Журналістка викрила інтернет-бордель у луцькому будинку екс-міліціонера: розслідування

На одній з вулиць Луцька працює інтернет-бордель. Дівчат там толерантно називають веб-моделями. Деякі хлопці можуть і не здогадуватися, звідки у їхніх коханих гроші. Ділки знайшли тепле місце у будинку колишнього міліціонера. Юристи переконують, що їхню вину буде складно довести. Журналістка влаштувалася на роботу в цей заклад, щоб з’ясувати, чим там займаються.

Робота для дівчат без комплексів, падких на легкі гроші

Усе почалося з того, що у соціальній мережі «Вконтакте» журналістці написала дівчина (або ж фейк, який видає себе за дівчину) із пропозицією роботи. Обіцяла високу зарплату та комфортні умови. Сказала, що потрібно спілкуватися із іноземцями, тому важливе знання англійської мови.

Дівчина не вдавалася в деталі та запевняла, що у них все законно, а фірма називається ТОВ «Луцьк-Комунікейшин».

Вдаю, що мене цікавить ця робота.

Через декілька днів зателефонував адміністратор Євген. Також запевнив, що фірма зареєстрована офіційно. Сказав, якщо англійської я не знаю, то мене швидко навчать. «Есть перекладачі, есть багато шпаргалок, там все діалоги, тому що спілкування на нашем сайті все однообразне».

Після цього запросив на співбесіду. В офіс на вулиці Промислова, 8 в районі другої автостанції. Прошу більше подробиць і згодом дівчина з ВК Аліна Кравець, кинула посилання на сайт. Ось цей сайт.

Затягувала йти на співбесіду. Євген кілька разів телефонував і нагадував. Нарешті відважилася.

Будинок на непримітній вуличці вбік від Львівської і виявився моїм пунктом призначення.

Мене зустрів чоловік, схоже, азійської зовнішності, з ледь розкосими очима. Представився російською – Євгеній. Провів мене до директора Дениса.

На перший погляд, ніби звичайний офіс – у кабінеті старий диван, декілька стільців, стіл, комп’ютер, ремонт не дорогий, проте все охайне.

Мені відразу сказали, що для того, аби розпочати роботу, я повинна підписати договір. Денис повторив, що робота нескладна – потрібно розмовляти із іноземцями.

Як мені розповіли, у мене буде два чати – безкоштовний та платний, у яких я працюватиму. У безкоштовному чаті я маю зацікавити користувача, аби він перейшов у платний, де мені за кожну хвилину йтиме оплата в доларовому еквіваленті.

Потрібно відпрацювати 30 годин або ж 350 доларів у тиждень. Вдома працювати я не можу – потрібно лише в офісі. Мені наголосили, що заблокують мій акаунт, та змусять платити штраф, якщо помітять мене на сайті, коли я не на офісі.

Директор дав можливість ознайомитися із договором. Підписавши цей договір, я не матиму права три роки брати участь у будь-яких «Живих Відеочатах», в іншому ж випадку мене оштрафують на 10 тисяч доларів. За невідпрацьовані години теж будуть штрафувати – 5 доларів за одну заборговану годину. 60% мого заробітку забиратиме собі виконавець, тобто ті, хто надає мені цю роботу.

Пізніше юрист Олександр Бурмагін, до якого ми звернулися за коментарем, так скаже про цей документ: «Договір, м’яко кажучи, дивний. І має всі ознаки нікчемного або удаваного правочину, бо він підписується не для врегулювання реальних правовідносин, а для створення враження діяльності у правовому полі».

Граючи роль «заляканої дівчинки», кажу, що мушу подумати декілька днів, чи погоджуюсь на цю роботу. Мені дали час на роздуми, як я і просила.

Будь розкутою, вчися танцювати стриптиз

Згодом, у визначений день, адміністратор Євген зателефонував мені і я погодилась працювати. Євген попросив мене прийти на офіс із паспортом, щоб підписати договір.

На офісі мені дали знову прочитати договір. Я трішки завагалась, коли Євген попросив мене потримати паспорт, не затуляючи підпис рукою, для того, щоб сфотографувати мене, як це зазвичай роблять у банку при отриманні кредитної картки.

