Героїзація замість люстрації на Рівненщині: екс-працівники СБУ-КГБ кажуть, що їхні колеги не займалися розстрілами

Пошуки розстріляних родичів-політвязнів у Дубенській вязниці. Червень 1941 року
Джерело
Фото incognita.day.kiev.ua

Початок публікації дивіться тут: Як на Рівненщині пам´ятник чекістам відновили: відео і документи

Дубенчан розстрілювали без вироку і за сміхотворними підозрами

– Є два прізвища – Шинкаркін та Манелюк. Я не можу стверджувати, хто саме з них очолював Дубенську в᾽язницю у червні 1941 року, – продовжує розповідь про події в Дубенській тюрмі та загибель працівників НКВС під Дубном рівненський історик Андрій Жив᾽юк, з яким ЧЕТВЕРТА ВЛАДА спілкувалася щу у 2012 році.

Андрій Жив’юк – співголова обласної редакційної колегії книги «Реабілітовані історією: Рівненська область». Фото Олени Пшеничної, Четверта влада

– Щодо доповідної записки начальника Дубенської в’язниці Філіпову, то в ній сказано, що в другій половині дня 24 червня 1941 року в околицях Дубно з’явилися німецькі танки. І виникла загроза, що німці займуть місто. Начальник тюрми відповідав за в’язнів, які знаходяться у в’язниці. Він подзвонив в обком партії у Рівному.

– Спочатку він дзвонив в управління НКВС Рівного, але не додзвонився. І додзвонившись в Обком, розшукав заступника начальника управління НКВС Клімова. Але річ у тому, що я не знаю про такого начальника. Можливо, начальник Дубенської в’язниці, який писав доповідну записку, переплутав прізвища, або в документі зробили помилку. Був комендант управління НКВД. До речі, комендатура відповідала за розстріли. Був комендант Клим’юк, а не Клімов.

– Можливо, начальник Дубенської в’язниці переплутав прізвища. А можливо, це був той самий комендант, з яким він розмовляв по телефону, і той йому сказав, що якщо не буде можливості розстріляти в’язнів, то всіх тих, хто проходить по контрреволюційними статтями ліквідувати.

– Це були ті кому ще не висунули звинувачення, і ті, хто ще не отримав вирок. Це були в᾽язні, проти яких було розпочате слідство. Можливо серед в’язнів Дубенської в’язниці були ті, хто чекав вироку. Мені не відомо, чи в Дубенській тюрмі були такі в’язні. В Рівному були. Вони були засуджені на початку війни, і чекали вироку. Розстріляли їх 22 червня 1941 року. Зараз мені відомо 33 прізвища цих людей. Є документи, які підтверджують ці розстріли.

– По Дубенській тюрмі, інформації про тих, хто чекав вироку, не має. В основному, це люди, засуджені за підозрою по контрреволюційним злочинам, щодо яких проводилося слідство. Воно завершене не було. Відповідно до того радянського законодавства, яке передбачало велику відповідальність за здійснення контрреволюційних злочинів, їхня вина на той час не була доведена. Звинувачення були різні. Якщо зараз аналізувати ці звинувачення з сучасної точки зору, то вони виглядають сміхотворними.

– Продовження доповідної записки: «Цих людей, як сказав представник НКВД Клімов або Клим’юк начальнику тюрми, потрібно розстріляти, якщо їх не можна евакуювати».

– На станції Дубно в той час стояли ешелони, які подали для евакуації. Начальник тюрми звернувся до керівництва райвідділу НКВС і НКГБ, бо тоді вже було дві структури – народний комісаріат внутрішніх справ і народний комісаріат державної безпеки (ці структури розділили з квітня 1941 року).

– Звернувся до них із проханням допомогти доставити в᾽язнів у безпечне місце. Райвідділ НКГБ очолював Яків Винокур, райвідділ НКВД очолював Черевко. Йому відмовили, і сказали, що це його проблеми. І як він свідчить далі у своїй записці, керівники партійних органів, керівництво НКВД і НКГБ залишили місто. Начальник тюрми розуміє, що якщо він залишить в᾽язнів, і не виконає розпорядження, яке отримав, то його розстріляють.

