Приватизована культурна пам′ятка біля Луцького замку доводиться до знищення через бездіяльність чиновників

У будь-якого історика буде шок, коли він побачить, в якому стані перебуває архітектурна пам’ятка у Луцьку. Колись затишний будинок перетворився на нікому не потрібні руїни.

Найстрашніше те, що ніхто й не поспішає нічого змінювати – усі три структури у Луцьку, які зобов’язані охороняти і відновлювати історичні залишки, навіть не знають, хто є власником зруйнованої пам’ятки! БТІ ж вважає, що ніхто й не повинен цього знати.

А загалом справа виглядає як схема отримання вигідної земельної ділянки.

Як то:

1) купується правдами і неправдами будинок пам′ятка в старій частині міста.

2) Будинок за кілька років доводиться до руйнації, як фінальний акорд – підпал.

3) На місці будинку споруджується готель чи торгово-офісний комплекс.

Такі схеми можуть провертати мільйонери за сприяння корумпованих чиновників. Як відбувається із місцевою пам’яткою біля замку Любарта читайте в розслідуванні порталу «Четверта влада».

ЯК ВИГЛЯДАЄ ПАМ´ЯТКА МОЖНА ПОДИВИТИСЬ ТУТ. 

Занедбана пам’ятка місцевого значення уже тривалий час «ходить по руках»

Будівля за адресою вулиця Плитниці, 7, що по сусідству із Замком Любарта, була зведена ще у ХVІІІ столітті.

Цей об’єкт знаходиться на території державного історико-культурного заповідника «Старий Луцьк». Будинок є пам’яткою містобудування і архітектури місцевого значення й взятий на облік рішенням Волинського облвиконкому в 1986 році.

Цей «житловий» будинок уже давно не житловий. Побудований на схилі, а тому із тильної частини має 2 поверхи, а з фасадної – один. Кілька років він стоїть без даху, який обвалився.

На вікнах з’явилися решітки незрозумілого походження, проте, незважаючи на них, в будинок дуже легко проникнути і уже тривалий час він страждає від розваг та фантазії сучасної молоді.

В деяких місцях облетіла штукатурка. На стінах безліч різних написів та графіті. На деяких вікнах просто збиті підвіконня, а самі віконні отвори штучно зменшені. Хтось намагався перекрити неприємний краєвид і улітку насадив квітів попід самий фундамент, але ситуацію це мало змінило.

У будівлі є підвали, які й досі мало досліджені. З кожним днем фундамент будинку слабшає, підвали засипаються і втрачається можливість додати нову сторінку у історію древнього Луцька.

Приблизно рік тому, коли розгорівся скандал про вивезення сміття на внутрішній дворик цього будинку, місцева влада змусила господаря поставити металічний паркан, який хоч і закрив той безлад, але не прибрав його. Схоже, що зараз зелень у внутрішньому дворику і є єдиним господарем.

Цей будинок, незважаючи на те, що розташований він на території заповідника і є пам’яткою архітектури місцевого значення, приватизований. Місцеві мешканці розповідають, що тут нібито «щось» мало будуватись.

– Я чув що якийсь ресторан мав будуватись, чи якийсь готель. Щось на зразок цього, - розповідає чоловік, який працює на території заповідника.

Про історію будинку на вул. Плитниці 7 портал «Четверта влада» поцікавився у знавця історії, який разом із іншими представниками Громадської ради Волині уже довгий час бореться за відновлення та збереження волинських старожитностей, Ігоря Левчука.

– Найперший власник це була, здається, стоматполіклініка, – розповів голова Громадської ради Волині Ігор Левчук.

– Потім цей об’єкт був закинутий. Потім – переданий римо-католицькій церкві, а тоді вони передали його «Короні Вітовта» (ресторан на цій же вулиці – ред.), а «Корона Вітовта» тоді вже перепродала його.

На цей момент пам’ятка в занедбаному стані. До неї була здійснена незаконна прибудова. Це вже давно. Зараз вона в стані руйнації, – розповідає чоловік.

