Чому рівненський посадовець отримав 200 тисяч за легкі ушкодження на Майдані

200 тисяч гривень отримав заступник голови Рівненської облради Олексій Бучинський за «легкі тілесні ушкодження, побої, мордування під час участі у масових акціях громадського протесту». Допомогу виплачували тричі, кожного разу як «одноразову». Останній транш з цієї суми, майже 140 тисяч гривень, прийшов цьогоріч.

Про це стало відомо з електронної декларації посадовця, яку ми побачили, аналізуючи доходи керівників області.

Як виявляється, допомогу передбачили законом «Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей» та кількома постановами Кабміну. 

Кошти постраждалим виплачувались протягом кількох років частинами й кожного року у державному бюджеті передбачались відповідні суми.

Законом визначено наступні розміри державної допомоги постраждалим та членам їх сімей:

• у зв'язку зі смертю члена сім'ї, який брав участь у масових акціях громадського протесту, за умови, що смерть безпосередньо пов'язана з участю в масових акціях громадського протесту, – 1 мільйон гривень;
• у зв'язку з нанесенням тяжких тілесних ушкоджень учаснику масових акцій громадського протесту – 700 тис. гривень;
• у зв'язку з нанесенням тілесних ушкоджень середньої тяжкості учаснику масових акцій громадського протесту – 500 тис. гривень;
• у зв'язку з нанесенням легких тілесних ушкоджень, побоїв, мордувань учаснику масових акцій громадського протесту – 200 тис. гривень.

У разі, якщо допомога вже виплачувалася протягом попередніх років (як у випадку Олексія Бучинського – авт.), то розмір державної допомоги зменшувався на раніше виплачену суму.

«Згідно із Законом у 2018 році завершиться виплата належних сум», – зазначають на сайті Кабінету міністрів України.

Що ж до самої травми, то на сайт ВО «Свобода», членом якого є Олексій Бучинський, є коротке повідомлення, що під час сутичок на Майдані Олексій Бучинський отримав закриту травму грудної клітки.

А місцеве видання Прес-центр опублікувало світлину Олексія Бучинського, яка нібито підтверджує травмування.

 – 11 грудня 2013-го року почався штурм барикад на вулиці Інститутській, під мостом, – розповідає Олексій Бучинський. – І там були дуже серйозні бійки. Там приїхав жовтий ЗІЛ 131-ий, на нього залазили депутати щоб зупинити. [Олег] Осуховський там був, [В'ячеслав] Чайка (нині покійний), Олександр Савчук. І почалися серйозні зіткнення з «Беркутом». 

Посадовець розповідає що отримав травму під час цього зіткнення. Швидка допомога доставила його в київську міську лікарню. Травма виникла через здавлення, удари, падіння. Олексій Бучинський пригадує що ледь не втратив свідомість.

– Зробили рентген, поставили діагноз «пошкодження грудної клітини», ребра дуже боліли, – пригадує посадовець. – Наступного дня був змушений повернутися у Рівне. 

Після цього Олексій Бучинський, каже, про цю ситуацію не згадував. Але при цьому в лікарні залишилася інформація про його візит та номер телефону. Далі події розвивалися таким чином.

– Як переміг Майдан, мені почав дзвонити слідчий з Генпрокуратури, – пригадує Олексій Бучинський. – Я думаю – звідки вони мене знають? А вони кажуть: нам лікарня передала ваш номер телефону. Ви числитесь як постраждалий на Майдані. Зрештою я пішов, дав сідчення в рівненській прокуратурі. Це було у 2014-му році. Я сказав що не можу впізнати тих хто мене побив, бо вони усі були в масках.

Після цього все знову затихло, каже посадовець. Аж поки не з'явився закон про захист постраждалих учасників революції Гідності.

– Прийнятий то прийнятий, я не звертав на це уваги, – каже Олексій Бучинський. – Слава Богу, що допомагають тим хто постраждав на Майдані. А потім мені дзвонять з міського управління соцзахисту і кажуть щоб я до них прийшов. Кажуть: ви є в списку постраждалих на Майдані, списки передали з Генпрокуратури. І тоді я з'ясував що буде допомога постраждалим на Майдані. Законом передбачена одноразова допомога, розбита на три роки.

Олексій Бучинський наголошує, що жодного разу сам не звертався за допомогою, ніяк не ініціював її.

– Допомогу витрачаю на лікування, – каже посадовець. – Багато став хворіти. Ось зараз у мене хронічний бронхіт. Не знаю з чим це зв'язано, але медики кажуть, що може бути через пошкодження легень. Допомагаю також іншим хворим, зокрема на онкологію, які звертаються за допомогою.

«Четверта влада» поцікавилася хто ще на Рівненщині отримує подібну допомогу. Таких виявилося 30.

Олексій Бучинський погоджується, що постраждалих було набагато більше. Каже, що нинішнє законодавство, на жаль, обмежує можливість отримати допомогу всім, хто постраждав.

– Треба внести зміни в законодавство, щоб була можливість отримати статус потерпілого, окрім того що звертався у лікарню, залучивши свідків, наприклад, десятьох, ну бо один може вигадати щось, – вважає заступник голови облради. – Цим людям треба допомагати. Я випадково опинився у списку, бо потрапив у лікарню. А скільки людей не звернулися в лікарню. Ну мене просто швидка завезла.

Так само в лікарню потрапив і рівнянин Андрій Рожков (теж є у переліку постраждалих – авт.), розповідає Олексій Бучинський.

