Фальшивий секс-скандал: як відео школярки спровокувало журналістів та редакторів порушити етику

Кілька місяців тому низка місцевих та всеукраїнських ЗМІ оприлюднили інформацію про еротичне відео, зняте дитиною, яке з’явилося у соцмережі.

Хоч відео було видалене майже відразу після появи, його встигли побачити кілька її однолітків. За тему вхопилися місцеві журналісти, і деякі з них роздули дитячу помилку чи необережність до масштабів загальноукраїнської проблеми.

Вказали і ознаки, за якими можна досить легко ідентифікувати дівчинку: номер школи, клас, хто її виховує і гуртки, які вона відвідує.

Публікація цих матеріалів викликала дискусію в рівненській медіа-спільноті.

Частина журналістів називала такі матеріали доцільними, мовляв, застерігатимуть батьків бути пильними. Інші журналісти звертали увагу, що дитяча помилка чи необережність, яка нікому не нанесла шкоди, окрім, вочевидь, самої дитини, не  повинна була ставати приводом до тиражування інформації про неї.

«Бувають дні, коли мені соромно за мою професію. Сьогодні мені соромно. Журналісти таки зробили сюжет про відео... Поставили відео. Показали дітей в школі. Показали школу. Додали подробиць. Я прошу у всіх нормальних людей пробачення за те, що в журналістиці працюють такі. Цьому немає виправдання», – пише після поширення цих матеріалів рівненська журналістка Інна Білецька.

І додає пізніше – «Коли у когось свято, у когось біда. Коли хтось робить сюжет, десь плаче дитина. Дитина, яка має право на помилку. Має право на таємницю. Навколо купа дряней, які крадуть з бюджетів, крадучи у когось надію на одужання. Нормальні журналісти реагують на погане, коли носії цього поганого сильніші і можуть дати здачу».

Після медіа-скандалу одна з авторок сюжету Світлана Прокопчук (телеканал НТН) зрозуміла помилку редакції та наполягла, щоб сюжет зняли  із сайту ЗМІ, де вона працює. Сайт НТН досить швидко це зробив.

Два інші сюжети – авторства  Володимира Миколайчука (телеканал «Україна») та Мирослави Опанасик (Радіо Трек) – досі у відкритому доступі (станом на 24 липня 2017-го).

Прохання зняти матеріали із сайту або відредагувати їх таким чином, щоб дитину не можна було ідентифікувати – проігнорували. Журналісти відмовилися спілкуватися на цю тему.

Володимир Миколайчук лише зазначив, що всі матеріали, навіть стендапи погоджуються з редакцією. Їх, за його словами, читають два редактори: регіональний та випусковий.

Медіаекспертка Інституту масової інформації Олена Голуб вважає, що поширення подібної інформації є прикладом невідповідальної журналістики, оскільки з сюжету дуже легко ідентифікувати підлітка.

Вона аналізує матеріал Володимира Миколайчука, в якому вказано багато ознак, за якими можна впізнати.

–  Показали заклад, в якому дитина навчається, а з віку дитини не важко визначити її клас, – вважає медіаекспертка.

– Неважко спрогнозувати, що наслідки для дитини від цього сюжету можуть бути дуже негативними. По-друге, суспільна значущість цього матеріалу є безумовно значно нижчою, ніж можливі негативні наслідки для підлітка.

Це приклад того, як журналіст інтереси каналу поставив значно вище ніж інтереси дитини, а це є прикладом порушення етичних норм журналістики.

Нагадаю, у Кодексі професійної етики українського журналіста чітко визначені етичні стандарти, яких повинні дотримуватись журналісти при висвітленні питань, що стосуються дітей:

З Оленою Голуб погоджується і медіаюристка Інституту розвитку регіональної преси Людмила Панкратова:

«Журналіст має бути особливо обережним при висвітленні питань, пов’язаних із дітьми.

Журналіст та редактор повинні мати обґрунтовані підстави для висвітлення приватного життя неповнолітньої особи (осіб) та дозвіл на це від її батьків чи опікунів.

Неприпустимим є розкриття імен неповнолітніх (або вказування ознак, за якими їх можна розпізнати), які мали відношення до протизаконних дій, стали учасниками подій, пов’язаних із насильством».

Людмила Панкратова також звертає увагу на те, що у Методичних рекомендаціях з питань дотримання прав дитини засобами масової інформації (підготовлених на виконання рішення Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики протокол № 35 від 9 грудня 2015 року народними депутатами України Юрієм Павленком, Ольгою Черваковою, спільно з ГО «Телекритика») заначено:

«Журналісти мають дбати про конфіденційність дітей.

У разі висвітлення негативних подій у житті дитини або її сім’ї та таких подій, що можуть наразити дитину на небезпеку або спричинити негативне ставлення до дитини з боку найближчого соціального оточення чи громади, обличчя дитини, її ім’я, прізвище, місце проживання та навчання приховуються».

Є ще один документ, який  надає журналістам «підказку», як варто діяти при висвітленні подій за участю неповнолітніх дітей, щоб не порушити їхні права.

Це Рекомендації щодо захисту приватності у роботі засобів масової інформації, підготовлені експертами Ради Європи та доопрацьовані за підсумками обговорення 1 жовтня 2012 року за участі представників журналістських об’єднань, асоціацій засобів масової інформації, інших громадських організацій, експертів тощо.

У цьому документі цілий розділ присвячено висвітленню подій за участю дітей:

«3.1. Персональні дані дитини віком до 18 років можуть збиратися та поширюватися, як правило, лише за згоди її батьків чи законних представників.

Винятком є ситуації, коли дитина є публічною особою (наприклад, спортсменом) і інформація стосується її публічної діяльності, або коли наявний суспільний інтерес, що переважає.

