Онкобізнес по-рівненськи

В Україні – близько мільйона хворих на рак. Це, як населення майже цілої Рівненської області. Лікування складної недуги потребує величезних коштів і зусиль. Проте, замість належного ставлення та уваги до пацієнтів, у деяких медичних закладах, схоже, вибудували цілу систему вимагання грошей.

Це дає можливість отримувати необліковані мільйони. Мільйони на пухлинах. Бо ж за надію на життя людина здатна віддати останнє.

Розслідування агенції «Четверта влада» дивіться у програмі та мультимедійній публікації.

Новий старий головний лікар

Григорій Максим’як очолює Рівненський онкодиспансер вже 36 років. З його слів, за цей час заклад став зразковим: має потужну технічну базу, а у відділеннях проведені євроремонти.

Про це він неодноразово розповідав на комісіях облради, де депутати визначалися з вибором головного лікаря. Визначалися майже рік, з червня 2017-го до травня 2018-го. І в підсумку таки підтримали 64-річного Григорія Максим’яка.

Виходить, технічної бази і ремонтів достатньо, аби очолити заклад? Бо ж, схоже, у пацієнтів не запитували, як їх тут лікують і в яку суму обходиться перебування в медзакладі.

Якби ж обласних обранців це цікавило, то навряд чи б вони підтримали кандидатуру Григорія Максим’яка ще на 5 років. І малоймовірно, що збільшили б йому зарплатню на 50 відсотків.

Тож ми спробували з'ясувати, що насправді відбувається в стінах цього медзакладу, і які кошти йдуть повз благодійний фонд.

Не маєш грошей – помирай!

40 гривень за пробірку, 1900 – за томографію. І все це – у лікарські шухляди. Такі кошти вимагають працівники Рівненського обласного онкодиспансеру.

– Приходжу з дочкою в той променевий і кажу: «В Києві професор сказав, щоб ви мене долікували: опромінили з додаванням хімії». А медсестра в кабінеті каже: «Платіть 4 тисячі гривень». Де в мене ті гроші після операції?

Так до сьогоднішнього дня я і не лікувалася. Забралася і пішла, – розповіла нам пацієнтка Рівненського онкодиспансеру Півонія Табакар.

З жінкою  ми спілкувалися рік тому. У Рівненському онкодиспансері їй діагностували рак на другій стадії. Оскільки, для лікування в Рівному потрібні були чималі кошти, Півонія попросила направлення в Національний інститут раку, що в столиці.

– В Києві я пройшла всі аналізи і лікарі жодної копійки не просили. Жодної! – переконує жінка.

Півонія розповіла: тоді в столичному Інституті раку вона мала змогу безкоштовно пройти й опромінення на лінійному прискорювачі. Втім через велику чергу тамтешні медики порадили зробити це за місцем проживання, тобто в Рівненському онкологічному диспансері. Тут, каже, одразу попросили заплатити.

– В мене немає таких грошей. Що – за пенсію 1300 гривень я можу заплатити таке? Чому нема пільг пенсіонерам? Чому їх не лікують безкоштовно? Виходить, повинні діти платити? Якщо діти мають змогу. А якщо діти теж не можуть кінці з кінцями звести? То, значить, помирай і все? Не маєш грошей – помирай!

Зібрані нами факти свідчать, що Півонія – далеко не єдина, в кого вимагали гроші, і що здирництво у Рівненському онкологічному диспансері – явище системне.

Ніна Поліщук померла чотири роки тому. Їй було 73. Діагноз – рак грудей. Її син, громадський активіст Петро Поліщук, досі з жахом згадує перебування матері в Рівненському онкодиспансері.

– Якщо не заплатиш, до тебе ніхто навіть не підійде і не зробить перев'язку. Дійсно, туди потрапити дуже страшно. Мені здається, якщо в онкодиспансері лікуєшся і не платиш грошей, то там просто немає що робити.

І це неофіційно. Якби офіційно, я згідний платити, щоб були чеки і так далі, – розповів депутатам на медичній комісії облради Петро Поліщук рік тому. Та, схоже, депутатів такі аргументи не переконали.

А рівнянка Алла Ткаченко бореться з онкологією вже близько десяти років. Каже: принципово не платила за діагностику та лікування в Рівненському онкологічному диспансері. Проте від інших пацієнток цього медзакладу чула про круглі суми.

