«Мажоритарка»: нечесна на вході, неефективна на виході. Яка альтернатива?

15 травня в усіх обласних центрах і 17 травня в Києві відбудеться Всеукраїнська акція за виборчу реформу з вимогою скасувати закон Януковича та запровадити пропорційну систему з відкритими регіональними списками. Чому ця реформа така важлива для України саме зараз?

Вибори – це спосіб напряму впливати на майбутнє в Україні. Громадяни делегують своїх представників до Парламенту, тим самим визначаючи курс розвитку країни на найближчі 5 років.

У 2019 році українці оберуть дев’яту Верховну Раду. Та чи буде вона новою за якістю, якщо ми обиратимемо за старою та корумпованою виборчою системою?  

Зараз в Україні діє змішана виборча система. Половина депутатів обирається на мажоритарних округах, половина – за пропорційною системою з закритими списками.

«Мажоритарка» – це коли ви голосуєте за одного кандидата з тих, хто балотується на вашому окрузі, і перемагає той, хто набрав найбільше голосів.

Пропорційна система з закритими списками – це коли ви голосуєте тільки за партійний список, і до Парламенту потрапляють партії, що набрали понад 5% по країні. Кількість депутатів від кожної партії пропорційна до кількості набраних голосів виборців.

Змішану виборчу систему в Україні запровадили спочатку за часів Кучми, а повернули – за Януковича.

Саме завдяки їй Партії регіонів вдалося зберегти свою більшість у 2012 році, і країна прискореними кроками пішла в бік корупції та авторитаризму.

Особливість змішаної системи в тому, що партія влади, яка втратила довіру виборців, все одно має шанс зібрати нову більшість за рахунок мажоритарників-самовисуванців, яких вона підтримає адмінресурсом.

Кандидати-мажоритарники часто перемагають за допомогою прямого чи непрямого підкупу виборців

Мажоритарна система нормально працює у США та Великобританії, але в українських реаліях більше завдає шкоди, ніж забезпечує безпосередній зв’язок депутатів з виборцями.

Кандидати-мажоритарники часто перемагають за допомогою прямого чи непрямого підкупу виборців: під вибори бабусі отримують пакет гречки, діти – брендовані гральні майданчики, їх батьки – відремонтовані під’їзди чи нові поштові скриньки.

Часто мажоритарники прямо роздають своїм виборцям по 200-1000 гривень за голос. Це дуже дешево, адже, потрапляючи до Верховної Ради, вони отримують доступ до розподілу мільярдів бюджетних коштів і повертають собі все, що витратили під час виборів.

Порівняно зі «списочниками», мажоритарники гірше працюють у Парламенті: у третині випадків не голосують за законопроекти, чверть з них кнопкодавить.

Майже 40% депутатів-мажоритарників є фігурантами журналістських антикорупційних розслідувань, багато володіють великим чи середнім бізнесом, заради лобіювання якого вони і йдуть в політику.

Рівненську область у Верховній Раді представляють 5 депутатів. Громадський рух ЧЕСНО зібрав дані про їхню парламентську роботу, щоб виборці могли зробити поінформовані висновки.

Загалом мажоритарники Рівненщини прогуляли 8,1% голосувань у Верховній Раді. При цьому, не брали участь у 18,8% голосуваннях, будучи присутніми на роботі.

Найбільше з нардепів Рівненської області прогулюють Раду Олег Осуховський (12,6 % пропусків) та Юрій Вознюк (12,1 % прогулів).

Деякі депутати Рівненщини не беруть участь у половині голосувань, хоча на засідання ходять. Найменше голосують Олег Осуховський (взяв участь у 54,38% голосувань) та Василь Яніцький (взяв участь у 68,33% голосувань).

Згідно з даними каталогу фігурантів антикорупційних розслідувань ЗМІ, зібраного Громадським рухом ЧЕСНО, 1 депутат-мажоритарник Рівненської області потрапив у такий матеріал. Зокрема, це Олександр Дехтярчук, який у 2014-му році не задекларував рекламну фірму дружини.