Як розстрілювали

– О 20 годині тюремна охорона, представників НКВД і НКГБ там не було, почала розстрілювати в᾽язнів. Розстрілювали в камерах, оскільки поспішали, щоб встигнути самим втекти, – продовжує розповідь Андрій Жив᾽юк.

– Були камери, де сиділи хлопці по 10 чоловік, охоронці боялися туди заходити, тому що в’язні могли напасти або забрати зброю. Тому вони відкривали вічка (кормушки) і кидали гранати, або розстрілювали через ці кормушки.

– В камерах з жінками охоронці поводились сміливіше. Є свідчення, що деяких в’язнів розстрілювали під час сну. Все робилося у поспіху, ключі заїдали у камерах, про декого могли забути, ніхто не вів порядку фіксації смертей, це робилося в поспіху, щоб якось виконати наказ і далі самим рятуватися. Розстріли тривали до півночі.

– Скільки було вбито в’язнів, начальник сказати не може. Коли ці розстріли почалися, у в’язниці знаходилося 320 людей. На початок війни їх було більше 500, але частину відпустили. Бо була команда, що тих, хто не проходив по контрреволюційним статтям (зокрема й кримінальників – ред.), звільнити. Неповнолітніх відпустили не всіх. Ті, хто проходив по контрреволюційним статтям, залишили.

– Наприклад, був в 1940 році указ про порушення трудової дисципліни, той, хто був відсутній на робочому місці більше трьох годин, мав нести кримінальну відповідальність. От такі люди там були. Їх звільнили. Частину відправили з охороною до Рівного, 22 червня. А 320 людей ще залишалося – каже начальник тюрми. Скільки з цих людей встигли розстріляти – це питання. За нашими оціночними підрахунками – це 250-260 людей. Точніше сказати дуже важко.

– Частину людей вони не встигли розстріляти. Частина людей вибили двері камер батареями опалення, які були на стінах і тікали. Перелізали високий мур, зв’язували коци (ковдри) і перелізали. Втеча відбувалася, коли охорона залишила тюрму.

– Цей розстріл мав своє продовження. Ситуація на полі бою змінювалася досить швидко. Це був танковий прорив «Дубно-Броди-Луцьк-Рівне». Радянська сторона підтягнула резерви, щоб ліквідувати цей німецький прорив. І наступного дня німців на кілька днів відтіснили від Дубна. Лінія фронту переміщалася.

– Коли начальник тюрми і ще декілька людей прибули у Рівне – їм наказали повертатися, бо він доповів, що не всіх в᾽язнів розстріляли. Це було 25 червня зранку. Начальник тюрми, і ще декілька людей, виїхали у Рівне на чотирьох вантажних машинах, але, у Рівне, до Обкому партії, прибуло дві машини. Дві десь згубилося.

– Коли вони верталися у Дубно, то зустріли районне керівництво НКГБ на чолі з Винокуром. Тобто, враження таке, що вони з Дубно виїхали ввечері, 24 числа, але до Рівного не доїхали. А перебували в околицях Дубно. Чи в Варковичах, чи ще десь. Є ще думка, що був напад на голову сільради у Варковичах. Вони шукали тих, хто це зробив. І вони тоді разом повертаються в Дубно.

– Але німці на той час вже контролювали трасу Дубно-Рівне. Це 25 число. Вони в Дубно повернулися, зрозуміли, що німці контролюють місто, є свідчення в᾽язнів про те,що вони повернулися до в᾽язниці і продовжили розстріли. Чи було це так, сказати мені важко. Те, що якесь продовження розстрілів мало місце – так. Хто здійснював – я не можу говорити точно.

– Вранці десь, чи вдосвіта, 25 червня. Чи брали участь у розстрілах начальник тюрми та Винокур – невідомо. Вони зрозуміли, що над ними висить небезпека, їм треба знову тікати. Але, німецька танкова колонна перерізає їм дорогу. Вони попадають під обстріл, частина з них гине, а частина потрапляє у полон до німців.

– В полон потрапило декілька рядових працівників органів внутрішніх справ, які потім, виходячи з таборів німецьких, але втекли звідти (кінець 1941 на початку 1942 років), потрапили у руки до радянської контрозвідки і є справи слідчі на них, їхні свідчення, допити про те,що відбулося в Дубно. Їх звинуватили у тому, що вони зрадники, здалися німцям.