У справі охорони пам’яток три структури кивають одна на одну

Хоча цей об’єкт і не внесений до Переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, але підпадає під Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Стаття 2 цього Закону вказує на об’єкти, які не підлягають приватизації. Серед них – квартири (будинки), розташовані на територіях історико-культурних заповідників. Найпростіший спосіб обійти цей закон це приватизувати приміщення до початку його дії.

– Чи підлягає цей об’єкт приватизації? – питаємо у заступника начальника управління культури і туризму Волинської обласної державної адміністрації Валерія Дмитрука.

– Наскільки я розумію, цей об’єкт на території історико-культурного заповідника.

Згідно Закону «Про приватизацію державного житлового фонду», який був прийнятий на початку дев’яностих років, якщо він був приватизований, то до прийняття цього закону, – розповідає посадовець (однак до прийняття цього закону приватизовувати житловий фонд не можна було – ред.).

Щоб з’ясувати чому пам’ятка перебуває у відразливому стані уже добрий десяток років звертаємось у сектор охорони культурної спадщини тої ж таки Волинської обласної державної адміністрації, адже за законом саме ця структура має слідкувати за станом пам’яток (пункт 1, статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

З першої спроби вийти на зв’язок із начальником сектору охорони культурної спадщини Волинської ОДА нам не вдалось – повідомили, що він у відпустці. Натомість порадили звернутись до головного спеціаліста по охороні культурної спадщини і музейній роботі Петра Ходаня.

– Я не знаю його історії, я відповідь по Вашому запиту направив, – відповідає головний спеціаліст по охороні культурної спадщини і музейній роботі.

– Чи виділялись якісь кошти на реставрацію?

– В межах своєї компетенції ми Вам відповідь надали, а те, що нам не відомо, ми перенаправили в міську раду.

– Згідно з законом Ваш відділ має слідкувати за станом пам’яток і подавати до центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини про загрозу руйнуванні пам’яток…

– Взагалі то, ще є міський відділ, який теж, згідно з законом повинен нас інформувати.

З допомогою запиту, про який згадав Петро Ходань, ми намагались з’ясувати про власність пам’ятки, зміну її власників, виділення коштів на її реставрацію. У відповіді жодної такої інформації не надали, оскільки нею «не володіють».

З відповіді на запит і коментаря Петра Ходаня, складається враження, що цей відділ не має жодного відношення до пам’ятки за адресою вул. Плитниці 7. А хто ж все-таки має? (натисніть на документ, щоб збільшити).

Згідно законодавства, зокрема Закону України «Про охорону культурної спадщини», саме відповідні органи структур місцевого самоврядування, державні історико-культурні заповідники мають повноваження по захисту та збереженню пам’яток культури і зобов’язані вживати для цього заходів.

Аби дізнатись хто й коли отримав право розпоряджатись цією будівлею, звернулись у Луцьку міську раду. Отримали відповідь, що цей об’єкт ніколи не перебував у міській комунальній власності й відповідно такою інформацією вони не володіють.

Якщо ж об’єкт не перебував у власності міста, тоді звертаємось у Волинське регіональне відділення Фонду державного майна України. У відповіді вказали, що запитання щодо цього об’єкту переслані до Луцької міської ради, оскільки Фонд не володіє цією інформацією. Коло замикається…

Щоби отримати роз’яснення телефонуємо до начальника регіонального відділення ФДМУ Тетяни Маслечко.

– Перепродажу ФДМУ ніколи не контролював, – розповідає Тетяна Маслечко. – Можливо управління культури і туризму ОДА ще треба запитати.

Я пам’ятаю, що наші працівники перелопатили архів наш і по одному об’єкту дали відповідь (про колишнє приміщення БТІ на вул. Кафедральній, 10 читайте також розслідування – ред.), а по другому в нас нічого немає.

З точки зору якщо це місто Луцьк і право власності видає орган місцевого самоврядування тому ми перенаправили це в міську раду. Можливо, якщо це пам’ятка архітектури, то зверніться ще в управління культури і туризму ОДА. В нас такого об’єкта ні в архіві, ні в оренді немає.

