Коли секс за наші гроші

Етично чи неетично? Наскільки виправданим була публікація журналістами фото зі смартфону депутатки Олени Криворучкіної з приватною перепискою? Спробуємо знайти аргументи, які би підтвердили/спростували наявність суспільного інтересу до інтимних справ нардепки від «Слуги народу».

Я радий, що у Верховній Раді у нас все більше людей, які мають секс. Це – здорові люди із здоровим інтересом.

Маючи сумний досвід  двадцятирічного професійного спостереження за вітчизняним політикумом, відзначу, що все більше і більше з історичним поступом Української держави у деяких з її парламентарів відчувалися якісь збочення і нездорові інстинкти. Тепер, схоже, – все гаразд.

Що ж, не створивши професійної еліти, український виборець вирішив, що найкращим обранцем стане «проста людина» – чи то весільний фотограф, чи то блогерша, неважливо. Відсутність політичного досвіду виявилося на цих виборах не хибою, а перепусткою під купол Верховної Ради.

Але вже тут, під куполом, на політичних неофітів очікували неприємні сюрпризи – від звичайних  ринкових цін у легендарному депутатському буфеті до настирливих журналістів, що задавали неприємні запитання – про середньомісячний дохід, назви комітетів та законопроектів.

Ні «трускавецький університет», ні будь-який інший інтенсив не зможе дати гарантованих навичок інформаційної безпеки і мистецтва публічного ведення публічної політики. Тому доводиться новобраним депутатам вчитися на власних помилках.

Те, що з прес-балкону навіть не найпотужніший фотоапарат «прострілює» переписку у смартфоні, – відомо давно. І справа навіть не у колишніх скандалах – досить історії минулого тижня із Єлизаветою Богуцькою –  однофракційницею Олени.

Навіть Президент змушений був відреагувати заявою: «Менше есемесок, більше законів». Отже, про доступність для фото знали. Ще й самі обрали такі місця, фракція «Слуги народу» далеко від колон, за якими ховався молодший Добкін.

Тому мали би попередити і навчання провести – не тільки як блокувати підступи до трибуни, але і як ухилятися від зайвої цікавості медіа. Тому висновок перший – самі винні.

Друге. Це специфіка роботи депутата – бути увесь час під прицілом телекамер. Згоден, що неприємно. Згоден, що іноді чухаєшся, витираєш носа, їси, забуваєш пришити ґудзик…

І саме ці незручні моменти, зазвичай, ловить камера.

Формат роботи народного депутата передбачає ще й ненормований графік роботи, за який він/вона отримує заробітну плату та бюджетне утримання.

Це, звісно, не означає, що нардепи не мають права на приватне життя (і що ми можемо залізти серед ночі в депутатське ліжко: «Ми тобі за це гроші платимо!»).

Але це означає майже із стовідстотковою вірогідністю, що коли нардепи не вживатимуть засобів щодо інформаційної безпеки і гігієни, то їх приватне життя опиниться під загрозою викриття.

Хочеш бути публічною людиною – подумай про те, як вберегти від зайвої публічності тих, кого ти любиш.

Третє. Так чи був суспільний інтерес? Що суспільно важливого суспільству в тому, матиме сьогодні депутатка секс чи ні? Якщо, приміром, це не депутатка, яка просуває черговий пуританський закон «про сімейні цінності», то, мабуть, і немає ніякого суспільного інтересу її особисте життя.

Її публічна позиція поки що не розходиться із приватним образом життя Утримуватися від сексу, здається, вона не обіцяла під час своєї передвиборчої кампанії у Кривому Розі. 

Але суспільний інтерес тут не у змісті повідомлення, а в самому факті. В принципі, і обговорення побутових покупок («сіль додому купити?») могло би викликати незадоволення – тож Президент сказав…

Пікантний характер переписки у сотню разів  зробив історію привабливішою для розголосу. Тепер, прикриваючись благородним гнівом на нардепів (що це вони у робочий час приватними справами займаються), добропорядні громадяни можуть смакувати текстову «полуничку».

Якщо суспільному дискурсу вистачить толерантності (хто з нас на роботі не писав приватних повідомлень?), то і наслідків історія не матиме, і суспільного інтересу.

Та я все ж таки наполіг би на важливості факту переписки. Народна депутатка, яка не володіє елементарними прийомами інформаційної безпеки становить загрозу не лише для своїх близьких.

А якщо їй стане відома державна таємниця, конфіденційна інформація? І маємо інформаційну щільність події – щось подібне тільки от-от обсмоктували у медіа.

Суспільний інтерес – це все таки не все. Є ще й принцип невтручання у приватне життя. Отже, четверте, головне – чи було порушено право на приватність?

Для відповіді на складні запитання (які для професіоналів насправді є очевидними), журналістська спільнота створила етичні кодекси.

Ось остання редакція Глобальної хартії етики для журналістів, затверджена цього літа конгресом Міжнародної федерації журналістів. Що там читаємо? Беремо п.4 і розуміємо, що українська журналістика (ну хоча би деякі видання) мала би терміново припинити своє існування, бо :

«Журналіст/журналістка має використовувати лише чесні методи отримання інформації, зображень, документів та даних. Він /вона завжди повідомляє про свій журналістський статус і утримується від використання прихованого обладнання для запису звуку чи зображень, за винятком тих ситуацій, в яких неможливо у інший спосіб отримати інформацію, що має великий суспільний інтерес».

Чи порушено п.4? Формально – ні. Журналістка  потрапила  до  зали Верховної ради офіційно і робила там свою роботу, вона у техпрацівницю не перевдягалася. Метод збирання інформації – з відкритих джерел – відносно чесний.

Чи інформація має великий суспільний інтерес? Не факт. Тобто, те, що депутатка у робочий час займається приватною перепискою, можливо, і становить суспільний інтерес через недавній скандал із пані Богуцькою.

Це як ДТП, у які потрапляли нові поліцейські на автомобілях – пам'ятаєте? Був заданий такий тренд і суспільство вимагало підтвердження своїх здогадок)

Так і зараз. Кампанія про «недосвідченість» нових депутатів вимагає щоденного публіцистичного підтвердження. Але чи сам зміст переписки становить суспільний інтерес? Ось тут я б не давав однозначної ствердної відповіді.

Більше розуміння ситуації нам дає п.8 згаданої Глобальної хартії :

«Журналіст / журналістка поважає приватність. Він /вона поважатиме гідність згаданої / репрезентованої особи та повідомлятиме інтерв’юйованого щодо можливості публікації матеріалу. Журналіст/журналістка мають виявляти особливу турботу щодо недосвідчених та вразливих співрозмовників».

Пряме потрапляння! Етична катастрофа… Аналізована нами публікація не витримує жодного з положень цього пункту. 

Що ж, колись ми будемо говорити, що жили у часи недосвідчених депутатів та неетичних журналістів. Як на мій скромний двадцятирічний досвід «зануреного» спостереження в політиці, така ситуація була завжди.

Брак досвіду із часом компенсується отриманими знаннями і напрацьованими вміннями, а нестачу етики, сподіваюся, журналістам вдасться надолужити редакційними стандартами та професіоналізмом, за цим у сім спостерігатиме вибагливий виборець.

Бо все робиться для нього, для його втіхи. І ще якось подумалося – а, може, це і добре, що у наших обранців/обраниць є думки про секс? Це ж добре, що вони думають про партнерів/партнерок. Бо якось раніше багато хто про народ думав…