Чому в Україні одні з найдорожчих виборів в Європі та які наслідки цього

Під час виборів політичні партії України витрачають величезні кошти на саморекламу та агітацію. Рівень цих видатків у нас – один із найвищих у Європі. Це призводить до того, що вибори перетворюються на бізнес-кампанію. Як наслідок – у нас панує політична корупція, а молоді політики не можуть конкурувати із «олігархічними партіями».

Скільки коштів витрачають українські партії на виборну агітацію, які це має наслідки для суспільства і як змінити існуючий стан речей.

Чому українські вибори такі дорогі

Україна – одна з найбідніших держав Європи і, навіть, пострадянського простору. 

Низка багатших за нас держав встановила ліміти для своїх політичних партій. Вони не можуть витрачати на політичну рекламу та агітацію більше, ніж дозволено законом.

Наприклад, Австрія має рівень ВВП на душу населення – 47 605 доларів. Але її законодавство дозволяє використовувати на політичну рекламу не більше 7 мільйонів євро.

ВВП ж України в кілька разів менший – 2 199 доларів. Проте, наше законодавство не обмежує політичні партії у їх витратах на виборчу рекламу.

Під час місцевих виборів 2015-го року українські партії витратили мало не 2 мільярди гривень. Найбільші суми пішли на політичну рекламу й агітацію.

Які причини такого вливання коштів

Керівник Школи політичної аналітики «ПОЛІС» Віталій Лебедюк вважає, що вибори в нашій бідній державі – це великі жнива.

– І люди хочуть нажитися і кандидати підвищити свій імідж. Звідси й висока ціна кампаній. Реклама дійсно складає левову частку виборчої кампанії, – каже Віталій Лебедюк.

На думку експерта, це марнотратство де-факто навіть ніхто не контролює.

– У нас Центральна виборча комісія та Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення політично паралізовані органи. Можливо, треба створити якийсь новий контролюючий орган, – пропонує Віталій Лебедюк.

Із цими думками погоджується координаторка громадської організації Центр UA Ірина Стасюк. Вона також звертає увагу на прямий підкуп виборців. Хто ж з нас не чув про славнозвісну «гречку».

– У нас виборці мають коротку пам’ять. Вони не пам’ятають обіцянок кандидатів. І кожні вибори ми спостерігаємо одну і ту ж картину – підкуп виборця.

Наприклад, на 206 окрузі (Чернігівська область) роздавали труйку від жуків. Але мешканці продовжують голосувати за таких гореполітиків, які після виборів забувають про свій округ до наступних виборів, – каже експертка.

Вона додає, що рівненські осередки політичних партій мають непрозоре фінансування.

Гроші в них беруться незрозуміло звідки. Офіційно їх записують як благодійні внески громадян, які навіть не знають про це. Такі факти незаконного використання персональних даних людей встановив Громадський рух «Чесно». 

–  Вже є 2 кримінальне провадження щодо використання персональних даних Батьківщиною, – говорить Ірина Стасюк.

Координатор Громадянської мережі «ОПОРА» Андрій Токарський звертає увагу на іншу форму зловживань під час виборів – виборчу благодійність.

– Виборець часто обирає не досвід кандидата, а орієнтується на те, що ви нам дасте вже, ще до виборів. Тут часто має місце встановлення дитячих майданчиків та інші подачки виборцям. Так роблять кандидати в тих округах, де вони висуваються, – каже Андрій Токарський.

Такі подачки призводять до того, що після перемоги на виборах, такі кандидати намагаються «відбити» всі свої «капіталовкладення». Це породжує політичну корупцію. 

Представник політичної партії «Сила Людей» Зураб Кантарія додає до переліку зловживань ще й маніпуляції із державними субвенціями, які діючі депутати лобіюють для своїх округів.

Депутати часто отримують на свої округи більші субвенції за «хороше» голосування в парламенті на чиюсь користь, за те що вони робили у Верховній Раді на підтримку ініціатив впливових можновладців.

Тому ці депутати вважають такі субвенції своєю заслугою. Вони їдуть в округи і розповідають про це громадськості. При цьому, вони забувають сказати, що мова йде про бюджетні кошти.

