Євангеліст та частівки: про зрепресованця з Рівненщини

Трохи неграмотно написаний текст містила агентурна замітка за підписом співробітника НКВД. Однак більшу увагу привертала не ця неграмотність, а те, про що йшлося у документі.

А йшлося про те, що мешканець колонії Амелін Тучинського району Рівненської області Гордійчук Тихон Сергійович систематично співає серед люду антирадянські колгоспні пісні. Мовляв, усіх він цими піснями агітує, що в колгоспі жити можна, лише рахуючи трудодні.

Містила агентурна замітка й уривки співаних пісень, а точніше, частівок:

Ходить баба по стерні

І рахує трудодні,

Ні корови, ні свині,

Лише Сталін на стіні.

У колгоспі добре жить,

Десять робить, сто лежить.

А як сонце припече,

То й цих десять утече.

Проте ця агентурна замітка була запізнілою, адже, податовано її 09.04.1940, а затримали Гордійчука ще у березні. Отож, на час її написання чоловік уже перебував під слідством.

– Мешканець … Гордійчук систематично агітує серед люду супроти радянської влади… – розповів про односельця Іван Крук, коли його 19.03.1940 допитав начальник Тучинського районного відділу НКВД молодший лейтенант держбезпеки Дядін.

А ще Крук додав, що одного разу антирадянську пісню в його присутності Гордійчук заспівав з «іронічним плачем»! Наостанок допиту зазначив, що контрреволюційну агітацію Гордійчук «завжди, всюди і систематично поширює серед люду».

24.03.1940 арештанта допитав оперуповноважений Тучинського НКВД Слєпєц.

– Скажіть, яку Ви контрреволюційну агітацію поширювали? – зокрема, запитав розслідувач.

– Я перебував у євангелістах 4 роки, були у мене молитви, які я читав, – відповів Гордійчук.

І схоже, відповів невлад, оскільки таким чином прирівняв молитви до контрреволюційної агітації. Зважаючи на те, що політика радянської влади була протирелігійна, то, вочевидь, така відповідь задовольнила енкаведиста.

Надалі діяльність чоловіка у громаді євангелістів також стане об’єктом уваги розслідувачів.

До слова сказати, обшукуючи оселю Гордійчука, у нього вилучили дві релігійні оповістки, паспорт та військовий квиток.

Під час розслідування Гордійчук розповів свою біографію.

Народився 1889 року у селі Блудів Межиріцької волості Рівненського повіту Волинської губернії.

Українець.

Здобув фах кравця.

Служив у царському війську та брав участь у Першій світовій війні на австрійському фронті.

Згодом замешкав у селі Новоставці Бугринської волості Острозького повіту Волинської губернії.

Після більшовицького перевороту, що його радянська влада назвала Великою Жовтневою соціалістичною революцією, 1919 року Гордійчука призвали до лав Червоної армії як кравця, але небавом відпустили і він повернувся додому у с. Новоставці.

Після встановлення польської влади у Західній Україні, 1928-го року купив земельну ділянку в колонії Амелін, що біля містечка Тучин Волинського воєводства, і перебрався туди жити. Мешкаючи там, долучилися з дружиною до громади євангелістів і стали відвідувати молитовний дім у селі Річиця.

1939-го року влада вкотре зазнала змін – на заміну польській прийшла радянська. Це принесло зміни і в життя Гордійчука – перегодом його заарештувало НКВД.

Відтепер місцем перебування арештанта стала в’язниця у місті Рівному.

– У чому полягала ваша практична робота у секті євангелістів? – тепер Гордійчука допитував молодший розслідувач УНКВД Рівненської області Данченко, який 01.04.1940 прийняв справу до свого провадження.

– Практичної роботи я жодної не провадив, я лише вивчав Євангеліє та церковні закони, – відповів Гордійчук.

– Ви співали антиколгоспні частівки?

– Так, антирадянські частівки я співав, в яких висловлено дискредитацію радянського ладу й колгоспів…

05.04.1940 Данченко, знову допитуючи Гордійчука, запитав:

– За чиєю вказівкою Ви провадили антирадянську діяльність, спрямовану на дискредитацію колгоспного ладу?

– Робив я це без указівок кого-небудь, а частівки я почув від когось з утікачів і, не надаючи їм ваги, став особисто співати їх у присутності сторонніх осіб, – відповів арештант.

У перебігу розслідування енкаведисти допитали ще кількох свідків, які підтвердили, що Гордійчук співав антирадянські частівки та висловлював невдоволеність радянською владою. Крім того, влаштували зводини арештанта (рос. «очную ставку») з деякими із цих свідків.

Щоразу, коли свідки цитували тексти частівок, які співав Гордійчук, то розслідувачі записували їх до протоколів допитів без рядка про «Сталіна на стіні». Замість цього писали фразу: «а далі Гордійчук сказав слова, що дискредитують вождя народу товариша Сталіна».

Тобто у підсумку протоколи допитів містили такий запис:

«Ходить баба по стерні

І рахує трудодні,

Ні корови, ні свині,

а далі Гордійчук сказав слова, що дискредитують вождя народу товариша Сталіна.»

Схоже, щоби й собі не наразитися на лихо, енкаведисти боялися зацитувати навіть чужий вислів про Сталіна.

У червні 1940 року затвердили звинувальний висновок, в якому зазначили:

«Розслідженням у справі з’ясовано, що звинуваченець Гордійчук Т.С. з 1934 по 1938 р. був членом антирадянської секти євангелістів.

А від дня приходу частин Червоної Армії та встановлення Радвлади у Західній Україні Гордійчук, будучи вороже налаштований стосовно до Радянської влади, провадив антирадянську агітацію, спрямовану на дискредитацію керівників партії, Радянського уряду та колгоспного ладу.

Антирадянська діяльність Гордійчука виражалася в антирадянських піснях, що їх він виспівував серед люду».

Далі справу передали до суду.

Спочатку судове засідання призначили на 29.06.1940, проте воно не відбулося. Річ у тім, що Гордійчука спершу утримували у в’язниці Рівного, але потім чомусь перевели до в’язниці у Дубні. Звідти конвой не доставив його своєчасно на судове засідання. Отож, розгляд справи перенесли.

Урешті 06 липня 1940 року Рівненський обласний суд у складі голови Гапона, народних засідателів Дрягіна та Чарської, секретаря Василенко, за участю прокурора Діденко та захисника Фірапонтова, у закритому судовому засіданні розглянув справу щодо звинувачення Гордійчука.

Відповідно до статті 54-10 ч. I КК УСРР визнав його винним в антирадянській агітації та засудив до 3-х років позбавлення волі у виправно-трудових таборах і 3-х років обмеження прав.

За кілька днів Гордійчук подав касаційну скаргу, в якій зазначив, що вважає вирок надто суворим і попросив пом’якшити його. Проте судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду УРСР відхилила цю скаргу, а вирок залишила в силі.

Таким суворим було радянське правосуддя і такими небезпечними – частівки.

Використане джерело:

1. УСБУ в Рівненській області, справа П-993.