– Прізвище одного рядового міліціонера – Поляков. Він з Луганщини. А другий – Білоусов. За долю Білоусова не можу нічого сказати. Тому що протоколи його допитів знаходяться у справі Полякова. А справи Білоусова я не бачив. Щодо Полякова, то це було літо 1942 року. Він утримувався в Старобільську (сучасна Луганщина). Ця територія тоді ще контролювалася радянськими силами. Коли почався наступ на Сталінград, то всіх звідти евакуювали.

– Потім гнали колону на Кавказ. Було прийняте рішення радою Північно-Кавказького фронту про те, щоб їх розстріляти. В степу їх там десь розстріляли. Дружина його у 60-ті роки шукала де він подівся, їй дали відповідь, що він помер у в’язниці. На сьогодні сім’я Полякова не знає про його долю.

– На допитах Поляков та Білоусов показали досить таку реальну картину того, що відбувалося в Дубно і яка була їхня роль. Хто загинув, і хто не загинув. І як це все було. Про розстріли в тюрмі вони не говорять. Очевидно, що вони в них участі не брали і нічого не знали. Але про те, як загинув цей актив, і що було далі, то вони досить детально про це розповідають. Винокур – начальник райвідділу НКГБ загинув там на місці.

Літо, спека, тіла окровавлені… Люди, які ходять і шукають своїх родичів

– Винокур загинув 25 червня 1941 біля Панталії, а не 26 червня. Ця дата згадується і на написах пам᾽ятника. Вона не правильна! Це неточність! Тоді загинув Винокур, його заступник Цибань, загинули оперпрацівники відділу НКГБ Денисенко і Родіонов і загинули ряд інших людей. Щодо керівництва райвідділу НКВД – Черевка та Челнокова. Черевко, як свідчать міліціонери, був захоплений німцями.

– Що далі сталося, важко сказати. Щодо Челнокова – заступника Черевка, то його доправили в Дубно, у Дубенський замок. На території Дубенського замку стоворили імпровізований концтабір. Захопили багато червоноармійців біля Дубно, і туди їх зігнали. Потім їх звідти забрали і відправили на Холм (там був великий концтабір).

– Але частину тих, кого місцеві мешканці, які зголосилися допомагати німцям, опізнали як партійних функціонерів або функціонерів органів НКВД, їх не відправили з Дубно, їх звинуватили у розстрілах, які сталися у в’язниці. Ситуація була така: коли німці вступили в Дубно, то у в’язниці залишалися люди. Обстановка була страшна. Літо, спека, тіла окровавлені… Люди, які ходять і шукають своїх родичів.

– Німці вирішили навести порядок, щоб підвищити свій авторитет,і почали шукати винних. Знайти безпосередніх винних було складно. Вони діяли так: цей був функціонером, тоді він винен. Знайшли винних серед партійних функціонерів та функціонерів НКВД та НКГБ: Челноков, Короновський – працівник міліції, міський голова Дубна, депутат Верховної Ради України – Козійчук. Він не був членом Компартії України, а був членом партії КПЗУ (компартія Західної України) – оці люди і інші випадкові люди, на мою думку, були розстріляні німцями на території тюрми. Сім чоловік всього.

– Увійшов на територію Дубно 48-й армійський корпус і польова жандармерія, яка була при цьому корпусі, провела розслідування, є документ, він походить з німецьких архівів, сьогодні вже опублікований, про те, що є доповідь керівника цієї поліції 48 корпусу, про те, яке розслідування він провів.

СКАЧАТИ ПЕРЕКЛАД

«Удалось установить следы изнасилования по меньшей мере у одной заключенной женского пола, которая в числе других девяти женщин была изнасилована, уже будучи расстрелянной»

Ось кілька уривків свідчення керівника німецької поліції:

«Немедленно был установлен контакт с некоторыми немецкоговорящими жителями (с учителем и священником). Было установлено, что по поручению комиссара НКВД Винокура в местной тюрьме было расстреляно большое количество политзаключенных.

