Люди-мавпи

Психологія стада притаманна більшості людей у різних країнах світу. Але особливо вона характерна для колоніальних та постколоніальних держав і держав, де панує диктатура.

Страх перед усім і боязнь мислити та діяти «не так як всі».

Замість здорового глузду стадне мислення орієнтується на принципи «що люди скажуть», «так не можна, бо так ніколи не можна», «так ніхто не робить», «моя хата скраю», «ай ну його», «тобі що, більше всіх треба?», «хай кінь думає – у нього голова велика», «якось воно буде», «якось воно вирішиться», «краще не висовуватись, а то гірше буде»…

Якщо до цього стадного інстинкту додати ще й найважчу хворобу людства – лінощі та врахувати людську байдужість, то немає чого дивуватися ЧОГО МИ ТАК ПОГАНО ЖИВЕМО.

Перший, на кого треба нарікати – це на самого себе. Що Я зробив, щоб стало краще? Чи достатньо Я зробив? Що Я зараз роблю?

Хто винен у бідності, у брудному повітрі і смітті на вулицях, у корупції та хабарництві? Хто винен, що більшість громадян України мають низький рівень життя?

Всі хто крадуть: від нового власника Межигір’я до сантехніка ЖЕКу, який вкрав на роботі розвідного ключа.

Всі хто шахраює: від олігархів, до продавця, який навмисне обважує на 150 грамів.

Всі, хто погано виконує свій обов’язок: від депутатів, які не беруть належної участі у роботі Верховної Ради, до вчительки, яка лінується добре готуватися до уроків.

Кожен, хто намагається отримати вигоду за рахунок шкоди ближньому. Кожен, хто лінується потратити крихту свого часу не лише для власної вигоди. Кожен, хто безпідставно боїться захищати свої права та права своїх ближніх, навіть якщо для цього не потрібно великих зусиль.

Ось в інтернеті побачив експеримент над мавпами, який добре ілюструє один зі стадних принципів поведінки (кажуть, що він не справжній, але тим не менш ідея цікава):