової революції мало би запалати і на Заході.

Симптоматично, що цей текст не каже про наслідки Другої світової війни. Адже тоді доведеться говорити про Холодну війну і про 45 років «залізної завіси» через весь європейський континент «від Штеттіна на Балтиці до Трієста на Адріатиці».

Про мільйони післявоєнних жертв репресій в СРСР та країнах, які опинились в його сфері контролю. Про радянські танки в Берліні в 53-му, в Будапешті в 56-му та Празі в 68-му роках.

Ідемо далі. «Даючи сьогодні відсіч найбільш серйозним викликам XXI століття, ми віддаємо данину поваги доблесті і мужності всіх тих, хто разом бився для розгрому фашизму».

Якщо Москва ставить підпис під цією тезою, то вона має в першу чергу дати відсіч сама собі за анексію території іншої країни у 2014 році, за гібридну війну на Донбасі та 14 тисяч вбитих українців, за брехню та пропаганду ненависті до решти світу в кращих традиціях Геббельса.

Найбільшим викликом XXI століття є саме імперські амбіції Кремля та його зазіхання на Україну, Грузію, Молдову та країни Балтії, базовані на концепції «русского міра», співзвучної гітлерівському Третьому рейху для «фольксдойчів».

Те, що не згадується у документі – це істеричні намагання Кремля переконати світ у «нацистському» характері держави Україна, а також запакувати свої терористичні дії на Донбасі та на всій території України під маску боротьби з нацизмом.

Мабуть, перейменування Донецька на Сталіно – теж частина святкування 75-річчя сталінської перемоги?

Дивує також те, що ця заява суперечить багатьом попереднім заявам уряду США, котрі засуджують як агресивний мілітаризм, так і ресталінізацію Росії.

Керівництво української держави має відреагувати на цей текст та поставити такі питання американським та британським партнерам:

Чому про 75-ту річницю зустрічі на Ельбі роблять заяви два президенти, оминаючи керівників інших держав, причетних до цієї зустрічі та розгрому нацистських злочинців у 1945 році?

Чи підписуються вони під амбіціями Москви привласнити собі одноосібно перемогу в Другій світовій війні за рахунок жертв, у тому числі українців?

Чи є «духом Ельби» фальсифікація історії та пропаганда мілітаризму та сталінізму?

Які цінності транслює дана заява в контексті намагання Росії сьогодні зруйнувати міжнародний світовий порядок та підірвати демократію в різних державах світу, включно із США?

Якщо ні, то чи не ходить привид путінізму світом?