Расстрелы производились комендантом тюрьмы, чье имя еще не установлено, при участии секретаря тюремного управления еврейки Бронштейн, а также некоторых тюремных служащих, чьи имена также еще не установлены. По словам жителей, речь идет о примерно 400 политзаключенных».

«Картина, открывшаяся зашедшим в казематы тюрьмы, была ужасной – ее просто невозможно описать словами. Повсюду лежали расстрелянные и изуродованные штыками трупы стариков, мужчин, женщин и девушек примерно шестнадцатилетнего возраста. Всего было насчитано более ста тел. Некоторые женщины при виде того, что случилось с их родственниками, были настолько потрясены, что бились головами о тюремные стены.

Из-за сильной жары в помещениях тюрьмы стоял отвратительный запах. По этой причине я распорядился, чтобы тела убитых были похоронены силами заключенных, а тюремные полы, на которых повсюду была кровь, вымыты».

«Следует особо отметить, что удалось установить следы изнасилования по меньшей мере у одной заключенной женского пола, которая в числе других девяти женщин была изнасилована, уже будучи расстрелянной. Об этом свидетельствует то, что нижняя часть живота у женщины была обнажена, одежда была задрана наверх, ноги раздвинуты под углом, характерным для совершения полового акта, а во влагалище были найдены следы спермы.

О том, что женщину изнасиловали уже после расстрела, свидетельствует положение ног – если бы ее расстреляли после полового акта, то ноги бы приняли совершенно другое положение, характерное для смертельной агонии.

Насколько жестоко пытали, истязали и мучали невинных политзаключенных, говорит находка, сделанная при чистке тюремных камер и вывозе тел заключенных: была найдена полностью содранная кожа человеческой руки, на которой все еще находились ногти пальцев. Помимо этого, была найдена человеческая ступня со все еще висящими на ней лоскутьями кожи. Как и в случае с рукой, кожа была полностью содрана».

«Как было установлено в дальнейшем, аресты политических заключенных производились совершенно бессистемно. Выжившие рассказывали среди прочего о заключенном, арестованном из-за неуплаты налогов; другой узник был помещен в тюрьму только из-за того, что на двадцать минут опоздал на работу. Одна узница была заключена по стражу по причине того, что у нее нашли украинский журнал националистического толка и т.п.

Самым печальным случаем, однако, можно назвать случай с шестнадцатилетним этническим немцем, который принадлежал к скаутской организации, и только из-за этого месяцами содержался в тюрьме, а впоследствии был расстрелян».

Якщо б начальник НКГБ не загинув би – його б покарали свої ж

– Він (керівник німецької поліції – ред.) розповідає, що вони (поліція – ред.) 27 числа опинилися на території Дубно. 27-28-го вони проводили розслідування, наводили порядок на території тюрми, а 30 числа провели захоронення. Спочатку думали використати військовополених, щоб їх звинуватити, але на той час їх вже з Дубенського замку забрали.

Тому вони взяли тих 7 чоловік плюс 40 місцевих євреїв. 7 чоловік (Короновський, Челноков та інші) розстріляли. Їм викопали могилу біля західної стіни тюрми євреї і там їх захоронили. Потім німці відпустили євреїв.

– Коли згадується, що в бою біля Панталії загинув Челноков, Козійчук, Короновський та інші – це не правда. Вони там не загинули, вони були розстріляні 30 червня на території Дубенської тюрми. Німці знайшли крайніх.

– Щодо відповідальності – керівництво НКВД і НКГБ районне не брало участі у розстрілах на території тюрми. Хоча, в’язні, які вціліли, і спогади яких є зафіксовані, дехто опублікував, свідчать про інше.

– Наприклад, Валентина Крещенко, вона потрапила потім у США, і дожила до 90 років. Видала книжку спогадів «Великдень у в’язниці». Вона пережила цей розстріл. Це картина описана особисто з її слів. Це те, що вона знала, та що бачила. Вона каже, що керівник НКГБ Винокур брав участь у розстрілах. Але – це її свідчення. Ми можемо їм довіряти, або ж не довіряти.