Щоб з’ясувати ставлення депутатів до реформаторських ініціатив, Громадський рух ЧЕСНО обрав 8 законопроектів, щодо яких голосували депутати парламенту 8-го скликання:

• Закон про публічні закупівлі,
• Закон про добровільне об’єднання територіальних громад,
• Закон про національну поліцію,
• Закон стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації,
• Закон про освіту,
• Закон про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів,
• Закон про вибори народних депутатів України
• Виборчий кодекс України.

Таблиця голосувань мажоритарників області наведена нижче.

Як бачимо з таблиці, мажоритарники Рівненщини реформаторські закони загалом підтримали.Найменше за них проголосував Олег Осуховський.

Закриті списки: партійні лідери визначають склад Парламенту

Половина депутатів Парламенту зараз обирається за закритими партійними списками. Списки називаються «закритими» не тому, що ми не знаємо, кого висуває партія, – перелік кандидатів обов’язково публікується, – а тому, що виборці не впливають на те, в якому порядку запропоновані партією кандидати пройдуть у Раду.

В таких умовах партії продають «прохідні» місця у виборчих списках за мільйони доларів, щоб оплатити виборчу кампанію, а кандидати, які ці місця купили, після отримання мандату «відбивають» у Раді витрачене.

Оскільки закриті списки не мають регіональної прив’язки, 80% депутатів-списочників постійно проживають у Києві, тому погано знають проблеми регіонів.

Крім того, система дозволяє партіям не працювати з виборцями напряму, адже для перемоги достатньо купити дорогу телевізійну рекламу – на парламентських виборах-2014 на неї пішло 85% офіційних витрат політичних партій.

Оптимальна альтернатива – відкриті регіональні списки

Уже десять років українські та міжнародні експерти радять нам перейти на європейську виборчу систему – пропорційну з відкритими регіональними списками.

За такої системи кандидатів висувають лише партії, формуючи окремі списки для великих регіональних округів – в умовах України регіональним округом може бути, наприклад, область.

Виборці голосують і за партію, і за конкретного кандидата від неї по своєму регіону, тобто впливають і на те, які саме партії потраплять до Парламенту, і хто саме від цих партій отримає депутатський мандат.

Мета такої системи – запустити конкуренцію всередині партій і спонукати їх ретельніше відбирати кандидатів. Щоб завоювати довіру та голоси виборців, кандидатам доведеться працювати в регіоні й доводити свою спроможність відстоювати інтереси виборців.

Це дозволить свіжим обличчям та ідеям нарешті увійти в політичний процес, забезпечить представництво усіх регіонів у Верховній Раді та більш стабільну та прогнозовану  роботу парламентської коаліції.

Змінити виборчу систему обіцяв Петро Порошенко, коли балотувався на посаду Президента України в 2014 році.

«Я маю абсолютно тверде переконання, який закон є оптимальний – це пропорційна система з відкритими списками», – казав він тоді.

Ухвалити новий виборчий закон з пропорційною системою та відкритими списками зобов’язалися і народні депутати чинного парламенту в Коаліційній угоді. Під цією угодою підписались 302 депутати від 5 фракцій.

Реальний крок до того, щоб провести парламентські вибори-2019 за новою системою, Верховна Рада зробила 7 листопада 2017 року. Тоді був ухвалений у першому читанні Виборчий кодекс (законопроект №3112-1), який передбачає відкриті регіональні списки для парламентських і частини місцевих виборів.

Авторами проекту є депутати Олександр Черненко та Леонід Ємець, а також спікер Андрій Парубій. Проте відтоді кодекс «завис» у Комітеті з питань правової політики і правосуддя, що розглядає правки до законопроекту, яких подали аж 4 300.

Щоб нагадати депутатам про їхні зобов’язання, 15 травня в кожному обласному центрі та 17 травня в Києві під Верховною Радою відбудуться Всеукраїнської акції «Ні!» виборам за законом Януковича» з вимогою невідкладно ухвалити кодекс у другому читанні.

Саме від позиції громадян залежатиме, чи отримає Україна нові правила доступу до політики та шанс на демократичні зміни, чи залишиться в умовах олігархіно-кланового «договорняку», який відновлюватиме себе через закриті списки та мажоритарку ще багато виборчих циклів.