Ми збираємося по домівках один одного

Як зараз ведеться Рівненському православному молодіжному Свято-Софіївському братству, яке, не дивлячись на гоніння з боку Київського патріархату, продовжує працювати на православній ниві, у інтерв’ю з головою братства Тарасом Рябчевським.

– Чим особливим відзначився для Братства 2009 рік?

– Нашому Братству від самих початків заснування було нелегко. Як серед духовенства, так і серед вірян Братство часто сприймалося як якесь зайве «обновлєнчєство».

Ще в 1998 році православна молодь зібралася гуртом, тому що замало було лише ходити на богослужіння, вони хотіли також живої проповіді, хотіли бути активними членами Церкви, навчатися Православ’ю і жити згідно Православ’я. А тому збиралися, «скубали» священиків за підрясники і казали «навчайте нас, окормляйте нас духовно».

Дуже мало духовенство звертало увагу на православний молодіжний рух.

Але 2009 рік став в історії нашого Братства, мабуть, найтяжчим, тому що це був період іспитів духовного досвіду. За один рік ця православна молодь, мабуть, більше пережила, ніж за всі роки існування Братства. Довелося бути не тільки твердим у вірі, але і стати на її захист. Частина спокусилась і відійшла, частина утвердилась і згуртувалась.

– Скільки зараз членів Братства?

– З 1998 року по нині, через Братство пройшло близько сотні молодих людей. Сьогодні ми маємо кістяк з 14-х членів Братства і ще близько п’яти-шести наших прихильників.

– Чим ви займалися в минулому році?

– Через події в Церкві, які прямо стосуються нашого Братства, діяльність наша була дуже обмеженою. Але натомість ми намагалися й далі служити Богові, і робити ці труднощі непомітними.

Ми постійно збиралися з молоддю, проводили духовні зустрічі, бесіди. Ми продовжували займатися соціальним служінням: працювали з дітьми з особливими потребами, із самотніми людьми, з психічнохворими. Намагалися працювати зі студентською молоддю, долучати їх до життя Церкви, проповідували серед них.

– Які минулорічні проекти вважаєте найуспішнішими?

– Найбільш успішним можна вважати проект, який ми реалізуємо вже четвертий рік поспіль, – це духовна і соціальна опіка дітей і молоді з особливими потребами. Мета цього проекту – проповідувати Євангіліє і подарувати дітям та їх сім’ям радісні миті від спілкування з Богом, природою, людьми.

Ми молилися з ними, навчали їх молитися, їздили на паломництва, спілкувалися з священиками, монахами. Намагалися прищепити любов до рідного краю, розповідали про історичні місця, якими мандрували.

– І де ви мандрували?

– Зробили екскурсію до Білого озера. Діти покаталися на залізниці-вузькоколійці, побували серед мальовничої природи, в лісі. Були паломництва: до Почаєва, Божої гори, Джерела святої Анни – та до Київських святинь.

Ще одним заходом стало відвідання Корецького монастиря і давнього монастирища в село Маринин, поєднане зі сплавом на катамаранах по річці Случ, організоване для людей із захворюваннями психіки.

Як стверджують психотерапевти, які брали участь у цьому заході, це дало дуже позитивний вплив на здоров’я цих людей. Адже деякі хворі були в глибокій депресії, і завдяки цьому заходу їх стан покращився.

Ще із втілених заходів – домовленість із міськими службами таксі, щоб люди з особливими потребами могли безкоштовно скористатися їхніми послугами, в тому числі для відвідування богослужінь.

Також ми частково реалізували захід «Різдвяна іграшка». Закупили матеріали, з яких діти зі школи «Особлива дитина» виробляли різдвяні іграшки. Ідея була така, щоб ці іграшки вони подарували іншим дітям, привітавши з Різдвом, але оскільки кілька разів були шкільні карантини, то другий етап нам до кінця не вдалося реалізувати.

Принаймні вони трудилися, і виготовлені ними іграшки зараз прикрашають їхній заклад. Важливими також були проповіді на телебаченні, радіо, в газетах, навчальні семінари (руху «За життя!» та «Тверезої України») для вчителів та психологів рівненських шкіл, викладачів ВНЗ.

– Де зараз знаходиться Братство? Як вас можна знайти?

– У нас зараз проблема з приміщенням. В принципі, вона й раніше була, тому що ми перебували на Свято-Софіївській парафії (Рівненська єпархія УПЦ КП – ред.), збиралися там у пристосованому приміщенні, але воно нам не належало, ми були там гостями.

Коли ми пішли з парафії, нам, як громадській організації, міська влада обіцяє приміщення в безоплатну оренду, але поки що це питання не вирішене. Тому ми звернулися до підприємця, голови Церковно-громадської ініціативи з протидії хабарництву та корупції в Церкві Богдана Лимаря, і він нам посприяв тимчасовим приміщенням.

Крім цього, проводячи духовні зустрічі, ми постійно збираємося по домівках один одного, наших членів Братства, відвідуємо людей, прикутих до візка чи до ліжка.

– Деякі священики розповідають, що братство перетворилося на секту…

– Це спланована робота з метою опорочити нас. Вона розрахована на людей, які слабо орієнтуються в православ’ї. Таким людям важко зорієнтуватися, де правда, а де обман. Священики, які поширюють такий обман, хочуть відвернути від нас молодь, адже ми дружили і дружимо з багатьма православними молодіжними організаціями по всій Україні.