– Був Олексій Сицюк, який був націоналістичним діячем ще за часів Польщі, і теж утримувався у Дубенській в’язниці. Він врятувався. Потім під час німецької окупації він був бургомістром Дубна. Написав повість «Смертоносці», будучи в еміграції після війни, де теж розповідає про розстріли і говорить про вину Винокура і його участь.

– Важко судити, чи вони пізніше уявляли, що він брав участь, оскільки саме під його керівництвом проводилися арешти політичних в’язнів. Річ у тому, що вони знали Винокура. Він також проводив слідство. Тому вони добре знали цю людину. Саме тому,  в людей могло скластися уявлення, що у всьому винен Винокур.

Але безпосередньо, участі у розстрілах він не брав. Тоді виникає питання з точки зору радянського законодавства про його відповідальність. Чому? Тому що слідство щодо цих ув’язнених не було завершене. А такий був порядок тоді, що поки слідство не завершене, то ці хто був під слідством, рахувались за НКВД і НКГБ.

– Тобто охоронці тюрми та начальник тюрми їх утримували в тюрмі і забезпечували їх охорону. А зачислені вони були за НКГБ. На анкетах арештантів був напис: «зачислений (на обліку) за Дубенським райвідділом НКГБ». Тобто, Винокур не мав би права залишати Дубно. Не міг евакуюватися сам, не забезпечивши евакуацію або розстріл цих в’язнів, адже він ніс за них відповідальність.

Я думаю, якби Винокур вцілів, і вирвався з Дубенського оточення, то він би ніс за законом військового часу відповідальність за те, що не забезпечив евакуацію в’язнів або розстрілу. Його б чекало дуже суворе покарання. Я думаю, що він би не був героєм у 1941 році. Він би був звинувачений як зрадник, і поніс би суворе покарання.

– Закондавча база і практика тих часів дає підстави так вважати.

– Коли в 50, 60, 80 роках 20 століття вшановували пам’ять загиблих, то на це вже дивилися інакше. Тоді вже не згадували хто і що зробив, а акцентували увагу на тому, що людина загинула у бою з німцями, – продовжує Андрій Жив᾽юк.

– Бій там був дуже короткотривалий, фактично бою не було, там був розстріл цієї невеличкої колони. Було кілька легковиків і дві вантажні машини. Їх розстріляли з кулеметів, автоматичної зброї у притул. Хто вцілів, тих захопили в полон,і на тому все закінчилося.

Меморіальна дошка пам´яті жертв НКГБ на стіні діючої колонії строгого режиму для неповнолітніх у Дубні (колишня Дубенська в’язниця). Фото з poshuk-lviv.org.ua

Про пам’ятники, пам’ять рівненських СБУ-шників та гідність журналістів

Після перепублікації ЧЕТВЕРТОЮ ВЛАДОЮ матеріалу Історичної правди Рівненські СБУшники вшанували працівників НКВД, прес-служба УСБУ в Рівненській області надіслала листа від двох ветеранів.

Лист на чотири сторінки тексту підписали Голова Ради ветеранів УСБУ в Рівненській області Анатолій Патейчук та Перший заступник голови Ради ветеранів УМВС України в Рівненській області  Володимир Попов.

Анатолій Патейчук (справа), Володимир Попов (зліва). Фото з відео телеканалу РТБ

ПОВНІСТЮ ЛИСТ МОЖНА СКАЧАТИ ТУТ

Автори листа звинувачують журналістів і викладають свою версію подій, зокрема посилаючись на окремі документи (кримінальні справи), доступу до яких у звичайних громадян немає. Хоча міжнародні норми передбачають розсекречення документів через 50 років. Україна ігнорує ці норми і досі приховує від своїх громадян правду.

– Є частина матеріалів, які не можна розголошувати, – виправдовує дії СБУ історик Андрій Жив’юк. – Це не проблема працівників, які їх зберігають, це проблема законодавства України. Якщо Верховна Рада прийме закон, який буде визначати рівень відкритості до секретних документів і бази даних, то працівники відкриють доступ. Поки вони не мають такого закону.

Також ветерани посилаються на інформацію з матеріалів додаткової перевірки цієї справи у 1989 році, де свідки стверджують, що працівники НКГБ та НКВС в’язнів не розстрілювали.

Основний лейтмотив листа - журналісти не праві, а керівник НКГБ нікого не розстрілював.

