«Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за публікації блогерів»
Profile picture for user Max
журналістка

Я закінчуюсь на «- ка»

Для початку, я не експертка у тематиці ґендеру. Але вже близько п’яти років слідкую за усіма рухами, що стосуються тематики ґендерної рівності.

У своєму маленькому світі сім’ї, друзів та подруг пропагую рівність та толерантність у ставленні ЛГБТІ-спільнот, а особливо чутлива до несправедливості щодо жінок, їх професій, а зараз ще й того як жінок у цих професіях називають (фемінітивів). Ну, це не дивно, мабуть :)

Я не радикальна феміністка! Не принижую чоловіків! Для мене нормально, що вони плачуть, сидять в декретах і готують їсти. Тобто, я за рівність, а не за приниження інших, через прагнення досягти її.

І тому, я не можу мовчати, коли розмова стосується ґендерної рівності. Бо реально болить аж.

І зараз, коли фемінітиви стали трендом, мене аж розпирає від радості, що НИМИ говорять. Для мене це визнання  жінок у професіях на рівні із чоловіками. Словесне визнання ґендерної рівності у економіці. А ситуації, які зі мною періодично трапляються вводять мене в «пічяль».

Всьому виною Фейсбук. Через часті дискусії із френдами у соцмережі намагаюсь донести, чому фемінітиви важливі. І, звідти дізналась, що люди, а особливо жінки, не хочуть визнавати, що жіночі назви професій потрібні і це НОРМАЛЬНО.

Нещодавно сталась зі мною одна розмова зі знайомими. Ну, як розмова, коментарі у Фейсбуці. Вони обидві навчались журналістиці. І чогось здавалось, що такі, як ми більше слідкуємо за розвитком, прогресом. Мови, зокрема.

Суть у чому. Одна з дівчат викладає фото  і підписує:

«Той момент, коли прем‘єр-міністр дізнався, що в Оржів приїхала журналіст сайту...».

ЖУРНАЛІСТ! ПРИЇХАЛА! ПИШЕ! ДІВЧИНА!

Я звичайно ж не можу залишитись осторонь таких кричущих порушень.

Ставлю їй запитання: «Журналіст чи журналістка?».

Вона нічого не відповідає мені. Відповідає інша коментаторка.

«Якщо вона не є прихильницею фемінітивів, то журналіст».

В моїй голові трапляється вибух типу: «ЩО????? НЕ. Є. ПРИХИЛЬНИЦЕЮ». (Прихильниця теж ніби фемінітив, нє?)

Потім ми ще трошки поговорили із цією коментаркою. Основне, що я стараюсь донести їй: фемінітиви – це мовна рівність чоловіків і жінок. Це нормально.

Вона мені: що деякі з них звучать дивно. Непокоїли її «членкиня», «філологиня» і таке інше. Так, кажу, є і трохи кострубаті слова, але ж вони несуть в собі МІСІЮ, яка важливіша від того, як вони звучать.

У Франції кілька днів тому запроваджують жіночі назви професій офіційно. І їхня академія визнає, що це «природна еволюція» мови. А тут що? А тут дівчата називають себе журналістами в чоловічому роді і кажуть, що інші фемінітиви звучать кострубато.

Це просто непозбувна бентега, якщо чесно.

Люди, змінюйтесь! Ну, чесно. Дівчата, чому ви хочете, щоб вас називали «чоловічими» словами?

Так, «членкиня» не дуже звучить, погоджусь. Але таке як «журналістка» нормально ж. Чомусь «вчителька» прижилось. А прижилось чому? Бо почали так говорити. Бо є чоловіки – вчителі і жінки – вчительки.

До речі, зі школи почався цей нелегкий путь фемінітивів. То вже може закінчуйте школу і переходьте до дорослого життя?

Так, не виключено, що мають пройти роки, поки фемінітиви стануть офіційними. Але, щоб вони такими стали, то треба почати хоча б намагатись ними говорити.

Може, це збіг, що до 8-го березня такі думки прийшли, а може і ні. Ми ж не визнаємо радянських звичаїв вважати цей день святом краси і жіноцтва, а вважаємо його Днем боротьби жінок за свої права. Правда ж? (Благаю, скажіть, що так. Бо якщо ні, то треба мені у Францію. Терміново.)

То боріться! Чому, ви не хочете бути тими, ким є?

Я Алла. Я журналістка. Моя професія закінчується на «-ка».

Якщо знайшли помилку - виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Прокоментуйте