Як у Рівному НЕ створили мурал на честь загиблого Тараса Давидюка та до чого тут ексголова судової адміністрації

Мурал на честь загиблого військового, пластуна, журналіста та громадського активіста Тараса Давидюка після довгих суперечок та мораторію міської ради так і не з’явився. Проєкт реалізували в Києві. А стіна на будинку у центрі Рівного, де мав бути портрет воїна, досі порожня.

«Четверта влада» вирішила повернутися до цієї історії, бо вона важлива: вона про вшанування пам’яті, про повагу до загиблих захисників та їхніх рідних. А заодно – про містечковий цинізм. Бо за суперечками, що має бути на стіні будинку на Соборній, загубилася ще одна історія – як мурал намагалися використати для легалізації кіосків колишнього голови судової адміністрації Рівненщини Віктора Вдовиченка.

Ми не хочемо поєднувати в одному тексті історії про вшанування Тараса Давидюка, який усе своє життя віддав Україні, та про бізнес Вдовиченка. Тож ці історії, які різні і водночас поєднані, подаємо двома частинами. В цьому матеріалі – перша.

«На прикладах таких активних людей має виховуватися нове покоління»

– Хотіла робити мурал за власні гроші, – говорить мама Тараса – Людмила Давидюк. Але Тетяна Воронцова (керівниця ГО «Рівне-Такмед». – Авт.) сказала, що напише заявку на грант від Українського культурного фонду.

Цей грант Тетяна Воронцова виграла. УКФ виділив 450 тисяч гривень – за умови співфінансування від ГО «Рівне-Такмед». Внесок ГО – 200 тисяч. За словами керівниці ГО Тетяни Воронцової, ці 200 тисяч вони мали виділити за рахунок своїх зарплат.

Тетяна розповіла, що проєкт не повинен був обмежуватись муралом на стіні будинку на Соборній, 15. Планували зняти про Тараса короткий фільм і провести низку заходів у школах. Додає: Тарас винятковий не через те, що загинув за Україну.

– Просто на прикладах таких активних людей, – вважає Воронцова, – має виховуватися нове покоління.

Як відомо, Тарас був активістом, пластовим виховником і головним редактором інтернет-видання «Горинь.Інфо». Служив у розвідці ще за часів АТО, потім пішов на повномасштабну війну, де й загинув у 2023 році.

У перспективі Тетяна хоче увічнити пам’ять усіх загиблих рівнян – створивши про кожного з них віртуальну історію.

Суперечки про етику та естетику

29 вересня з будинку на Соборній зняли панно художника Бобришева й перевезли його на зберігання до тресту зеленого господарства. Затим почали утеплювати стіну.

«Чи вистачить нам вулиць та фасадів?» 

Демонтаж панно викликав бурхливу реакцію містян у соцмережах. Почалися суперечки щодо доречності створення муралу – місцями доволі жорсткі. Однією з найактивніших противниць муралу стала письменниця й культурна менеджерка Олександра Комісарова.

Вона зробила звернення до Українського культурного фонду з критикою демонтажу панно. Також Олександра виступила проти «вивищення одного воїна». На моє прохання про коментар активістка дала посилання на деякі свої дописи.

В одному з них вона, зокрема, пише:

«Ми болісно сприймаємо нищення монументального мистецтва. Памʼять – це не про самоствердження коштом полеглих. Це втрата та біль, які назавжди залишаються флешбеком.

Черговий мурал не посилить патріотичного виховання молоді, не зробить її кращою. Молодь обговорює цінність стели, безбарʼєрний простір, позбавлений реклами, в якій тоне місто. Про закриття зборів, відкриття допоміжних банок, про вступ до війська».

«Чи вистачить нам вулиць та фасадів для фізичного увічнення? Чи вистачить зрештою нас?» – питає Олександра в іншому дописі.

«Важливою є не лише служба і загибель» 

Також я попросив коментар у відомої журналістки, шеф-редакторки редакції розслідувань «Суспільного» Інни Білецької. Позиція Інни, по суті, протилежна:

«Я не готова оцінювати, хто із загиблих більше заслуговує на публічне вшанування.

Проте я переконана, що важливою є не лише служба і загибель, але і життєвий шлях людини. Тарас і справді був прикладом служіння, особистістю з чистою репутацією, носієм найважливіших для виживання нас як нації цінностей.Тому питання про його особливе вшанування для мене не стоїть.