Оскільки це був житловий будинок, то приватизацією житла займається спеціальний відділ в міській раді. Вони й видають свідоцтва на право власності, –пояснює начальник регіонального відділення ФДМУ.

Із тими ж питаннями про власність пам’ятки та її стан звертаємось до керівництва Державного історико-культурного заповідника (ДІКЗ), на території якого й розміщена пам’ятка.

Проте керівництво ДІКЗ «Старий Луцьк» відповіло у відповіді на запит порталу «Четверта влада», що «згідно пояснювальної записки Генерального плану Луцького  історико-культурного заповідника, не перебуває на балансі заповідника». А на чиєму ж балансі перебуває?

Як чиновники вирішили оприлюднити власників нерухомості у старому місті

Як уже з’ясувалося, ні управління культури ОДА, ні дирекція ДІКЗ не знають хто власник житлового будинку XVIII століття.

Тому звертаємося у міський відділ охорони культурної спадщини Луцької міської ради, створений для виконання практично тих же функцій. Можливо, хоча б працівники третього органу із тих, що опікуються пам’ятками, знають щось про власника будинку на вул. Плитниці.

– Хто власник будівлі на вул. Плитниці 7? – питаємо у начальника відділу охорони культурної спадщини Луцької міської ради Сергія Годлевського.

– Бачте, я не можу вам, я не знаю… Я маю якісь певні здогадки. Я знаю, що директор заповідника новопризначений дав запит у БТІ і цю інформацію не надали, бо сказали, що це виключно внутрішня інформація.

Я маю певні здогадки. Коли я був призначений начальником відділу охорони культурної спадщини ми виходили при попередньому міському голові на цей об’єкт. Тоді називалося прізвище, але я особисто не бачив документів. Знаю, що цей об’єкт викуплений і знаю, що це колишній депутат міської ради.

– А можете назвати свої здогадки?

– Ні, ну це ж буде неправильно… Ви ж будете посилатися.

– Складається така ситуація, що ніхто не знає власника, а пам’ятка  помирає…

– Так. Нещодавно в нас відбувалася нарада в міського голови. Це не єдина пам’ятка в старому місті. Їх є кілька таких об’єктів, які викуплені або перебувають у підприємствах.

Тут яка ситуація, ми є відділ міської ради, який займається охороною культурної спадщини, але є межі заповідника «Старий Луцьк», який безпосередньо підпорядкований ОДА, вона призначає і директора.

– Але я спілкувався із новим директором заповідника і він сказав, що не володіє інформацією ні про історію цієї пам’ятки, ні про власника і сказав, що ця будівля не належить до переліку пам’яток заповідника.

До слова, на пам’ятці немає жодної охоронної дошки, не вказано, що це пам’ятка. Чи намагались ви її встановити і чи укладався охоронний договір із власником?

– Я не знаю, чому до мене ставиться це питання, але це завжди було в юрисдикції самого заповідника. До нашого органу це не належить, бо ми ще не маємо повноважень. Вони ще тільки виробляються (відділ існує уже майже 5 років – авт.).

Поза межами міста є ряд будівель, до яких ми маємо відношення. Те, що знаходиться на території заповідника, є спеціальний орган, який оберігає, укладає і береже ці пам’ятки і договори.

Вони укладались завжди директором заповідника. Це завжди було в компетенції колись відділу, а зараз сектору охорони культурної спадщини ОДА.

– Але я спілкувався із Петром Ходанем…

– І він сказав, що це маємо ми охороняти?

– Саме так.

– То я не буду коментувати напевне. Просто скажу, якщо вже вам робити розслідування, то ви подивіться будь ласка положення про державний історико-культурний заповідник, підпорядкування саме. Ми саме на сьогоднішній день не маємо права укладати такі договори, бо нам не передалися повноваження ті.

– Чи звертались ви у відповідні органи, щоби провести якісь заходи для збереження цієї пам’ятки?

– Ми мали щось із 5 чи 6 нарад по цьому. Де ми обговорювали такі питання. Це не є тема яка хтось десь знає, але десь воно закрито далеко. Це є дуже поширена ситуація. Всі про це знають.