– Сиджу на обстеженні, чекаю черги. А в черзі жінки розповідають: от одна заплатила 10 тисяч гривень, друга заплатила шість тисяч гривень. Я до них підходжу і кажу: «Дайте чек, квитанцію. У вас є квитанція?» «Ні, немає, я так дала, медсестрі в кишеню».

Я кажу: «Ви 10 тисяч дали медсестрі, і вона вас взяла? Вона не боїться криміналу?» А вона каже: «Ну мені сказали там покласти, я поклала». Я не була. Я не бачила. Я її прошу: давайте напишем заяву, давайте звернемося. А вона: «Я не хочу, я не буду».

Володимир Ілюшик з Волині помер п’ять років тому. У 53. Діагноз – пухлина головного мозку.

Його друг Микола Печенюк каже, що завідуюча відділенням променевої терапії Тетяна Щегловська вимагала у хворого гроші. Не лише на лікування, а й 200 гривень за кожну добу перебування у медзакладі та додаткові 700 гривень на миючі засоби.

Такі розцінки були ще у 2013-му, коли долар коштував 8 гривень.

– Маска –1600, томограф – 450, рідина – 100. Ми приїхали, маску знаємо, що треба брати, томограф, все інше.

Залишилося питання 700-т гривень. Я кажу: «Чому 700? За що?» Вона каже: «На миючі». Кажу: «Чому так дорого?» Каже: «Ви іногородні». Кажу: «Добре. Я вам за палату 200 гривень щодня буду виплачувати, то як ви так?» А вона: «Ви що, приїхали тут мене вчити? Наїжджаєте на мене». І пішло – крики.

Ми хотіли почути коментар самої Тетяни Щегловської. Та вона не відповідала на телефонні дзвінки та уникала зустрічі з нами. Тоді ми запитали про розцінки, озвучені Миколою Печенюком, у керівника закладу. І ось що він нам відповів:

– Навіть не хочу коментувати.

– Чому? – журналістка

– Тому що ви говорите дурню. Я не знаю. По-перше, я не бачив цього. По-друге, маска зараз коштує приблизно 5 тисяч гривень. Я не можу вам згадати, що було в 2013 році. Я звідки знаю? Стосовно цього, це поки що так – на рівні балачок.

Близько 13-ти мільйонів повз фонд

Головний лікар Рівненського онкодиспансеру Григорій Максим’як запевняє: всі залучені гроші ідуть у благодійний фонд «Рак – не вирок».

– Якщо ви заходили в диспансер, то бачили – внизу стоїть термінал. Всі платежі в благодійний фонд ідуть виключно через термінал.

Крім того, встановлені відеокамери і лікарі приймають пацієнтів не в кабінетах, а на посту. В присутності всіх. І в лікарів, ви можете подивитися, зашиті кишені. Незручно, соромно, бо немає куди покласти телефон, але дякуючи… ми переходимо на такий рівень життя, – каже головлікар.

В той же час Григорій Максим’як торік в телефонній розмові не заперечував, що в його медичному закладі є платні послуги.

– В мене є інформація, що опромінення на лінійному прискорювачі коштує до 9-ти тисяч гривень. – журналістка

– Ну я вам для прикладу розкажу. Аналогічний курс, скажімо, в Лісоді коштує 100-115 тисяч.

– Тож у вас це коштує не більше 9-ти тисяч, правильно?

– Ні. Значно менше.

– Скільки?

– Ну 7. Отак десь. 5-7, не більше.

Аби уявити собі обсяг добровільних внесків, аналізуємо звітність фонду.

За інформацією, наданою фондом, у період з лютого 2016 року до травня 2017 року, тобто за рік і три місяці, тут накопичили один мільйон 400 тисяч гривень.

Головний лікар онкодиспансеру Григорій Максим’як казав, що за опромінення на лінійнику просять у пацієнта від 5 до 7 тисяч гривень за курс. Хоча, за словами пацієнтів, це близько 9-ти тисяч гривень. Рахуємо надходження, беручи за основу мінімальну суму – 5 тисяч гривень.

В інформаційній довідці закладу пише, що у 2016-му тут опромінили 530 пацієнтів. Помноживши, отримуємо 2 мільйони 650 тисяч гривень. За рік, а не за 15 місяців, про які прозвітував фонд.

Окрім того, за інформацією, яку оприлюднили в диспансері, за рік тут роблять близько 100 тисяч УЗД-обстежень та майже 18 тисяч рентгенів.

В середньому одна така послуга обійдеться пацієнту в 100 гривень. Це ще майже 12 мільйонів гривень.