– Кажуть, що Братство розділилося…

– Братство не ділилося. Єдине, що від нас відійшли деякі члени нашого Братства. Це ті, хто не поділяв принципів, які підтримала більшість братства, або ті, кому їхні родичі чи близькі (які отримують зарплату в структурах Рівненської єпархії УПЦ КП – ред.) «допомогли» віддалитися від Братства.

– А що за принципи про які ви говорите?

– Більшість визначилася однозначно щодо корупції та інших зловживань під егідою церковної ієрархії. Наші єпископи «благословляли» казати, що всіх цих беззаконь у Церкві немає.

Можна сказати, примушували нас лицемірити і визнати, що король у гарних шатах. Але молодь вчинила по-християнськи, сказала правду, що король голий. І за це ми чомусь миттєво стали «неправославними».

Завжди були православною молодіжною організацією, яка працювала як вміла. Були співпрацівниками Синодального управління у справах молоді Київського Патріархату. Були співорганізаторами різних заходів, таких як всеукраїнський православний молодіжний табір, різні форуми для керівників православних молодіжних організацій, з’їзди. Нагороджувалися патріаршими грамотами. І тут вмить стали «неправославними» через те, що не захотіли лицемірити.

– А що ж за Братство залишилося на Свято-Софіївській парафії?

– Його створили для того, щоб довести, мовляв, «істинне» Братство залишилося на парафії, а те Братство що пішло – несправжнє. Хоча це не так. Ми були зареєстровані як громадська організація, ми співпрацюємо з багатьма іншими громадськими організаціями, нас знають благодійники, у нас всі установчі документи, печатка. Ми так і залишилися Свято-Софіївським братством.

Натомість на Свято-Софіївській парафії створений православний молодіжний осередок за участі кількох осіб, які відійшли від нашої організації. Вони також назвали себе Свято-Софіївським братством, привласнивши собі чужу назву.

Вони відвідують інші православні організації, де духівники свідомо чи несвідомо дезорієнтують молодь. Це Млинівське, Здолбунівське, Луцьке братства. Хоча не всі члени цих братств поділяють їхню точку зору.

– Що це за точка зору?

– Я маю на увазі закривання очей на правду і сліпе слідування настановам єпископів, які живуть лицемірним, псевдоправославним, псевдохристиянським життям. І так навчають інших, в тому числі й молодь.

– Як ви думаєте, чому сьогодні мало молоді в Церкві? Як молоді зацікавитися церковним православним життям? Багато активних молодіжних осередків бачимо серед протестантів, а ще більше – в нічних клубах.

– Причина – в занепаді віри. Той духовний стан, який ми бачимо в нашій країні, то є лакмусовий папірець. Він свідчить проти всіх тих благоліпних слів, які виголошують з амвонів наші єпископи і священики. Вони кажуть, що наше Православ’я розвивається, тому що храми будуються і куполи золотяться. Та це не так.

Молодь буде повертатися з протестантів і буде навертатися з нічних клубів, коли будуть у нас істинні наставники, пастирі, які пастимуть своє стадо, а не найманці, які кидають своїх овець і біжать на заробітки до мамони чи лукавого.

– Про що ви мрієте в контексті діяльності Братства? Що хотілося б втілити, досягнути?

– Я би поставив питання, чого ми хотіли б досягати? Це просто жити християнським життям і виховати в собі християнські чесноти: любов, милосердя, терпіння, скромність. І прожити життя недаремне, а Господу Богу нашому на славу, Церкві святій, апостольській на користь, нашим рідним і близьким, нашим батькам – на радість і втіху, а нам всім, молодим людям, які слідуємо цим шляхом, – на праведність і життя вічне в Царстві Небесному.

Це наша мета. Шляхів багато, а мета одна. І тому, як навчають святі отці, не важливо, яку ти собі діяльність обереш, чи то буде побудова сиротинця, чи доглядання хворих, чи місіонерство, проповідування, головне, щоб ми це робили з постійною пам’ятю про Бога, для Нього, для слави Божої.

А планів і мрій багато. Є мрія організувати для бездомних, самотніх людей обіди. Є мрія організовувати табори для хворих людей, візочників, які не мають можливостей мандрувати. Багато є благих мрій. Але чинимо по можливостях своїх, що Господь благословляє.

– Де черпаєте духовну наснагу? Адже вам заборонили причащатися в Київському Патріархаті, відлучили від цієї юрисдикції.

– Мабуть, скажу словами патріарха Філарета: від Церкви відлучили – від Бога не відлучать. Господь милостивий і посилає нам духовних наставників, які окормляють нас духовно, підбадьорюють. Які не зважають на ці «відлучення» і причащають нас тіла і крові Христових.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Корумпована церква

Цькування білих ворон

Гіркі ліки від «1+1»

Група парафіян Свято-Покровського собору заявляє про порушення їхніх прав з боку митрополита Євсевія

Корупція у Церкві: щоб отримати сан і прихід, треба заплатити тисячу доларів (+відео)

Закрий рота! Як проходили збори священнослужителів Рівненщини