Остання ділова розмова із міським головою і Олексієм Златогорським… (директор Державного підприємства "Волинські старожитності" – ред.) і ми говорили, що необхідно оприлюднити тих власників, хто має приватну власність в старому місті.

– І що вирішили? Яким чином це має відбутись?

– Вирішили, що це треба зробити.

БТІ вважає, що лучани не мають знати власників луцьких пам’яток

Як бачимо, посадові особи провели 5-6 нарад і вирішили, що треба оприлюднити власників пам’яток у історичній частині міста. Продуктивно.

Уже майже два місяці з’ясуванням власності пам’ятки займається і дирекція ДІКЗ «Старий Луцьк».

Проте іншу думку на тему оприлюднення власників має Волинське обласне бюро технічної інвентаризації, яке у тій ситуації, яка сьогодні склалася, мабуть, єдине володіє інформацією про власників будинку. Їхню думку портал «Четверта влада» дізнався із відповіді на запит.

– Тут така неоднозначна ситуація, – пояснює відповідь Волинського обласного бюро технічної інвентаризації адвокат Юрій Колтонюк.

– Оцінити чи є така інформація суспільно важливою може тільки суд. БТІ взагалі то дають такі відповіді, так. І адвокатам вони так само відповідають. Тут є судова перспектива, щоби спробувати відстояти право на отримання цієї інформації, – розповідає Юрій Колтонюк.

– Інформацію про власника пам’ятки, якщо вона перебуває у приватній власності, обов’язково повинні надати, оскільки це є суспільно значима інформація щодо об’єкту, який перебуває під охороною держави, – вважає медіа-юрист і адвокат Людмила Панкратова.

Директор заповідника Павло Рудецький пояснює, що адміністрація заповідника ніяк не може вплинути на збереження пам’ятки через відсутність інформації про власника, якого ВО БТІ не повідомляє.

Директор заповідника не знає в яких реєстрах зафіксована пам’ятка із «Старого Луцька»

Зрештою, дуже цікаву відповідь з приводу збереження цієї пам’ятки отримали із Міністерства культури України. У документі зазначено, що ця пам’ятка не належить ні до Реєстру нерухомих пам’яток національного значення, ні до Реєстру нерухомих пам’яток місцевого значення.

Це здивувало, оскільки в усіх структурах ніхто не піддавав сумнівам приналежність будинку на вул. Плитниці 7 до пам’яток.

Щоби отримати пояснення звернулись спочатку до директора заповідника «Старий Луцьк». Павло Рудецький на цій посаді із липня 2012 року після звільнення попереднього директора Тараса Рабана та порушення кримінальної справи проти нього.

– В яких реєстрах перебуває пам’ятка на вул. Плитниці, 7? – запитуємо.

– Це пам’ятка місцевого значення.

– Це якийсь державний всеукраїнський реєстр?

– Є реєстр пам’яток, – пояснює Павло Рудецький. – Є пам’ятки національного значення і місцевого значення. Це є пам’ятка місцевого значення. Я Вас посилаю на сайт управління культури і туризму ОДА, там є перелік пам’яток. Там можете відкрити і побачити, що то дійсно в реєстрі ця пам’ятка стоїть.

– А чому така дивна відповідь із Міністерства?

– Я не можу пояснити відповідь Міністерства. Якщо є Реєстри пам’яток національного і місцевого значення і в тому реєстрі всі пам’ятки фіксуються, і там є охоронні номери, вказано коли і ким взято на облік, то це все є на сайті ОДА. У списку він йде під 23-тім номером, а охоронний номер його згідно державного реєстру 25-мз.

Іншу думку щодо цього має автор відповіді із Міністерства культури України заступник директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України Віктор Вечерський.

Подаємо повну розмову для отримання відповідей на усі питання.

– Мова йде про державний реєстр нерухомих пам’яток України. Я Вам підтверджую, що вона справді до цього реєстру не занесена, – впевнено відповідає Віктор Вечерський.

– Під цим охоронним номером він ні до яких реєстрів не занесений, він занесений до списку пам’яток місцевого значення, який ще при «совєтах» затверджував місцевий орган виконавчої влади.