Особливу увагу слід звертати на зрілість дитини при цитуванні її коментарів. Дитина може не достатньо усвідомлювати наслідки своїх слів, і ЗМІ мають етичну відповідальність не нашкодити дитині.

3.2. Коли йдеться про дітей у безпорадних ситуаціях, наприклад, після аварій та/або в лікарні, навіть згода батьків чи законних представників може не виправдовувати звертання до дитини з журналістською метою.

При цьому необхідно враховувати шкоду, яка може бути завдана інтересам дитини поширенням такої інформації, та наявність суспільного інтересу.

3.3. Слід звернути особливу увагу на випадки, коли батьки чи законні представники дають негативні, образливі чи інші неналежні коментарі про дітей, які перебувають під їхнім наглядом. В інтересах приватного життя дитини такі коментарі не слід публікувати.

Однак якщо публікація необхідна для задоволення переважаючого суспільного інтересу, не слід згадувати ім’я дитини для уникнення асоціації на все життя з негативними чи соромливими коментарями.

Якщо дитина достатньо зріла і бажає надати відповідь на коментарі щодо себе, така відповідь повинна бути представлена належним чином.

3.4. Збирання та оприлюднення деталей приватного життя дитини не може виправдовуватися лише позицією, яку займають в суспільстві її батьки чи законні представники.

Водночас така інформація може збиратися та оприлюднюватися, якщо це необхідно для того, щоб показати неналежну поведінку батьків (законних представників), вчинення ними правопорушень або інших дій, які не узгоджуються з їхнім публічним статусом.

При цьому обсяг такої інформації не повинен виходити за межі суворо необхідного для розкриття відповідних фактів чи стилю життя».

– Виходячи з  наведених вище етичних стандартів та правил висвітлення інформації про дітей, вважаю, що у цьому випадку журналістами невиправдано було розкрито ряд ознак, які дозволяють ідентифікувати дитину, – підсумовує Людмила Панкратова.

– Зокрема, це номер школи, клас, вказівка на гуртки, які відвідує дитина, орієнтовний фінансовий стан родини. Всі ці ознаки у сукупності дають вказівку, якої можна було б уникнути. Звертаю увагу на те, що правоохоронці у цій ситуації не розкрили жодної з вказаних вище ознак, обмежившись скупим: «надійшла заява» та «факти буде перевірено».

– У цій ситуації я не вбачаю суспільного інтересу до висвітлення як самої події, тим більше, що правоохоронні органи було поінформовано, –  додає медіаюристка.

Якщо ж говорити про законодавчі обмеження, то стаття 3 Закону України про друковані ЗМІ передбачає, що не допускається використання засобів масової інформації для  втручання  в  особисте  і сімейне життя особи, крім випадків, передбачених законом;

Та розголошення  будь-якої  інформації,  яка  може  призвести до вказання  на особу неповнолітнього правопорушника без його згоди і згоди його законного представника.

А стаття 62 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» встановлює, що у програмах  та  передачах  телерадіоорганізації не мають права без письмової згоди батьків або осіб,  що їх  замінюють,  а також  відповідних  правоохоронних  органів розголошувати будь-яку інформацію, яка: може сприяти ідентифікації особи неповнолітнього правопорушника.

– Таким чином журналісти порушили і законодавство України, яке чітко встановлює заборону на розголошення інформації, яка може сприяти ідентифікації особи неповнолітнього правопорушника, – вважає Людмила Панкратова.

– Якщо ж взяти до уваги, що дитина у даному випадку навіть не правопорушник, то безперечно було порушено право на приватність (невтручання у особисте життя).

Громадська оцінка від КЖЕ

Свій висновок щодо дій трьох рівненських журналістів оприлюднила в липні і Комісія з журналістської етики, куди я звернулася з проханням проаналізувати матеріали рівненських журналістів.

У ньому йдеться, що неприпустимим є розкриття імен неповнолітніх (або вказування ознак, за якими їх можна розпізнати), які мали відношення до протизаконних дій, стали учасниками подій, пов’язаних із насильством.

У комісії також звертають увагу на те, що судячи із заяви представниці місцевої поліції, еротичне відео дитини потрапило в мережу випадково, бо одразу зникло. Однак його встигли побачити і поширити деякі користувачі.

«У зв’язку з цим Комісія з журналістської етики вважає, що тиражування цієї події журналістами узагалі не було обґрунтованим, є надмірним втручанням у приватне життя дівчинки та могло призвести до додаткового травмування дитини», – йдеться у висновку.

Крім того, незважаючи на те, що ім’я дитини не назване, у наведених журналістських матеріалах міститься багато ознак, за якими її можна розпізнати (вік дитини, номер школи і класу, де вона навчається, гуртки), а в сюжеті Володимира Миколайчука на телеканалі «Україна» навіть наведені кадри, де дитина позує перед любительською камерою.

Незважаючи на те, що відеокадри розмиті, дівчинку можна впізнати за сукупністю інших ознак, наведених у сюжеті».

З огляду на вищесказане, Комісія висловлює громадський осуд Володимиру Миколайчуку (телеканал «Україна»), Світлані Прокопчук (телеканал НТН) та Мирославі Опанасик (Радіо Трек) і наголошує на неприпустимості недбалого ставлення журналістів до висвітлення питань, пов’язаних з дітьми;

– закликає журналістів інших засобів масової інформації при зборі інформації та підготовці матеріалів про неповнолітніх дотримуватись норм Етичного кодексу українського журналіста.

Рішення комісії підписав голова КЖЕ Андрій Куликов.

Наразі  – справа за ЗМІ та їх редакторами, які й зараз мають можливість прибрати зі своїх матеріалів ознаки, за якими можна ідентифікувати дитину, або, якщо цього зробити неможливо – видалити ці матеріали.