Разом отримуємо близько 13 мільйонів не облікованих у фонді.

Ми попросили Григорія Максим’яка пояснити таку велику різницю.

 – Я вам скажу так. Щоб освоїти медицину я йшов до того 50 років. Аби освоїти, що таке онкологія, я йшов як мінімум 40 років. Аби освоїти, що таке променева терапія, я йшов 15 років. А ви хочете, щоб за одну хвилину я вам пояснив? Людині, яка взагалі нічого того не розуміє.

Та все ж головний лікар таки звернувся по допомогу до представника фонду Ігоря Столярчука:

– А хто вам сказав, що 100 відсотків платять, – запитав у нас Ігор Столярчук.

– А скільки відсотків платять? – журналістка.

– Діти взагалі не платять. Учасники бойових дій взагалі не платять. З кожних десяти, якщо 2-3 платить – це дуже добре.

Двоє з десяти – кажуть в онкодиспансері. Ми поспілкувалися з двома десятками пацієнтів закладу та їхніми родичами. Майже всі вони стверджують, що лікарі Рівненського онкодиспансеру змушували їх платити «благодійні» внески за діагностику та лікування.

Деякі з них дійсно сплачують благодійні внески через термінал. Втім, як ми з'ясували, поспілкувавшись з пацієнтами, зазвичай це невеликі суми.

– Це ви благодійні внески платите?

– Так.

– І що – багато платити?

– 300 гривень.

– А щоб лікуватися тут багато грошей потрібно?

– Ми щойно почали. Поки що ходимо по муках. Кінця-краю нема.

Та, судячи зі слів головного лікаря онкодиспансеру Григорія Максим’яка, безгрошів'я пацієнтів його не надто обходить. Він вважає, що вони спроможні платити за лікування:

– Людина з задоволенням тратить гроші на алкоголь, нікотин, наркотики, дорогі автомобілі, але хоче лікування отримати безкоштовно, – нарікає у інтерв'ю керівник онкодиспансеру.

Гроші – в шухляду!

Торік онкохвора Півонія Табакар погодилася взяти участь у журналістському експерименті.

Жінка спробувала безкоштовно пройти томографію в Рівненському онкодиспансері і зафіксувати  все на приховану камеру.

Та у безоплатному обстеженні їй відмовили. На прихованій зйомці ми маємо змогу побачити, що насправді відбувається в онкодиспансері і про що ніколи не розповість очільник медустанови Григорій Максим’як:

– Лікар сказав, що безплатно у нього не буде. Бо це треба внутривенно, це треба гроші, це треба багато, – каже Півонії медпрацівниця відділення променевої діагностики.

Спочатку у жінки просили 1300 гривень. Проте, коли вона наступного дня прийшла з цією сумою, коштів виявилося замало. У неї вимагали вже 1900 гривень. Жодні аргументи, що вона мати-героїня, а її син в АТО, на медперсонал не вплинули. 

Медпрацівниця телефонує до керівництва, аби домовитися про безкоштовне проходження томографа.

– Якове Миколайовичу (таке ж ім’я у завідуючого відділенням променевої діагностики Якова Пархоменка), тут жіночка прийшла стосовно безкоштовного обстеження, бо в неї син в АТО.

– Син подзвонив, що довідку дасть, що він в АТО, – Півонія Табакар.

– Угу. Добре. Вона була на другому поверсі, чекала Щегловську, щоб безплатно пройти. Ну вона не знала, вона думала, що то завідуюча.

Поклала слухавку.

– Бачите, лікар закуповує всі препарати. Безкоштовного в нас нічого немає. Ми можемо вам той список написати, але ви його ніде не купите. Для того ми й берем гроші. Лікар закуповує все сам. Так що безплатно аж точно не буде.

Наступного разу лікар, який на відеозйомці схожий на завідуючого відділенням променевої діагностики Рівненського онкодиспансеру Якова Пархоменка, знову ж таки наполіг на сумі 1900 гривень.

– В мене тут всіх грошей немає. Я не назбирала стільки, як ви сказали – 1900 гривнів, – Півонія Табакар.

– А скільки вам ще треба назбирати? – лікар.

Інша працівниця рахує гроші:

– 700, 800, 1100,1140.

– То що робитимемо? – медпрацівниця.

– Запитайте, коли вона принесе? – лікар.

– Коли ви принесете? Бо результатів вам не дадуть? – шантажує медпрацівниця.

