«Ми не маємо бути нарваними, але до декого інакше не доходить»: розмова з головним патрульним Рівненщини

Керівник патрульної поліції Рівненщини поділився з «Четвертою владою» своїм ставленням до «палочної» системи на дорогах, розповів, у яких випадках радить працівникам застосовувати силу та чому сьогодні патрульну поліцію часто покидають найкращі.

Коли у 2016 році новостворену патрульну поліцію у Рівному очолив 24-річний Сергій Мерчук, це нагадувало справжню реформу.

Органом, чиї обов’язки раніше виконувала, м’яко кажучи, дуже непопулярна у народі ДАІ, почав керувати бунчужний 35-ї сотні Самооборони Майдану (тої самої, в якій був загиблий Герой Небесної Сотні Олександр Храпаченко) та заступник командира третього взводу батальйону «Азов» на псевдо «Звіробій».

Новий очільник виглядає струнко і підтягнуто, носить козацького чуба і має правоцентристські погляди. Рівняни виказували новій патрульній поліції безпрецедентний аванс довіри, вистоюючи довжелезні черги, аби тільки пройти відбір до її лав…

Ми поцікавилися у Сергія Мерчука, чим стала рівненська патрульна поліція через майже чотири роки від початку його роботи.

– Пане Сергію, ви походите з дуже протестного середовища. Свого часу за праві погляди вас звільнили з Чернігівського національного технологічного університету. Потім був Майдан, де ви, в тому числі і силоміць, протистояли бійцям «Беркуту», який захищав тодішню владу. Як почуваєтеся тепер, коли самі є помітною частиною влади?

– У 2014-му був революціонером від мозку кісток, не любив міліцію і навіть уявити собі не міг, що зможу колись там працювати. Громадська діяльність, якою займався, тоді грошей не приносила, тож не рідко доводилося брати їх у мами.

В різний час працював на будівництві, розвантажував вагони, збирав полуницю й огірки, перевозив людей у Литву, перепродував секонд-хенд, якийсь час навіть був директором невеликої охоронної фірми.

Коли почув про набір до лав нової поліції, вирішив не стояти осторонь, а спробувати себе у цій роботі. На той час вже відчував: пора остаточно визначитися з чимось у житті.

– Коли нова поліція тільки з'явилася, довіра до неї була по-справжньому безпрецедентна. Багато людей пробували долучитися до неї. Однак минуло три роки і все частіше доводиться чути, що у нацполіції недобір…

– Ентузіазм і справді дещо зменшився. З часом все більшій кількості людей стало зрозуміло, що попри те, що колишніх товстих гаішників замінили симпатичними молодими хлопцями та дівчатами, законів під них ніхто так і не змінив.

Ми продовжуємо працювати з адміністративним кодексом, прийнятим іще у 1984-му році. Сьогодні за різні види адміністративних правопорушень можемо штрафувати аж на 51 гривню!

Не сприяє престижу роботи і незахищеність прав поліцейського перед низькою культурою суспільства. І те, що зарплатня наших працівників перестала бути конкурентною.

Зараз вони отримують, в середньому, по 10 тисяч гривень. Я як керівник маю 21 тисячу.

Хай там як, на Рівненщині некомплект тримається на рівні не вище 4-5%. Це значно нижче за загальноукраїнські показники.

Апарат укомплектований повністю, у батальйоні ротації постійні, але не дуже радикальні. За останній час, скажімо, шестеро хлопців пішли в судову охорону, іще шестеро чи семеро – в академію патрульної поліції.

Дехто захотів перевестися ближче до дому – у Вараш чи Здолбунів, але при цьому все-таки залишається в системі.

Трапляються все ж і дошкульні втрати: лише за минулий рік звільнилося 17 дуже хороших поліцейських, їх справді бракує. Майже всі подалися закордон водити фури.

По-людськи я їх абсолютно розумію, бо у кожного дружина і діти. Щоб не розлучатися з ними, ладні працювати за 1 тисячу доларів, але, на жаль, сьогодні ми не маємо змоги ні платити їм таку зарплатню, ні бодай надавати можливість для якихось «бонусів».