Ось кілька уривків з листа ветеранів СБУ/КГБ/НКГБ та МВС/НКВД журналістам ЧЕТВЕРТОЇ ВЛАДИ:

«Дубенська в´язниця не була у віданні ані районного відділу НКДБ, ані райвідділу міліції (останні навіть не мали права туди заходити), взагалі не входила до структури НКДБ (свідчення пенсіонера М. Нікуліна від 12.09.1989р., арк.164) і підпорядковувалась напряму тюремному управлінню НКВС УРСР, мала власний потужний штат – понад 57 осіб наглядацького та керівного складу, 2 взводи охорони військ НКВС (для порівняння – Дубенський райвідділ НКДБ нараховував 11 осіб, включаючи 2 водіїв, 2 вахтерів, друкарку та прибиральницю)».

«Викликає сумнів й посилання авторів порталу ще на один безіменний документ Таємної військової поліції окупантів щодо слідів звірств у в’язниці (вибачте, не було у німців такого органу, як таємна військова поліція, така була у США, а у німців – таємна польова поліція). Ми готові до зустрічі з авторами у будь-який зручний для них час з метою ознайомлення  із згаданими обома документами, але чи буде їм що пред’являти ?! (вище наведене посилання на цей німецький документ – ред.)».

«Сталіністи звикли казати неправду»

ЧЕТВЕРТА ВЛАДА звернулася за коментарем листа ветеранів СБУ і МВС до історика і священика, ініціатора створення комісії Рівненської облради з вивчення питання заміни тоталітарної символіки на християнську на стелі чекістів і партактиву на Дубенщині Віталія Поровчука.

Голова Благодійної місії «Православне діло» отець Віталій Поровчук

– Насилля, обман, підступ, лицемірство – це ті асоціації, які завжди виникають у людей, коли згадується КГБ СССР (ВЧК, ОГПУ, НКВД, МГБ), – каже отець Віталій. –  У згаданому листі А.Патейчука і В.Попова відчувається методика і почерк радянських чекістів. Важливу і соціально значиму тему, пов’язану з недопущенням героїзації сталінських злочинів, вони намагаються заговорити, аналізуючи другорядні факти, неважливі деталі, підтасовуючи їх і відверто фальсифікуючи.

– Переслідується дві мети. Перша – переконати, що Винокур і дубенські енкаведисти не причетні до розстрілів. Друга – в’язні дубенської в’язниці переважно були евакуйовані. Автори посилаються на засекречені архівні кримінальні справи, які знаходяться в архіві СБУ і які в жодному разі не можна брати до уваги. Чому? Тому, що ці документи не розсекречені, не уведені в науковий обіг, а відтак їх не можуть повністю побачити і опрацювати  науковці, журналісти, громадськість.

– З протоколами допитів, на які посилаються автори, не можуть ознайомитися навіть родичі репресованих. А от Патейчук і Попов можуть. Цікава виходить ситуація. Кагебісти тримають документи за сімома замками і подають їх в своїй інтерпретації. А я, внук розстріляного в дубенській в’язниці та історик, не можу ознайомитися зі справою свого діда, окрім декількох несуттєвих папірців без прізвищ і фактів.

– Може тому, що там зазначені імена працівників райвідділу дубенського НКВД, очолюваного Яковом Винокуром, які ув’язнювали в дубенську тюрму невинних громадян? Які вели слідство і катували в’язнів. Після розстрілів моя бабця Ольга Поровчук бачила в тюрмі понівечені тіла, у яких були перебиті фаланги пальців на руках, вибиті зуби, проколоті генеталії.

– Отже, щоб брати до уваги документи КГБ, треба їх спочатку розсекретити, а не подавати купюрами. Відомо, що сталіністи та їх нащадки завжди приховують злочини, і маніпулюють громадською думкою.