Тож, виходить, матерям учасників антитерористичної операції тут відмовляють. І це при тому, що головний лікар онкодиспансеру Григорій Максим’як переконує: учасники АТО та їх сім’ї, в тому числі й матері,  благодійних внесків не сплачують.

Втім навіть за пробірку для забору крові в Рівненському онкодиспансері Півонія Табакар заплатила 40 гривень. При цьому, жодних пропозицій від медперсоналу заплатити через термінал не було. Гроші просто клали в лікарську шухляду.

Ілюзія благодійності

Подібна ситуація існує й в інших онкологічних диспансерах країни, – каже голова Благодійного фонду «Рожева стрічка» Ольга Фещенко.

Про проблеми онкохворих жінка знає не з чуток, бо ж сама хворіє на цю недугу. Крім того, від раку померли її батьки та брат.

Саме тому вона вирішила створити організацію, яка б надавала хворим не лише фінансову, а й психологічну та юридичну підтримку. Бо ж люди з діагнозом «рак» іноді заради примарної надії на порятунок ладні віддати останнє.

– Мені це принизливо. Ви розумієте, я хочу віддячити людині, але я не хочу, щоб мені дивилися в кишеню, чи можу я це зробити.

Ще в 2000-му році наша держава підписала Паризьку хартію правил, як мають діяти і ставитися до людей з онкологією. Я сказала собі: «Ну невже це ніхто не читав? Невже ніхто цього не знає?» І це не залежить від фінансування. Це зовсім не залежить від грошей! – каже Ольга Фещенко.

Водночас скаржитись на грошові побори онкохворі не поспішають, бо, на думку голови фонду їм більше немає де лікуватися.

– Якщо хвора поскаржиться, то вона не отримає ці ліки і буде змушена просто померти без нічого.

В той же час у Міністерстві охорони здоров’я радять пацієнтам відмовлятися від примусових благодійних внесків.

Якщо ж медики непохитні, можна звертатися зі скаргами в місцеві управління охорони здоров’я, міністерство або в правоохоронні органи, – наголошує виконуюча обов’язки Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун в ефірі телеканалу «1+1»:

– Благодійні внески – це добровільні внески. Це не можна примусово вимагати від людей. Благодійність – це від серця.

Якщо вас без благодійного внеску відмовляються обслуговувати, треба йти до головного лікаря та пояснювати, що благодійний внесок має бути добровільним. Якщо він не погоджується, то можна йти вище – в Департамент охорони здоров'я.

Якщо і там ігнорують, йдіть на прийом в МОЗ та пишіть скаргу в поліцію. Вимагати благодійний внесок незаконно, – каже Уляна Супрун.

Як підтверджує голова благодійного фонду «Рожева стрічка» Ольга Фещенко, іноді наполегливість пацієнтів змушує медиків лікувати безкоштовно. Вона рекомендує пацієнтам, як убезпечитися від нахабного лікаря, що вимагає благодійні внески:

– Я рекомендую, в кого є сучасні телефони, записувати кожну бесіду. Заходиш в кабінет та й записуєш бесіду з лікарем. Повністю.

В той же час речник Міністерства охорони здоров’я Олександр Ябчанка в телефонній розмові з «Четвертою владою» розповів, яким чином і коли медична реформа врегулює питання, так званої «благодійності» в онкологічних медзакладах країни.

– Ми плануємо впровадити оплату за надання конкретних медичних послуг. В тому числі й послуг з лікування онкологічних захворювань на рівні госпітальної медичної допомоги.

Це відбудеться  у 2020 році, коли почне діяти програма медичних гарантій. Таким чином, можна буде направити необхідну кількість коштів на лікування онкохворих в конкретні заклади. Окрім того, у 2019 році МОЗ планує збільшити покриття програми доступних ліків для лікування дорослої онкології.

В Міністерстві охорони здоров’я кажуть, що працюють над розширенням доступу до безплатного лікування хворих на рак.

В той же час, як повідомили нам в поліції Рівненщини, протягом останніх півтора року люди не скаржилися на вимагання благодійних внесків в Рівненському онкодиспансері. Хоча нарікань від пацієнтів та їх родичів є чимало. Вони розповідають про ці факти на форумах та у соціальних мережах.

Втім, доки хворі не почнуть скаржитися у відповідні органи на тих, хто вимагає у них гроші, онкобізнес, схоже, не зупинити.

---

Програму і публікацію підготувала Агенція журналістських розслідувань «Четверта влада» у рамках проекту «Сприяння локальним центрам журналістських розслідувань» за підтримки «Інтерньюз-Нетворк».