У Сполучених Штатах Америки, куди я їздив переймати досвід, поліцейський має змогу у вільний від роботи час відкрито, у формі, з табельною зброєю охороняти нічний клуб або якийсь масовий захід, отримуючи зайві 300-400 доларів до зарплатні.

Йому не доводиться після роботи крутити чиюсь машину чи займатися якимось іще підробітком. Упевнений, з’явилася б така можливість у наших працівників – охочі працювати знову б у черги шикувалися.

– Щоб належним чином доукомплектувати штат, вимоги для роботи патрульним поліцейським не доводиться знижувати?

– Добори проводимо постійно і конкурс по 3-4 людини на місце маємо фактично завжди. Людей вистачає. Наприклад, у Сарнах у черзі на зарахування сьогодні 4 людини, і я буду клопотати про збільшення штату управління, щоб ефективніше реагувати на виклики.

Вимоги у нас залишаються абсолютно такими ж, як були три роки тому: не беремо на роботу тих, за ким у минулому значаться притягнення за порушення правил дорожнього руху, дрібне хуліганство чи іншу «адмінку».

По кожному такому випадку, перш ніж допустити людину до складання тестів, проводимо ретельну спецперевірку. Усі наші працівники не лише працюють, а й проходять навчання. Тому кожні три місяці мають складати іспити з фізичної та вогневої підготовки, володіння зброєю, техніки безпеки тощо.

Цьогоріч, наприклад, 9 патрульних підсумкову переатестацію не пройшли, при цьому дехто з них не склав лише один іспит із десяти! Дається змога перескласти, якщо працівник не може це зробити, його відправляють на перекваліфікацію.

Якщо за три тижні нічого не змінюється, маємо повне право такого патрульного звільнити. Не робимо це лише у випадках, коли переатестацію людина не змогла скласти з об’єктивних причин, через проблеми зі здоров’ям, наприклад.

Якщо ж працівник лінується чи просто не хоче розвиватися, таке у нас не проходить. Ті, хто не має належного рівня самодисципліни, скажімо, вживає наркотики чи дозволяє собі не тверезим сісти за кермо, у нас також не затримуються.

Моя особиста позиція в цих питаннях абсолютно принципова, тому здебільшого вони просто пишуть заяву на звільнення за власним бажанням.

Так було з поліцейським, який перекинувся на авто неподалік Луцького кільця, так було з поліцейським, якого наші працівники виявили за кермом у стані наркотичного сп’яніння. Ніхто з них у поліції більше не працює.

Люди просто зрозуміли, ця робота – не їхнє, і знайшли для себе інші заняття. Один, наприклад, після звільнення став священником.

– Не так давно Україну сколихнув пост одеської поліцейської Зої Мельник, яка публічно поскаржилася, що її колег змушують працювати передусім на виконання норми з кількості протоколів про правопорушення і це, мовляв, не дозволяє вчасно виїздити на виклики, пов’язані, скажімо, з сімейним насиллям. Наскільки важливо для рівненських патрульних забезпечити протокольні показники?   

– «Палочної» системи на Рівненщині нема. Після кожної зміни патрульний зобов’язаний підготувати звіт про пророблену роботу. Там зазначено, на скільки викликів він виїхав впродовж чергування, скільки постанов склав за цей час, скільки правопорушників затримав тощо.

В різні дні різні показники можуть відрізнятися доволі суттєво, якихось стабільних цифр ніколи нема і, як керівник, ставлюся до цього з повним розумінням.

Претензії до конкретного патрульного можуть виникати хіба, якщо виявляю, що справи, які він оформляв, закриваються частіше, аніж в інших. Ретельно аналізуємо, скільки тут його вини і лише тоді робимо той чи інший висновок.

– Якими є показники успішності-неуспішності рівненських патрульних?

– Причиною для стягнень і доган найчастіше стає системне порушення службової дисципліни: запізнення, помилки при складенні адміністративних матеріалів, відмова вмикати камеру при спілкуванні з порушниками і тому подібні речі, які позначаються на якості виконання патрульним його обов’язків.

Знову ж таки ретельно аналізується кожен конкретно взятий випадок. Інколи не обходиться і без курйозів.

