Купа лайна серед меморіальної зали

В мережі Фейсбук нині посилено рекламується арт-проект Звуки Чорнобиля - @SoundsOfChernobyl. 

Учасники проекту «музіцируют» в різних місцях Зони відчуження: в Прип'яті, Чорнобилі, Корогоді та інших локаціях Зони. Щоправда, на саркофаг 3-го реактора чомусь не лізуть. Штани завузькі заважають чи просто слабО?.. А «ліквідатори» у 1986 ЗМОГЛИ! Втім, хто би вас пустив на реактор, шоуменів із сопілками...

Увагу в рекламі проекту привернула знайома «решітка» антени РЛС Дуга-2.

У відеокліпі арт-проекту розмальовані дівчатка зі сміхом дуркують серед Прип'яті, весело підкидаючи ноги у циркових костюмах-опудалах.

А крізь високі зарості на відео я пізнаю той район міста: це неподалік від школи, де ми 30 з гаком років тому намагалися безпорадно "відмити" ту самісіньку багатоповерхівку від радіації.

Тоді нас прогнав звідти цивільний дозиметрист, закричав: - Тікайте нах@р! Тут за углом ТАК ЗАШКАЛІВАЄТ!!!

*   *   *

В кліпі арт-проекту неголений соліст, переспівуючи Скрябіна, дебільно викривлює обличчя. У 1986 йому би це не вдалося – кривлятися завадив би мокрий від поту респіратор. Та й не співав би цей чувак аж ТАК ФАЛЬШИВО, бо по морді отримав би від хлопців у респіраторах...

...Влітку-1986 наш «ліквідаторський» полковий наметовий табір стояв у Зоні відчуження під селом Корогод неподалік Чорнобильської атомної станції. 
Щоранку кілька тисяч солдатів виходили з наметів і cонно розглядалися довкола. 

На сході безперервно сновигали гелікоптери над лиховісними трубами ЧАЕС. Саме туди всім треба було їхати на пекельні роботи, «ліквідувати аварію».

На заході над соснами похмуро нависала фантастична решітка «загоризонтної РЛС Дуга-2» – видовище!

Всі вмивалися, снідали, знов похапцем натягали респіратори, вантажилися на брезентовані ЗІЛи й мовчки їхали до атомного попелища. Куди би не виїжджали солдати з табору в/ч 61606 – дорогою звідусіль кидалася в очі гігантська «решітка» Дуги.

...Щомісяця кількасот солдатів-приписників поверталися до рідної Полтавщини; кожен мав із собою червону паперову «Почесну Грамоту». А замість полтавчан щомісяця приїжджали ще кількасот таких самих похмурих дядьків – з Білої Церкви, Харкова, Черкас...

*   *   *
...В листопаді-1986 мене виписали зі шпиталю після переопромінення, тож я повернувся до рідного полку в Лубнах. Колеги-офіцери зраділи моїй появі: вони всі вже просто «зашивалися» їздити Україною з нагородженням своїх недавніх підлеглих «ліквідаторів». 

Нагороди були простенькі, високих орденів нікому не давали. Зазвичай вручали найнижчу солдатську медальку «За відзнаку у військовій службі» І ступеню, та й то не кожному...

Поїхавши на Хорольщину з повним портфелем солдатських нагород, я зробив там для себе несподівані «відкриття». На кожне нагородження приходило зовсім мало чоловіків, їх можна було порахувати на пальцях. В залах райвіськкоматів та Будинків культури мовчки сиділи переважно жінки. Медалі довелося вручати солдатським дружинам. 

Частина присутніх жінок у кожній залі була з непокритими головами або у звичайних хустках (як я зрозумів – їхні чоловіки лікувалися по навколишніх лікарнях). Друга частина була В ЧОРНИХ ХУСТКАХ...

Одна з них, взявши з моїх рук чоловікову медаль, била мене кулаками у груди: – Чому ти живий?! Чому мій Віталік у могилі, а ти живий?!

Я не знав, що їй відповісти. Як не знав іще й про своє майбутнє. Я теж іще не знав, що там, де Віталік розпочав свою дорогу в могилу, через 34 роки арт-молодь у безглуздих костюмах буде фальшиво дуркувати з розмальованими обличчями і нереальними фіолетовими кігтями на пальцях...

До речі, навіть творці серіалу Chernоbyl знімали його НЕ в Зоні. Обережні американці не ризикнули лізти в такі чудові «декорації».

*   *   *

Не такий я вже й ретроград (сам колись «лабав» на бас-гітарі). 

Я розумію арт-молодь: вона поїхала в Чорнобильську Зону вже після хвилі кон'юнктури, спричиненої американським серіалом «Chernobyl». 

Адже ДО перегляду серіалу ви про Чорнобиль мовчали, чи не так?! 

Ось чому від повного незнання та історичного безпам'ятства й безрідності така висмоктана з пальця «творчість» виглядає фальшивим жорстоким блюзнірством і кисло смердить цирком (тобто, слонячим лайном). 

*   *   *

Соліcти арт-проекту співають під антеною Дуги-2, а передо мною – ОЧІ ПОЛТАВСЬКИХ УДОВИЦЬ. Адже їхні чоловіки влітку-1986 теж із цікавістю розглядали щодня ту саму «решітку». Розглядали її востаннє в житті, не знаючи, що жити лишилося зовсім недовго!

Тим хлопцям було тоді НЕ ДО ШОУ. Cотні тисяч «ліквідаторів» отримали смертельні опромінення в тих самих місцях, де нині відбувається «Артпроект». 

А в одних лише невеликих Лубнах на «ліквідаторському» цвинтарі – майже ТИСЯЧА МОГИЛ молодих і здорових лубенських чоловіків, померлих не від старості. На тому цвинтарі ніколи ніхто не заграє. Бо навіть найцинічніші циркачі не влаштовують свої вистави на могилах. 

Музиканти і співаки, звертаюся до вас: ПРИВЕРТАЙТЕ УВАГУ до Чорнобильської Зони та до «ліквідаторів»! – але ж не робіть це в тих скорботних місцях, де десятки тисяч молодих чоловіків отримали свої смертельні «дози». 

У Чорнобильській Зоні ПОМОВЧІТЬ, бо дуже вже забагато штучності й ФАЛЬШУ! 

Або ПОМОВЧІТЬ, принаймні, поки живі ще ми – безпосередні учасники та свідки, які ВИЖИЛИ. Зрештою, це вже недовго – ми йдемо дуже швидко, бо побратими зачекалися нас на сотнях цвинтарів по всій Україні...

А арт-проект тимчасом у Музеї порепетирує: наприклад, спробує наср@ти серед меморіальної Зали Скорботи. А чьо, це ж так оригінально?! Ще можна в костюмі опудала затанцювати на могилі рідного дідуся. В Зоні, недалеко від ЧАЕС стоїть сосна-хрест Скорботи. Може, ще й під нею подуркувати?!

Потім, пізніше, ПІСЛЯ НАС, робіть що хочете. Бо для нас Чорнобильска Зона – це не декорації. Для десятків тисяч вдів – це місце, звідки йшли до могил їхні чоловіки.

*   *   *

Учасники-музиканти: Сергій Міхалок і Олександр Чемеров, Вагоновожатые, KAZKA x RUNSTAR, Стасік, KRUTЬ, ATOMIC SIMAO та інші. Проєкт реалізується за підтримки та сприяння Міністерство культури та інформаційної політики України: Український культурний фонд , Державне агентство України з управління зоною відчуження,  МГО «Центр ПРИПЯТЬ.ком», МГО «Європейський Інститут Чорнобиля» та проєкту Artefact art-project.