«Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за публікації блогерів»
Profile picture for user Melnyk
Дослідник українського національно-визвольного руху

«Люди ходять голодні та збирають усяку дохлятину», – про вислови червоноармійців

Тривожна подія сталася у серпні 1932 року в кавалерійському дивізіоні 210-го полку воєнізованої охорони, що у місті Магнітогорську на Уралі – на посту вартівника динамітового складу хтось написав антирадянські гасла!

Написи скопіювали і передали командиру взводу, щоб виявив їхнього автора.

«Соц. змагання це задурманювання трудового народу...

Дай відповідь скільки голодних робітників і селян зараз.

А хліб де? – Годують буржуазію.

Щоби вони нам духу не дали, а ми здихали – комуністи добре живуть за нашою спиною.

Так, цілком правильно.»

Такими були ті написи. За тодішніми мірками це була неабияка зухвалість.

Підозра відразу ж лягла на червоноармійця Ямнінова Григорія Карповича, 1907 року народження, що служив вершником у цьому ж 210 кавалерійському полку.

Ямнінов Григорій Карпович (світлина з архівно-кримінальної справи)

Згідно з військово-обліковими відомостями хлопець народився у Тучинській волості Ровенського повіту Волинської губернії. Згодом родина переселилася у Казахстан.

До травня 1932 року Ямнінов служив у міліції на станції Щербакти Цюрупинського району Казахської АРСР. У цьому ж районі хлопець тоді й мешкав.

Командир взводу Санченко вирішив порівняти скопійовані написи з почерком Ямнінова. Щоб роздобути почерк Григорія, Санченко викликав його і під приводом залучення до воєнкорської роботи дав написати текст.

Почерк, яким Ямнінов написав його, збігся з тим, що був на посту динамітового складу! Невдовзі Григорій, вочевидь, схаменувшись, повернувся до Санченка і хотів порвати написане, але його зупинили.

Поза тим, командири зібрали доводи того, що Ямнінов Г.К. неодноразово порушував дисципліну у дивізіоні. Зокрема, був у самовільній відлуці, підробив лікарняний листок, обізвав командира жандармом тощо.

Усі наявні матеріали, як про написання антирадянських гасел так і про порушення дисципліни, скерували до Магнітогорського міського відділу ОГПУ (рос. «Объединённое государственное политическое управление» - прим. Авт). Отже, далі за справу мали взятися чекісти.

Урешті 22 жовтня 1932 року Ямнінова Г.К. заарештували.

Цікава ситуація вийшла зі з’ясуванням соціального стану й національності Григорія.

Зокрема, у листі штабу 210-го полку воєнізованої охорони до Магнітогорського міськвідділу ОГПУ написали, що під час опитування Ямнінов назвався робітником, в особовій справі та обліково-військовому квитку зазначено, що селянин, а в довідці сільської ради – наймит.

Щодо національності у цьому ж листі написали, що за обліково-військовим квитком Ямнінов українець, за анкетою – росіянин, а з особистих показів – поляк.

Щоб з’ясувати національність Ямнінова Г.К., його запитали про це під час допитування 22.10.1932.

- Вважаю себе українцем, але іноді пишуся поляком і росіянином. Але здебільшого пишуся українцем, - відповів Григорій.

Разом з Ямніновим Г.К. 22.10.1932 заарештували ще одного нібито антирадянськи налаштованого вершника, що також служив у цьому ж кавалерійському дивізіоні.

Це був Осадчук Степан Євтихійович, 1906 року народження, із села Воронинці Уланівського району Вінницької області УРСР, українець, неодружений, червоноармієць.

На відміну від Ямнінова, у дивізіоні Осадчук лише одного разу порушив дисципліну. Загалом же командир охарактеризував його позитивно. І навіть зазначив у характеристиці, що Степан «свідомо несе службу і любить коня.»

Осадчук Степан Євтихійович (світлина з архівно-кримінальної справи)

А втім дальше розслідування виявило для Ямнінова й Осадчука низку неприємних речей –однослуживці  розповіли чекістам Магнітогорського відділу ОГПУ про те, що чули від хлопців антирадянські вислови.