Однак найгірше було попереду, коли він спитав, як я підписана у «Вконтакті», аби взяти звідти моє фото. Я дуже злякалась, адже на моїй сторінці у соціальних мережах зрозуміло, що я журналістка. Однак, все обійшлось, він взяв мою фотографію не роздивляючи сторінку. Сказав, що можу іти додому, а до мене зателефонують.

Через кілька днів іду вперше на роботу.

Мені видають особистий логін та пароль. Євген просить, щоб я почитала інструкцію та залишає мене у моєму «кабінеті» – кімната, облаштована диванчиком, кріслом, столом, комп’ютером та лампами.

Інструкція з порадами, як бути розкутою, як танцювати стриптиз, який одяг для цього краще вибрати. Читаючи це, розумію, що мені таки не здалось, тут роздягаються на камеру.

Євген запевняє, що я не обов’язково повинна виконувати те, що написано в інструкції – я маю вирішувати сама, що мені робити. Чоловік каже, що дівчата часто звичайними розмовами зароблять більше, ніж ті, що танцюють стриптиз. Ну що ж, будемо значить розмовляти, поки розслідуємо, що тут насправді.

Євген нагадує, щоб я нікому не казала, у якій галузі я працюю, просить казати, що робота пов’язана із сферою IT-технологій. Перепитую чому. Він мені пояснює, що в Україні такої посади як веб-модель немає, тому краще не говорити про це.

Поки що нічого такого не роблю, переписуюсь на англійській мові, слухаю музику та усміхаюсь на камеру, бо мене ж фотографує сайт через певний проміжок часу. Ніби роль поки граю непогано, бо мене уже навіть лишають саму у кімнаті.

Роблю скріни із свого профілю на сайті, робочого кабінету на сайті. Із цієї інформації дізнаюсь, що хвилина мого часу у платному чаті коштує 2,99 долара. Звучить привабливо, для тих, хто прийшов сюди працювати та вірить, що не потрібно роздягатися.

Ну от, у приватний чат таки заходять – я заробляю перші долари, поки наївні іноземці очікують, що я роздягнусь. Один із них поляк, як він представився, радить, аби я подивилась, як інші дівчата працюють. Отже, я працюю не так – сиджу тут одягнена і лише мило всім усміхаюсь.

Клієнтів своїх не можу бачити – лише якщо вони увімкнуть веб-камеру. Може, це і на краще, так простіше, коли ти не знаєш, хто тебе бачить.

Повернувшись додому, шукаю інформацію про цю фірму і знаходжу її оголошення на сайті OLX.

Ти певен, що твоя наречена не роздягається перед іноземцями?

Найбільше здивувалася, коли зустріла тут свою знайому.

– Мар’яна? – перелякано перепитує вона. – Ти ж мене знаєш?!

Я від хвилювання лише киваю у відповідь – а що як вона зрозуміє, чого я тут. Та я бачу, обом нам незручно тут зустрітися.

Ввечері роблю спробу у соціальній мережі розговорити її на тему «веб-модельного бізнесу», прикинувшись, що мені потрібна порада, як працювати. Вона неохоче йде на контакт.

Дівчина радить мені вчитись танцювати стриптиз, бути вульгарною, натякає, що звісно тут роздягаються. Прикидаюсь, що мені страшно тут працювати, хоча і не прикидаюсь, бо дійсно страшно. Вона каже, що їй теж, говорить, що цей бізнес «кришує» наша влада. Яка влада і чи відомо їй хто, з’ясувати не вдається. Вона каже, що про таке не можна тут писати і просить видалити переписку.

Наступного дня роблю ще одну спробу порозмовляти з нею – вона лякається і каже, що майбутній чоловік не знає про її роботу, а у неї ж весілля за кілька днів.

Нічна порнуха

Що ж, оскільки одні розмови нічого не дадуть, то потрібно діяти рішуче. Збираюсь іти вперше туди на ніч.

Перед тим дізнаюсь, що Євгена на місці не буде – він працює до 20-21 години.

– До якої години я там повинна бути? – запитую у Євгена.

– До какой ты хочеш.

Кажу, що мені страшно, питаю, чи можна залишитися до ранку.

– Конечно. – чую у відповідь.

Євген дає мені поради, як працювати, щоб дивилась на камеру, усміхалась і головне терпіння. На всяк випадок перепитую, чи мене хтось бачить, коли я за комп’ютером (переживаю ж, аби не «засікли», коли збиратиму докази).

