Правда перемагає: нечесне збагачення в бідній Україні ідентичне мародерству

Журналістські розслідування про ситуацію в НУВГП, у будівництві корпусів якого мені довелося брати участь у 1960-х роках, спонукали висловити декілька міркувань.

Схоже, ЧЕТВЕРТА ВЛАДА оголосила війну комуністичним вітрякам. Дон Кіхоти? Та якщо ті вітряки перемелюють людські долі, то варто боротися з ними. Яке ж це нині звичайне явище – Сороки, Януковичі, Ківалови! І який жах!

Воно бере свої початки ще з комуністичної доби. Яка, до речі, здається ще так і не закінчилася. Вже і тоді нерідкістю було, що особа з неповною середньою освітою керувала вишом («Комсомольська правда» за 1984 р.).

Нині жахливий час, коли за гроші купують посвідчення водія та й возять пасажирів, коли купують дипломи та керують університетами, за гроші закінчують академії та й керують суспільством, чинять суд ті, що мають оберігати закони, Конституцію, але девальвують їх. Дожились ми і до доктора Пі.

Яка була ціна ромбика колись і нині. Точніше, кар’єри ціна.

Колись:

1. вірність ідеології;

2. членство у КПСС;

3. співпраця з КГБ чи хоча б ОБХСС;

4. змішані шлюби із «патріотичним» чи «інтернаціональним» народом;

5. зрідка – хабар.

Нині ж вимоги до кар’єриста трохи інші. А саме:

1. Гроші нині – святеє святих. Їх передають чемоданами та все вгору та вгору;

2. приналежність до зграї;

3. кумівство та родинні зв’язки;

4. сексуальна відданість, себто блуд.

Заради істини змушений сказати, що як колись, так і нині, як виняток, розум і порядність бувають всеперемагаючими.

Не вчимося ми ні на чужих, ні на своїх гріхах!

Де ж вихід? Як на мене, то це найперше покаяння і віра в Бога, тобто переміна розуму і серця, сповідування Любові та євангельської Правди. А потім вже відкритість, демократія, чесні вибори, найсуворіший суд хабарникам, постійна та чесна люстрація. Визнання, що нечесне збагачення в бідній Україні ідентичне мародерству. Відповідним до цього має бути і наше ставлення.

Кожен може почати з себе. Важко, коли багато людей зневірилося, а інші втратили орієнтири. Чого, скажіть, варте обрання ректором НУВГП Миколи Сороки. Причому таємним голосуванням, при мовчазній згоді професорів та інших викладачів.

Але добре, що є люди, їх небагато, які говорять правду.

Журналісти «Четвертої влади», своїми журналістськими розслідуваннями, роблять те, що мали б робити інтелігенція, духовенство, юстиція (справедливість). І це вселяє надію. Треба давати людям орієнтири. Треба творити здорові острівці суспільного життя і не боятися.

Їх має ставати все більше, тоді мародерству буде тісніше. А правда, хоче цього хтось, чи ні, неодмінно переможе.

Прикро, що переважна більшість читачів коментує матеріали анонімно.

Денису Червоному вітання, за об’єктивність і глибину погляду у коментарях до статей.