Чому охорона здоров'я деградує і як це змінити

Щороку студенти-випускники медичних вишів йдуть працювати в структури охорони здоров'я, долучаючись до порятунку людських життів. Щоправда не всі вони здобули знання, чесно склали іспити та заслужено отримали дипломи. Це одна з причин, чому якість медичного обслуговування падає.

Останні новини про зловживання в університеті імені Богомольця, та наше розлідування про корупцію у Рівненському медколеджі це підтверджують.

Про проблеми української медичної освіти ми поспілкувалися із сімейним лікарем, експертом Реанімаційного пакету реформ та членом громадської ради при Міністерстві охорони здоров'я Євгеном Гончарем.

З експертом спілкувалася журналістка Бюро журналістських розслідувань «Свідомо» Марія Землянська.

Вступити на медичний дуже легко

– Є така проблема у медицині, що у цю галузь потрапляють невмотивовані люди, які платили за оцінки, за вступ, за «енки» і відповідно не отримали потрібних знань. Чому так стається? 

– Є така величезна проблема, дивовижна, я б сказав би, що в принципі потрапити на навчання в медичний університет доволі легко.

В цьому році в Луганський медичний поступила дитина із середнім балом ЗНО – 108.  Навіть менше трошки. Конкурс справді дуже малий, є дуже багато місць і потрапляють всі, хто хочуть.

Плюс ще додатково контракт, контрактні студенти, які, в принципі, куди хочеш можуть поступити.

– Які шляхи вирішення цієї проблеми?

– Була в тому році ініціатива і в цьому році вона продовжується – відсікти, для того, щоб було абітурієнти мали не менше 150 балів для вступу.

150 балів це також не багато, ми всі розуміємо, але реально 150 балів відсікає величезну кількість студентів. І це є дискомфортно для студентів, але це є правильно для громадян, для пацієнтів.

Тому що завжди, майже завжди слабкий абітурієнт, він буде слабким студентом і буде слабким лікарем. Тут можуть бути якісь виключення, але правило, в принципі, воно таке.

Щодо того, що в нас далі йде. То ці слабкі студенти, вони поступають далі в університет, який зацікавлений в тому, щоб отримувати гроші за них,  або отримувати за контрактом, або отримувати за державне фінансування, або брати їх хабарями, щоб вони платили, тому що побудована піраміда, коли гроші йдуть знизу вверх.

Ці студенти з горем пополам якось довчаються до шостого курсу, я не за всіх кажу. Я кажу, що в принципі є така тенденція, а на шостому курсі починається найцікавіше: йде розподіл за якою ж спеціальністю отримає цей студент, майбутній лікар освіту.

І складається парадоксальна ситуація, коли студенти-бюджетники, котрі, в переважній своїй кількості були сильніші за контрактників, вони можуть претендувати лише на маленьку кількість спеціальностей і то по конкурсу, вони фактично – це терапевти в поліклініках, ну назвемо це сімейні лікарі, дільничні педіатри, лікарі швидкої допомоги.

А в той же час контрактники, які платили гроші за своє навчання, які не завжди були сильними студентами, вони обирають що завгодно. Вони зазвичай обирають хірургію, акушерство, гінекологію, травматологію, нейрохірургію – все, що в нас називається елітні, а насправді криміналізовані професії.

Дуже часто. І це проблема така більше 20-ти років у нас вже відбувається, коли з'явилась контрактна форма навчання.

І зараз це феєрична ситуація, коли спеціальності, від яких найбільше залежить людське життя, зазвичай там працюють слабкі лікарі.

Бо вони були слабкими студентами. В той же час  студенти, які гарно вчилися, вони не змогли отримати цей розподіл, через якісь корупційні моменти, вони дуже часто залишають медицину, їдуть в інші країни.

І в принципі від цього страждають не самі діти, не самі студенти. Від цього страждаємо ми всі. Від цього страждають пацієнти, тому що вони в цій гібридній реальності живуть, тому така проблема.

Гібридна реальність медичної системи

– Ще я б серед проблем відзначив все ж таки, те, що в медицині, на відміну від більшості спеціальностей, є така проблема, коли ти можеш реалізовуватись дуже часто лише в бюджетній сфері.

Ти, звісно, можеш в приватну клініку йти працювати. Але в нас 80% медицини, якщо не 90% – бюджетна.