Наприклад, одного молодого патрульного не виявилося на місці несення служби, бо він… замилувався краєвидами осіннього лісу і вирішив трохи прогулятися.

Змушений був ввічливо пояснювати цьому патрульному, що така поведінка є порушенням дисципліни і за неї передбачені стягнення, тому лісом він може прогулятися після роботи, в крайньому разі – під час обідньої перерви.

Підставою для негайного звільнення є поява на робочому місці у стані алкогольного сп’яніння. За легші проступки передбачені догани. Це, передусім, навіть не стільки позбавлення преміювання, скільки неможливість впродовж півроку або більше переводитися в інші відділи, отримувати звання і підвищення.

Розглядаю таке покарання як спосіб змусити працівника задуматися. Якщо спливає час і бачу, що його поведінка змінилася, догана може бути погашена завчасно.

– У мережі не рідко з’являються відеоролики, де громадяни дозволяють собі відверто ображати патрульного, а той або безпорадно все це терпить, або ж навпаки – починає спілкуватися так само агресивно. В обох випадках поліцейський виглядає не найкращим чином. Чому так трапляється?

– Такі випадки трапляються, бо в поліцію приходить багато лояльних і добрих від природи молодих людей. Належним чином реагувати на хамство їм часто заважає виховання, хоча я завжди вимагаю від них в жодному випадку не дозволяти звертатися до себе матом.

Почув нецензурщину, варто попередити перший, максимум другий раз. Якщо порушник не реагує, з’являються всі підстави починати його затримувати. А надто, якщо пролунала погроза! Тоді застосування сили не порушує жодної норми Закону.

Ця сама схема – попередження, потім затримання – поширюється, в тому числі, і на так-званих третіх осіб, тих, хто йшли повз і раптом захотіли втрутитися зі своїми порадами в діалог поліцейського і правопорушника.

Нехай у вас не складається враження, що я проти людей, які знають і захищають свої права, не дозволяючи «розвести» себе на якусь погрозу чи кілька гривень. Вони абсолютно праві, якщо так роблять, але при цьому не мають жодного права кричати на поліцейського, а надто його чи її ображати.

– Часто чую, мірою ефективності Рівненської патрульної поліції ви бачите ступінь довіри до неї громадян. Як саме ви цю довіру вимірюєте?

– Попрацювавши чотири роки, неодноразово чув про таке враженням про патрульну поліцію. От людині подобаються нові патрульні, вона завжди схвально відгукується про них у фейсбуку…

Аж раптом затримали її саму і починається: «Мерзотники! Негідники! Я думав, ви нормальні, а ви такі ж, як ті»! Говориш їй: «Так ти ж порушив»!

Відповідає: «Патрульний мав би увійти в моє становище, бо от такого і такого в аналогічній ситуації відпустили»!

Нашим людям часто бракує елементарної здатності чесно визнавати свою провину. Там де, аби вичерпати конфлікт, достатньо сказати: «Вибач, братан, не побачив», вони починають сперечатися, вимагати докази, підвищувати тон…

Востаннє я бачив соціологічні дослідження по Рівнещині ще у 2018-му. Показники довіри до нас були десь на рівні +/- 60%. Водночас, я не знаю, хто і як проводив ті заміри. Цією роботою в нас займається безпосередньо Міністерство внутрішніх справ.

– Наскільки сьогодні рівненській патрульній поліції вистачає наявного автопарку, велопарку та іншого технічного забезпечення?

– Технічного забезпечення вистачає. Велопарк ми отримали з власної ініціативи, яку підтримала Рівнерада, виділивши кошти на придбання для нас 5-ти велосипедів.

Особисто мені хотілося б, аби їх було принаймні 10 – влітку велопатрульні роблять просто колосальну роботу – але повторно нашу ідею поки, на жаль, не підтримали. З автопарком проблем нема. Як і з забезпеченням бензином та дизпаливом.

Техобслуговування також переважно проходить вчасно. Маємо класну форму. Отримали її чотири роки тому і, мушу сказати, вона не надто зношується.