– Мене привозять туди в лікарню, я йду на рентген, а тут Андрій Рожков! – емоційно пригадує посадовець. – А йому голову пробили. 

Рівненський свободівець Олександр Савчук, хоч і отримав вогнепальне поранення ноги на Майдані, матеріальної допомоги не отримує.

– Просто не захотів, – відповідає коротко на запитання журналістки Олександр Савчук.

Натомість Олексій Бучинський каже що це – через складність доказування що отримав ушкодження на Майдані. Бо поїхав додому, а не в лікарню.

– Ось Ігор Марчук, свободівець, наприклад, отримав двостороннє запалення легенів через отруєння газом, Валентин Дудка отримав поранення, – пригадує посадовець. – І виходить що механізму отримання статусу нема. Добре, ну в лапках так добре, що Андрія Рожкова привезли в лікарню. А якби він поїхав додому з тією пробитою головою?

П'ять тисяч за те що підірвався на розтяжці в зоні військових дій

Як тут не згадати історію рівненського бійця АТО, лікарняного клоуна Тараса Обоїсти, який трохи більше ніж два роки тому підірвався на розтяжці.

У лютому 2016-го року, коли це трапилося, Тарас написав, що у нього все добре, вийняли чотири осколки, які засіли у м'яких тканинах руки і ноги. 

«Четверта влада» поцікавилася як відбувалася реабілітація і як зараз себе почуває Тарас.

– Місяць в госпіталі, 2 місяці на реабілітації знаходився, – пригадує учасник бойових дій. – Потім демобілізація. Інколи і зараз тягне ногу по різному, як стою багато на одному місці, або буває на погоду пече. Нога в основному і постраждала, там був найбільший  осколок. Плюс напам'ять в мені лишилось пару зламків, але дуже дрібних, менших за сірникову голівку.

Тарас Обоїста розповідає, що через поранення отримав 5 тисяч 300 гривень компенсації, після двох місяців комісій.

– Насправді мені і, як я розумію, всім іншим такого плану хлопцям і дівчатам, взагалі не доносять повну інформацію, – додає Тарас Обоїста. – Що можна і де можна отримати. Якби я не чув про типу державну страховку, я б після поранення і це не отримав. Єдине про що говорилось в госпіталі це про ВЛК та про компенсацію. А в військкоматі про це мовчали. Так було зі мною колись.

Олексій Бучинський погоджується що це несправедливо низька сума, яку отримують поранені АТОвці.

– Усі поранені на війні мають отримувати значно більші кошти, – каже посадовець. – І квартири, і земельні ділянки. Ми маємо над цим усі працювати.

200 тисяч за легке ушкодження – це ще не все. Тепер пільги – як в учасників бойових дій

22 травня Верховна Рада ухвалила Закон, за яким для Постраждалих учасників Революції Гідності передбачені нові пільги. Про це повідомляє «Ініціативна група постраждалих/поранених на Майдані». Ось нові пільги:

• переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці;
• додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік;
• першочергове надання жилих приміщень тим, хто потребує поліпшення житлових умов;
• право першочергового отримання квартир або садибних (одноквартирних) жилих будинків із житлового фонду соціального призначення;
• державну цільову підтримку для здобуття професійно-технічної освіти Постраждалим учасникам Революції Гідності та їхнім дітям (до досягнення 23 років) у державних та комунальних навчальних закладах;
• державну цільову підтримку для здобуття вищої освіти Постраждалим учасникам Революції Гідності та їхнім дітям (до досягнення 23 років) у державних та комунальних навчальних закладах;
• виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу).

Як йдеться у пояснювальній записці до Закону, постраждалим учасникам Революції Гідності надано право на пільги та інші соціальні гарантії, встановлені для учасників бойових дій статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Олексій Бучинський запевняє, що на жодні подібні пільги не претендує і не потребує.

P.S. Головний редактор порталу «Четверта влада» Володимир Торбіч, теж був учасником Революції Гідності, ще коли вона називалася мирними (і не зовсім мирними) протестами на Майдані у Києві. У 2013 році був як журналіст і громадянин, а у 2014 році вже просто як громадянин своєї країни (навіть фотоапарату із собою не брав).

Зокрема він перебував у Києві в найкривавіший період «розстрілу Небесної сотні» 18-20 лютого 2014 року (поїхав додому 22-го лютого).

Ввечері 18 лютого, на Майдані, отримав легкі поранення ніг від гумових осколків газової гранати, яка прилетіла від «Беркута» в першу лінію протестувальників. Зранку медики на Майдані обробили рани, але оскільки гумових осколків не виявили відразу, рани гоїлись кілька місяців, залишивши по собі шрами.

– Я не був ні в якій політичній силі і ні в якій сотні Майдану. Свідком мого поранення був хіба що на той час депутат Рівнеради, екс-свободівець Олександр Лащук, – розповідає Володимир Торбіч. – В лікарню не звертався. Вважав, що поранення ніг справа несмертельна. Особливо коли бачив на власні очі серйозно поранених і загиблих майданівців.

– На мою думку, родини загиблих на Майдані справді потребують державної підтримки. Так само як і тяжкопоранені, – вважає редактор. – Але щодо легкопоранених... Думаю, що таких були тисячі і, вважаю, що більшість ніякої компенсації від держави не отримали. Так само як і більшість навіть не намагалася претендувати на таку компенсацію.