Зокрема, під час допитування 23.10.1932 червоноармієць Ловягін М.А. зазначив:

«7 серпня 1932 року, коли їхали вартувати на греблю, Ямнінов у числі 6 вершників і командира відділу Назарова казав: «У нас життя в Радянському Союзі страшно погане, робітникам живеться погано, не те, що в капіталістичних країнах, робітники сидять у нас голодні, не отримують достатньо пайка, ходять в личаках, мало не голі, а там у капіталістів живеться значно ліпше.» <…>

На початку вересня у таборах біля намету Ямнінов Г.К. у групі стрільців-вершників казав: «Нашим командирам живеться добре, а нам лише погано, вони нас просто експлуатують, ходимо в наряд щодня, відпочити дають мало, у відпустку відпускають рідко та мало, командири всіляко обманюють нас».

25.10.1932 допитали червоноармійця Соболевського Й.А., який розповів, що у серпні 1932 року після політзаняття Осадчук С.Є. сказав серед вершників: «Що там у газетах пишуть, що розв’язано зернову проблему, відібрали із села все зерно, зсипали на зсипні пункти і кажуть, що у Радвлади багато хліба, у місті стало його багато, а в селі нема, а раніше хліба було багато і в місті, і в селі».

У серпні 1932 року після обіду Осадчук С.Є. казав біля намету: «Хліба тепер бракує тому, що основну робочу силу, яка раніше любила роботу, із села виселили (себто кулаків), а залишили в колгоспах працювати тих, хто в холодочку горічерева любить лежати, а вони кулаки, тут землю риють».

Повернувшись із відпустки, серед вершників Осадчук С.Є. казав: «Росте наша промисловість та сільське господарство лише на папері у газетах, а насправді ж нема нічого, не видно жодного зростання, навіть стало гірше, ніж було раніше, лише пишуть, що у відсотковому відношенні зросла промисловість та сільське господарство».

Поза тим, Соболевський повідомив, що коли Осадчук отримав листа від родичів, то сказав, що «його два добрих товариша, що проживають вдома у селі, кудись поїхали, найпевніше пішли за кордон, у Польщу, позаяк місцеві власті хотіли їх розкулачити. Якби я жив зараз удома, то теж би пішов у Польщу, оскільки все одно так жити, як раніше жили ми, не доведеться, на таких конях їздити, на яких їздив я, не доведеться».

Наприкінці весни 1932 року Осадчук поїхав у відпустку. Повернувшись, розповів Соболевському:

«У селі нині жити стало дуже погано, сильний голод, пороз’їжджалися хто куди, а мій батько таки ухитрився, він зумів запастися, відкілясь під час збирання понастягав пшениці, жита і ячменю, і закопав під хлівом у яму, так що вистачить до свіжого хліба. Яму з хлібом показував мені.»

Щодо служби у 210 полку Осадчук С.Є. казав:

«Хіба у старі часи я став би служити тут, мерзнути по 12 годин на посту, я би жив удома, як мені хочеться, куди хотів, туди і пішов би, що хотів, те і їв би, а тепер доводиться жити там, де хлібом годують та коритися їм».

Того ж дня, себто 25.10.1932, допитали червоноармійця Овчиннікова А.С., який сказав:

«Десь 7-8 серпня 1932 року, вартуючи на греблі, у той час якраз на греблю приїжджали іноземні робітники й оглядали греблю, Ямнінов Г.К. після того, як вони пішли, казав вершникам: «Ось погляньте, нам усі кажуть, що в капіталістичних країнах робітникам жити погано, та ось Ви ж бачили, коли іноземні робітники, що приїхали, добре вбрані і всі які здорові, а в нас же навпаки нічого нема, хіба можна вірити тому, що нам кажуть».

Перебуваючи у таборах наприкінці липня 1932 року, до того, як груповід прийшов на політзаняття, Ямнінов Г.К. казав вершникам:

«Я от нашій пресі зовсім не вірю, ось я отримав з дому листа, в якому мені пишуть, що в нас у станиці і колгоспі їдять траву, всі з голоду помирають, прямо на вулицях, йде, йде людина і падає, ось до чого дожили, а нам кажуть, що хліба свого багато, та ще й відправляють його за кордон. Хіба ви у пресі це побачите, там нічого про це не пишуть, ясно, що пресі вірити не можна».