– Только, когда в чаты заходят, в платном чате – тебе вообще никто не видит. – переконує Євген.
Планую зняти хоч якесь відео та поспілкуватися з дівчатами.

Приходжу на офіс, коли вже темно. Після декількох хвилин роботи на офісі до мене в кімнату приходить дівчина – я намагаюсь здружитися із нею. Ідемо попити чаю. У мене в кишені диктофон. Дівчина розговорюється, починає розповідати, що працює уже декілька років.

– Ну перший раз я попробувала в скільки – в 21, а потім ще раз попробувала, – ділиться своїми спогадами веб-модель – білява дівчина на вигляд трішки старша за 20-ть.

– А ти ніде не працюєш? – питаю.

– Ні, я дурна чи шо, щоб працювати.

Дівчина розповідає, що офіс їх раніше був на і на вулиці Ківерцівській, і на Вахтанговій. Дівчат так багато там ходило, що почалися «нехороші чутки». Згодом переїхали сюди. Раніше адміністратором тут був Костя. За словами дівчини, його звільнили. Дівчина переконана, що недаром його звільнили, адже він спився.

Вирішую вивідати секрети «швидкого заробітку» у досвідченої працівниці «веб-модельного» бізнесу:

– Сідаєш і говориш, – каже та. – Якщо вже геть не буде там чатитись, то можеш там щось показувати, але старайся не роздіватися. У мене то ні, я тільки захожу і все go to privat.

Намагаюсь почути із її вуст чи роздягаються тут.

– Як все таки краще роздягатися чи не роздягатися?

– Не роздягатися. – переконана та.

– А більшість як заробляють? – не припиняю я свій «допит».

– Ну більшість роздягається. Але чесно, роздягатися вони не вміють. Ти бачила, які дівчата сидять на сайті?

Вони вже голі сидять.

Дівчина дає мені поради, як працювати – каже розпитуй, чи є в тебе дитина, дружина, звідки ти і таке всяке.

– А проблем із законом не буде? – прикидаюсь, що мені страшно.

– Ну, вони можуть нас подіставати, але нічого не буде, того що вони зареєстровані законно. Єслі до нас прийдуть мєнти, то Денис казав нічого не говорити, – дає мені настанови досвідчена «колега».

– А що казати, як будуть питати, що ти тут взагалі робиш? – вдаю я, що боюсь «мєнтів».

– Кажи, яке ваше діло? Без адвоката нічого говорити не буду, – радить мені білявка. – Нічого не кажи, кажи працюю собі на сайті знакомств. Що тут такого?

Цікавлюсь, чи приходила хоч раз міліція.

– Ні, я скільки тут працюю, ні разу не бачила.

Питаю, які тут заробітки – чи правда така висока оплата.

– Ну, у мене подружка заробляла щось від тисячі в тиждень.

Я просто шокована, коли дівчина уточняє мені, що це в доларах.

– А як?

– Навчишся ще й ти, – переконує та. – Якщо ти будеш закривати більше як тисячу, тобі дадуть свою комнату.

Ти більше тисячі в тиждень закриваєш, вибираєш собі любу комнату, забираєш ключ.

Дівчина каже, що зараз тут таких немає – заробляють по 100, по 200-300 доларів в тиждень – з них ще 60 % компанії, то це вона вважає мало.

Повертаюсь до кімнати. Згодом до мене заходить ще одна дівчина – Люда. Вона вирішує допомогти мені заробити декілька доларів, тому починає розмовляти із моїм клієнтом – голосно сміється, фліртує, просить забрати мене до приватного кабінету, адже я лише починаю працювати.

Клієнт переходить у платний чат і включає веб-камеру. Дівчина не соромиться та далі спілкується із ним. Вона торкається своїх грудей, на його прохання скидає майку – залишається в бюстгальтері. Він хвилин п’ять мастурбує. Просить, аби і я роздягнулась.

Я, звісно, відмовляюсь. Всього майже 14 хвилин і у мене на рахунку з’являється 12,35 долара.

В цей час я роблю фото кімнат, кухні, коридору.