– Звернімо увагу на маніпуляцію з відкритими документами у листі Патейчука і Попова. Маніпуляцію, яку легко довести, порівнявши тексти. Автори, посилаючись на збірку «Реабілітовані історією стверджують: «У доповіді прокурора м. Дубно на сесії Дубенської міськради від 15.11.1989р. за результатами додаткового розслідування по порушеній кримінальній справі щодо розстрілів – та ж сама кількість евакуйованих і звільнених в’язнів; найбільше число розстріляних згідно з висновком додаткового розслідування облпрокуратури – 50, а достовірно встановлених та перепохованих у м. Дубно і району – 8 (див збірку «Реабілітовані історією», том 1, арк.233)»

– Тепер подаю дослівно текст оригіналу, який міститься у згаданому збірнику, щоправда на сторінках 231-232: «По делу установлено и допрошено 68 свидетелей… Из них 6 свиделей Синевич А.С., Дорзд П.С., … которые непосредственно содержались в дубновской тюрме на момент розстрелов…

Согласно их показаний, расстрелы заключенных, в основном политических производились в ночь с 23 на 24 или же с 24 на 25 июня 1941 года перед вступлением немецко-фашистских частей в город Дубно. В матеріалах дела имеются данные, что оставшиеся после побега в камерах заключенные, достреливались в следующую ночь до прихода немецко-фашистских частей в город Дубно.

По показаниям ряда косвенных свидетелей расстрелы производились представителями советской власти, в часности работниками НКВД из охраны тюрьмы либо частью войск НКВД, начальником РО НКВД (НКГБ) Винокуром, а также женщиной – еврейкой по национальности…

Установлены 9 свидетелей …, которые после расстрелов посещали тюрьму, видели в различных камерах трупы заключенных, либо слышали об этом от своих покойных родственников. Называется наибольшее количество расстреляных около 50, в том числе 8-10 женщин. Однако, никто из этих очевидцев, не был во всех камерах и всех этажах тюрьмы, потому установить действительное количество расстреляных не представляеться возможным.

Кроме того, часть ранених и трупов были вывезены родствениками для захоронення вне пределах тюрьмы… По городу Дубно и району установлены 8 заключённых Дубновской тюрмы, которые были расстреляны в этой тюрме в начале войны, а затем родственниками захоронень на кладбищах по месту жительства».

– До 1989 року КГБ стверджувало, що це німці розстрілювали у тюрмах Західної України. Після 1989 року цьому вже  ніхто не вірив. Тому потрібно вигадувати нові версії, применшувати кількість загиблих.

– Українську громадськість не цікавлять деталі бою на Луцькому перехресті. Люди не сприймають вшанування пам’яті тих, хто був причетний до репресій. Всі без винятку в’язні тюрми у Дубні потрапили туди через відомство, яким керував у Дубенському районі Яків Винокур.

– З мертвим не воюють. Яків Винокур з товаришами поховані на військовому цвинтарі в Дубні. Їх могили доглядають. І це правильно. Натомість, пам’ятник на Луцькому перехресті героїзує ідеологію тоталітаризму і зневажає пам’ять закатованих, яким до сих пір не поставлено хреста на братській могилі у в’язниці.

– Закінчу віршем відомого російського письменника і поета, в’язня ГУЛАГу Варлама Шаламова, який описав антилюдську природу більшовизму і його спецслужб, їхню спорідненість з криміналом. За свої «Колимські оповідання», написані після 18-річного ув’язнення, ця людина потрапила у психіатричну лікарню, де у 1982 році померла. У цей час «дослідники» історії Патейчук і Попов, які згадують про честь і доблесть, мабуть, носили кагебістські чи міліцейські погони, – коментує отець Віталій.

Безымянные герои

Поднимаясь поутру

Торопливо землю роют

Застывая на ветру.

А чужая честь и доблесть

В разноречье слов и дел

Оккупировала область

Мемуаров и новелл.

Но новеллам тем не веря,

Их сюжетам и канве,

Бродит честь походкой зверя

По полуночной Москве.

– В СБУ є багато професійних працівників, патріотів, – говорить рівненський історик Андрій Жив’юк. – Я працюю в архівах СБУ. Є люди, як нам допомагають, з розумінням до нас ставляться, сприяють в роботі. Є державна програма «Реабілітовані історією», яка здійснюється відповідно до Постанови ВР України і Кабінету Міністрів.