До найпоширеніших форм виборчого марнотратства вищеназвані експерти відносять:

1. Маніпуляції із розподілом державних субвенцій.
2. Прямий підкуп виборця – новочасне «гречкосійство».
3. Виборча благодійність – облаштування публічного простору округу за кошти кандидатів чи їх спонсорів. Наприклад, встановлення «дитячих майданчиків».

Що від цього втрачають люди

Є величезні втрати для економіки, політики і суспільства від зловживань виборчою рекламою.

Про це говорить директор з правових питань ГО «Інтерньюз-Україна» Павло Моісеєв:

– У нас одні з найдорожчих виборів в Європі при тому, що ми одна з найбідніших країн континенту. Великі витрати на проведення виборчих кампаній сприймаються аморальними у таких країнах з поширеною бідністю. Це може сприяти зниженню довіри до політичних партій/кандидатів з боку населення (що ми й спостерігаємо в Україні – авт.).

Сьогодні брати участь у виборах в Україні неможливо із власним ресурсом. Це перетворює політику в бізнес-кампанію. Звідси і політична корупція – бо вкладені у кампанію гроші намагаються повернути у міжвиборчий період. 

Із цими думками згоден і Андрій Токарський. На його думку, нове покоління політиків не може пробити цю олігархічну стіну. Тому від виборів до виборів у нас перемагають одні і ті ж олігархічні партії та кандидати.

– Не кожен кандидат має доступ до носіїв зовнішньої інформації. Деякі партії викуповують ефірний час і площі наперед, щоб ніхто інший під час виборів не міг їх зайняти. І молодим партіям та кандидатам важко конкурувати, – зазначає Андрій Токарський.

З метою створення рівних умов для всіх кандидатів та партій, держава має законодавчо обмежити витрати на виборчу рекламу, вважають експерти.

Експертка з політичного фінансування та виборів Міжнародної фундації виборчих систем IFES в Україні Альона Шешеня додає, що у 2016 році були внесені зміни до виборчого законодавства.

Тепер у Законі «Про політичні партії України» є норма, що ті з них, які пройдуть до парламенту, отримають відшкодування своїх виборчих витрат. Якщо ця норма не буде змінена, виборчі фонди масово витрачатимуть на політичну рекламу. Адже все це їм компенсують із держбюджету.

Виборці, які погоджуються на різні форми підкупу, нічого не отримують.

Бо ж продуктовий набір часто витрачають ще до оголошення результатів виборів. А у міжвиборчі періоди кандидати повністю забувають про свої округи на кілька років – до наступних виборів.

На це звертає увагу Ірина Стасюк.

– Отримали разову допомогу, взяли подачку і вважають, що за такого кандидата треба голосувати. Це лише робить виборчу кампанію дорожчою, – каже експертка.

Як зробити українські вибори дешевшими

Експерти пропонують кілька нововведень, які дозволять подолати марнотратство українських партій під час виборів:

Встановити законодавчі обмеження витрат на виборчі рекламу та агітацію.

Збільшити штрафи за порушення виборчого законодавства.

Ширше та чіткіше визначити поняття «політична реклама». Існуюче визначення дозволяє політичним силам використовувати низку «прихованих» форм політичної реклами.

Законодавчо врегулювати питання фінансування не лише політичної реклами, але й виборчих штабів. Як фінансується їх діяльність ми майже нічого не знаємо. І це при тому, що вони координують виборчі кампанії кандидатів та партій.

А от Зураб Кантарія навіть пропонує заборонити будь-які форми політичної реклами за місяць до початку кампанії. Адже українські політики полюбляють запускати рекламну діяльність ще до офіційного оголошення про початок виборчої кампанії.

– Певні політичні партії де-факто належать олігархам. Телеканали належать тим же олігархам. Їм дуже легко маніпулювати цими речами. Під час парламентської і президентської кампанії дуже видно хто за кого агітує більше чи менше.

Остання парламентська кампанія показала як втопили Гриценка. Перед виборами у нього було 10%, але телеканал 1+1 понизив цей рейтинг, – каже Зураб Кантарія.

Від автора

Не знаємо чи захочуть українські законодавці вносити такі зміни до виборчого права. Їм це дуже невигідно.

Тому залишається сподіватися на політичну культуру українців. Громадяни мають припинити голосувати за «гречку» в усіх її проявах. Бо встановлений дитячий майданчик лише здається «вагомим» досягненням. Насправді, це дрібна подачка з поганими наслідками для суспільства.