Після тієї ночі, планую більше туди ніколи не йти, однак я не можу залишити все просто так – роблю ще одну спробу. Тим більше, що мені уже телефонує злий Євгеній, який погрожує мене звільнити, якщо я не відпрацюю хоча б з 20 годин за тиждень.

Я знову вирішую іти вночі. Приступаю до роботи. Розумію, що забула вдома пароль від особистого кабінету. Працювати тут аж ніяк не хочеться, тому іду до дівчат із включеною камерою на телефоні, і кажу про забутий пароль. Надіюсь, що все таки про щось проговоряться. І таки справді, Аліна каже подзвони до Жені, він скаже пароль. Каже, що він має 10% заробітку з кожної дівчини.

Чия контора займається продажем інтернет-задоволення

ТОВ «Луцьк-Комунікейшн» зареєстрована за адресою 43006, Волинська обл., місто Луцьк, вулиця Вахтангова, будинок 14 на ім’я Солов’янчик Денис Григорович. Дата реєстрації – 4 лютого 2013 року.

У видах діяльності – надання в оренду офісних машин і устаткування, у тому числі комп`ютери; код квед 62.09 – інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп`ютерних систем; код квед 68.20 – надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний).

Вирішую перевірити, чи є ще щось зареєстровано на Дениса Солов’янчика.

У реєстрі знаходжу Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнайтед-студіо», серед засновників якого є ім’я Солов’янчика. Вид діяльності такий самий, що і у «Луцьк-Комунікейшн». Компанія зареєстрована у Києві.

За витягом з держреєстру, майно, яке розміщене за адресою Промислова, 8, належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Унідор».

Засновником цієї структури виявився колишній начальник Волинського відділення Навчально-наукового інституту заочного навчання Національної академії внутрішніх справ Микола Лисюк.

З 2004 по 2005 рік Лисюк Микола Георгійович обіймав посаду заступника начальника ВДАІ УМВС України у Волинській області. У період 23 квітня 2010-20 вересня 2011 був заступником начальника УМВС України в Волинській області.

А кому ж належить майно, де прописана «Луцьк-Комунікейшн»? У реєстрі зазначено, що майно на тій вулиці належить ТзОВ «Луцьк Логістик», співзасновниками якої є засновники інвестиційної компанії ЗАТ «КУА «Карпати-інвест».

Однак договір дівчата підписують не із «Луцьк-Комунікейшн», а із «Emery productions S.A.», тому шукаю інформацію ще і про цю компанію. В Інтернеті безліч оголошень про набір працівників в «Emery productions S. A.», вказано, що це сфера розваг.

У 2008 році проти «Emery productions S. A.» у Литві був позов до суду. Суть справи – адміністративне правопорушення (із веб-моделями не укладали трудові договори).

Наскільки законна діяльність інтернет-борделю в Україні

Спілкуємося з юристом Олександром Бурмагіним на предмет юридичної відповідальності за таку діяльність.

– Яка відповідальність за таку діяльність організаторів, згідно із законодавством?

– Залежить від «контенту». Якщо буде порнографія – стаття 301 Кримінального кодексу України. По 301-й такі віртуальні притони МВС почало «бомбити» ще з 2006 року. Можливо, і раніше. Вони час від часу з’являються... останній випадок був, про який я чув у Херсоні минулого року.

– Яка відповідальність за таку діяльність дівчат веб-моделей?

– Дівчата, залежно від обставин, в таких кримінальних справах проходять або як свідки, або як обвинувачені. Бо, саме їх діями створюється і поширюється порно-контент.

– Як притягнути до відповідальності організаторів цієї схеми? Які для цього потрібні докази?

– Зазвичай, з того, що прочитав – міліція в таке місце засилає агента, який збирає оперативну інформацію, докази, потім ще працюють експерти з технічних питань. Куди, який сигнал йшов і якого змісту. Бо, якщо там спілкування, без застосування всіх цих секс-іграшок, то складу злочину не буде в принципі. Якщо це повноцінний віртуальний бордель, то організатори точно ходять «під статтею». Дівчата… залежить як піде слідство.

Спілкуємося також анонімно з адвокатом, який має досвід у захисті обвинувачених у торгівлі людьми. Він каже, що дівчатам нічого не буде точно. Організаторам швидше за все теж, залежить від доказів, які зберуть правоохоронці (а не журналісти).