– Повернемося до велосипедів. Кілька місяців тому у фейсбуку натрапив на пост власника житлового комплексу «На Щасливому» Романа Куриса. Він написав, що презентував рівненським поліцейським іще одного велосипеда, щоб частіше навідувалися до нього на район. У коментарях дехто натякав на наявність певного конфлікту інтересів. Як до таких подарунків ставитеся ви?

– Цілком нормально ставлюся. Роман Курис мені попередньо подзвонив, сказав, що йому приємно бачити на Щасливому наших велопатрульних, але хотів би бачити їх частіше. Запропонував подарувати велосипед. Ми погодилися. Яка тут корупція?

При бажанні можна побачити корупцію також і у тому, що волонтери з благодійного фонду «Дар» подарували нам кілька десятків мішків для трупів, яких у нас до того просто не було.

Доводилося в екстренних ситуаціях телефонувати рідним постраждалого і, повідомляючи про лихо, яке його спіткало, просити захопити з собою якусь ковдру чи покривало. Хіба це нормально?

Іще один благодійник презентував нам 15 тисяч пар рукавиць і тепер у кожному нашому автомобілі маємо їх десь по 100. Служать навіть краще за ті, які приходять до нас з департаменту.

Подібні приклади не дуже часті, але, якщо нам щось дарують, завжди офіційно оформлюємо це як подарунок і приймаємо на баланс. Не думаю, що це бодай до чогось нас зобов'язує.

– А що буде, якщо когось із таких благодійників, боронь Боже, завтра затримають на тому чи іншому правопорушенні. Як чинитимете?

– Мені доводиться просто покладатися на порядність наших благодійників. Щоб ви розуміли, майже щодня я маю щонайменше по три дзвінки з невідомих номерів.

Якщо, піднявши слухавку, чую: «Слухай, я такий і такий, тут твої патрульні мене зупинили», далі не слухаю, автоматично вибиваю і одразу ж блокую номер.

Це в кращому випадку. В гіршому можу ще і нахамити, і зобов'язати патрульного скласти адмінматеріал в обов'язковому порядку.

Всі мої друзі чи хороші знайомі, якщо їм виписують штраф, зазвичай тихо і без зайвого галасу його сплачують і потім я хіба випадково можу про те дізнатися. Телефонного права у нас немає і, поки я тут керівник, не буде.

Пригадую, десь невдовзі після призначення я роздавав тим чи іншим людям свої візитівки. Дехто з них просив поставити там підпис. Коли я питав, для чого це треба, відповідали: «Ну як? Це ж ніби пропуск від вас. Раніше в ДАІ такі видавали…».

Я завжди забирав візитівку назад, і ввічливо попросивши раз і назавжди забути моє ім'я, просто рвав її на шматки. Для мене будь-яке вирішення по дзвінку виглядає дико, до того ж я цілком і повністю покладаюся на своїх працівників.

З іншого боку, дуже поважаю депутатів чи високопосадовців, які при затриманні не гнуть пальці, чесно визнають свою вину і обіцяють надалі не порушувати. На щастя, на Рівненщині таких достатньо. І кожен з них додає патрульному упевненості у потрібності роботи, яку він виконує.

– Нещодавно у фейсбук потрапило відео, як рівненські патрульні затримували молодих людей, які вилізли на дах міського Кінопалацу, щоб відзняти там відео для власного ютьюб-каналу.  Хтось із них крикнув поліцейському, що зараз стрибне, на що той відповів: «Стрибай! А я зніму на телефон і прикольне відео буде у мене»! Не вважаєте, що ця відповідь була доволі провокативна?

– Розцінюю таку відповідь як непрофесійну, бо є вірогідність – хай і не висока – що той хлопець міг би стрибнути. З іншого боку, від поліцейського вимагається звертатися до правопорушника доступною йому мовою.

Може, у цій ситуації саме таке звернення патрульний розцінив саме так. Скажімо, бувають люди, які не реагують, коли до них звертаються ввічливо, але щойно починаєш, умовно кажучи, «гарчати», ставлення одразу ж змінюється.

Свіжий приклад: на минулому тижні у Сарнах двоє невідомих вирішили заблокувати патрульну машину за те, що когось – як їм здалося – не справедливо оштрафували.

