Чому поліцейський, який вбив 5-річного хлопчика, може законно уникнути відповідальності

Юридичний аналіз ситуації

Акція під приміщенням поліції в Рівному, як і акції по всій країні, мала заполітизований характер
Джерело
Віталій Примак

Київський адвокат Вадим Володарський на своїй Фейсбук-сторінці проаналізував ситуацію з вбивством 5-річного Кирила Тлявова з точки зору українського кримінального законодавства. Обох поліцейських суд може визнати невинуватими.

Нагадаємо, поліцейські Переяслав-Хмельницького відділку поліції в Київській області стріляли по банкам з рушниці з патроном Флобера, яку можна придбати без дозволу, у вільний від роботи час в стані сп'яніння.

3-го червня Кирил Тлявов помер у Київському міському центрі дитячої нейрохірургії.

У хлопчика виявили кульове поранення, яке спричинило перелом кісток черепа та пошкодження головного мозку. 

За підозрою у вбивстві дитини затримали двох поліцейських: Івана Приходька та Володимира Петровця.

4-го червня поліцейських арештували на 2 місяці без права внесення застави. Вони не визнали своєї провини, відмовились свідчити у справі і проходити тест на алкоголь і сліди пороху.

За два дні після поранення дитини правоохоронцям оголосили підозру «в необережному нанесенні тяжкого тілесного ушкодження за попередньою змовою групою осіб».

Після смерті дитини слідчі територіального управління Державного бюро розслідувань у Києві, які розслідують цю справу, за погодженням з прокуратурою Київської області повідомили працівникам поліції про підозру у вчиненні двох злочинів.

В умисному вбивстві малолітньої дитини, вчиненому за попередньою змовою групою осіб (п.2, п.12 ч.2 ст.115 Кримінального кодексу України) та у хуліганстві, вчиненому групою осіб, із застосуванням вогнепальної зброї (ч.2 ч.4. ст.296 Кримінального кодексу України).

Але суспільний резонанс, який піднявся після цієї трагедії, може вплинути на винесення незаконного вироку, вважає київський адвокат Вадим Володарський.

Далі цитати з повідомлення адвоката мовою оригіналу.

Сразу скажу, что подозреваемые у меня, как и у любого нормального постороннего человека, никакой симпатии не вызывают.

С другой стороны, агрессивные «активисты», устраивающие связанные с насилием акции уже после ареста подозреваемых (!) – симпатии вызывают ещё меньше. Как понятно и то, то это дело уже начинает использоваться в политическом противостоянии.

Но все эти аспекты – пусть остаются за пределами нашего повествования. Поговорим о чисто правовой стороне ситуации.

Это тем более необходимо, что не только толпа жаждущая суда Линча, активно высказывает свою позицию, не только следствие квалифицирует действия подозреваемых по статье «умышленное убийство», не только под стражу берут сразу двоих, но даже в адвокатских (!) группах начинают обсуждать какие-то варианты квалификации, с точки зрения не защиты, а обвинения.

Для меня странно, как это совмещается с тем образом мышления, который должен быть присущ нашей профессии… Уж кто, как не мы, должны руководствоваться тем, что лучше отпустить 10 виновных, чем осудить 1-го невиновного!

Собственно говоря, это должно быть основным принципом в любом цивилизованном обществе.

Если мы допустим игнорирование этого принципа по «громким» делам – в дальнейшем этот прецедент может распространиться на любое дело. И на каждого. Включая тех, кто сейчас требует наказания любой ценой и несмотря на то, что требует закон.

И думаем, как это должно квалифицироваться по Уголовному кодексу. Итак, прежде всего: убийство умышленное (ст.115 УК) или убийство по неосторожности (ст.119 УК)?

В первом случае – наказание вплоть до пожизненного. Во втором – ограничение или лишение свободы от 3-х до 5-ти лет. Разница существенная.

В чём разница? Разница – в форме вины. Умысел или неосторожность.

Как их трактует УК? Это необходимо для понимания, что такое формы вины, и чем отличаются. Процитируем. 

Стаття 23. Вина.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Стаття 24. Умисел і його види.

1. Умисел поділяється на прямий і непрямий.

2. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

3. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Стаття 25. Необережність та її види.

1. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

2. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

3. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Это вещь, часто труднодоступная пониманию людей без юридического образования: умысел или неосторожность – определяется не по отношению к совершённому действию (в данном случае – выстрелу из оружия, но то же самое касается, например, ДТП, причём независимо от того, насколько грубым было нарушение), а именно к последствиям.

Применительно к обсуждаемому случаю: хотели ли или допускали ли полицейские возможность того, что их пули попадут в кого-нибудь, в частности, в ребёнка? Ничто об этом не говорит.

С другой стороны, должны ли были они предусматривать, что при таких обстоятельствах случайно могут в кого-то попасть? Учитывая, что дело происходит в населённом пункте, а тем более, что речь идёт не просто о гражданских, а о полицейских, которые хотя бы на каком-то уровне обучены обращению с оружием. Безусловно, должны были!

С точки зрения правовой – это неосторожность в чистом виде! Ни о каком сговоре с целью именно убийства ребёнка тут речи точно не идёт.

Поэтому квалификация по ст.115 УК, которую применило в данном случае следствие, в этом случае никак не подходит. Нравится это толпе или нет. Тут чистая 119-я.

Основная проблема заключается в другом. За убийство по неосторожности… можно наказать только того, кто непосредственно убил. Такова конструкция самой статьи УК.

Соучастие в данном случае невозможно, потому что УК нам говорит: Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

В данном же случае нет умышленного преступления, как нет и умышленного совместного участия в убийстве, поскольку убивать в принципе никто не собирался.