Якщо ти хочеш якихось вершин досягати, тобі треба йти на кафедру в університеті, в якийсь інститут там бозна який, захищати дисертацію, ставати професором і кандидатом наук.

І виходить, що студенти, які в принципі розумні і мотивовані, вони вимушені реалізовувати себе в цій гібридній системі. Вони деградують фактично, тому що система деградувала за останні роки.

Якщо ти журналіст – ти можеш піти де завгодно працювати, ким завгодно. Ти не залежиш від адміністрації вузу, ти майже ні від кого не залежиш, а коли ти лікар і ти хочеш тут самореалізуватись, ти залежний від головного лікаря, від завідувача кафедри, від ректора університету.

І дуже часто це є люди, якими не можна пишатися.

–  Можливо є якась неофіційна статистика скільки лікарів здобували освіту не знання, а за гроші?

–  Ну так не можна сказати. Розумієте, система вона зараз в останні роки трошки перебудувалась. В Київському університеті точно зрозуміло, що в принципі з українських студентів навіть контрактників важко взяти багато грошей.

Тому що це соціальну напругу трошки створює. В нас країна не дуже багата, щоб брати якісь великі кошти.

І зараз фокус змістився на іноземців. Тому що в Україну їдуть багато іноземців, які в своїх країнах не змогли поступити в університет, але в них є гроші, вони хочуть десь отримати диплом, краще гарантовано. Щоб точно.

Вони обирають для цього Україну, вони приїжджають, платять валюту – все круто, ми заробляємо, фактично на експорті.

– На скільки це небезпечно для нас?

– Це жахлива ситуація, коли до лікаря звертаєшся: «Порадь мені якогось спеціаліста». Він тобі не знає якого спеціаліста порадити. Тому що він не знає компетентних інших лікарів. На жаль.

Тобто це в принципі жахливо. У нас в Україні люди живуть майже на 10 років менше ніж у сусідніх країнах.

Це не лише обумовлено тим, що у нас поганий економічний стан. Розумієте, є речі, які можна купити – це ліки нові якісь. А є ще які не можна купити, на які треба працювати.

Тому, на моє глибоке переконання, та ситуація, яка в медицині є, очевидно, що це є поганий економічний стан, була відсутність реформ, тому що вона зараз ще не відбулась. Але значною, значною мірою це також є неякісна освіта.

Громадяни, наприклад, переймаються якимось котиками, там я не знаю, якимось такими проблемами. А коли всі розповідають, що тут же просто вакханалія відбувається, розумієте, це просто продаж дипломів, це ну якось нікого не обурює.

А потім ми всі, ну ми всі, я також, можливо, станемо жертвою цієї системи, якщо ми її не виправимо.

– В рамках реформи, який вплив передбачений на виправлення цієї ситуації?

– В принципі, в кожній країні держава контролює вхідний рівень, кожні аспекти, так і вихідний рівень. Тобто слабкий абітурієнт, він буде слабким студентом і буде слабким лікарем, просто вони не можуть бути лікарями в Україні.

Міністерство охорони здоров`я виконує, в принципі, цю функцію, якимось чином. Є певні бажання до реформи до ускладнення, до покращення його роботи. І Міністерство планує запроваджувати нові правила до цих іспитів, посилювати їх.

Але тут звісно питання політичне. Тому що важко запитувати зі студентів, які вчились в цих вузах питання, які там, наприклад, задають американським студентам. Тому тут має бути баланс, я розумію, зараз шукають як це зробити. І в принципі це має відбутись.

Те, що ми бачимо зараз є атака на Міністерство з боку університетів деяких, в тому числі Київського, я впевнений, що те в тому числі через те, що в Кабінеті міністрів розглядалися проекти змін. Змін до оцінювання випускників.

Це фактично єдина можливість, тому що в вузах є автономія – вони що хочуть те роблять. Абсолютно, що хочуть – те роблять.

Ні ми, ні Міністерство не можемо туди втрутитися. Але держава, в особі міністерства, може сказати: «робіть що хочете, ми вам задамо рівень, цей рівень ми перевіряємо незалежно, всі хто не пройшов – ідуть з корабля. А всі хто пройшов – ідуть далі».

Цей орган – центр тестування.