Навіщо плекати пам'ять про вбивства у совєтських тюрмах: про розстріляних НКВД у Дубенській в'язниці

Нещодавно був зі своїм татом, мамою і друзями пластунами на похованні решток політв'язнів, розстріляних НКВД у Дубенській в'язниці у червні 1941 року і знайдених під час будівельних робіт навесні 2019.

Там розстріляли і мого діда Гната Поровчука на псевдо «Грізний», тіло якого рідним вдалося віднайти і поховати у ті трагічні дні.

Подяка всім причетним до ексгумації, захоронення і вшанування пам'яті 29-ти закатованих людей.

Шкода тільки, що подальші пошукові роботи не проводяться, а на території колишньої тюрми, де зараз знаходиться військова частина, не встановлено хреста.

Більшість істориків вважає, що є велика вірогідність наявності братських могил закатованих і таємно похованих жертв політичного терору саме у цьому місці.

Варто у приміщенні, де утримували, катували і вбивали людей, зробити музей подібний до музею на Лонцького у Львові.

На жаль, вже у часи незалежності, протягом всіх цих років ми так і не змогли достойно вшанувати мучеників. А кати так і не були названі, окрім начальника тюрми Якова Давидовича Винокура і його секретарки Хани Беренштейн.

Прикро, що на похованні не було голови Рівненської ОДА та нового керівництва області. Звичайно ж, досвід країн Балтії, Польщі, інших держав, де був комуністичний терор, свідчить, що на таких заходах присутні, зазвичай, перші керівники не регіону, а країни. У нас по іншому.

Коротка пам'ять можновладців, толерування злочинних ідеологій і безкарність злочинців призвели до того, що у 2014-му році на окупованих Ерефією українських землях «на підвалах» катували і катують, вбивали і вбивають нових мучеників згідно «законів» СССР часів війни, запроваджених нащадками совєтських катів, про що вони з гордістю розповідають.

А тепер ще й готуються, напевне, до українських виборів.

Важливо не легковажити цим. Вічна пам'ять загиблим!