Коли ми говоримо про естетику, ми повинні, в першу чергу, дбати про етичність наших зауважень. Якщо мені не подобається і я знаю, як зробити краще, я звертаюсь до авторів із пропозиціями або публічно пропоную кращий варіант. Я особисто не маю вмінь і навичок, щоб запропонувати щось краще».

Інна додає:

«Як вшанування такої людини як Тарас може знецінити внесок інших, мені зовсім не зрозуміло. Чи принижуємо ми життєвий шлях і боротьбу Олени Теліги, якщо ставимо на Майдані памʼятник Шевченку?» 

«Для мене це кітч»

Мистецтвознавець Микола Бендюк сказав мені, що однозначно виступає за мурал, але за інше його естетичне вираження:

– Для мене це кітч, великий банер, а має бути мистецький твір. І він не повинен розташовуватись над шаурмою. В ідеалі – на вулиці, де жив Тарас.

«Мораторій не був реакцією на окремі події або позицію окремих громадян»

13 жовтня – після суперечок містян – виконком Рівненської міської ради прийняв мораторій на розміщення муралів та інших монументальних об’єктів.

Я запитав у заступника міського голови Євгенія Іванішина, хто ініціював рішення про мораторій та хто саме його ухвалював.

Євгеній Іванішин через пресслужбу Рівненської міської ради відповів, що мораторій не був реакцією на «окремі події або позицію окремих громадян»:

«Його ухвалення зумовлене необхідністю встановлення зрозумілих та прозорих правил, що унеможливлюють хаотичне або неузгоджене втручання в архітектурно-естетичний простір громади».

Додав, що «будь-які рішення в межах дії мораторію ухвалювалися колегіально, без особистого чи суб’єктивного впливу».

Також підкреслив, що порядок розміщення монументальних об’єктів та мораторій пропонували запровадити кілька профільних комісій.

Мета мораторію, каже Євгеній, – «забезпечити системний, професійний та відповідальний підхід до формування міського середовища, а не обмежити творчі ініціативи чи громадську активність».

«Обмеження слід розглядати не як заборонний захід, а як необхідний регуляторний механізм, що дає змогу уникнути можливих маніпуляцій у процесі ініціювання нових проєктів, запобігти хаотичному їх розміщенню та забезпечити розробку чітких, прозорих і єдиних правил для всіх зацікавлених сторін».

А втім, одна з посадових осіб, із якою ми говорили не під запис, стверджує, що суспільний резонанс таки вплинув на запровадження мораторію.

Що далі?

Отож, утілити проєкт, фінансований УКФ, не вдалося. 30 жовтня минули терміни його реалізації. Проте Людмила Давидюк таки зробила мурал – за власні гроші – на одній із набережних Києва.

Тим часом, в.о. міського голови Віктор Шакирзян провів опитування у фейсбуці, щоб містяни могли проголосувати, що далі робити зі стіною.

За мурал Тарасові проголосувало 440 людей – лише 5%. Більшість – 4 тисячі 977 людей, або 62% вважають, що на стіні має з’явитися «спільний» мурал на честь загиблих захисників і захисниць України.

Наразі стіна утеплена й готова до нанесення малюнка. За словами мами Тараса, утеплення робили за рахунок її власних коштів та коштів «Рівне-Такмед».

У наступному матеріалі я розповідаю, чому в історії з муралом Тарасові Давидюку з’явилося прізвище Вдовиченка та як кіоски біля ЦУМу стали нерухомістю.

Дивіться продовження: Як зробити кіоски нерухомістю й узаконити захоплення землі: «майстер-клас» від ексголови судової адміністрації Рівненщини

«Четверта влада» та БФ «Скарбниця Надії» збирають гроші на FPV-дрони для бійців 71 окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ, які збиратиме ініціатива «Рівненський дрон».

Якщо вам сподобався матеріал, перерахуйте, будь ласка, 50 гривень на волонтерську монобанку чи на картку благодійного фонду, прив'язану до рахунку в «Приватбанку»: 5169 3305 3931 4184

Рахунок: КБ «Приватбанк»
IBAN UA663052990000026006000707203
БФ «Скарбниця Надії»
ЄДРПОУ 37685693

Якщо підтримали Сили оборони і хочете, щоб онлайн-медіа «Четверта влада» продовжувало працювати на Рівненщині – ставайте щомісячними підписниками хоча б на 20 гривень.

А також підписуйтесь на канали «Четвертої влади» у телеграмі, ютубі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці, твітері, тіктоці. Вдячні за ваші коментарі в соцмережах та поширення матеріалів.