15 серпня 1932 року, їдучи разом з іншими вершниками вартувати на греблю, Ямнінов Г.К. зачав розмову про те, що «раніше краще жилося навіть тоді, коли я жив у кулака, я пив та їв з ним разом, що я потребував, а тепер у нас нічого нема і живемо ми дуже погано».

Під час допитування 26.10.1932 червоноармієць Ретинський А.Д. зазначив:

«29 липня 1932 року, стоячи на варті динамітового складу, Ямнінов Г.К. у варткімнаті серед стрільців-вершників всієї варти казав:

«Кажуть, що у нас здобуток п’ятирічки – не стало безробітників, тим часом як я сам бачив, коли служив у міліції, люди ходять голодні та збирають усяку дохлятину,  а нам і на політзаняттях кажуть, що в Радянському Союзі немає голодних і безробіття, а коли станеш заперечувати, то тебе вважають опортуністом і чужим елементом. Усе одно я їм не вірю, позаяк я бачив на власні очі, як люди валяються голодні та помирають.»

11 вересня 1932 року у казармі у групі червоноармійців з кількох осіб Ямнінов Г.К. сказав:

«Дали б мені волі та сказали хто більше завербує на свій бік робітників, я думаю, що на мій бік більше би пішло <…>.  Ось приміром, я став на політзанятті казати, що у капіталістів робітники живуть ліпше, ніж у нас, то на мене всі накинулися, а що наші червоноармійці розуміють? Анічогісінько.  Візьмемо до прикладу нашого першого-ліпшого робітника і запитаємо в яких умовах він живе, він одразу скаже, що ходжу холодний і голодний. А з приводу соцзмагання постановляють не самі робітники, а керівники комуністи. Згину, а казатиму всім політпрацівникам, що робітників обманюють».

Поза тим, на початку серпня, дати точно не пригадую, ми їхали разом з Ямніновим та іншими вершниками в числі 9 осіб вартувати на греблю, дорогою Ямнінов казав вершникам, що робітникам в капіталістичних країнах живеться ліпше, ніж у нас в Радянському Союзі, хоча нам і кажуть, що там погано живуть, але ж ми не бачили, а вірити цьому не можна.»

28.10.1932 допитали червоноармійця Кокшарова П.М., який зазначив: «Після повернення з відпустки, Осадчук С.Є. в казармі казав стрільцям, що вдома у колгоспах живуть дуже погано, сидять голодом, оскільки хліб увесь відібрала держава».

Ось такого насвідчили однослуживці про Ямнінова й Осадчука. За суттю ж ці вислови всього лиш відображали тогочасну дійсність. Деякі з них свідчили про голод в Україні та Казахстані.

У листопаді 1932 року справу завершили розслідувати, а 23 грудня 1932 року затвердили звинувальний висновок. У ньому зазначили, що своїми антирадянськими виступами Ямнінов та Осадчук «розтлівально діяли на довколишніх вершників, особливо на малостійких та недисциплінованих».

Не забули, звісно ж, у звинувальному висновку зацитувати й покази однослуживців про антирадянські вислови Григорія і Степана.

11.01.1933 відбувся суд.  Виїзна сесія Військового Трибуналу ВОГПУ Урала визнала Ямнінова Г.К. й Осадчука С.Є. винними за статтею 58-10 Кримінального кодексу РСФРР в антирадянській агітації та пропаганді і засудила:

Осадчука С.Є. – до  1 року виправно-трудових робіт з оплатою 75% заробітку;

Ямнінова Г.К. – до 10 років позбавлення волі з відбуванням покари у віддалених місцевостях СРСР, без обмеження прав.

Одначе 25 лютого 1933 року Військовий Трибунал ПРИВО з’ясував, що матеріалами справи провини Осадчука не доведено. Щодо Ямнінова, то під час призначання йому покари варто було б врахувати, що за соціальним станом він належить до прошарку, близького владі (наймит).

Отож, Трибунал ПРИВО скасував присуд щодо Осадчука, а Ямнінову скоротив покару до шести років виправно-трудових таборів, оскільки не вбачав доцільності позбавляти його волі на триfвалий строк.

Та попри перегляд присудів, незаперечним залишається те, що правдиве описування власноруч створеної дійсності радянська влада визнавала агітацією і пропагандою супроти себе!

 

Використані джерела:

1. УСБУ в Рівненській області, справа П-15935.

Якщо знайшли помилку - виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Прокоментуйте