Кроме того, не забываем о конституционных требованиях индивидуальности любой юридической ответственности.

Проблема в том, что установить, чей именно выстрел попал в ребёнка (когда стреляли несколько человек, передавая друг другу одно и то же оружие) – вряд ли возможно. Вероятнее всего, они и сами этого не знают!

Нескольких человек осудить в такой ситуации нельзя. Выбирать виновного «методом лотереи» – тоже.

Что делать в случае, если нет доказательств виновности конкретного лица, и нет возможности эти доказательства получить? По закону – оправдывать. Нет другого выхода!

Судье, к которому попадёт это дело, я очень не завидую. Требования закона однозначны, но «общественность» же требует расправы…

На самом деле, нам именно такую ситуацию (только вместо «мелкашки» во дворе был пистолет в сарае, а вместо ребёнка бабушка) задавали в университете на занятиях по уголовному праву в качестве задачи. Правильный ответ был однозначным: оправдание.

(Точно так же, кстати, как в случае, когда на потерпевшего наехали несколько автомобилей, и невозможно определить, нанесённые каким именно из них травмы стали причиной смерти.)

Но у нас под аудиторией не бесновалась толпа «активистов».

Мы же, как будущие профессионалы, и подходили к ситуации профессионально. Вместе с преподавателем. Не на эмоциях, как даже некоторые коллеги сейчас, – что вообще непонятно, – не говоря уже об обывателях.

А как же сам факт стрельбы в населённом пункте? – Спросите вы. А за это есть ответственность, но административная.

Точно так же нет здесь служебного преступления. Поскольку они в неслужебное время отдыхали, оружие тоже не служебное…

По этому поводу как раз есть свежая позиция Верховного Суда.

В самом деле: если исходить из того, что «постоянное пребывание на службе» полицейского позволяет его привлечь по «должностной» статье за действия, совершённые вне связи со службой в неслужебное время, – тогда так же надо квалифицировать любое ДТП или что угодно ещё.

И вообще любые действия полицейского, – покупку продуктов в магазине, отдых и даже, извините, половую жизнь, – оценивать с точки зрения норм, регулирующих служебную деятельность. Но это – юридический абсурд! 

Некоторые «предлагали» квалифицировать действия по статье «хулиганство» (ст.296 УК). Тоже не подходит. Что такое хулиганство? Ответ в этой статье: «Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом».

Парадокс в том, что подозреваемые-то, стреляя у себя на частном дворе, как раз на «нарушение общественного порядка» умысла не имели…

А вообще, на тех же занятиях по уголовному праву нам ещё тогда, в студенческие годы, говорили, что статья о хулиганстве – палочка-выручалочка для следователей: её применяют, если не знают, как квалифицировать действия. Даже к некоторым половым преступлениям.

Да, по этому делу, с правовой точки зрения, для следствия и прокурора – ситуация кризисная. А «обчество» вообще не понимает элементарных правовых моментов.

Но это же не повод заниматься откровенными «приписками» в части квалификации, да и привлечения к ответственности нескольких лиц при отсутствии сведений о том, кто виновен! Это будет готовый кейс для Европейского суда по правам человека…

И уж точно высшим должностным лицам не нужно было обещать показательное наказание в этой ситуации.

Хуже всего то, что если суд решит дело ИДЕАЛЬНО В СООТВЕТСТВИИ С ЗАКОНОМ, то в результате именно на суд посыплются все обвинения и со стороны политиков, и со стороны «обчественности», и от озлобленных проигрышем и желающих оправдаться за него прокуроров.

Судье нужно в такой ситуации исключительное мужество. И принципиальность. Дело даже не в нём персонально, а в том, что все «шишки» опять свалятся именно на судебную власть. Но именно поэтому я выше писал, что судье, к которому попадёт это дело, очень не завидую.

Повністю допис адвоката:

Позиція автора публікації:

Юридично адвокат Володарський розписав все точно. Ось такий маємо закон.

Тим не менше суспільство бачить, що закон у цьому випадку несправедливий. Чому? Бо є правопорушення, є смерть дитини внаслідок цього правопорушення, але винних немає. Хоча насправді вони є.

А винних немає чому? Бо слідство об'єктивно не може з технічних причин встановити чий саме постріл став смертельним.

Ще схожа ситуація – двоє водіїв порушують правила – і одночасно збивають пішохода на переході. Він гине, але слідство не може встановити чий саме наїзд спричинив смерть. Виходить винного теж немає.

Отже з одного боку закон захищає невинних, а з іншого – вину чи не вину покладає на випадок, на об'єктивну неможливість встановлення вини, на неспроможність слідства встановити вину.

Хіба це справедливо? Це при тому, що справедливість згадується чимало разів у законах, тому це не просто філософське поняття. Воно також і правове.

Як це можна було б змінити щоб відповідальність несли не за волею випадку, бо комусь повезло, а комусь ні, або не тому що є колективна безвідповідальність.

Логіка підказує, що відповідальність має бути за дії чи бездіяльність. Якщо є суспільно-небезпечні дії, та ще й з використанням предметів підвищеної небезпеки (зброя, авто), то незалежно від того чи спричинили вони наслідки – має бути відповідальність. Так званий формальний злочин, де треба довести лише, що таке діяння відбулося.

Тоді б під кримінал потрапляли би і п'яні за кермом, і стрілки у невстановлених місцях або з порушенням правил безпеки стрільби.

Потрібно розробити такі норми, узгодити їх з іншим законодавством і проголосувати у Верховній раді.

Якщо знайшли помилку - виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Прокоментуйте