Чому не варто лишати їжу на цвинтарі

Сьогодні християни моляться за душі померлих братів та сестер й відвідують місця їх поховань. Оскільки вівторок – будній день, то проводи перенесли на попередню суботу та неділю.

Взагалі, ми щоденно молимося за живих і померлих у тілах, бо душа людини безсмертна, вона очікує Другого Пришестя Спасителя і Страшного Суду, коли всі померлі воскреснуть і будуть жити вічно – хтось у раю, а хтось у пеклі. (Мт. 25,34-46). 

У Другій книзі Маккавеїв (12.44-46) читаємо, що молитва праведника може здобути прощення для грішника, навіть якщо той вже помер. 

Нам потрібно виявляти зовнішні прояви нашої поваги до, померлих. Наприклад, прибирати на могилах, на кладовищах, приводити туди дітей та молодь і так зберігати зв'язок поколінь. 

Але найголовніше, що ми можемо зробити для наших усопших – це старатися жити праведно і в праведності молитися за них. Причому проявляти у цьому наполегливість і творчість. З цим у нас якраз буває не дуже...

Замість того, щоб приносити їжу на могилу і там її залишати, Церкві (тобто християнам) варто було б її зібрати, помолитися разом, відвідати могили, а потім розділивши пожертви, грошові у тому числі, відвідати інтернати, притулки, лежачих самотніх людей...

Зробити для них спільний обід, поспівати, почитати Біблію, поспілкуватися. І не тільки у цей день, а завжди. Це так природньо для справжньої християнської спільноти. 

Я походжу з Дубна. В нас три великі цвинтарі, де покояться мої рідні, знаходяться довкола великого інтернату для хворих, літніх та покинутих людей. Багато прикутих до ліжка, багато розумово неповносправних від народження. Але на проводи байдужість церковних громад. Звичайно, не тільки у Дубні. Наша загальна байдужість. 

Священики бігають від могили до могили, все перетворюється на скоромовку та формалізм. Люди сприймають ці молитви, переважно, як магічні ритуали над кожним гробівцем. А серце закрите. Забули ми, що Воскреслий Христос хоче не жертви, а Любові. Бог вислуховує у молитві праведного. Небайдужого до чужої біди. 

Щоб був поступ і творчість, має бути розуміння, перш за все, єпископа і духовенства, наша самоорганізація та праця, а за нами пішли б люди...