– Ця програма передбачає увічнення пам’яті тих,хто був незаконно репресований в період тоталітарного режиму. Що означає незаконно, з точки зору сучасного законодавства – це ті, хто в період ще радянський, а потім в період незалежної України був реабілітований в юридичному порядку як незаконно засуджений. З цією базою даних ми працюємо, публікуємо, розголошуємо.

– Ніяких перепон в роботі ми не маємо, – каже Андрій Жив’юк. – Багато матеріалів зберігаються у архівах СБУ. Ми працюємо там вже один рік. Була одна влада, була інша влада. Я особисто, якихось змін не бачу. Ми як працювали, так працюємо. Проблем тут немає. Абсолютне взаєморозуміння. Зі сторони здається, що закрито. Багато звертається також індивідуально дослідників, вони отримують дозвіл. Можуть працювати родичі, про своїх батька та діда, шукати про них інформацію. Нещодавно сидів онук, читав про свого діда, читав, робив виписки з документів. Закритості, про яку часом кажуть, немає.

Натомість отець Віталій Поровчук категорично не погоджується, що не існує перепон у доступі до матеріалів радянських спецслужб. Розповідає, як приклад, про свій особистий досвід:

– Ще за часів Ющенка я зі своїм батьком звернулися до Рівненського обласного управління СБУ з проханням ознайомитися з матеріалами кримінальної справи мого діда Гната Поровчука, розстріляного у дубенській тюрмі в 1941 році. Нам принесли декілька томів, що нараховували сотні сторінок. У кожному томі було закладені для ознайомлення не більше 5-6 аркушів так званої загальної констатуючої частини.

– Найбільш повна інформація, що міститься, наприклад, у протоколах допитів звинувачених і свідків, була закрита. Поруч з нами з обох сторін, не відходячи ні на мить, сиділи дві працівниці СБУ. Вони, розмовляючи з помітним російським акцентом, наголошували на неприпустимості заглядати на інші сторінки.

– Звичайно, найбільше бояться відкривати ті документи, де фігурують імена та прізвища людей, причетних до політичних репресій, а фактично військових злочинів та геноциду, проти українців , православних християн, - стверджує Віталій Поровчук. – Тримають під сімома замками протоколи допитів, списки агентури, оперативні документи комуністичних каральних органів. Всі ті матеріали, які можуть становити звинувачувальну базу комуністичному тоталітаризму і конкретним особам.

За словами священика, у всіх посткомуністичних країнах Центральної Європи такі документи розсекречено. В Україні ні, тому що при владі понад двадцять років перебувають представники комуністичної номенклатури, КГБ та їх агентура з середовища кримінальних злочинців. Їх кревні та ідеологічні нащадки.

– Про те, що з архівами спецслужб у нас далеко не все добре, особливо при Януковичу, свідчить історія з директором музею «Тюрма на Лонцького» Русланом Забілим, – каже отець Віталій Поровчук. – Людину пресує СБУ тільки за намагання увести в науковий обіг розсекречені матеріали КГБ.

А ось Резолюція Європарламенту від 1 грудня 2011 року з цієї проблематики: «Забезпечити, щоб українська влада зробила архіви колишніх комуністичних секретних служб доступними для суспільства, оскільки це є основним для успішного національного примирення, зокрема, з урахуванням жорстокостей, що мали місце у 20 столітті.»

У своїй книзі «Право на правду. Практичний порадник із доступу до архівів» Володимир В’ятрович пише: «І хоча право громадянина на доступ до такої інформації випливає із Конституції України, і з здорового глузду, однак на практиці, на жаль, воно часто залишається нереалізованим, особливо,якщо пошук ведеться серед документів спецслужб СССР».

– Тому історики, громадськість не повинні закривати на це очі і робити вигляд, що все добре, – наголошує священик.

Про памятник чекістам також дискутували 23 січня 2013 року отець Віталій Поровчук, історик Андрій Жив’юк, заступник голови Ради ветеранів УМВС України в Рівненській області  Володимир Попов та голова Дубенської райради Олександр Дехтярчук у програмі «По суті» на РТБ.

Якщо знайшли помилку - виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Прокоментуйте

Profile picture for user golovred

Володимир Торбіч

06 грудня 2019 в 23:18
0
Коментарі

Підпишіться на нашу розсилку

(найважливіші новини двічі на місяць)