«Йому боліло, коли церковне і громадське занедбувалося чи використовувалося у власних цілях»

Дякую Богові за дар життя отця Юрія Велігурського. Ми дружим з ним вже десь близько п'ятдесяти років. Дружба ця для мене почалася, коли я ходив у дитячий садок і продовжується донині.

Спогади від дитячих  вражень про отця – теплі й цікаві. Я дивився на вуса, а згодом і бороду дядька Юрія, його вишиванку, вдивлявся у його добрі очі й уявляв, що такими, напевно, були козаки. Шофер дальнобійник з Біблією і томиками Сковороди, Руденка, Симоненка у кабіні...

Молитва, незабутні розповіді, вірші та українська пісня вдома. Все це дивувало і формувало. Згодом, до речі, у поважному віці, Велігурський закінчив Острозьку Академію.

Потім ми довго не спілкувалися. Я виростав, а коли виріс і був у духовних пошуках, Бог знову дарував зустріч вже зі священиком Юрієм. Такі зустрічі у житті стають визначальними. Далі не бракувало різного – всього тут не опишеш та найголовніше – знав, що маю духовного отця, молитвеника, порадника і друга. 

Отець Юрій заручив мене з Оленкою, а потім вінчав нас. Він охрестив п'ятьох моїх дітей. Навчав мене, як священика. Десять років ми служили разом у маленьких домових храмах – він настоятель, я його помічник.

Ніколи не мав таких простих, щирих, дружніх і плідних стосунків у служінні та роботі. Жодного разу ми не те, що не сварилися, не мали протиріч та розбіжностей. Дякую Вам, отче, за це.

Отця Юрія довго не треба було просити про допомогу. Його Фіатиком Уно  ми об'їздили тисячі кілометрів, зустрічаючись зі школярами і студентами, щоб розповісти їм про Бога, любов, про цінність людських стосунків і життя дітей у материнських лонах.

Отець служив Літургії на пластових таборах серед природи. Він допомагав нашим друзям з особливими потребами у лікарнях та різних спільнотах. Під час війни служив у шпиталі і у військових підрозділах.

Отець Юрій любить Церкву і Україну, був одним з перших громадських активістів та волонтерів у Рівному ще з 1980-х, тільки тоді це так не називалося. Він належав до перших просвітян, рухівців. Був першим рукопокладеним у місті священиком для відродженої УАПЦ, будував з громадою Покровський собор.

Отець Юрій Велігурський багато проповідував і писав про необхідність реформи Православної Церкви після її совєтського полону. Говорив про гріхи і вади церковного життя, але без зневаги до людей, до їх гріхів, бо сам щиро казав, що є грішником.

Просто йому боліло, коли церковне і громадське занедбувалося чи використовувалося у власних цілях.

Думаю, Церква згодом прислухається до того, про що казав її священик.

І от вчора отець Юрій відійшов до Бога. Помоліться за його душу, будь ласка! Простіть йому, якщо кого образив, він не зі зла!

І Ви, отче, простіть мені, що останнім часом так мало Вас відвідував!

Тут дві  останні фото з отцем Юрієм з наших братських  біблійних читань у Колоденці.

Пс.37.18. Знає Господь дні невинних, а їхня спадщина пробуде навіки.

Завтра 09.11 у вівторок, у Покровському соборі у Рівному о 09.00 розпочнеться Літургія, а після неї чин похорону.

Поховають отця Юрія на кладовищі у Колоденці.