Мрії про Рівне майбутнього

Часто за буденними справами ми забуваємо про те, як воно мріяти. Шалений ритм, ми біжимо всипаними снігом і піском тротуарами, дивимось лише собі під ноги. Поспішаємо і не маємо часу подумати про день завтрашній. Яким ми хочемо бачити наше рідне місто завтра, післязавтра, через п’ять і десять років.

Майже щоранку намагаюсь прогулюватися у парку не далеко від дому, це не тільки можливість подихати свіжим повітрям, а розвантажити голову хоч трохи від думок. А ще – помріяти. В тому числі й про рідне місто. От що з того вийшло.

Яким же я мрію його бачити через років п’ять?

По-перше, зеленим.

Колись Рівне було одним з найквітучіших міст України. Його називали містом троянд. Але все це десь розчинилось в сірості років.

Зараз у місті залишається чимало зелених зон і парків. Але їх менше ніж би хотілось.

Новобудови шаленими темпами наступають на горло зеленій природі у місті і особливо на околицях.

Читав нещодавно у одного молодого місцевого архітектора статтю про те, що збільшення кількості зелених зон – це вимога безпечного і здорового проживання людей в місті.

І мова не тільки про малоповерхову забудову чи збільшення кількості парків, а й озеленені архітектури. У провідних містах світу навіть цілі сади інтегровані в будинки роблять. Чим ми гірші? Людина має жити в гармонії з природою.

По-друге великим.

Не тільки географічно, а й світоглядно. Глобалізація та агломерація міст – це вимога часу. Особливо таких міст як Рівне.

Ми розташовані на перетині важливих транспортних магістралей. В краї чимало різних виробництв. Наш імпульс для розвитку можливий завдяки створенні агломерації не тільки з сусідніми селами, а й містами.

І такі масштабні кроки зроблені в Україні. Чого варте лише стратегічне рішення уряду про будівництво аеропорту між Дніпром і Запоріжжям, яка по суті зробить ці міста великою агломерацією.

Ми конкуруємо не з Шпановим чи Білою Криницею, ми конкуруємо з усім світом. Варто мислити глобально.

По-третє: зручним для людини.

У місті почали облаштовувати безпечні пішохідні переходи, зручні пішохідні зони, ЦНАПИ, розбудовують транспортну мережу. Все це має продовжуватися.  Рівне дуже виграє у Києва і Львова тим, що тут справді комфортно жити.

Особливо людям з родиною. Маємо робити все, щоб зі збільшенням міста – його комфортність тільки зростала. Комфорт – це, якщо хочете, неформальна візитівка нашого міста.

По-четверте містом любові та миру.

У нас дуже мирне місто, яке справді люблять його мешканці. У нас ніколи не траплялось таких серйозних політичних баталій чи «розбірок» олігархічних кланів.

У нашому місті мирно уживаються представники різних конфесій та патріархатів. Хочу щоб так було і через 5 чи 10 років. Маємо прищеплювати майбутнім поколінням християнські принципи взаємоповаги, рівності та милосердя.

По-п'яте: інноваційне місто.

Хтось скаже, що тут я сильно замріявся. Але ж цей допис якраз і є мрією. Тим паче – саме мрії є стимулом до дії.

Звичайно, у нашому місті інноваційна економіка чи галузь IТ розвинуті не на тому рівні, який би хотілось. Але тільки від нас залежить що буде в майбутньому.

Ми відкриті до всього нового. Навідміну від деяких міст України у нас немає застарілої індустріальної спадщини та відповідної психології. Все залежить лише він нашого бажання змінюватися та працювати.

А про яке місто Рівне в майбутньому мрієте ви?