На ввічливе прохання дати проїхати людина не реагує, відповідає, що машина не його, матюкається, погрожує патрульним і навіть начальнику райвідділу.

Почувши про це, я, не довго думаючи, по тривозі збираю роту сарненських патрульних, беру ТОР (підрозділ патрульної поліції тактико-оперативного реагування – ред.), сам туди виїжджаю і ми просто виносимо ту машину. Бачили б ви, як той «герой» одразу заговорив!

А тому відповідально заявляю: якщо, аби порушник мене почув, я маю вилаяти його матом, не думаючи, так і зроблю. І з розумінням поставлюсь, якщо у відповідній ситуації це зробить хтось з моїх працівників.

Ми не маємо бути нарваними чи якимись «контуженими», але буває, до декого інакше просто не доходить. Якщо ж до поліцейського проявляють злісну непокору, а тим більше опір, він має повне право відповідати адекватно.

Терпіти хамство неприпустимо, хоча, звісно ж, переходити на мову порушника без крайньої необхідності не варто. Краще винести йому постанову, і, він поскреготить зубами, але все одно буде змушений виплатити ті 250 гривень.

– Насамкінець хочу запитати вас передусім як людину з передової Майдану, яка була там поруч з Героєм Небесної Сотні Сашком Храпаченком, а тепер обіймає одну з ключових посад на Рівненщині. Через вже майже 6 років після Революції гідності, образно кажучи, перейшовши з опозиції у владу, бачите в нашому житті більше плюсів чи мінусів? Що саме пішло на краще, а що, можливо, і ні?

– Складно говорити однозначно… Але, згадуючи Сашка Храпаченка, я упевнений, він би точно тішився, що усі леніни в Україні попадали, що Янукович з України звалив… Точно би не тішився, що стільки українців загинуло за ці роки. Що в Україну, скажімо, повернувся той-таки Портнов.

Сашко, сто відсотків, поїхав би на війну. Не знаю, як доброволець чи у Нацгвардії, але точно був би там.

Не впевнений, чи пішов би у патрульні поліцейські, але точно для нього було би сюрпризом, що після втечі Януковича посаду керівника поліції обласного рівня – місце, яке раніше завжди продавалося за дуже великі гроші, – зможе отримати простий 24-річний хлопець, який ще учора носив дрова у глухому волинському селі Холоневичі. Без грошей, без зв'язків…

Під моїм керівництвом робота поліції стала абсолютно відкритою як для журналістів, так і для всіх, хто нею цікавиться. Ми нікого не вигороджуємо, не прикриваємо…

– Але ж адміністративний кодекс не змінився, суди ті самі…

– Це, безумовно, і досі суттєво заважає, як зрештою, і згаданий раніше рівень життя, який не зріс… І багато чого у самих українцях.

За роки роботи у поліції у мене суттєво поменшало віри в людей.

Інакше не можна, коли одного разу бачиш, як собака до останнього охороняє мертвого безхатченка, який ділився з нею всім, що мав, а другого – зіштовхуєшся з людьми, які ще не встигли вивезти тіло померлого родича, а вже не криючись нишпорять по квартирі, шукаючи його сховані гроші або документи на житло…

Коли приїздиш на ДТП, а родичі загиблого на підвищених тонах з'ясовують, куди зник його золотий ланцюжок.

Коли, поки хтось помирає на війні, когось іншого відмазали від армії, і він собі тихенько краде ліс, миє бурштин і спивається.

Навіть не згадуватиму про тих, хто кидає недопалок чи інше сміття на асфальт, цинічно зауважуючи, що все одно ніхто його за те не оштрафує, а тому кидав і буде кидати.

Працюючи поліцейським, бачиш це фактично усюди, а тому від мого юнацького ідеалізму вже мало що залишилося.

Якщо наша діяльність вам подобається, і ви вважаєте її важливою – підтримайте «Четверту владу». Завдяки підтримці ми зможемо працювати ще краще. Зробити це можна ЗА ЦИМ ПОСИЛАННЯМ.

Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі або на сторінку у фейсбуку.