Згідно з прикінцевими положеннями Закону України «Про охорону культурної спадщини» такі об’єкти вважаються пам’ятками до того часу, поки не буде вирішено питання про їх занесення або не занесення до державного реєстру. До того часу вона є пам’яткою і підпадає під відповідні закони.

– А коли буде розглядатись питання про внесення її до реєстру? – питаємо.

– Як тільки директор заповідника забезпечить розроблення облікової документації, як тільки вона буде в установленому порядку внесена до Міністерства, ми оперативно розглянемо і приймемо відповідне рішення, – запевняє Віктор Вечерський.

– Це прямий обов’язок і місцевого органу хорони культурної спадщини і заповідника, оскільки органом управлінням майном цього заповідника є обласна державна адміністрація.

– А до цього часу власне охорона і збереження цієї пам’ятки це теж обов’язок місцевих органів, так?

– Це обов’язок заповідника, директор якого отримує свою зарплату саме за те, що він оберігає ці пам’ятки.

– А для збереження він має якісь подання до Вашого органу робити і щодо вжиття якихось заходів для її захисту?

– Він зобов’язаний сам вживати ці заходи, – пояснює посадовець Міністерства культури України.

– Його для цього на роботу найняли. Адміністрація заповідника це обслуговуючий персонал, який українські платники податків найняли для того, щоб цей персонал забезпечував збереження і належне використання пам’яток. Якщо він цього не забезпечує, то в нормальній країні його виганяють і набирають інший персонал.

Отож, поки три органи, які мають безпосередній обов’язок зберігати пам’ятки, вирішують між собою, де чиї повноваження, культурні «залишки» гниють, руйнуються і втрачають свою туристичну привабливість.

Ніхто не знає, хто господар пам’ятки, яка уже близько 10 років служить притулком для безхатченків, сміття і неприємного запаху. Так само ніхто не знає, яким чином це змінити, хоча й працівники трьох відповідних органів отримують заробітну плату із кишень платників податків.

До слова, поки що в Державному реєстрі нерухомих пам’яток місцевого значення, розміщеному на сайті Мінкульту, із Волинської області вказано лише 17 об’єктів, переважна більшість яких взята на облік у 2009-2011 роках.

Звісно ж, що будинку на вулиці Плитниці 7 там немає. У списках, розміщених на сайті управління культури і туризму ОДА, їх кілька сотень.

З’ясувати хто ж власник житлового будинку-пам’ятки нам поки що не вдалося.

Портал «Четверта влада» підготував звернення в прокуратуру з метою з’ясувати чому пам’ятка доведена до занедбання і хто у цьому винен, чи законно був приватизований цей будинок і чи має право БТІ приховувати суспільно-важливу інформацію про власників культурних пам’яток.

Поки ж ми поцікавились у голови Громадської ради Волині Ігоря Левчука, що ж потрібно аби відновити будинок на вулиці Плитниці 7:

– Він потребує щоб хоча би зупинили те, що там відбувається, – переконує Ігор Левчук.

– Там пішли руйнівні процеси і будинку фактично немає. Його потрібно фактично з нуля реставрувати. Головне, щоб він мав цікаве функціональне призначення, яке б вписувалося в структуру заповідника.

Тут я бачу ситуацію так: потрібно з’ясувати чи законно була приватизація і чому людина доводить об’єкт до такого стану. Луцька міська рада могла б викупити цей будинок. По балансовій вартості він коштує копійки і зробити там музей Луцька чи галерею якусь.

– Скільки приблизно коштів потрібно для цього?

– Я думаю, коштів від проведення однієї-двох «Ночей в Луцькому замку», від організації і продажу квитків й відправити хоча б половину цих грошей на заповідник ми б тоді давно б і Плитницю 7 зробили, й інші пам’ятки. Одна-дві «Ночі в Луцькому замку» можуть врятувати декілька пам’яток.

РЕЗУЛЬТАТИ РЕАГУВАННЯ ПРОКУРАТУРИ:

Прокуратура не знайшла винних в тому, що пам’ятка в «Старому Луцьку» стоїть у руїнах