Питаємо також у Волинській міліції чи був виявлений подібний «бізнес». Відповідь на запит – не було.

«У разі, якщо Ви володієте інформацією про випадки функціонування зазначеного вище бізнесу на території обслуговування, просимо повідомляти в адресу сектору боротьби з кіберзлочинністю та відділу боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми УМВС України у Волинській області», – йдеться у відповіді на запит.

Реакція власників приміщення і організаторів інтернет-борделю

Перевіряємо, чи знають власники, про те, чим займаються орендарі у їхньому будинку.

Спілкуємось із директором ТзОВ «Торговий дім Унідор» Віктором Лисюком – братом власника фірми і екс-міліціонера Миколи Лисюка.

Він каже, що здає будинок в оренду і точно не знає, чим вони там займаються. Головне, що не торгують зброєю і наркотиками.

– Якщо ви маєте бажання, то я можу викликати того директора, він в Києві находиться, у нього філії по всій Україні, – каже Віктор Лисюк. – Я знаю про що ви мені говорите. Я тоже йому це казав, я з ним особисто зустрічався. Я кажу, можуть якісь правоохоронні органи прийти, потім будуть вас питати. Він каже хай приходять, хай провіряють, я готов, я до всіх відкритий. І в любу пору ночі чи дня я готов відкрити, показать. Якщо вас так цікавить, ми назначаємо зустріч і він приїде вам покаже, – розповідає чоловік.

Через декілька хвилин лунає дзвінок. Це знову Віктор. Він каже, що із Денисом щось немає зв’язку, але він зі мною обов’язково зв’яжеться. І тут ще одна фраза на підтвердження того, що там явно не все гаразд із тою «ІТ-компанією».

– Мій брат, який працює, вірніше працював колись в міліції, він мені казав, ти-но подивися, чим вони там займаються. Я мав з ним мову. Він мені сказав, я готовий відкрити в любу мінуту двері для СБУ, прокуратури, для кого хочеш, хай приходять дивляться, в мене нема нічого.

Віктор також підтверджує, що його брат, Лисюк Микола Георгійович, власник фірми, працював в УМВС заступником начальника.

Минуло буквально дві хвилини після цієї розмови, і до мене телефонує адміністратор інтернет-борделю Євген.

Я спочатку подумала, він хоче запитати, що я надумала за роботу, тому навіть за звичкою звернулась до нього на «ти». Однак Євген телефонував не стосовно роботи. Він сказав мені, що Дениса зараз немає, а тому мені потрібно почекати до початку жовтня.

Він звертався вже до журналістки, вочевидь на прохання Віктора Лисюка, як представник фірми, не розуміючи, що я та сама Мар’яна, з якою він підписував договір. Коли ж я про це нагадала – він вдав, що не пам’ятає такого.

Зрештою пояснив, що Денис закордоном і тому поспілкуватися не може.

Після того я розмовляю ще із Віктором Лисюком. Прошу показати мені офіс, однак він каже, що сьогодні не можна, а якщо я хочу, то можу йти писати заяву в правоохоронні органи.

– Слухайте мене. Подавайте в суд, зробіть заяву на правоохоронні органи, хай прийде міліція, хай зробить обшук…

Потім знову телефонує адміністратор Євген і намагається залякати тим, що я підписала договір про нерозголошення.

Після цього я ще робила декілька раз спробу взяти офіційний коментар у Дениса, однак Євген сказав, що зі мною не будуть спілкуватися.

Сам екс-міліціонер Микола Лисюк, попри обіцянку його брата, так і не вийшов на зв`язок.

Невдовзі перед публікацією до журналістки звернувся чоловік, який представився юристом ТзОВ «Луцьк-Комунікейшн». Назвав себе Олександром. Запропонував зустрітися і на зустрічі сказав щоб журналістка назвала суму, потрібну для нерозголошення зібраної інформації. Журналістка відмовилася це обговорювати.

Тому не відомо, за скільки ділки готові були купити мовчанку.

Цією публікацією звертаємо увагу правоохоронних органів на діяльність інтернет-борделю в Луцьку. А також опублікуємо реакцію правоохоронців на діяльність такого закладу.

---

Публікація здійснена за підтримки Данської асоціації журналістів-розслідувачів та проекту SCOOP в Україні